04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"17" листопада 2014 р. Справа№ 910/15568/14
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Пономаренка Є.Ю.
суддів: Дідиченко М.А.
Руденко М.А.
за участю представників:
від позивача - Ярощук П.А., довіреність № б/н від 23.12.2013;
від відповідача - Сердюк О.О., довіреність № 103-2д від 08.01.2014;
від третьої особи - Калімулліна М.Ш., довіреність № 01-13/14/1730 від 04.09.2014,
розглянувши апеляційну скаргу державного підприємства "Державне видавництво "Преса України" Державного управління справами на рішення господарського суду міста Києва від 09.09.2014 у справі № 910/15568/14 (суддя Удалова О.Г.) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ВІП Системи" до державного підприємства "Державне видавництво "Преса України" Державного управління справами, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державного управління справами про стягнення 354 601,95 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІП Системи" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з державного підприємства "Державне видавництво "Преса України" Державного управління справами заборгованості в сумі 354 601,95 грн., з яких: основний борг - 283 502, 33 грн., пеня - 24 677,94 грн., 3% річних - 9 141, 39 грн. та інфляційні втрати - 37 280,29 грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 09.09.2014 у справі № 910/15568/14 позов задоволено частково; вирішено стягнути з відповідача на користь позивача 283502 грн. 33 коп. боргу, 37280 грн. 29 коп. інфляційних, 10966 грн. 04 коп. пені, 9141 грн. 39 коп. 3% річних.
При задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з доведеності позивачем факту порушення відповідачем договірних зобов'язань в частині оплати отриманого товару за договором поставки.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 09.09.2014 у справі № 910/15568/14 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Апеляційна скарга мотивована невірністю розрахунок суми боргу.
Крім цього, апелянт посилається на необґрунтованість не зменшення судом першої інстанції відповідачу розміру санкцій.
Представники апелянта та третьої особи у справі в судовому засіданні 17.11.2014 підтримали вимоги за апеляційною скаргою.
Представник позивача заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги.
Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.
Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, проте оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає зміні в частині визначення суми пені, з наступних підстав.
Між товариством з обмеженою відповідальністю "ВІП Системи", як постачальником та державним видавництвом "Преса України" Державного управління справам (правонаступником якого є державне підприємство "Державне видавництво "Преса України" Державного управління справами), як покупцем 10.12.2012 укладено договір поставки № 1012-12.
Згідно предмету даного договору (п.1.1) постачальник у порядку та строки, визначені Договором, зобов'язався поставляти та передавати у власність покупцю фарбу Druskmaster виробництва компанії SunChemical, зволожуючий розчин SuperSpeed, Sundey Fount та силікон ProWEB Silverвиробництва компанії Varn в асортименті, кількості, з основними технологічними властивостями для виконання поліграфічних робіт певного виду, а покупець зобов'язався в порядку і на умовах, встановлених цим Договором, приймати товар та оплачувати постачальникові його вартість.
Відповідно до п. 4.1 договору розрахунки проводяться шляхом оплати покупцем вартості поставленої партії товару протягом 30 календарних днів після підписання сторонами акта прийому-передачі товару (накладної) на відповідну партію товару.
Пунктом 9.2 договору передбачено, що за порушення строків оплати вартості поставленої партії товару, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ.
Постачальник виконав прийняті на себе зобов'язання за договорами, а саме, Покупцю було поставлено товар на загальну суму 378 673,63 грн.
Факт поставки товару відповідачу підтверджується оформленими належним чином наступними видатковими накладними: № 441 від 23.05.2013 р. на суму 73159,96 грн, № 468 від 03.06.2013 р. на суму 22259,99 грн., № 494 від 06.06.2013 р. на суму 44025,97 грн., № 529 від 17.06.2013 р. на суму 27939,97 грн., № 544 від 21.06.2013 р. на суму 59715,98 грн., № 578 від 02.07.2013 р. на суму 14090,61 грн., № 739 від 16.08.2013 р. на суму 14286,00 грн., № 751 від 20.08.2013 р. на суму 44791,96 грн., № 1135 від 09.12.2013 р. на суму 23663,23 грн., № 1148 від 11.12.2013 р. на суму 23609,99 грн., № 1157 від 13.12.2013 р. 31129,97 грн.
Відповідачем грошові зобов'язання за договором поставки не виконувалися належним чином, внаслідок чого утворився борг у загальній сумі 283 502, 33 грн. (з урахуванням часткових оплат вартості поставленого товару на загальну суму 95 171, 30 грн.).
Враховуючи невиконання відповідачем в повному обсязі зобов'язання з оплати коштів за договором поставки, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з державного підприємства "Державне видавництво "Преса України" Державного управління справами заборгованості в сумі 283 502, 33 грн.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як визначено п. 3 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.
У відповідності до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Пунктом п. 4.1 договору передбачено, що розрахунки проводяться шляхом оплати покупцем вартості поставленої партії товару протягом 30 календарних днів після підписання сторонами акта прийому-передачі товару (накладної) на відповідну партію товару.
Відповідачем зобов'язання з оплати вартості поставленого товару в сумі 378 673,63 грн., в обумовлені строки своєчасно та в повному обсязі виконані не були.
Як вже зазначалось вище, відповідач здійснив оплату товару лише на суму 95 171, 30 грн.
Решта заборгованості в сумі 283 502, 33 грн. відповідачем погашена так і не була.
Враховуючи вищевикладене, на момент звернення позивача з даним позовом до суду строк виконання відповідачем зобов'язання з оплати вартості поставленого товару в сумі 283 502, 33 грн. настав, проте зобов'язання виконано не було.
Частиною 1 ст. 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 2 ст. 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Згідно частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Факт наявності заявленого до стягнення боргу станом на день подачі позову до суду підтверджується матеріалами справи, зокрема, оформленими належним чином видатковими накладними.
За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в загальній сумі 283 502, 33 грн.
Також, окрім суми основного боргу позивачем заявлено до стягнення пеню в сумі 24 677,94 грн.
Судом першої інстанції зазначену вимогу було задоволено частково на суму 10 966, 04 грн.
При частковому задоволенні пені суд першої інстанції, за заявою відповідача, застосував до даної вимоги позовну давність в один рік.
Так, позовна давність була застосована по тим видатковим накладним (№ 441 від 23.05.2013 р., № 468 від 03.06.2013 р., № 494 від 06.06.2013 р., № 529 від 17.06.2013 р., № 544 від 21.06.2013 р.), які видані понад одного року до подачі позову до суду.
При цьому, суд першої інстанції розрахував пеню за вказаними накладними та відрахував цю суму (13 711, 90 грн.) від загальної суми пені, заявленої до стягнення (24 677,94 грн.).
Відповідно вимога про стягнення пені, нарахованої за рештою накладних (№ 578 від 02.07.2013 р., №739 від 16.08.2013 р., № 751 від 20.08.2013 р., № 1135 від 09.12.2013 р., № 1148 від 11.12.2013 р., № 1157 від 13.12.2013 р.) була задоволена судом першої інстанції.
Колегія суддів з наведеним висновком суду першої інстанції не погоджується повною мірою, з огляду на наступне.
Пеня, за визначенням частини третьої статті 549 Цивільного кодексу України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.
Отже, пеня - це санкція, що триває у часі та розраховується за кожен день невиконання грошового зобов'язання.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Даний шестимісячний строк визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції, якщо інший період не встановлено законом або договором (п 4.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").
Пунктом 9.2 договору передбачено, що за порушення строків оплати вартості поставленої партії товару, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ.
Наведеними умовами договору не передбачено іншого строку нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання.
За наведених обставин, підлягає застосуванню передбачений ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України шестимісячний строк.
Отже, в даному випадку нарахування пені за прострочення оплати мало здійснюватися за кожною накладною окремо (з огляду на встановлений договором строк оплати) протягом 6 місяців з моменту виникнення прострочення по кожному платежу.
Оскільки, пеня - триваюча санкція, що розраховується за кожен день прострочення, то строк позовної давності слід застосовувати з урахуванням наведеного.
Так, не підлягає стягненню пеня нарахована протягом саме того періоду, який знаходиться поза межами річного строку позовної давності.
За накладними щодо яких підлягає застосуванню строк позовної давності (№ 441 від 23.05.2013 р., № 468 від 03.06.2013 р., № 494 від 06.06.2013 р., № 529 від 17.06.2013 р., № 544 від 21.06.2013 р.) частина шестимісячного періоду, за який нараховується пеня, знаходиться поза межами строку позовної давності.
Це період з 22.06.2013 (початок періоду прострочення оплати товару по накладній № 441 від 23.05.2013 р.) по 29.07.2013 (рік до подачі даного позову до суду).
Частина ж періодів пені нарахованої за вказаними накладними, починаючи з 29.07.2013 входить в межі строку позовної давності.
Отже, за цей період пеня підлягає стягненню.
Наведеного не було враховано судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення, що в свою чергу призвело до задоволення вимоги про стягнення пені в меншому ніж є обґрунтованим розмірі.
Пеня за іншими накладними (№ 578 від 02.07.2013 р., №739 від 16.08.2013 р., № 751 від 20.08.2013 р., № 1135 від 09.12.2013 р., № 1148 від 11.12.2013 р., № 1157 від 13.12.2013 р. обґрунтовано задоволена судом першої інстанції.
З урахуванням зазначених вимог судом апеляційної інстанції здійснено перевірку розрахунку, здійсненого позивачем, та відраховано пеню заявлену за вказаними накладними за період, що знаходиться за межами строку позовної давності - до 29.07.2013.
Так, за даним перерахунком апеляційного суду обґрунтованим розміром пені за прострочення оплати товару відповідачем, поставленого за договором з урахуванням позовної давності є 22 717, 45 грн.
При цьому, відхиляються доводи апелянта про те, що пеня має бути нарахована за один день.
Вказаний довід ґрунтується на тому, що договором не визначено строк протягом якого нараховується пеня.
Проте, положеннями п. 9.2 договору чітко визначено вид санкції - пеня, підстава її застосування - прострочення виконання грошового зобов'язання та її розмір - подвійна облікова ставка НБУ.
З поняття пені, визначеного законодавством, яке наведено вище, чітко слідує, що вона нараховується за кожен день прострочення виконання зобов'язання.
При цьому, слід врахувати встановлене ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України обмеження строку нарахування пені (6 місяців).
Договором не встановлено іншого строку обмеження.
Таким чином, вказаний довід апелянта є хибним та відхиляється судом.
Доводи апелянта про те, що судом першої інстанції необґрунтовано не зменшено відповідачу розміру санкцій, відхиляються судом з огляду на наступне.
Пунктом 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
У даному випадку, суд апеляційної інстанції, враховуючи недоведеність відповідачем поважності причин неналежного виконання перед позивачем грошових зобов'язань за договором поставки, а також невжиття відповідачем заходів до виконання цього зобов'язання вважає обґрунтованою відмову у зменшенні відповідачу розміру санкцій.
Крім цього, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Частина 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.
Відповідно до частини другої статті 617 Цивільного кодексу України, не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх зобов'язань контрагентом боржника, відсутність у боржника необхідних коштів.
Позивачем також заявлено до стягнення три відсотки річних в сумі 9 141, 39 грн. та інфляційні в сумі 37 280,29 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачена вказаною статтею сплата суми боргу за грошовим зобов'язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також трьох процентів річних від простроченої суми, здійснюється незалежно від наявності відповідного положення в договорі.
З урахуванням того, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання за договором поставки, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення вимог про стягнення з відповідача на користь позивача трьох відсотків річних в сумі 9 141, 39 грн. та інфляційних в сумі 37 280,29 грн., розрахунок яких перевірений судом та не суперечить чинному законодавству.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 99 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновку про те, що господарський суд розглянув всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, однак не вірно застосував строк позовної давності до частини вимог по стягненню пені, що призвело задоволення вимоги про стягнення пені в меншому ніж є обґрунтованим розмірі.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційна інстанція має право змінити рішення.
З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, проте оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає зміні в частині визначення суми пені. В решті рішення залишається без змін.
Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню основна заборгованість в сумі 283 502, 33 грн., пеня в сумі 22 717, 45 грн., три відсотки річних в сумі 9 141, 39 грн. та інфляційні в сумі 37 280,29 грн. У задоволенні решти позовних вимог по стягненню пені слід відмовити.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в сумі 7 053, 01 грн. та апеляційної скарги в сумі 3 408, 91 грн. покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. У задоволенні апеляційної скарги державного підприємства "Державне видавництво "Преса України" Державного управління справами на рішення господарського суду міста Києва від 09.09.2014 у справі № 910/15568/14 відмовити.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 09.09.2014 у справі № 910/15568/14 змінити в частині вимоги про стягнення пені.
3. Викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:
«1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю "ВІП Системи" до державного підприємства "Державне видавництво "Преса України" Державного управління справами, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державного управління справами про стягнення 354 601,95 грн. задовольнити частково.
2. Стягнути з державного підприємства "Державне видавництво "Преса України" Державного управління справами (03047, м. Київ, проспект Перемоги, 50, код 05905668) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ВІП Системи" (02660, м. Київ, вул. Марини Раскової, 23, оф. 820, код 34794094) 283 502 грн. 33 коп. боргу, 37 280 грн. 29 коп. інфляційних, 22 717 грн. 45 коп. пені, 9 141 грн. 39 коп. 3% річних, 7 053 грн. 01 коп. судового збору.
3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.».
4. Доручити господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.
5. Матеріали справи № 910/15568/14 повернути до господарського суду міста Києва.
6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.
Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко
Судді М.А. Дідиченко
М.А. Руденко