11 листопада 2014 р. Справа № 9104/80918/12
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого: Довгополова О.М.,
суддів: Гудима Л.Я., Святецького В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Ужгороді Закарпатської області на постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 травня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Ужгороді Закарпатської області про нарахування недоплаченого підвищення до пенсії як дитині війни , -
30 березня 2011 року позивач звернулася до суду з позовом про визнання дій відповідача неправомірними, зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити недоплачене як дитині війни підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за відповідно до ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" за 2008-2010 роки та нараховувати та виплачувати підвищення до пенсії як дитині війни по дату постановлення судового рішення. При цьому заявлено клопотання про поновлення пропущеного строку для звернення до суду з адміністративним позовом.
Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 травня 2011 року в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку для звернення до суду відмовлено; адміністративний позов ОСОБА_1 в частині позовних вимог за період з 01 січня 2008 року по 29 вересня 2010 року залишено без розгляду.
Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 травня 2011 року позов задоволено частково: визнано дії відповідача щодо нарахування та невиплати позивачу підвищення до пенсії як дитині війни за період з 30 вересня 2010 року по 31 грудня 2010 року неправомірними; зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу як дитині війни підвищення в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" за період з 30 вересня 2010 року по 31 грудня 2010 року з урахуванням ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та виплачених сум. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з цією постановою, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин справи та з порушенням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Просить скасувати постанову та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити повністю.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, апелянт посилається на те, що оскільки відповідач не є розпорядником бюджетних коштів, то відповідно нарахування та виплата позивачу підвищення до пенсії як дитині війни, здійснювалось в межах виділених на це коштів та згідно чинного на момент проведення виплати бюджетного законодавства.
Враховуючи те, що від усіх осіб, які беруть участь у справі, клопотань про розгляд справи за їх участю до суду не надходило, у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 197 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку про відмову в її задоволенні, враховуючи наступне.
Встановлено, що позивач є дитиною війни, що підтверджується відповідним посвідченням.
Відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" від 18.11.2004 року № 2195 (далі - Закон № 2195) дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, розмір якої, у свою чергу, обчислюється за правилами, встановленими частиною 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Враховуючи, що відповідно до законодавства держава взяла на себе обов'язок щодо виплати позивачу 30% підвищення до пенсії та поклала виконання цього обов'язку на центральний орган виконавчої влади - Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в його систему, але вони не вчинили необхідних дій для нарахування цих коштів та їх виплати, суд першої інстанції вірно зазначив про те, що вони не виконали своїх повноважень без поважних причин.
Наявність у позивача права на отримання підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком є визначальною для вирішення даного спору, крім того це право гарантується Конституцією України (стаття 46 Конституції України).
Відсутність бюджетного фінансування, на яку вказує відповідач, не може бути підставою невиконання відповідним суб'єктом владних повноважень покладених на нього обов'язків. В свою чергу реалізація особою права на отримання соціальних виплат не може бути поставлена у залежність від наявності відповідних бюджетних асигнувань.
При цьому колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 99 КАС України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та розгляду справи в суді першої інстанції) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини 1 статті 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Враховуючи пропущення позивачем шестимісячного строку звернення до адміністративного суду без поважних причин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про залишення позовних вимог без розгляду за період з 01 січня 2008 року по 29 вересня 2010 року.
Статтею 70 Закону України від 27 квітня 2010 року № 2154-VI «Про державний бюджет на 2010 рік Кабінету Міністрів України було надано право 2010 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.
Названа норма передбачає встановлення в абсолютних сумах розмірів лише тих виплат, вихідним критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати. Відповідно її дія не поширюється на спірні відносини, оскільки розмір зазначених соціальних виплат згідно із Законом про соціальний захист дітей війни залежить від розміру мінімальної пенсії за віком, а не від розміру мінімальної заробітної плати.
Отже, нарахування та виплата 2010 році дітям війни підвищення до пенсії повинні були здійснюватися в розмірі, встановленому відповідно до статті 6 Закону «Про соціальний захист дітей війни».
Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню у частині нарахування та виплати підвищення до пенсії за період з 30 вересня 2010 року по 31 грудня 2010 року.
З огляду на наведене, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги щодо скасування оскарженого судового рішення в цілому суттєвими не являються і не складають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а також відсутня невідповідність висновків суду обставинам справи, що є підставою для залишення її без змін.
Керуючись статями 99, 100, 195, 197 ч. 1 п. 1, ст.ст. 198, 200, 205 ч. 1, ст.ст. 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Ужгороді Закарпатської області залишити без задоволення, постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 травня 2011 року у справі № 2-а-1976/11 - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.
Головуючий: О.М. Довгополов
Судді: Л.Я. Гудим
В.В. Святецький