Провадження№22ц/790/5553/14 Головуючий 1 інстанції - Короткий І.П.
Справа № 643/10558/13-ц Доповідач -Коровін С.Г.
Категорія:договірні
18 листопада 2014 року судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі :
Головуючого: - Коровіна С.Г.
Суддів : - Коваленко І.П., Довгаль А.П.
При секретарі: - Огарьовій О.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5, ОСОБА_6 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 09 липня 2014 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» до ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи - ОСОБА_7, ОСОБА_8, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_9 про звернення стягнення на предмет іпотеки ,-
У липні 2013 року Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк» звернулися до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6 та просило звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1, яка до переходу права власності до відповідачів перебувала під іпотекою за договором від 09.06.2008 року, що був укладений між Банком та ОСОБА_10 та ОСОБА_8.
У зв'язку з переходом права власності на вказану квартиру до відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 та посилаючись на положення ст. 23 Закону України «Про іпотеку» банк вважав, що іпотека є дійсною для набувачів відповідного нерухомого майна та вважав відповідачів іпотекодавцями вказаної квартири. З посиланням на ці обставини позивач вража, що має право звернути стягнення на зазначену квартиру в рахунок погашення заборгованості позичальника ОСОБА_7 по кредитному договору від 26.12.2007 року.
Представник ПАТ АБ «Укргазбанк» позовні вимоги в суді першої інстанції підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.
Відповідач проти позовних вимог заперечував, та вказував, що на час придбання квартири остання не знаходилася в іпотеці.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 09 липня 2014 року позовні вимоги задоволено. В рахунок погашення заборгованості по кредитному договору №20 від 26.12.2007 року позичальника ОСОБА_7 у загальному розмірі 3664801,99 доларів США та 23800945,13 гривень звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_5, ОСОБА_6. Додатковим рішенням Московського районного суду м. Харкова від 08 серпня 2014 року визначено, початкову ціну продажу предмету іпотеки з прилюдних торгів у розмірі 90% від вартості предмета іпотеки, визначеної суб'єктом оціночної діяльності відповідно до законодавства України.
В апеляційній скарзі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 просять рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу в його позовних вимогах в повному обсязі. Апелянти вважають, що судом не було враховано той факт, що їх квартира №111, як і інші квартири в зазначеному будинку, як об'єкти обтяження, до Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна до 14.05.2012 року взагалі не вносилась. Вони вказують, що дана квартира використовується як місце постійного проживання їх сім'ї. Крім того відповідно до Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03.06.2014 року, не може бути примусово стягнуто нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави відповідно до ст. 4 ЗУ «Про заставу» та /або предметом іпотеки відповідно до ст. 5 ЗУ «Про іпотеку», тобто встановлена заборона примусового стягнення нерухомого житлового майна, яке забезпечує зобов'язання по кредитам в іноземній валюті, а тому стягнення на предмет іпотеки за рахунок їх квартири законодавчо заборонено.
Заслухавши доповідача, сторони, перевіривши обставини справи колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
З матеріалів справи вбачається, що між Відкритим акціонерним товариством акціонерним банком «Укргазбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк» та громадянином України ОСОБА_7 26 грудня 2007 року був укладений Кредитний договір №20 (надалі - Кредитний договір) на суму 2644000,00 дол. США на строк з 26 грудня 2007 року по 25 грудня 2012 року зі сплатою процентів за користування кредитними коштами виходячи із 12,5% річних.
У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором року між Банком та іпотекодавцями ОСОБА_7, ОСОБА_8 був укладений Договір іпотеки № 16/08-Б від 09.06.2008 p., відповідно до п.2.1.1. якого предметом іпотеки є нерухоме майно-житловий будинок літ. В-5, загальною площею 6422,9 кв. м, житловою площею 2285,6 кв. м, (в житловому будинку розташовано 123 квартири), що находиться у АДРЕСА_1. З дозволу банку квартири №17,29,32,36,40,50,55-56,58-59,65-66,68,71,84,88-90,92-93,95,104-106,108,114 житлового будинку Літ. В-5 № АДРЕСА_1 було виведено з іпотеки та відчужено власником. Відомості про іпотеку внесені до Державного реєстру іпотек, реєстраційний №7356523, що підтверджено Витягом з Державного реєстру іпотек №19045058 від 09.06.2008р. на відчуження предмету іпотеки накладено заборону, реєстраційний №7356237, що підтверджено Витягом про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна №19044890 від 09.06.2008
Пунктом 3.2.8 кредитного договору передбачено, що «в разі невиконання Позичальником зобов'язань передбачених цим договором відшкодування заборгованості за дійсним договором здійснюється банком шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, згідно договору іпотеки. Згідно приписів пункту 3.1.6. Договору іпотеки визначено, що «Іпотекодержатель/банк» має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку одноразового чи неодноразового прострочення Іпотекодавцем Сплати процентів за користування кредитними коштами, неповернення кредиту або порушення інших умов кредитного договору, за рахунок котів, виручених від реалізації предмету іпотеки одержати задоволення своїх вимог на свій розсуд переважно перед іншими кредиторами.
Позичальник взяті на себе зобов'язання не виконував з грудня 2008 року. Рішенням Московського 13.05.2010 року та рішенням апеляційного суду Харківської області від 07 липня 2010 року на користь банку стягнуто солідарно з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 1664543,02грн., 2630252,33 дол. США, судові витрати у сумі 1700 грн. та 120 грн. Постановою про відкриття виконавчого провадження ВП №31363558 від 22.02.2012 року відділом примусового виконання рішень державної виконавчої служби України відкрито виконавче провадження щодо ОСОБА_7 на суму 1 664 543,02 грн. та 2 630 252,33 дол. США. Постановою ВП №29965421 від 11.11.2011р. відділом примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України відкрито виконавче провадження щодо ОСОБА_8 на суму 1 664 543,02 грн. та 2 630 252,33 дол. США. Рішення суду боржниками ОСОБА_7 та ОСОБА_8 не виконується, примусові дії щодо виконання рішення суду позитивних наслідків не мають.
Рішення Московського районного суду м. Харкова від 11.09.2009 року, яке в подальшому було скасовано рішенням апеляційного суду Харківської області від 04 квітня2012 року договір іпотеки №16/9-5, від 09 червня 2008 р. визнаний недійсним, запис про іпотеку виключений з реєстру іпотек. В подальшому 14 травня 2012 року запис про заборону відчуження об'єкту нерухомого майна було поновлено у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна також поновлено, реєстраційний номер 12488862, що підтверджено Витягом від 14.05.2012р. №36008860.
04 квітня 2012 року судовою колегією судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області рішення Московського районного суду від 11.09.09 р. по справі № 2-9061 скасовано, в задоволенні позову ОСОБА_7 та ОСОБА_8 до Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» про визнання договору іпотеки недійсним відмовлено. Відомості у Державному реєстрі іпотек щодо предмету іпотеки поновлено, реєстраційний номер 12489264, що підтверджено Витягом з Державного реєстру іпотек №36009183 від 14.05.2012 р.
При таких обставинах посилання апелянта на те, що на момент придбання квартири відповідачами не існувало обтяження іпотечного майна не вірне, так як зі скасуванням рішення суду втрачаються ті наслідки, які з нього впливають. Тобто, обтяження повторно внесені до реєстрів 14 травня 2012 року у зв'язку із скасуванням незаконного рішення районного суду
З матеріалів справи вбачається, що спірна квартира згідно договору купівлі-продажу від 22 вересня 2009 року придбана відповідачами ОСОБА_5 та ОСОБА_11 безпосередньо у ОСОБА_7, який діяв від свого імені та від імені ОСОБА_8 (т.1 а.с.79).
Згідно ч.1 ст.527 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодержарелем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Згідно ст.575 ЦК України передбачено, що окремим видом застави є іпотека - застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Частиною 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» від 05.06.2003 року із змінами та доповненнями передбачено, що у разі невиконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Статтею 3 вказаного Закону передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення дії іпотечного договору.
Як вбачається з пункту 6.4. кредитного договору сторони дійшли згоди про те, що строк дії договору - період з моменту набрання ним юридичної сили до 26.12.2013 року.
Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання тих зобов'язань, що лишилися невиконаними з будь - яких причин, Припинення строку дії договору не тягне за собою припинення зобов'язань, що випливають з цього договору.
Статтею 17 Закону України «Про іпотеку» від 05.06.2003 року із змінами та доповненнями передбачено підстави припинення іпотеки, зокрема у зв'язку із припиненням основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору.
Відповідно до ст. 23 Закону України «Про іпотеку» від 05.06.2003 року із змінами та доповненнями у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до третьої особи, в тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, ї навіть у випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна І іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки набуває статусу іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття права власності на предмет І іпотеки.
Оскільки спірна квартира придбана відповідачами то для них є дійсною іпотека цієї квартири.
Доводи відповідачів про те, що спірна квартира не може бути предметом іпотеки, так як в порушення ст.5 Закону України «Про іпотеку» невиділена в натурі, безпідставні, оскільки зазначена квартира є окремим об'єктом нерухомості; була предметом відчуження має всі окремі правовстановлюючі документи.
Посилання апелянта на те, що вони є добросовісними набувачами і в силу ст.338 ЦК України від них це майно не може бути витребувано, безпідставні, оскільки предметом позовних вимог є не позов про витребування майна з чужого незаконного володіння, а застосування ст..23 Закону України «Про іпотеку» про звернення стягнення на предмет іпотеки у зв'язку із переходом права власності на квартиру.
Доводи апелянта щодо звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості після задоволення позову про стягнення заборгованості за кредитним договором призведе до подвійного стягнення однієї і тієї же суми на користь кредитора не ґрунтується на законі. Крім того в п.9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» зазначено, що право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо) належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК, статті 3 і 4 ЦПК).
Задоволення позову кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави не є перешкодою для пред'явлення позову про стягнення заборгованості з поручителя за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду справи заборгованість за кредитом не погашена. Задоволення позову кредитора про стягнення заборгованості з поручителя не є перешкодою для пред'явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави з метою погашення заборгованості за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду спору заборгованість за кредитом не погашена.
Судова колегія вважає, що посилання апелянтів на необхідність застосування статті 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03 червня 2014 року безпідставні.
Відповідно до п.1 ст.1 зазначеного Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;
З матеріалів справи вбачається, що кредит, який отримали ОСОБА_7 та ОСОБА_8 згідно кредитного договору №20 від 26 грудня 2007 року є споживчим і нерухомість зазначені особи придбали до особистих потреб, як-то проживання позичальника або членів його сім'ї. Згідно п.1.4 кредитного договору кредит надавався на придбання нежитлових будівель літ.В-5, загальною площею 6471,2 кв.м за адресою АДРЕСА_1. Враховуючи мету укладення кредитного договору його неможливо вважати споживчим, крім того відповідачі не є позичальниками або поручителями за цим кредитом.
Колегія вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку наданим доказам і обґрунтовано задовольнив позовні вимоги.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Колегія погоджується з рішеннями суду першої інстанції і відхиляє апеляційну скаргу.
Керуючись ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України судова колегія ,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 та ОСОБА_6 відхилити.
Рішення Московського районного суду м. Харкова від 09 липня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили негайно і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий -
Судді -