11 листопада 2014 р. Справа № 9104/131514/12
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого: Довгополова О.М.,
суддів: Гудима Л.Я., Святецького В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у м. Львові апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Калуші Івано-Франківської області на постанову Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 20 грудня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Калуші Івано-Франківської області про стягнення недоплаченого підвищення до пенсії як дитині війни, -
30 листопада 2010 року позивач звернулася до суду з позовом про зобов'язання відповідача провести нарахування та виплату підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" за період з 2009 року по дату надбання законної сили рішення суду.
Постановою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 20 грудня 2010 року позов задоволено частково: визнано незаконними дії відповідача щодо відмови відповідачу у нарахуванні і виплаті недоплаченого підвищення до пенсії як дитині війни; зобов'язано відповідача здійснити нарахування та виплату недоплаченого підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" та згідно ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і визначеному Законом України «Про Державний бюджет України» на відповідні роки з 30 травня 2010 року з врахуванням проведених у цей час виплат. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду оскаржив відповідач, у скарзі просить постанову скасувати та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог. Апелянт не погоджується з винесеною постановою суду, вважає її прийнятою з порушенням норм матеріального права.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.197 КАС України колегія суддів вважає доцільним розглядати справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відмову в її задоволенні, враховуючи наступне.
Встановлено, що позивач є дитиною війни, що підтверджується відповідним посвідченням.
Відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" від 18.11.2004 року № 2195 (далі - Закон № 2195) дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, розмір якої, у свою чергу, обчислюється за правилами, встановленими частиною 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки у законодавстві відсутні інші правила визначення такої пенсії.
Враховуючи, що відповідно до законодавства держава взяла на себе обов'язок щодо виплати позивачу 30% підвищення до пенсії та поклала виконання цього обов'язку на центральний орган виконавчої влади - Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в його систему, але вони не вчинили необхідних дій для нарахування цих коштів та їх виплати, суд першої інстанції вірно зазначив про те, що вони не виконали своїх повноважень без поважних причини.
Наявність у позивача права на отримання підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком є визначальною для вирішення даного спору, крім того це право гарантується Конституцією України (стаття 46 Конституції України).
Відсутність бюджетного фінансування, на яку вказує відповідач, не може бути підставою невиконання відповідним суб'єктом владних повноважень покладених на нього обов'язків. В свою чергу реалізація особою права на отримання соціальних виплат не може бути поставлена у залежність від наявності відповідних бюджетних асигнувань.
При цьому колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 99 КАС України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та розгляду справи в суді першої інстанції) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини 1 статті 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Враховуючи пропущення позивачем шестимісячного строку звернення до адміністративного суду без поважних причин, колегія суддів приходить до висновку про залишення позовних вимог без розгляду за період з 01 січня 2009 року по 29 травня 2010 року.
Оскільки на час розгляду справи судом першої інстанції часових обмежень у застосуванні ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" не було, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову за період з 30 травня 2010 року до виникнення обставин, з якими закон пов'язує припинення або обмеження права на таке.
Таким чином, рішення суду першої інстанції прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що має наслідком залишення його без змін.
Керуючись статями 99, 100, 195, 197 ч. 1 п. 2, ст.ст. 198, 200, 205 ч. 1, ст.ст. 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Калуші Івано-Франківської області залишити без задоволення, постанову Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 20 грудня 2010 року у справі № 2а-3189/10 - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.
Головуючий: О.М. Довгополов
Судді: Л.Я. Гудим
В.В. Святецький