04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"18" листопада 2014 р. Справа№ 910/13125/14
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Дикунської С.Я.
суддів: Алданової С.О.
Коршун Н.М.
при секретарі Драчук Р.А.
за участю представників:
від позивача не з'явились
від відповідача-1 Кузьмич О.П. - дов. №13-Д від 18.09.2014р.
Михалевича А.М. - дов. №15-Д від 01.10.2014р.
від відповідача-2 не з'явились
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Олімп-96»
на рішення господарського суду міста Києва
від 17.09.2014р. (суддя Головіна К.І.)
у справі №910/13125/14
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Олімп-96»
(далі - ТОВ «Олімп-96»)
до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Карбон ЛТД»
(далі - ТОВ «Карбон ЛТД»)
2) Приватного підприємства «Фінвест»
(далі - ПП «Фінвест»)
про визнання договору оренди недійсним
Рішенням господарського суду міста Києва від 17.09.2014р. у справі №910/13125/14 відмовлено в задоволенні позову ТОВ «Олімп-96» до ТОВ «Карбон ЛТД» та ПП «Фінвест» про визнання недійсним договору оренди.
Не погодившись із згаданим рішенням суду, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, просив скасувати повністю та прийняти нове, яким позов задовольнити й визнати недійсним укладений між ТОВ «Карбон ЛТД» та ПП «Фінвест» договір оренди №21/11 від 08.09.2011р. (далі - Договір). В обґрунтування своїх вимог зазначив, що оскаржене рішення прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права, а відтак підлягає скасуванню. Так, за твердженнями апелянта, судом першої інстанції не надано належної оцінки тим обставинам, що позивачем на момент укладення Договору вже було укладено договори оренди того самого приміщення, яке є предметом оренди Договору, з іншими особами, відтак позивач не володів цим приміщенням й не мав можливості передати його орендарю за Договором. Оскільки на момент укладення Договору відповідачу-1 було відомо про те, що приміщення, яке є предметом оренди Договору, було орендовано, Договір укладено без наміру створення правових наслідків за ним (є фіктивним), тому на підставі ч.2 ст.234 ЦК України його слід визнати недійсним як фіктивний правочин тощо.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.10.2014р. апеляційну скаргу ТОВ «Олімп-96» прийнято до провадження та призначено розгляд справи на 04.11.2014 року.
В судове засідання 04.11.2014р. представник апелянта не з'явився, надіслав клопотання про відкладення розгляду справи з мотивів знаходження представника ТОВ «Олімп-96» на лікарняному. Представник відповідача-2 в це судове засідання також не з'явився, хоча про час та місце розгляду справи його повідомлено належним чином (в матеріалах справи наявні докази ).
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.11.2014р. клопотання апелянта задоволено, розгляд справи відкладено на 18.11.2014р. та ТОВ «Олімп-96» зобов'язано надати докази на обґрунтування поданого клопотання.
В судове засідання 18.11.2014р. представники апелянта та відповідача-2 повторно не з'явилися, про час та місце розгляду справи їх повідомлено належним чином, про неявку та її причини апеляційний господарський суд не повідомили, клопотань про відкладення розгляду справи не надіслали, позивачем крім цього не надано на виконання ухвали апеляційного суду доказів обґрунтованості раніше поданого ним клопотання.
Представники відповідача-1 в судовому засіданні вважали можливим здійснити розгляд справи за відсутності представників позивача та відповідача-2, доводи скарги заперечили, просили не брати їх до уваги, а відтак рішення місцевого суду як законне та обґрунтоване просили залишити без змін.
Відповідно до ст.99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням ряду особливостей. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується наданими суду першої інстанції правами.
Справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації (ст.28 ГПК України).
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п.3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»). Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою-п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32-34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.
Тому лише посилання сторони на неможливість представника юридичної особи бути присутнім в судовому засіданні через перебування його на лікарняному не є перешкодою для розгляду справи по суті, адже учасники судового процесу не обмежуються законом у праві направити в судове засідання будь-якого іншого представника, а також забезпечити присутність в засіданні безпосередньо керівника юридичної особи чи іншої посадової особи підприємства тощо.
Оскільки неявка представників позивача та відповідача-2 не перешкоджає вирішенню спору по суті, апеляційний господарський суд вважав за необхідне справу розглянути за їх відсутності за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши пояснення представників відповідача-1, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши долучені до матеріалів справи письмові докази, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що скарга не підлягає задоволенню за таких обставин.
Так, ТОВ «Олімп-96» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ «Карбон ЛТД» та ПП «Фінвест» про визнання недійсним договору оренди. Заявлені позовні вимоги обґрунтовано тим, що Договір, за умовами якого відповідачем-1 передавалось в користування відповідачу-2 нежиле приміщення за адресою: м. Київ, пров. Лабораторний, 1, укладено без наміру створення правових наслідків, відтак на підставі ч.1 ст.234 ЦК України його має бути визнано судом недійсним тощо.
Суд першої інстанції, заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні представників учасників процесу, дослідивши матеріали справи дійшов висновку про безпідставність й необґрунтованість позовних вимог та відмовив у їх задоволенні.
Так, відмовляючи в позові, місцевий суд вважав, що Договір містить всі необхідні передбачені законом суттєві умови: предмет, порядок передачі приміщення та майна в оренду, строк оренди, орендну плату та порядок розрахунків, порядок повернення приміщення, права, обов'язки та відповідальність сторін, інші умови, що відповідає вимогам ст.ст.638, 759 ЦК України, ст.283 ГК України. Оскільки на момент укладення Договору сторони досягли взаємної згоди щодо усіх його істотних умов, цей правочин укладено у повній відповідності до чинного законодавства. Суд першої інстанції встановив, що Договір не містить жодної з ознак фіктивності й підстав для визнання його недійсним згідно ст.234 ЦК України немає тощо.
Як встановлено матеріалами справи, 08.09.2011р. між ТОВ «Карбон ЛТД» (орендодавцем) та ПП «Фінвест» (орендарем) укладено договір оренди нежилих приміщень, за умовами п.1.1 якого орендодавець передав, а орендар - прийняв у строкове платне користування нежиле приміщення загальною площею 600 кв.м. (блоки №№ 290, 390, 490) з усіма комунальними зручностями, яке розташоване на 9-му поверсі будівлі за адресою: м. Київ, пров. Лабораторний, 1 (об'єкт оренди), та зобов'язався сплачувати орендодавцеві оренду плату.
Предметом спору у справі є вимога позивача щодо недійсності Договору як такого, що укладений без наміру створення правових наслідків (фіктивний правочин), підставою позову визначено приписи ст.234 ЦК України.
Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним. Визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадку та порядку, визначеному цивільним законодавством.
Положеннями ч.1 ст.202, ч.1 ст.205, ч.2 ст.207, ч.ч.1, 3 ст.237 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
У відповідності до ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст.203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлено положеннями ст.203 ЦК України. Зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст.234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Таким чином, фіктивний правочин завжди укладається умисно і сторони знають заздалегідь, що він не буде виконаний, зважаючи на правову природу договору як двостороннього правочину, ознака фіктивності повинна бути властива діям обох сторін правочину.
Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний (п.24 постанови пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 24.11.2009р.).
Дослідивши зміст Договору, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що обставини його укладення та розірвання свідчать про те, що Договір був спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, а тому підстави для визнання його фіктивним відсутні.
Так, за умовами Договору об'єкт оренди повинен бути переданий орендодавцем та прийнятий орендарем не пізніше 16.09.2011р. (п.2.1 Договору).
Відповідно до п.3.1 Договору за користування нежилими приміщеннями орендар мав сплачувати орендодавцю орендну плату, місячний розмір якої становить 70 000,00грн.
Положеннями п.3.4 Договору встановлено, що зобов'язання орендаря забезпечуються у вигляді авансової оплати за період оренди з 16.09.2011р. по 30.09.2011р. у розмірі 35 000,00грн. Орендарю слід сплатити авансовий платіж протягом двох календарних днів з моменту підписання Договору.
Якщо орендодавець не дотримається терміну передачі об'єкта оренди, передбаченого п.2.1 Договору, він сплачуватиме орендарю неустойку в розмірі орендної плати за користування об'єктом оренди за час прострочення передачі, але не більше ніж за 15 днів, після чого авансовий платіж повертається орендарю і договір втрачає свою силу (п.5.7 Договору).
З огляду на наведене, висновки місцевого суду про те, що Договір містить всі необхідні передбачені законом суттєві умови й сторони досягли взаємної згоди щодо усіх істотних умов Договору, ґрунтуються на сукупності обставин справи та наданих сторонами письмових доказів тощо.
Крім цього, як встановлено судом першої інстанції, на виконання Договору відповідачами вчинено ряд юридично значимих дій, зокрема: згідно п.3.4 Договору відповідачем-2 12.09.2011р. перераховано на розрахунковий рахунок ТОВ «Карбон ЛТД» грошові кошти в сумі 35 000,00грн.; 15.09.2011р. комісія в складі представників ТОВ «Карбон ЛТД» намагалася увійти в належні йому нежилі приміщення для проведення огляду та прийняття цих приміщень, проте не була допущена представниками ТОВ «Олімп-96», підтвердженням є акт від 15.09.2011р.; в подальшому ПП «Фінвест» звернулося до ТОВ «Карбон ЛТД» з претензією від 30.09.2011р. на підставі п.5.7 Договору, якою вимагало сплатити неустойку в розмірі 35 000,00грн., а також повернути авансовий платіж в сумі 35 000,00грн.; 30.09.2011р. між ТОВ «Карбон ЛТД» та ПП «Фінвест» укладено додаткову угоду до Договору, якою передбачено розірвання Договору з 01.10.2011р. в зв'язку з неможливістю передачі приміщення орендарю, а також встановлено обов'язок ТОВ «Карбон ЛТД» на підставі п.5.7 Договору повернути ПП «Фінвест» авансовий платіж в сумі 35 000,00грн. та сплатити неустойку в сумі 35 000,00грн.; 01.11.2011р. на виконання умов Договору та додаткової угоди до нього відповідач-1 повернув відповідачу-2 авансовий платіж в сумі 35 000,00грн. та сплатив неустойку в сумі 35 000,00грн. шляхом перерахування цих коштів на розрахунковий рахунок.
Позивач, який звертається з вимогою про визнання правочину фіктивним, має довести відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки. Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним.
Позивачем не доведено, що до укладення Договору відповідачі мали намір на укладення саме фіктивного правочину. На відсутність такого умислу вказує той факт, що Договір сторонами було укладено лише після перегляду судом касаційної інстанції рішення господарського суду про визнання за відповідачем-1 права власності на нежитлові приміщення тощо.
Оскільки всупереч вимогам ст.33 ГПК України позивач не довів, що на момент вчинення правочину його учасники не мали наміру створити правові наслідки, місцевим судом мотивовано спростовано позицію позивача щодо фіктивності Договору та законно відмовлено позивачу в задоволенні його позову.
Крім цього, в доводах апеляційної скарги щодо порушення місцевим судом матеріального та процесуального права не наведено жодної норми матеріального чи процесуального права, яку було невірно застосовано чи порушено судом першої інстанції при прийнятті оскарженого рішення, що вказує на відсутність встановлених ст.104 ГПК України підстав для скасування рішення.
За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого суду, як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
Керуючись ст.ст.99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Олімп-96» залишити без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 17.09.2014р. у справі №910/13125/14 - без змін.
Матеріали справи №910/13125/14 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий суддя С.Я. Дикунська
Судді С.О. Алданова
Н.М. Коршун