ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/23312/14 12.11.14
за позовом: Приватного підприємства «Автопетроліум», с.Петрівське, ЄДРПОУ 37228512
до відповідача: Підприємства з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Фалбі», м.Київ, ЄДРПОУ 21568905
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Елсвік», с.Петрівці, ЄДРПОУ 36291384
про стягнення 122 661, 52 грн.
Суддя Любченко М.О.
Представники сторін:
від позивача: Гунза Ю.Є. - по дов.
від відповідача: не з'явився
від третьої особи: Макаров К.І. - по дов.
Позивач, Приватне підприємство «Автопетроліум», с.Петрівське звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до відповідача, Підприємства з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Фалбі», м.Київ про стягнення 122 661, 52 грн., з яких основний борг в розмірі 102 418,20 грн., пеня в сумі 7430,24 грн., інфляційні втрати в розмірі 11 281,02 грн. та 3% річних в сумі 1532,06 грн.
В обґрунтування позовних вимог Приватне підприємство «Автопетроліум» посилається на порушення відповідачем умов договору №2499 від 01.07.2013р. на постачання нафтогазопродуктів через мережу АЗС, право вимоги за яким перейшло до заявника на підставі договору №9/КК-14 від 05.02.2014р. про відступлення права вимоги (цесії), що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «КЛО-Карта» (найменування якого змінено на Товариство з обмеженою відповідальністю «Елсвік») та Приватним підприємством «Автопетроліум».
Відповідач у судове засідання 12.11.2014р. не з'явився, представника не направив, своїм правом на участь у розгляді справи не скористався, відзиву на позовну заяву не надав.
За висновками суду, Підприємство з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Фалбі» було належним чином повідомлене про час та місце розгляду справи, виходячи з наступного:
За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.
Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.
Згідно із ч.4 ст.89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
За змістом наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням відповідача на теперішній час є: 03170, м.Київ, Святошинський район, вул.Тулузи, буд.3-Б. Одночасно, в матеріалах справи, а саме в договорі №2499 від 01.07.2013р., зазначена ще одна адреса Підприємства з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Фалбі»: 08141, Київська область, Києво-Святошинський район, с.Петрівське, вул.Білогородська, 20.
На вказані адреси судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України було скеровано ухвалу від 27.10.2014р. з метою повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.
Як свідчать матеріли справи, а саме поштові повідомлення №0103031372155 та №0103031691820, відповідач наведений вище процесуальний документ отримав 04.11.2014р.
Приймаючи до уваги направлення господарським судом поштової кореспонденції за адресами Підприємства з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Фалбі», які наявні в матеріалах справи, в тому числі, у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також з огляду на наявні в матеріалах справи докази отримання судової кореспонденції відповідачем, суд дійшов висновку про належне повідомлення вказаного учасника судового процесу про дату, час і місце розгляду справи.
Ухвалою від 27.10.2014р. до участі у розгляді справи в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача було залучено Товариство з обмеженою відповідальністю «Елсвік».
У поясненнях без номеру та дати, що надійшли до господарського суду 07.11.2014р., третя особа підтвердила факт передачі на підставі договору №9/КК-14 від 05.02.2014р. Приватному підприємству «Автопетроліум» наявного у Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛО-Карта» права вимоги до відповідача за договором №2499 від 01.07.2013р.
Наразі, з огляду на неявку відповідача в судове засідання, господарський суд враховує, що за змістом ст.22 Господарського процесуального кодексу України прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Крім того, в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
Судом також враховано, що ухвалою від 27.10.2014р. явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась.
Таким чином, з огляду на вищенаведене, незважаючи на те, що відповідач в процесі розгляду справи так і не скористався правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.
Наразі, судом також прийнято до уваги відсутність у матеріалах справи клопотань відповідача про відкладення розгляду справи.
При цьому, за висновками суду, з 04.11.2014р. (дата отримання ухвали про порушення провадження) у вказаного учасника судового процесу було достатньо часу для висловлення своєї правової позиції по суті спору.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та третьої особи, дослідивши всі представлені учасниками судового процесу докази, господарський суд встановив:
За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Згідно ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст.712 Цивільного кодексу України).
Як вбачається з матеріалів справи, 01.07.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «КЛО-Карта» (постачальник) та Підприємством з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Фалбі» (покупець) було укладено договір №2499 на постачання нафтогазопродуктів через мережу АЗС, згідно з п.1.1 якого постачальник зобов'язався продати покупцю, а покупець зобов'язався сплатити постачальнику вартість замовленого товару за допомогою смарт-карт в асортименті, кількості та за цінами, обумовленими договором.
У п.1.3 договору №2499 від 01.07.2013р. сторони погодили, що товар - це нафтогазопродукти (одиниця виміру - літр), якість яких повинна відповідати нормативним вимогам та технічним умовам ДСТУ.
Сторони за вказаним правочином погодись, що ціна на товар встановлюється в національній валюті України з розрахунку за 1 літр, не є статичною величиною і дорівнює ціні на товар, що діє в мережі АЗС постачальника на дату отримання покупцем товару, враховуючи знижку на АЗС «КЛО» - 0,30 коп./літр та партнерських АЗС - 0,20 коп./літр (п.6.1 договору №2499 від 01.07.2013р.).
У п.п.10.1, 10.2 спірного правочину зазначено, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2014р., а в частині виконання сторонами зобов'язань щодо взаєморозрахунків до його повного виконання.
За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами правочин є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).
З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №2499 від 01.07.2013р. як належну підставу у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України для виникнення у відповідача та третьої особи взаємних цивільних прав та обов'язків з постачання нафтогазопродуктів.
Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Статтею 663 Цивільного Кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до п.7 договору №2499 від 01.07.2013р. відвантаження товарів покупцю здійснюється окремими партіями шляхом заправки автомобільного транспорту останнього в мережі АЗС постачальника за допомогою смарт-карт.
Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору №2499 від 01.07.2013р. Товариством з обмеженою відповідальністю «КЛО-Карта» було поставлено, а Підприємством з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Фалбі» прийнято товар на загальну суму 333 418,20 грн., що підтверджується видатковими накладними №ЦО-000006809 від 31.10.2013р. на суму 72 386,87 грн., №ЦО-000006075 від 30.09.2013р. на суму 84 385,52 грн., №ЦО-000005363 від 31.08.2013р. на суму 71 228,79 грн., №ЦОКК-0008751 від 31.07.2013р. на суму 105 417,02 грн. та актами приймання передачі, що складені на підставі наведених видаткових документів.
Ухвалою від 27.10.2014р. відповідача було зобов'язано надати заперечення (у разі наявності) щодо отримання від третьої особи товару за договором №2499 від 01.07.2013р.
Наведений процесуальний документ Підприємством з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Фалбі» було отримано 04.11.2014р., однак жодних заперечень з приводу належного виконання третьою особою своїх зобов'язань з поставки товару за договором №2499 від 01.07.2013р. представлено не було.
Оцінюючи представлені позивачем та третьою особою в обґрунтування викладених в позовній заяві обставин щодо поставки продукції відповідачу докази, господарський суд виходить з наступного:
У відповідності до ст.664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Статтею 688 Цивільного кодексу України на покупця покладено обов'язок повідомити продавця про порушення умов договору щодо кількості, асортименту, якості, комплектності товару в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.
Отже, господарський суд при розгляді спору приймає до уваги відсутність у матеріалах справи доказів наявності у відповідача, як замовника/покупця за договором, будь-яких заперечень та претензій щодо неналежного виконання продавцем прийнятих за договором зобов'язань з передання товару.
За таких обставин, враховуючи наведене вище, приймаючи до уваги фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що Товариством з обмеженою відповідальністю «КЛО-Карта» (найменування якого, як вказувалось вище, змінено на Товариство з обмеженою відповідальністю «Елсвік») було поставлено Підприємству з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Фалбі» продукцію на загальну суму 333 418,20 грн. на виконання умов договору №2499 від 01.07.2013р.
Як вказувалось вище, ст.526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Частиною 1 ст.692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України).
За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.
У п.6.3 договору №2499 від 01.07.2013р. постачальником та покупцем було погоджено, що останній здійснює оплату товару згідно виставлених рахунків-фактур протягом 2 банківських днів.
Наразі, господарський суд зазначає, що ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні приписів ст.212 Цивільного кодексу України, відповідно до ч.1 якої особи, що вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина) та не є простроченням кредитора у розумінні ст.613 вказаного нормативно-правового акту, яка передбачає, що кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Аналогічну позицію наведено у постанові від 29.09.2009р. Верховного суду України по справі №37/405 та постанові від 18.06.2013р. Вищого господарського суду України по справі №923/38/13-г.
Отже, враховуючи наведене, з огляду на прийняття відповідачем товару, що підтверджується відповідними видатковими накладними, з огляду на приписи ст.692 Цивільного кодексу України та умови укладеного між сторонами правочину, суд дійшов висновку, що строк оплати нафтогазопродуктів за довором №2499 від 01.07.2013р. настав.
Проте, за твердженнями позивача та третьої особи, які з боку відповідача належними та допустимими у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами не спростовані, Підприємством з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Фалбі» було лише частково внесено плату за поставлений товар, в результаті чого у останнього утворилась заборгованість в сумі 102 418,20 грн.
На підтвердження часткових оплат покупцем продукції за договором №2499 від 01.07.2013р. третьою особою представлено до матеріалів справи банківські виписки, а також акт від 01.02.2014р. звірки розрахунків між Товариством з обмеженою відповідальністю «КЛО-Карта» та Підприємством з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Фалбі» за договором поставки №2499 від 01.07.2013р.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що у Підприємства з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Фалбі» на підставі договору №2499 від 01.07.2013р. виникло грошове зобов'язання в розмірі 102 418,20 грн. а у Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛО-Карта» виникло право вимагати його виконання.
Як вже зазначалось, згідно зі ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
За змістом ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 512 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, в тому числі, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Зі ст.513 цього Кодексу вбачається, що правочин стосовно заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням (ст.516 Цивільного кодексу України).
Як свідчать матеріали справи, 05.02.2014р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «КЛО-Карта» (цедент) та Приватним підприємством «Автопетроліум» (цесіонарій) було укладено договір №9/КК-14, відповідно до п.1.1 якого цедент передав, а цесіонарій прийняв право вимоги, що належить цеденту, в став кредитором за договором №2499 від 01.07.2013р. (основний договір), укладеним між цедентом та Підприємством з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Фалбі» (боржник).
За вказаним правочином цесіонарій одержав право (замість цедента) вимагати від боржника належного виконання зобов'язань за основним договором в розмірі 102 418,20 грн.
Сторонами також узгоджено, що з 05.02.2014р. до цесіонарія переходять всі права, які забезпечують виконання обов'язків боржника (п.п.1.2, 3.3 договору №9/КК-14 від 05.02.2014р.).
За таких обставин, з огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №9/КК-14 від 05.02.2014р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача права вимоги до відповідача.
Проте, за твердженнями позивача, відповідачем своїх зобов'язань виконано не було, заборгованість, що виникла на підставі договору №2499 від 01.07.2013р., право вимоги якої перейшло до заявника за договором №9/КК-14 від 05.02.2014р., Підприємством з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Фалбі» погашено не було.
Наразі, на підтвердження своїх тверджень, позивачем представлено до матеріалів справи акт б/н від 04.11.2014р. взаємних розрахунків за період з 05.02.2014р. по 04.11.2014р. між Приватним підприємством «Автопетроліум» і Підприємством з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Фалбі» за договором №9/КК-14 від 05.02.2014р.
Відповідно до акту звірки заборгованість відповідача складає 102 418,20 грн.
Як встановлено судом, наведений документ підписано представниками обох сторін та скріплено печатками суб'єктів господарювання без жодних зауважень та заперечень.
Станом на день вирішення спору матеріали справи не містять жодних належних та допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів погашення відповідачем спірної заборгованості.
З огляду на наведене, суд зазначає, що відповідно п.2.3 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (ч.1 ст.38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
За таких обставин, враховуючи вищенаведене, з огляду на наявні в матеріалах справи документи, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Приватного підприємства «Автопетроліум» до Підприємства з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Фалбі» про стягнення основної заборгованості в розмірі 102 418,20 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд також дійшов висновку щодо часткового задоволення вимог позивача про стягнення пені в сумі 7430,24 грн., інфляційних втрат в розмірі 11 281,02 грн. та 3% річних в сумі 1532,06 грн. При цьому, господарський суд виходить з наступного:
Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Виконання зобов'язання може забезпечуватися, в тому числі, неустойкою (ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України).
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.
Згідно з ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).
Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.
За змістом ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Разом з тим, згідно із ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Зі ст.3 вказаного нормативно-правового акту вбачається, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
За приписами ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлене договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання повинно було бути виконано.
Як вказувалось вище, на підставі п.3.3 договору №9/КК-14 від 05.02.2014р. до цесіонарія перейшли всі права, які забезпечують виконання обов'язків боржника за договором №2499 від 01.07.2013р.
Пунктом 8.5 договору №9/КК-14 від 05.02.2014р. передбачено, що у разі порушення покупцем строків оплати заборгованості за фактично відпущений товар, постачальник нараховує останньому пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у момент прострочення, за кожний день прострочення від вартості неоплаченого товару.
Враховуючи порушення відповідачем строків оплати нафтогазопродуктів, що передбачені договором №2499 від 01.07.2013р., та перехід до цесіонарія на підставі договору №9/КК-14 від 05.02.2014р. всіх прав, що забезпечують виконання обов'язків боржника за договором поставки, позивачем за період з 01.12.2013р. по 31.05.2014р. було нараховано пеню в розмірі 7430,24 грн.
Проте, за висновками суду, наведений заявником розрахунок є помилковим та таким, що не відповідає приписам ст.232 Господарського процесуального кодексу України, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, заборгованість відповідача по оплаті товару за договором №2499 від 01.07.2013р. в розмірі 102 418,20 грн. виникла 05.11.2013р. (з урахуванням дати останньої видаткової накладної та визначених договором строків оплати товару).
Отже, шестимісячний строк нарахування неустойки саме на вказану заборгованість починається від дня, коли зобов'язання повинно було бути виконаним, тобто з 05.11.2013р., тоді як наведений заявником період перевищує термін, передбачений чинним господарським законодавством.
Після проведення судом, розрахунку пені з урахуванням приписів ст.232 Господарського кодексу України, судом встановлено, що з відповідача може бути стягнуто неустойку в розмірі 6044,08 грн.
За приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Наразі, за порушення відповідачем своїх грошових зобов'язань позивачем за період з 01.03.2014р. по 31.08.2014р. нараховано 3% річних в сумі 1532,06 грн. та інфляційні втрати в розмірі 11 281,02 грн.
За висновками суду, позивачем проведено арифметично вірний розрахунок суми трьох відсотків річних та інфляційних втрат. Отже, позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню в повному обсязі.
За таких обставин, враховуючи все вищенаведене, приймаючи до уваги всі фактичні обставини справи, враховуючи допущені заявником під час нарахування пені помилки, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Приватного підприємства «Автопетроліум» до Підприємства з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Фалбі» про стягнення 122 661, 52 грн., з яких основна заборгованість в розмірі 102 418,20 грн., пеня в сумі 7430,24 грн., інфляційні втрати в розмірі 11 281,02 грн. та 3% річних в сумі 1532,06 грн., підлягають задоволенню частково, у визначеному вище розмірі.
Судовий збір згідно з ч.5 ст.49 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторін пропорційно задоволеним вимогам.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.22, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Частково задовольнити позовні вимоги Приватного підприємства «Автопетроліум», с.Петрівське до Підприємства з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Фалбі», м.Київ про стягнення 122 661, 52 грн., з яких основний борг в розмірі 102 418,20 грн., пеня в сумі 7430,24 грн., інфляційні втрати в розмірі 11 281,02 грн. та 3% річних в сумі 1532,06 грн.
Стягнути з Підприємства з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Фалбі» (03170, м.Київ, Святошинський район, вул.Тулузи, буд.3-Б, ЄДРПОУ 21568905) на користь Приватного підприємства «Автопетроліум» (08141, Київська обл., Києво Святошинський район, с.Петрівське, вул.Зоряна, буд.20, ЄДРПОУ 37228512) основний борг в розмірі 102 418,20 грн., пеню в сумі 6044,08 грн., інфляційні втрати в розмірі 11 281,02 грн. та 3% річних в сумі 1532,06 грн. та судовий сбір в розмірі 2425,51 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
У судовому засіданні 12.11.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Повне рішення складено 17.11.2014р.
Суддя М.О. Любченко