Справа № 623/2767/13-к Головуючий 1 інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11кп/790/1499/14 Доповідач ОСОБА_2
Категорія ч.1 ст. 286, ч.1 ст. 121 КК України
13 листопада 2014 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Харківської області у складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участю прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Харкова кримінальне провадження № 12013220320000943 за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_7 , захисника ОСОБА_8 на вирок Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 23 червня 2014 року у відношенні ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Ізюм Харківської області, проживаючого: АДРЕСА_1 ,-
Цим вироком ОСОБА_7 визнаний винним та засуджений за ч.ч.1 ст. 286, ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді 5 років позбавлення волі. за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим відповідно до ст.. 70 КК України. За сукупністю вироків на підставі ст.. 71 КК України частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 15.07.2013 року та остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців.
Запобіжний захід ОСОБА_7 залишено тримання під вартою. Початок строку відбування покарання враховувати з 13.09.2013 року. На користь потерпілого стягнута матеріальна шкода та компенсація моральної шкоди. Судові витрати покладено на обвинуваченого.Вирішена доля речових доказів.
Згідно вироку, 06 травня 2013 року близько 15-00 години ОСОБА_7 , не маючи посвідчення на право керування транспортним засобом , в порушення п.п. 2.1.а. Правил дорожнього руху України, не маючи належних навичок керування даним транспортним засобом , рухався мопедом SUZUKI lets 2 в м. Ізюм Харківської області в районі магазину «Парус» по вул.Київській в напрямку вул.. Комсомольської із швидкістю 45 км/год. В цей час велосипедист ОСОБА_9 почав перетинати дорогу у напрямку полоси руху мопеду ОСОБА_7 , але той, порушуючи п.12.3 Правил дорожнього руху України, не вжив своєчасно заходів щодо зниження швидкості руху аж до зупинки мопеду, та не забезпечив його зупинку шляхом екстренного гальмування, внаслідок чого допустив наїзд на велосипедиста. В результаті цього ОСОБА_9 отримав тілесне ушкодження у виді закритого оскольчатого перелому обох кісток лівого передпліччя у тепличному місці, що відноситься до середньої тяжкості тілесних ушкоджень, що спричинило тривалий розлад здоров'я.
Крім того, 11 вересня 2013 року приблизно о 00 год.30 хв. ОСОБА_7 , знаходячись біля домоволодіння АДРЕСА_2 , під час конфлікту з ОСОБА_10 , виниклого на грунті виниклих неприязних стосунків, маючи намір на спричинення тілесних ушкоджень, взяв з землі камінь та кинув його в ОСОБА_10 , влучивши йому в голову. Внаслідок цього потерпілому було заподіяно тілесні ушкодження у вигляді гострої відкритої проникаючої важкої черепно-мозкової травми у формі забиття головного мозку, контузійного вогнища лобової долі зліва, втиснутого осколкового перелому лобової кістки зліва, забитої рани в лобовій області зліва, яке кваліфікується як тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.
В апеляційній скарзі із доповненнями та уточненнями обвинувачений ОСОБА_7 просить змінити вирок суду та кваліфікувати його дії за ст.128 КК України, призначити покарання в межах санкції цієї статті та звільнити його від відбування покарання на підставі ст.. 2 Закону України «Про амністію у 2014 році» від 08.04.2014 року. Вказує, що суд неправильно дійшов висновку про наявність в його діях умислу на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілому, бо він намагався лише налякати потерпілого, який в цей час погрожував йому лопатою. Зазначив , що ці події відбувались в темряві, а тому він не міг передбачити, що каміння може потрапити в потерпілого. Це підтверджується даними протоколу проведення слідчого експерименту з його участю. Таким чином, вважає в своїх діях необережну форму вини і тому такі дії необхідно кваліфікувати за ст.. 128 КК України. Просив звільнити його від відбування покарання, застосувавши до нього амністію.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_8 також просить змінити вирок суду та кваліфікувати дії обвинуваченого за ст.128 КК України, призначити мінімальне покарання в межах санкції цієї статті та звільнити його від відбування покарання. Зазначає, що відхиливши клопотання обвинуваченого про застосування до нього ст.. 2 Закону України «Про амністію у 2014 році» від 08.04.2014 року, суд першої інстанції порушив право особи на свободу, гарантоване ч.1 ст.5 Європейської конвенції із захисту прав людини та основоположних свобод. Також вказує, що суд не дав належної оцінки дослідженим доказам, зокрема обставинам, встановленим під час слідчих експериментів, що узгоджуються з інформацією КП Благоустрій міста Ізюма від 15.04.2014 року. Такі обставини вказують, що події 11 вересня 2013 року в 00 год. 30 хв відбувались в повній темряві, тому учасники цих подій не могли бачити один одного. При таких умовах обвинувачений, який захищався від дій потерпілого, що біг за ним з лопатою в руках, не міг передбачити, що каміння, яке він кинув в сторону потерпілого потрапить в голову, хоча повинен був передбачити це. Тобто, обвинувачений діяв із необережною формою вини у виді злочинної недбалості, а тому в його діях немає складу злочину, передбаченого ч.1 ст. 121 КК України, а його дії належить кваліфікувати за ст.. 128 КК України. Просить призначити покарання за цією статтею, застосувати до засудженого амністію та з цих підстав звільнити його від відбування покарання.
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого та його захисника, які просили змінити вирок суду та кваліфікувати дії обвинуваченого за ст.128 КК України, призначити мінімальне покарання в межах санкції цієї статті та звільнити його від відбування покарання, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційних скарг, але вважав можливим застосувати до засудженого ст.. 6 Закону України «Про амністію у 2014 році» від 08.04.2014 року, перевіривши матеріали кримінального провадження, доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи із наступного.
Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційних скарг.
Висновок суду про доведеність обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення і правильність кваліфікації його дій за ч.1 ст.286 КК України в апеляційних скаргах не оспорюються, а тому вирок в цій частині судом апеляційної інстанції не переглядається.
Винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 121 КК України, підтверджується сукупністю встановлених та перевірених судом першої інстанції доказів, досліджених судом та приведених у вироку.
Так, потерпілий ОСОБА_10 дав суду покази, що вдень 10 вересня 2013 року між ним та незнайомими хлопцями, що небезпечно їздили на скутері, виникла конфліктна ситуація, під час якої вони образливо висловлювались та нанесли один одному удари. Вночі того ж дня компанія хлопців зібралась біля його домоволодіння , вигукуючи образи та кидаючи каміння. Щоб відлякати цю компанію, він взяв лопату та вийшов на вулицю Енгельса, та почав бігти до них та бити лопатою об землю. Обвинувачений ОСОБА_7 знаходився на вул.. 40 років Жовтня на відстані близько 15 метрів і несподівано кинув в нього камень, який попав в голову. Від отриманого удару каменем в голову він втратив свідомість.
Свідок ОСОБА_11 показав у судовому засіданні, що 10.09.2013 року вночі разом з ОСОБА_7 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 вони пішли до потерпілого додому, щоб з'ясувати, за що той вдень побив їхнього знайомого ОСОБА_14 . Вони стукали у хвіртку, кликали господаря, але ніхто не виходив. Через деякий час із двору вийшов чоловік з лопатою в руках. Він із ОСОБА_15 побігли в одну сторону, Шоста і Слаута в іншу. Чоловік біг за ними та стукав лопатою об асфальт . ОСОБА_7 на мить зупинився, щось підняв із землі та кинув у потерпілого, який знаходився на освітленій ділянці вулиці.
Свідок ОСОБА_12 показав у судовому засіданні, що близько 23-30 год. 10.09.2013 року разом з ОСОБА_7 , ОСОБА_11 та ОСОБА_13 вони пішли до потерпілого додому, щоб з'ясувати, за що той вдень побив їхнього знайомого ОСОБА_14 . Вони стукали у хвіртку, але ніхто не вийшов. Вони із ОСОБА_16 відійшли від двору та стояли на вулиці розмовляли. Через деякий час із двору вийшов чоловік з лопатою в руках, почав бити нею об асфальт. По обидва боки на відстані 15-20 метрів від будинку потерпілого горіли два ліхтарі. В цей час ОСОБА_7 схопив камінь та кинув у потерпілого, але не попав. Що було далі він не роздивився, але коли потерпілого вже не було, то ОСОБА_17 сказав, що напевно розбив голову тому чоловікові.
Свідок ОСОБА_13 показав у судовому засіданні, що близько 23-30 год. 10.09.2013 року разом з ОСОБА_7 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 вони пішли до потерпілого додому, щоб з'ясувати, за що той вдень побив їхнього знайомого ОСОБА_14 . Вони стукали у хвіртку, але ніхто не вийшов. Вони із Слаутою відійшли від двору та стояли на вулиці розмовляли. Через деякий час із двору вийшов чоловік з лопатою в руках, почав бити нею об асфальт. По обидва боки на відстані 15-20 метрів від будинку потерпілого горіли два ліхтарі. В цей час ОСОБА_7 схопив камінь та кинув у потерпілого. Що було далі він не роздивився. Щирий сказав, що розбив каменем голову тому чоловікові.
За даними судово-медичної експертизи №283-ОКБ/13 від 10.10.2013 року потерпілому ОСОБА_10 були спричинені тілесні ушкодження у вигляді гострої відкритої проникаючої важкої черепно-мозкової травми у формі забиття головного мозку, контузійного вогнища лобової долі зліва, втиснутого осколкового перелому лобової кістки зліва, забитої рани в лобовій області зліва, яке кваліфікується як тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння (том 1, а.с. 269).
Зазначені та інші докази, наведені у вироку, в своїй сукупності свідчать про доведення винуватості ОСОБА_7 у вчиненні цього кримінального правопорушення.
Однак, обвинувачений ОСОБА_7 , як в суді першої інстанції так і під час апеляційного розгляду, на обґрунтування доводів апеляційної скарги, вказував на відсутність умислу на заподіяння тяжкого тілесного ушкодження потерпілому, оскільки в умовах темряви на відстані близько 20 метрів він не бачив ОСОБА_10 та кидав камень в його сторону не для того, щоб влучити, а з метою злякати. На підтвердження зазначеної позиції сторона захисту навела інформацію із листа КП Благоустрій міста Ізюма від 15.04.2014 року, за змістом якого опори освітлення знаходяться по АДРЕСА_3 , а освітлення в день скоєння злочину провадилось згідно графіку з 19-00 год. до 24-00 год.(т.1 , а.с. 223). При цьому він пояснив , що опівночі 10 вересня 2013 року вони разом з ОСОБА_13 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 пішли до потерпілого додому, щоб з'ясувати, за що той вдень побив їхнього знайомого ОСОБА_14 .
З метою перевірки версії обвинуваченого судом першої інстанції в порядку ч.3 ст. 333 КПК України було доручено провести слідчі експерименти за участю обвинуваченого, потерпілого та свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 .
За даними протоколів проведення слідчого експерименту, проведених 05.04.2014 року шляхом відтворення обстановки та обставин події за участі цих осіб, які на місцевості показали та вказали на місце й обставини скоєння злочину. При цьому було встановлено, що місцевість, де відбувались події тієї ночі між буд. АДРЕСА_4 . За таких обставин статисти, які приймали участь в слідчому експерименті, підтвердили можливість вирізняти риси обличчя один одного на відстані та в місці, які зазначив потерпілий ОСОБА_10 ( том 1, а.с.174-180). Під час слідчого експерименту свідок ОСОБА_13 вказав місце, де знаходився потерпілий та обвинувачений на відстані 10-15 метрів один від одного на освітленій території поблизу буд. АДРЕСА_5 ( том.1, а.с. 181-183). Свідок ОСОБА_11 на місцевості зазначив, що обвинувачений ОСОБА_7 ,знаходячись поблизу буд №17 по пров. 40 років Жовтня декілька разів кидав каміння в бік потерпілого ОСОБА_10 , який знаходився в той час на добре освітленій ліхтарями території. Він бачив , як після влучення каменем в голову, потерпілий упав, а потім піднявся та пішов додому ( том.1 , а.с.184-187). Під час слідчого експерименту свідок ОСОБА_12 вказав місце, де знаходились потерпілий та ОСОБА_7 разом із ОСОБА_11 .. Відстань між ними була 10-15 метрів, територія освітлювалась ліхтарями біля буд. АДРЕСА_5 ( том.1, а.с. 188-190). Під час слідчого експерименту обвинувачений ОСОБА_7 вказав місце, де знаходився він поблизу буд. АДРЕСА_6 , а потерпілий був на відстані 25 метрів. Освітлення на цій місцевості не було. За відсутності освітлення статисти підтвердили можливість вирізнити лише силуети учасників події ( том 1, а.с.174-176).
Аналізуючи зазначену групу доказів, досліджених судом першої інстанції, колегія суддів звертає увагу, що обвинувачений ОСОБА_7 вказує місце, з якого кинув каміння в бік потерпілого поблизу буд. №19 по пров.40 років Жовтня. Натомість всі інші очевидці подій вказали, що обвинувачений знаходився поблизу буд №17 по пров. 40 років Жовтня в той момент, коли влучив каменем в голову потерпілого. Як потерпілий , так і свідки, підтвердили наявність освітлення на ділянці між буд. АДРЕСА_4 . Як вбачається із наданої суду стороною обвинувачення інформації КП Благоустрій міста Ізюма, за змістом якої ліхтар освітлення по пров. 40 років Жовтня біля буд. 14-А не перебуває на балансі комунального підприємства(т.1 , а.с. 222), а тому не був відімкнений за графіком роботи комунального підприємства після 24-00 години. Виходячи із цього, немає сумніву в правдивості показів потерпілого та інших очевидців події - свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , у яких відсутні будь-які підстави оговорювати свого приятеля ОСОБА_7 , щодо наявності достатнього освітлення на місці пригоди в ніч, коли відбувались зазначені події.
Колегія суддів вважає, що суд правильно дійшов висновку про доведеність непрямого умислу на заподіяння тяжкого тілесного ушкодження в діях обвинуваченого , який бачив потерпілого, неоднократно кидав в його бік каміння, а тому не міг не усвідомлювати можливість наслідків свого протиправного діяння, хоча і не бажав їх настання, але свідомо їх припускав. Такий висновок суду підтверджується достовірними доказами, одержаними відповідно до встановлених законом джерел, які в своїй сукупності дають можливість установити всі обставини справи , які входять до предмета доказування в даному кримінальному провадженні.
Судом першої інстанції також було перевірено дотримання діючого законодавства працівниками Ізюмського МВ ГУМВС України в Харківській області під час проведення досудового слідства. Будь-яких даних про наявність фізичного чи психологічного тиску у відношенні ОСОБА_7 не було встановлено.
З огляду на все це, колегія суддів колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційних скарг обвинуваченого та його захисника щодо неправильності кваліфікації дій ОСОБА_7 судом першої інстанції, а тому не знаходить підстав для зміни судового рішення.
Відповідно до вимог ст.65 КК України, покарання ОСОБА_7 призначено в межах, установлених санкціями ч.1 ст. 121, ч.1 ст. 286 КК України. Судом враховано ступінь тяжкості цих злочинів, один із яких є тяжким злочином, дані про особу винного, який вчинив злочини в період іспитового строку, встановленого судом при звільненні його від відбування покарання за вироком Ізюмського міськрайонного суду від 15.07.2013 року, позитивно характеризується, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має постійне місце проживання, відсутність обтяжуючих обставин та наявність пом'якшуючої обставини - щирого каяття.
Колегія суддів вважає, що суд на основі засад законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання з урахуванням інших обставин справи дійшов правильного висновку , що виправлення ОСОБА_7 неможливо досягти без ізоляції його від суспільства, а тому немає підстав вважати призначене йому покарання за сукупністю злочинів та сукупністю вироків невідповідним ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та особі обвинуваченого через його суворість.
Суд першої інстанції правильно прийшов до висновку про неможливість застосувати до обвинуваченого положень ст.. 2 Закону України «Про амністію у 2014 році» від 8 квітня 2014 року, оскільки ОСОБА_7 засуджений за злочини, один із яких поєднаний з насильством, небезпечним для життя і здоров'я потерпілого, що підтверджено даними судово-медичної експертизи №283-ОКБ/13 від 10.10.2013 року. З урахуванням цього, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційних скарг в цій частині.
Під час апеляційного розгляду обвинувачений ОСОБА_7 також просив застосувати до нього амністію.
Відповідно до ст.. 6 Закону України «Про амністію у 2014 році» від 8 квітня 2014 року, скорочується наполовину невідбута частина покарання засудженим, які не підлягають звільненню від відбування покарання на підставі статей 1-5, та відбувають покарання у виді позбавлення волі на певний строк.
До осіб, перелічених у статті 8 Закону України «Про амністію у 2014 році» від 8 квітня 2014 року зі змінами, внесеними Законом України №1246-VII від 6 травня 2014 року, і до яких амністія не застосовується, обвинувачений ОСОБА_7 не відноситься. Підстав, передбачених статтями 1-5 Закону України «Про амністію у 2014 році» від 8 квітня 2014 року, колегією суддів не встановлено.
Тому колегія суддів приходить до висновку про можливість застосувати до засудженого положення ст..6 Закону України«Про амністію у 2014 році» та скоротити наполовину невідбуту частину покарання, призначеного йому вироком Ізюмського міськрайонного суду від 23.06.2014 року.
Керуючись: ст.ст.404, 405, 407, 418, 419, ч.2 ст. 376 КПК України, ст.. 6,10 Закону України «Про амністію у 2014 році» від 8 квітня 2014 року колегія суддів,-
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 , захисника ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Вирок Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 23 червня 2014 року у відношенні ОСОБА_7 залишити без змін.
Відповідно до вимог ст.6 Закону України «Про амністію у 2014 році» від 8 квітня 2014 року ОСОБА_7 скоротити наполовину невідбуту частину покарання, призначеного вироком Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 23 червня 2014 року за ч.1 ст.121, ч.1 ст.286, ст.ст.70,71 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців.
Ухвала набирає чинності з моменту проголошення.
Ухвала може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Головуючий -
Судді -