17.11.14 Справа № 904/8473/14
За позовом Приватного підприємства "Екотехінформ", м. Дніпропетровськ
до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "АКСІОМА", м. Дніпропетровськ
про виконання платіжних доручень
Суддя Ярошенко В.І.
Представники:
від позивача: Скрипник О.А. - представник за дов. б/н 14.11.14
від відповідача: Жданенко В.О. - представник за дов. №09/1210 від 10.12.13
від третьої особи: Шевченко Ю.А. - представник за дов. №09-1315
Приватне підприємство "Екотехінформ" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "АКСІОМА" про зобов'язання виконати платіжні доручення.
Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем перерахування грошової суми у розмірі 284594, 76 грн., згідно виставленого позивачем платіжного доручення.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 03.11.2014 порушено провадження у справі, її розгляд призначено на 17.11.2014 та залучено до участі й справі Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.
Представник позивача у судовому засіданні 17.11.2014 підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.
Представник відповідача відзив на позовну заяву не надав, у судовому засіданні 17.11.2014 заперечив проти задоволення позову.
Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
У судовому засіданні 17.11.2014 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд
12.01.2012 між Приватним підприємством "Екотехінформ" (далі - позивач, клієнт) та Публічним акціонерним товариством "Комерційний Банк "Аксіома" (далі - відповідач, банк) було укладено договір № 001/78 на розрахунково-касове обслуговування за допомогою програмно-технічного комплексу "Клієнт-Банк" (далі - договір).
Відповідно до розділу 1 договору "предмет договору" організація здійснення електронних платежів за допомогою програмно-технічного комплексу "Клієнт-Банк" (далі - ПТККБ). Договір визначає порядок і характер робіт, необхідних для здійснення електронних платежів за допомогою ПТККБ. Умови, не зазначені у цьому договорі, визначаються поточною документацією з експлуатації цих продуктів. Використання клієнтом ПТККБ не виключає можливість здійснення платежів з використанням відповідних розрахункових (платіжних) документів.
08.10.2014 позивачем передано на виконання відповідачу платіжні доручення від 08.10.2014 № 165 на суму 121652, 85 грн. та від 08.10.2014 № 166 на суму 162847, 15 грн. із призначенням платежу «плата за користування надрами для видобування корисних копалин», яке на день звернення із позовом до суду залишається невиконаним.
21.10.2014 позивач звернувся до відповідача з вимогою перерахувати кошти з поточного рахунку № 26006000078002 для сплати податкових зобов'язань в бюджет згідно платіжних доручень №№ 165, 166 від 08.10.2014 (арк. с 11).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач вважає, що відповідачем були порушені умови вищевказаного договору, оскільки грошові кошти у розмірі 284500 грн., відповідно до платіжних доручень від 08.10.2014 № 165 на суму 121652, 85 грн. на суму та від 08.10.2014 № 166 на суму 162847, 15 грн., відповідачем перераховані не були.
Зі змісту договору від 12.01.2012 № 001/78 на розрахунково-касове обслуговування за допомогою програмно-технічного комплексу "Клієнт-Банк" вбачається, що даний договір є договором банківського рахунку, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання в т.ч. Глави 72 Цивільного кодексу України.
Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно із частиною 1 статті 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Відповідно до статі 1068 Цивільного кодексу України банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом.
Положеннями статті 1071 Цивільного кодексу України визначено, що банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження.
Обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом (стаття 1074 Цивільного кодексу України).
Постановою Правління Національного банку України від 09.10.2014 № 649/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Аксіома» до категорії неплатоспроможних».
Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 110 від 09.10.2014 призначено тимчасову адміністрацію з 10.10.2014 та призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Комерційний банк "Аксіома" - Кухарева В.В. (арк. с. 14). Тимчасову адміністрацію в ПАТ «КБ «Аксіома» запроваджено строком на три місяці з 10.10.2014 по 10.01.2015.
Відповідно до частини 4 статті 110 Цивільного кодексу України особливість ліквідації банків встановлюється законом про банки і банківську діяльність.
Процедура ліквідації банку визначена главою 16 Закону України «Про банки та банківську діяльність» та передбачає певний порядок виявлення кредиторів банку та погашення їх вимог в ході ліквідаційної процедури.
Частиною 6 статті 77 Закону України «Про банки та банківську діяльність» встановлено, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у день отримання рішення Національного банку України про ліквідацію банку набуває прав ліквідатора банку та розпочинає процедуру його ліквідації відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Згідно з частиною 8 статті 91 Закону України «Про банки та банківську діяльність» з дня прийняття рішення про відкликання ліцензії та призначення ліквідатора вимоги по зобов'язанням банку, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури.
Відповідно до статей 91, 93, 96 Закону України «Про банки і банківську діяльність» у процесі ліквідаційної процедури банку визначається заборгованість кожному кредитору банку та встановлюється черговість погашення вимог кредиторів, що унеможливлює індивідуальне задоволення вимог окремого кредитора позачергово шляхом проведення зарахування зустрічних однорідних вимог, зокрема, кредиту та банківського вкладу.
Таким чином, у процесі ліквідаційної процедури банку визначається заборгованість кожному кредитору банку та встановлюється черговість погашення вимог кредиторів, що унеможливлює індивідуальне задоволення вимог окремого кредитора позачергово.
Статтею 93 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено порядок здійснення ліквідатором заходів щодо підготовки задоволення вимог кредиторів, яким передбачено зокрема, складання переліку акцептованих банком вимог кредиторів для затвердження Національним банком України. Після затвердження переліку вимог кредиторів їх задоволення здійснюється в порядку, встановленому статтею 96 цього Закону.
Розрахунок за визнаними кредиторськими вимогами здійснюється на підставі переліку (реєстру) кредиторських вимог, що затверджується у встановленому Національним банком України порядку.
Відповідно до частини 6 статті 49 Закону України «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду не має права здійснювати задоволення вимог кредиторів до затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів, за виключенням погашення за погодженням з виконавчою дирекцією Фонду вимог за правочинами, що забезпечують проведення ліквідаційної процедури.
Отже, під час ліквідації банку не допускається задоволення вимог кредиторів банку окремо від ліквідаційної процедури у зв'язку з невідповідністю цієї процедури порядку погашення вимог кредиторів, встановленого Законом «Про банки і банківську діяльність».
Крім того, виходячи із змісту статті 3 Закону України «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» грошові кошти (проценти), стягнуті на підставі рішення суду не можуть бути відшкодовані за рахунок Фонду, адже дія договору припинилася і вкладник набув статусу кредитора банку.
Зокрема, відповідно до приписів частини 2 Закону України "Про банки та банківську діяльність" кредитор банку - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 510 Цивільного кодексу України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
Таким чином, оскільки між позивачем та відповідачем укладено договір № 001/78 на розрахунково-касове обслуговування за допомогою програмно-технічного комплексу "Клієнт-Банк", відповідно до умов якого ПАТ "Комерційний банк "Аксіома" здійснював розрахунково обслуговування електронних платежів (не виключаючи можливість здійснення обслуговування з використанням відповідних розрахункових (платіжних) документів), на вказані зобов'язання розповсюджуються положення розділу 1 глави 47 Цивільного кодексу України.
Згідно з постановою Правління Національного банку України від 09.10.2014 № 649/БТ, банк не має законних підстав для виконання перерахунку грошових коштів з рахунку Приватного підприємства "Екотехінформ".
У відповідності до ст. 33, 34 ГПК України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно з ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовна вимога про зобов'язання відповідача виконати платіжні доручення № 165, 166 від 08.10.2014 є необґрунтованою, безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на позивача.
Керуючись ст. 22, 44, 49, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
У задоволені позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
Повне рішення складено 20.11.2014
Суддя В.І. Ярошенко