04 листопада 2014 р.Справа № 818/749/14
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Любчич Л.В.
Суддів: Сіренко О.І., Спаскіна О.А.
за участю секретаря судового засідання Медяник А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною cкаргою представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 08.09.2014р. по справі № 818/749/14
за позовом ОСОБА_1
до Роменської виправної колонії №56 Управління Державної панітенціарної служби України в Сумській області
про стягнення заробітної плати та відшкодування моральної шкоди,
Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 08.09.14 р. по справі № 818/749/14 адміністративний позов ОСОБА_1 ( далі - ОСОБА_1, позивач ) до Роменської виправної колонії №56 Управління Державної панітенціарної служби України в Сумській області (далі - Роменська виправна колонія №56) про стягнення заробітної плати та відшкодування моральної шкоди задоволений частково.
Стягнуто з Роменської виправної колонії №56 на користь ОСОБА_1 356,08 грн. за надурочні години та 304,54 грн. за нічні години, а всього 660,62 грн.
Представник позивача, не погодившись з судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального законодавства, просив скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 08.09.14 р. та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
В обгрунтування вимог апеляційної скарги, апелянтом зазначено, що судом першої інстанції при винесенні постанови не дотримані вимоги ст. 117 КЗпП України, крім того застосовано наказ МВС від 31.12.07 р. №499 "Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ" (далі - наказ №499), що є недопустимим в даному випадку, оскільки Роменська виправна колонія №56 підпорядковується Державній пенітенціарній службі України, діяльність якої спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра юстиції України, а наказ №499 є наказом іншого міністра і не має відношення до працівників пенітенціарної служби. Також послався на указ Президента України від 12.03.99 р. №248/99, яким Державний департамент України з питань виконання покарань (Управління Державної пенітенціарної служби) було виведено з підпорядкування Міністерства внутрішніх справ України.
Відповідач подав письмові заперечення на апеляційну скаргу, де наполягав на законності судового рішення та просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Представник позивача, позивач, представники відповідача в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду повідомлені належним чином.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розгляд справи проведено без участі представників сторін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, дослідивши письмові докази по справі, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з безпідставності позовних вимог в частині відмови в задоволенні позову.
Колегія суддів з даним висновком суду погоджується виходячи з наступного.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що ОСОБА_1 з 24.12.07 р. до 17.02.14 р. працював на посаді моло дшого інспектора відділу охорони Роменської виправної колонії №56.
Наказом №11 о/с від 14.02.14 р. ОСОБА_1 було звільнено зі служби в кримінально-виконавчій службі у запас Збройних Сил України за ст.63 п."ж" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України за власним бажанням з 17 лютого 2014 року (а.с.28).
Відповідно до ч.ч. 2, 5 ст. 23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначається законодавством. На осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюються дії статей 22 і 23 Закону України "Про міліцію", а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для працівників органів внутрішніх справ. На працівників кримінально-виконавчої служби поширюються умови оплати праці, передбачені для працівників органів внутрішніх справ, які не мають спеціальних звань.
Згідно п. 21 Розділу II "Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.91р. №114, передбачено, що для осіб рядового і начальницького складу встановлюється 41 - годинний робочий тиждень. У необхідних випадках вони несуть службу понад установлену тривалість робочого часу, а також у вихідні та святкові дні.
Відповідно до підпункту 3.7.6 наказу №499 особам добового наряду під час чергування почергово надаються перерви для вживання їжі та короткочасного відпочинку загальною тривалістю 4 години, які не враховуються в робочий час.
Також, відповідно до п.143 Інструкції з організації охорони кримінально-виконавчих установ закритого типу, затвердженої наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 08.12.03 р. №237 ДСК, у вартах споряджених на добу дозволено відпочивати, лежати (спати) не знімаючи спорядження начальникам варт та його помічникам - не більше 4 годин, вартовим - не менше 4 годин.
Під час судового розгляду встановлено, що відповідачем були здійснені розрахунки з урахуванням вищезазначених норм, згідно яких ОСОБА_1 за період з травня 2009 року по грудень 2013 року (включно) відпрацьовано 313,2 надурочних годин, і з врахуванням раніше виплачених коштів за надурочні години, існує заборгованість по вказаних виплатах у розмірі 356,08 грн. (а.с.203-204, 212).
З огляду на вищевказане, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги про недопустимість застосування наказу №499 в даній справі є безпідставними.
Разом з цим слід зазначити, що правовідносини щодо виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу працівників органів внутрішніх справ врегульовані Законом України "Про міліцію", Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.91 р. № 114, Порядком обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їх сімей, затвердженим КМУ від 17.07.92 р. № 393, Постановою КМУ "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 07.11.07 р. N 1294.
Щодо доводів апеляційної скарги про безпідставну відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку, колегія суддів зазначає наступне.
Під час вирішення спорів даної категорії пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин, так коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
Спеціальним законом врегульовані спірні правовідносини таким чином, що виплата компенсації за затримку виплати розрахунку при звільненні осіб, які проходили службу в органах кримінально-виконавчої служби не передбачена, а дія норм КЗпП України на них не поширюється.
Інші доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає безпідставними з вище зазначених підстав та такими, що не спростовують правомірних висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2014 року по справі № 818/749/14 за позовом ОСОБА_1 до Роменської виправної колонії №56 Управління Державної панітенціарної служби України в Сумській області про стягнення заробітної плати та відшкодування моральної шкоди - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили негайно з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з моменту виготовлення повного тексту.
Головуючий суддя Любчич Л.В.
Судді Сіренко О.І. Спаскін О.А.
Повний текст ухвали виготовлений 10.11.2014 р.