Провадження: 22-ц/790/7175/14 Справа: № 638/4828/14-ц Категорія: «житлові» Головуючий 1 інстанції: Цвіра Д.М. Доповідач: Малінська С.М.
Рішення
17 листопада 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області у складі:
Головуючого судді - Малінської С.М.,
Суддів - Даниленка В.М.,
Піддубного Р.М.,
За участю секретаря - Лотох І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 26 серпня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про виселення,-
08 квітня 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищевказаним позовом .
В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те , що заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 04.09.2012 р. задоволено його позовні вимоги , звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором, що містить умови позики, поруки, іпотеки, укладений 27.07.2009 р. між ОСОБА_3 , ЗАТ "АТГ "Спецтехніка", ОСОБА_6, який визнано дійсним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 14.10.2011 р. , в рахунок сплати 3424000 гривень з поверненням позики, шляхом визнання права власності за ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 48,6 кв.м, житловою площею 36,7 кв.м. та на квартиру АДРЕСА_2, загальною площею 122,6 кв.м, житловою площею 77,6 кв.м.; припинено право власності ОСОБА_2 на зазначені квартири. Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 06.12.2012 р. рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 04.09.2012 р. залишено без змін.
Позивачем в порядку ст. 40 Закону України "Про іпотеку" було направлено відповідачам вимоги про звільнення квартири № 7 та № 8, які остання отримала 19.12.2012 р. В передбачений Законом України "Про іпотеку" місячний термін, ОСОБА_2 квартири не звільнила, чим порушила право позивача, як власника приміщень, вільно володіти та користуватися ним.
27.11.2013 р. позивач уточнив позовні вимоги та просив виселити ОСОБА_2 та ОСОБА_4 з членами його родини з квартири АДРЕСА_1 без наданні іншого жилого приміщення; виселити ОСОБА_2 та ОСОБА_5 з членами її родини з квартири АДРЕСА_2 без надання іншого жилого приміщення.
В обґрунтування уточнених позовних вимог позивач зазначив, 25.06.2009 р. між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 укладено договір оренди квартири АДРЕСА_2, строком на 6 років, за умовами якого ОСОБА_5 та члени її родини отримали право проживати в зазначеній квартирі .
Крім того, 25.06.2009 р. між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 укладено договір оренди квартири АДРЕСА_1, строком на 6 років, за умовами якого ОСОБА_4 та члени його родини отримали право проживати в зазначеній квартирі. Про укладення зазначених договорів оренди не було доведено до відома іпотекодержателя ОСОБА_3, ці договори не були зареєстровані у передбаченому законом порядку.
Рішенням Дзержинського районного суду м.Харкова від 26 серпня 2014 року позовні вимоги задоволено. Виселено відповідачів із спірних квартир.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, що з'явилися, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Судовим розглядом встановлено, що 27 липня 2009 року між ОСОБА_3, ЗАТ «АГ «Спецтехніка» та ОСОБА_6 було укладено договір, за яким ЗАТ «АТГ «Спецтехніка» отримало від ОСОБА_3 позику. На забезпечення виконання зобов'язань за договором позики в частині (в сумі 3424000 грн.) ОСОБА_6 передав в іпотеку власні квартири АДРЕСА_1.
Зазначені квартири були предметом оренди відповідно до договору від 25 червня 2009 року, за яким ОСОБА_6 передав ОСОБА_5 у строкове платне користування квартиру АДРЕСА_2. Цього ж дня було укладено договір оренди про передачу ОСОБА_6 квартири № 7 за вказаною адресою ОСОБА_4 для проживання строком на шість років.
29 липня 2009 року ОСОБА_6 продав зазначені квартири ОСОБА_2
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 04 вересня 2012 року було звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором від 27 липня 2009 року , укладеним між ОСОБА_3, ЗАТ «АГ «Спецтехніка», фізичною особою ОСОБА_6 в рахунок сплати позики у розмірі 3424000 грн., шляхом визнання права власності за ОСОБА_3 на квартири №№ 7, 8 припинено право власності ОСОБА_2 на вказані квартири. Зазначене рішення набрало законної сили.
14 грудня 2012 року ОСОБА_3 було направлено вимогу відповідачам. про звільнення житлових приміщень в порядку ст.40 ЗУ Про іпотеку.
За правилами ст.40 ЗУ «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлові приміщення є підставою для виселення всіх мешканців. Особи, які проживають у зазначених приміщеннях на умовах договору найму (оренди) не підлягають виселенню, якщо: договір найму (оренди) був укладений до моменту укладення іпотечного договору і про наявність такого договору було доведено до відома іпотекодержателя або такий договір був зареєстрований у встановленому законом порядку; договір найму (оренди) був укладений після укладення іпотечного договору за згодою іпотекодержателя.
Постановляючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження реєстрації договору найму спірних житлових приміщень в порядку, встановленому ст.158 ЖК України, як і не надано доказів про те, що іпотекодержателя доведено до відома про наявність такого договору, що виключало б можливість виселення мешканців на підставі ст.40 ЗУ «Про іпотеку».
Згідно з частиною четвертою статті 9, статті 109 Житлового кодексу України, статей 39 - 40 Закону України "Про іпотеку" виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку, встановленому законом. При цьому суд за заявою іпотекодержателя одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності підстав, передбачених законом, ухвалює рішення про виселення мешканців цього житлового будинку чи житлового приміщення.
Проте, ОСОБА_2 не є мешканцем спірних житлових приміщень, про що і сама не заперечувала в суді першої інстанції,а тому висновок суду першої інстанції про виселення останньої з квартир, які є предметом іпотеки, не є обґрунтованим.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині виселення ОСОБА_2 з квартир АДРЕСА_1 з відмовою в позові ОСОБА_3 в цій частині. В іншій частині судова колегія погоджується з рішенням суду першої інстанції.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Дзержинського районного суду м Харкова від 26 серпня 2014 року змінити, скасувавши в частині виселення ОСОБА_2 з квартир АДРЕСА_1, відмовивши в задоволенні позову ОСОБА_3 в цій частині.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий Судді