Справа № 636/3188/13-к Головуючий1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11кп/790/568/14 Доповідач : ОСОБА_2
Категорія: ч.1 ст.121 КК України
06 листопада 2014 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Харківської області у складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря ОСОБА_5 ,
за участю прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Харкова кримінальне провадження № 12013220440001255 за ч.2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України у відношенні:
ОСОБА_7 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Лізогубовка Харківського району Харківської області, проживаючого в АДРЕСА_1 , в силу ст.89 КК України не судимого, -
за апеляційними скаргами прокурора та засудженого ОСОБА_7 на вирок Чугуївського міського суду Харківської області від 6 березня 2014 року, -
Цим вироком ОСОБА_7 визнаний винним та засуджений за ч.1 ст. 121 КК України до покарання у виді 7 років позбавлення волі. Запобіжний захід йому залишено тримання під вартою. Початок строку відбування покарання з 05 серпня 2012 року. Вирішена доля речових доказів.
Згідно вироку, 04 серпня 2012 року близько 22 години ОСОБА_7 , знаходячись у стані алкогольного сп'яніння біля паркану свого будинку АДРЕСА_1 , діючи свідомо навмисно наніс колюче-ріжучим предметом ОСОБА_9 множинні поранення тіла, після чого з місця події зник.
За підсумками висновку експерта судово-медичної експертизи потерпілого №462-4/12 від 22.09.2012 року на підставі медичної карти стаціонарного хворого хірургічного відділення Чугуївської ЦРЛ, у ОСОБА_10 були виявлені множинні колото-різані поранення із яких: три поранення грудної клітини справа, перше - проникаюче колото-різане поранення по передній поверхні середньо-гомілкової лінії в третьому міжребер'ї з перетином 3 ребра, друге - проникаюче колото-різане поранення по середньо-гомілкової лінії в 6-7 міжребер'ї з перетином 6 ребра, третє - колото-різане поранення по середньо-лопатковій лінії в 5 міжребер'ї, з правостороннім гемотораксом; четверте - колото-різане поранення з проникненням в черевну порожнину та пораненням шлунку - по передній стінці черевної порожнини на 5 сантиметрів нижче мечовидного відростку та на 2 сантиметри зліва серединної лінії живота;
п'яте - колото-різане поранення в поперековій області справа по середньо-лопатковій лінії на півтора сантиметра нижче краю реберної луги;
шосте - колото-різане поранення зліва в поперековій області по середньо-лопатковій лінії на 5 сантиметрів нижче краю реберної дуги; сьоме - різане поранення у нижній лопатковій області;
восьме і дев'яте - колото-різані поранення в області лівого плечового суглоба; десяте - колото-різане поранення на правій сідничній області на межі верхнього та нижнього квадрантів;
одинадцяте - колото-різане поранення в області лівого плечового суглоба по задній поверхні з переходом на медіальну.
Дані пошкодження утворилися від травматичної дії предмета, маючого колючо-ріжучі здібності, в строк 04 серпня 2012 року за вказаними обставинами.
За ступеню тяжкості третє та з п'ятого по одинадцяте поранення кваліфікуються по критерію тривалості розладу здоров'я, як легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний його розлад. Перша, друга та четверта рани, у вигляді проникаючих поранень грудної порожнини з гемотораксом і черевної порожнини з пораненням шлунку та травматичним шоком третьої стадії, кваліфікуються як тяжке тілесне ушкодження за критерієм небезпеки для життя.
В апеляційній скарзі прокурор просить скасувати вирок суду через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого за м'якістю.
Вказує, що досудовим слідством дії ОСОБА_7 були кваліфіковані за ч.2 ст.15 - ч.1 ст.115 КК України, як закінчений замах на умисне протиправне заподіяння смерті інший людині, а суд неправильно кваліфікував їх за ч. 1 ст. 121 КК України. При цьому суд не врахував, що обвинувачений, побачивши свою знайому ОСОБА_11 разом з ОСОБА_9 , маючи умисел на убивство, із ревнощі, схопив колючо-ріжучий предмет, яким наніс потерпілому 11 ударів, в тому числі в життєво важливі органи. Свої дії припинив, так як вважав, що виконав все необхідне для заподіяння смерті потерпілому. Смерть ОСОБА_9 не настала через своєчасно надану йому медичну допомогу. Крім того вважає призначене ОСОБА_7 покарання за ч.1 ст. 121 явно несправедливим в силу його м'якості. Судом не враховано при призначенні покарання, що ОСОБА_7 є раніше судимий за злочин проти життя та здоров'я, вини не визнав, а тому відсутні будь-які пом'якшуючі обставини. Натомість встановлено обтяжуючу обставину - вчинення злочину особою у стані алкогольного сп'яніння. З урахуванням цього просить ухвалити новий вирок, визнавши ОСОБА_7 винним за ч.2 ст.15 - ч.1 ст.115 КК України та призначити йому покарання у виді 10 років позбавлення волі.
В апеляційній скарзі із доповненнями та уточненнями обвинувачений ОСОБА_7 просить скасувати вирок суду та призначити новий розгляд в суді першої інстанції, оскільки розгляд проводився судом з обвинувальним ухилом за матеріалами, які були сфальсифіковані органом досудового слідства. Вказує, що суд необґрунтовано відхилив клопотання сторони захисту щодо проведення слідчого експерименту, не врахував в своєму рішенні покази потерпілого та свідків, які вони давали під час допиту в судовому засіданні. Судом не було виконано вказівку апеляційного суду про необхідність допитати свідка ОСОБА_11 . Такі грубі порушення, в тому числі його права на захист, перешкоджали ухваленню законного вироку.
Заслухавши доповідь судді; пояснення прокурора, який просив скасувати вирок та ухвалити новий, яким кваліфікувати дії обвинуваченого за ч.2 ст.15 - ч.1 ст.115 КК України та призначити йому покарання у виді 10 років позбавлення волі, заперечував проти задоволення апеляції обвинуваченого; підсудного ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 , які просили скасувати вирок і призначити новий розгляд в суді першої інстанції, заперечували проти задоволення апеляції прокурора; перевіривши матеріали кримінального провадження, доводи апеляції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи із наступного.
Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційних скарг.
Винуватість обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 121 КК України, підтверджується сукупністю встановлених та перевірених судом першої інстанції доказів, досліджених судом та приведених у вироку.
Так, потерпілий ОСОБА_9 дав суду покази, що ввечері 04 серпня 2012 року він разом із ОСОБА_12 їхав в якості пасажира в автомобілі ОСОБА_13 , повертаючись разом із річки в с. Тернова Чугуївського району Харківської області. В цей час ОСОБА_7 та ОСОБА_11 йшли разом в попутному напрямку. ОСОБА_11 погодилась на пропозицію підвезти та сіла в автомобіль, а ОСОБА_7 відмовився та побіг додому. Коли вони під'їхали, то ОСОБА_7 за руку витягнув із автомобіля ОСОБА_11 та завів її у двір. ОСОБА_9 також вийшов з автомобіля та обіперся об паркан, а ОСОБА_12 та ОСОБА_13 були десь позаду. Несподівано із двору вибіг ОСОБА_7 та почав наносити удари рукою з якимось предметом спочатку в область живота та грудей, потім по руках, якими він намагався захиститися, по спині та сідницях. ОСОБА_12 та ОСОБА_13 злякались та втекли, а він намагався рухатись в бік свого дому, але знепритомнів та впав. До тями прийшов вже в лікарні.
Свої покази потерпілий підтвердив під час відтворення обстановки та обставин події від 14 вересня 2012 року (а.с. 55-56, том 1)
Свідок ОСОБА_12 підтвердив у судовому засіданні районного суду той факт, що 04.08.2012 року разом з ОСОБА_9 та ОСОБА_13 підвезли ОСОБА_11 до будинку проживання ОСОБА_7 . При цьому обвинувачений забрав її з автомобіля, завів у двір, а потім повернувся та почав наносити удари ОСОБА_9 . Оскільки в той день був нетверезий, то йому важко пригадати певні деталі. Разом із тим підтвердив первісні покази, які давав працівникам міліції, а також слідчому. Також вказав, що після виїзду разом із свідком ОСОБА_13 на місце пригоди підписував якийсь бланк протоколу відтворення обстановки та обставин події, який надав йому слідчий, але спочатку такий же бланк підписав ОСОБА_13 .
Свідок ОСОБА_13 підтвердив у судовому засіданні районного суду той факт, що 04.08.2012 року разом з ОСОБА_9 та ОСОБА_12 вони підвезли ОСОБА_11 до будинку проживання ОСОБА_7 , який відмовився їхати з ними, а пішов додому пішки. Коли вони під'їхали до двору, обвинувачений забрав ОСОБА_11 з автомобіля, завів у двір, а потім повернувся та почав наносити удари ОСОБА_9 . Ударів було декілька, по різних частинах тіла потерпілого. Тривало це 2-3 хвилини, після чого ОСОБА_9 почав йти в напрямку свого дому, а ОСОБА_7 пішов в бік ОСОБА_12 . Той просив взяти в автомобілі балонний ключ або щось інше, та став тікати . Тоді ОСОБА_7 пішов на нього. Злякавшись, вони разом із ОСОБА_12 сіли в автомобіль та поїхали звідти. Пізніше вони разом із сином потерпілого ОСОБА_14 повернулись та знайшли Істоміна, який закривавлений лежав на землі на відстані близько 40 метрів від місця події. Аналогічні покази свідок дав під час відтворення обстановки та обставин події від 14 вересня 2012 року (а.с.59-60, том 1).
Свідок ОСОБА_14 в судовому засіданні повністю підтвердив покази свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13 щодо тих подій , очевидцем яких він особисто був, зокрема про обставини виявлення ними закривавленого ОСОБА_9 неподалік від місця проживання ОСОБА_7 , якого зі слів зазначених свідків поранив саме обвинувачений.
За даними судово-медичної експертизи ОСОБА_9 були спричинені одинадцять колото-різаних поранень,що утворилися від травматичної дії предмета, маючого колючо-ріжучі здібності, в строк 04 серпня 2012 року. За ступеню тяжкості третє та з п'ятого по одинадцяте поранення кваліфікуються по критерію тривалості розладу здоров'я, як легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний його розлад. Перша, друга та четверта рани, у вигляді проникаючих поранень грудної порожнини з гемотораксом і черевної порожнини з пораненням шлунку та травматичним шоком третьої стадії, кваліфікуються як тяжке тілесне ушкодження за критерієм небезпеки для життя (том 1, а.с. 64-67).
Допитаний судом першої інстанції експерт ОСОБА_15 повністю підтвердив висновки експертизи.
За даними протоколів хірургічних операцій та медичної картки стаціонарного хворого ОСОБА_9 , наданих лікарем-хірургом ОСОБА_16 , а також його показів під час допиту в суді першої інстанції, встановлено наявність поранень, їх локалізацію та можливий механізм утворення від травматичної дії достатньо міцного предмета, маючого колючо-ріжучі характеристики. Локалізація ран різноманітна, що вказує на їх нанесення під різними кутами і з різних боків. Глибина поранень лікарем-хірургом не описувалась, оскільки на живій людині це є неможливим.
Зазначені та інші докази, наведені у вироку, свідчать про доведення винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення.
Однак, обвинувачений ОСОБА_7 , як в суді першої інстанції так і під час апеляційного розгляду, на обґрунтування доводів апеляційної скарги, вказував на непричетність до скоєного у відношенні ОСОБА_9 злочину. Він пояснив , що ввечері 04 серпня 2012 року вони разом із ОСОБА_11 повертались із річки в с. Тернова Чугуївського району Харківської області. По дорозі біля них зупинився автомобіль, із якого вийшли ОСОБА_13 та ОСОБА_12 і, відштовхнувши його в сторону, заштовхали в автомобіль ОСОБА_11 . Перелякавшись, він побіг додому. Біля двору автомобіль його наздогнав, із нього вийшли ОСОБА_9 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 . Зайшовши у двір, вони разом почали його бити, в тому числі по голові, від чого він впав на землю. Підвівшись, він почав бігти, а ОСОБА_11 побігла разом із ним. Ніяких тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_9 він не наносив, а докази по справі були сфальсифіковані слідчим.
Колегія суддів вважає, що версія обвинуваченого спростовується дослідженими в суді першої інстанції даними протоколів очних ставок, проведених між ОСОБА_7 та потерпілим ОСОБА_9 , а також свідками ОСОБА_13 та ОСОБА_12 , які послідовно давали покази про події, що мали місце 04 серпня 2012 року(том 1, а.с. 48-49,50-51,52), протоколами відтворення обстановки та обставин події за участі цих осіб, які на місцевості показали та вказали на місце й обставини скоєння злочину( том 1, а.с.55-56,57-58,59-61),даними висновку судово-медичної експертизи про наявність у ОСОБА_7 крововиливу на обличчі та садна на потилиці( том 1, а.с.71), яким спростовуються покази матері обвинуваченого - свідка ОСОБА_17 , яка нібито бачила кровотечу на голові сина в той вечір. Оцінюючи всі досліджені докази в їх сукупності, суд першої інстанції критично поставився до показів свідків з боку захисту,оскільки вони є близькими родичами обвинуваченого, та зазначив у вироку про відсутність підстав сумніватись у правдивості показів потерпілого та інших очевидців події.
Через неможливість безпосереднього допиту суд першої інстанції визнав недопустимими покази свідка ОСОБА_11 на досудовому слідстві, в яких вона підтверджувала покази потерпілого та свідків обвинувачення. Колегією суддів також було вжито передбачених законодавством заходів щодо встановлення місцезнаходження свідка ОСОБА_11 для її допиту з метою перевірки обставин вчинення злочину. Проте забезпечити її явку не виявилось можливим, а тому показання цього свідка не можуть бути прийняті як доказ.
Колегією суддів дана належна оцінка тієї обставини, що судом першої інстанції було відхилено клопотання сторони захисту щодо проведення повторного слідчого експерименту. Доводи обвинуваченого ОСОБА_7 про фальсифікацію цього доказу є необґрунтованими, так як під час судового розгляду потерпілий та свідки підтвердили факт його проведення слідчим. Як підтверджується технічним записом перебігу судового розгляду, відтвореним під час апеляційного перегляду справи, свідок ОСОБА_13 , підтвердивши факт проведення цієї слідчої дії, пояснив що його результати були зафіксовані слідчим на бланку, зміст якого він читати не захотів, але підписав його. Свідок ОСОБА_12 , який під час допиту в суді постійно посилався на погану пам'ять, пригадав, що протокол відтворення обстановки та обставин події з його участю та участю свідка ОСОБА_13 був проведений, та підписав він його лише після того, як підписав свідок ОСОБА_13 . Потерпілий ОСОБА_9 повністю підтвердив обставини проведення з його участю такої слідчої дії та зафіксовані в протоколі результати. Враховуючи зміст вказаних протоколів, підтверджений під час судового розгляду учасниками цих процесуальних дій, наявність доданих до них фотографій, на яких зафіксовано факт їх проведення, колегія суддів приходить до висновку, що підстав для повторного проведення слідчого експерименту немає. Підстав вважати зазначені докази дослідженими судом неповно колегією суддів не встановлено, а тому вони повторно не досліджувались судом апеляційної інстанції.
Судом першої інстанції також були перевірені доводи ОСОБА_7 про застосування до нього незаконних методів ведення слідства з боку працівників міліції, які не знайшли свого підтвердження.
З огляду на це колегія суддів не знаходить підстав для скасування судового рішення внаслідок неповноти судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи а також грубого порушення права на захист, на які посилається в своїх доводах ОСОБА_7 .
Обставин, які б давали підстави для призначення нового розгляду в суді першої інстанції відповідно до ст..415 КПК України, обвинуваченим в апеляційній скарзі не наведено та колегією суддів при апеляційному розгляді не встановлено.
Виходячи із всього зазначеного вище, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_7 задоволенню не підлягає.
Кваліфікувавши дії обвинуваченого ОСОБА_7 за ч.1 ст. 121 КК України, суд першої інстанції послався на множинність та короткочасність спричинення тілесних ушкоджень обвинуваченим та їх направленість, що свідчать про свідоме допущення ним наслідків у виді тяжких тілесних ушкоджень. Тому суд зробив висновок про наявність в діях обвинуваченого непрямого умислу. Кваліфікація ж дій обвинуваченого як закінчений замах на умисне вбивство передбачає наявність прямого умислу на заподіяння смерті потерпілого.
В діях ОСОБА_7 , який міг продовжувати нанесення ударів потерпілому, але припинив їх та направився до ОСОБА_12 , а потім взагалі зайшов у свій двір та намагався втекти, прямий умисел не вбачається. Про правильність такого висновку суду першої інстанції, на думку колегії суддів, свідчить також послідовність нанесення обвинуваченим ударів потерпілому - спочатку в область живота та грудей, потім по руках, по спині та сідницях. За таких обставин обвинувачений повинен відповідати за наслідки, які фактично були заподіяні потерпілому, а тому його дії належить кваліфікувати за ч.1 ст. 121 КК України, як умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.
Виходячи із цього, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги прокурора щодо неправильності кваліфікації дій ОСОБА_7 судом першої інстанції.
Відповідно до вимог ст.65 КК України, покарання ОСОБА_7 призначено в межах, установлених санкцією ч.1 ст. 121 КК України. Судом враховано ступінь тяжкості цього злочину, який є тяжким злочином, дані про особу винного, який відповідно до ст.. 89 КК України є несудимим, позитивно характеризується, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має постійне місце проживання, відсутність обставин, що пом'якшують покарання та наявність обтяжуючої обставини - скоєння злочину в стані алкогольного сп'яніння. Колегія суддів вважає, що суд на основі засад законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання з урахуванням інших обставин справи дійшов правильного висновку , що виправлення ОСОБА_7 неможливо досягти без ізоляції його від суспільства, а тому немає підстав вважати призначене йому покарання невідповідним ступнею тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через його м'якість.
З урахуванням цього, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги прокурора в цій частині.
Під час апеляційного розгляду обвинувачений ОСОБА_7 просив застосувати до нього амністію. Підстав, передбачених статтями 1-5 Закону України «Про амністію у 2014 році» від 8 квітня 2014 року, в клопотанні ним не зазначено та колегією суддів не встановлено.
Відповідно до ст.. 6 Закону України «Про амністію у 2014 році» від 8 квітня 2014 року, скорочується наполовину невідбута частина покарання засудженим, які не підлягають звільненню від відбування покарання на підставі статей 1-5, та відбувають покарання у виді позбавлення волі на певний строк.
До осіб, перелічених у статті 8 Закону України «Про амністію у 2014 році» від 8 квітня 2014 року зі змінами, внесеними Законом України №1246-VII від 6 травня 2014 року, і до яких амністія не застосовується, обвинувачений ОСОБА_7 не відноситься.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про можливість застосування до засудженого ОСОБА_7 положень ст..6 Закону України«Про амністію у 2014 році», а тому необхідно скоротити наполовину невідбуту частину покарання, призначеного йому вироком Чугуївського міського суду Харківської області від 6 березня 2014 року.
Керуючись: ст.ст.404, 405, ст. 407, ст. 418, 419, ч.2 ст. 376 КПК України, ст..6 Закону України «Про амністію у 2014 році» від 08.04.2014 року, колегія суддів,-
Апеляційні скарги прокурора та засудженого ОСОБА_7 - залишити без задоволення. Вирок Чугуївського міського суду Харківської області від 6 березня 2014 року у відношенні ОСОБА_7 залишити без змін.
Клопотання ОСОБА_7 про застосування амністії задовольнити.
Відповідно до вимог ст.6 Закону України «Про амністію у 2014 році» від 8 квітня 2014 року ОСОБА_7 скоротити наполовину невідбуту частину покарання, призначеного йому вироком Чугуївського міського суду Харківської області від 6 березня 2014 року за ч.1 ст.121 КК України.
Ухвала набирає чинності з моменту проголошення.
Ухвала може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Головуючий
Судді