ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/20010/14 21.10.14
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Синтра Трейдінг"
до Спільного українсько-німецького підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОБЕР ГмбХ"
про стягнення грошових коштів
Суддя Полякова К.В.
Представники:
від позивача: Ляшко О.В. (дов.№б/н від 04.08.2014)
від відповідача: Яніцький О.Н. (дов.№б/н від 29.09.2014)
Товариство з обмеженою відповідальністю "Синтра Трейдінг" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Спільного українсько-німецького підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОБЕР ГмбХ" про стягнення грошових коштів.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань, прийнятих за договором поставки, у зв'язку із чим за останнім утворилась заборгованість разом із нарахованими штрафними санкціями у загальній сумі 312211,35 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києві від 25.09.2014 порушено провадження у справі №910/20010/14 та призначено її до розгляду на 16.10.2014 року.
15.10.2014 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду м. Києва від позивача надійшли додаткові документи для долучення до матеріалів справи.
16.10.2014 від відповідача через відділ діловодства та документообігу Господарського суду м. Києва також надійшли додаткові документи для долучення до матеріалів справи.
У судовому засіданні 16.10.2014 оголошено перерву до 21.10.2014 року.
20.10.2014 від відповідача через відділ діловодства та документообігу Господарського суду м. Києва надійшов відзив на позовну заяву.
У судовому засіданні 21.10.2014 представник позивача надав усні пояснення та підтримав позов у повному обсязі.
Представник відповідача надав усні заперечення, аналогічні викладеним у відзиві на позов.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,-
15.01.2014 Товариством з обмеженою відповідальністю «Синтра Трейдінг» (продавець) та Спільним українсько-німецьким підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Лобер ГмбХ» (покупець) укладено Договір поставки №К11-14, відповідно до предмета якого, продавець продає, а покупець купує шпалери, пакети, інші рекламно-інформаційні матеріали (товар) в асортименті та кількості, вказаних в видаткових накладних до
кожної партії Товару, які є невід'ємною частиною нього Договору.
Пунктом 2.1. Договору встановлено, що ціни (без урахування знижки) та асортимент товару, що постачається згідно діючого Договору, вказані в специфікаціях до даного Договору, які є невід'ємною його частиною. Ціна товару вказана в специфікаціях є базовою для розрахунку ціни продажу партії товару з урахуванням знижок, встановлених цим Договором, що вказується у видаткових накладних.
За умовами п.3.1. Договору, покупець зобов'язаний сплатити вартість кожної відвантаженої йому партії товару (ціна продажу партії Товару) шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця на підставі рахунку-фактури останнього не пізніше 45-ти календарних днів з дня відвантаження товару продавцем.
Поставка товару продавцем покупцю здійснюється на підставі погодженого продавцем замовлення покупця окремими партіями, кількість, асортимент та ціна товару в кожній з яких узгоджується сторонами в накладних.
(п.5.3 Договору).
Відповідно до п.5.6 Договору, продавець зобов'язаний надати покупцю рахунки-фактури, видаткові та податкові накладні.
Умовами Договору, зокрема п.7.2., сторони погодили, що партія товару вважається переданою продавцем та прийнятою покупцем: за кількістю - шляхом перевірки та порівняння відповідно до кількості місць, вказаної в товарно-супровідних документах на партію товару, за якістю - відповідно до сертифікатів якості підприємства-виробника.
Претензії щодо кількості та якості товару пред'являються покупцем в порядку та в строки, які передбачені законодавством України.
На виконання умов Договору, позивачем переданого відповідно до видаткових накладних №39 від 12.02.2014 на суму 59471,94 грн., №40 від 12.02.2014 на суму 14,40 грн., №42 від 12.02.2014 на суму 6,72 грн., №74 від 05.03.2014 на суму 18167,88 грн., №102 від 21.03.2014 на суму 39997,80 грн., №103 від 21.03.2014 на суму 4,80 грн., №184 від 17.04.2014 на суму 165331,80 грн., №185 від 17.04.2014 на суму 21,12 грн. товару на загальну суму 283014,46 грн.
Факт прийняття наданого позивачем товару посвідчується наявністю підпису уповноваженої на прийняття даного товару особи відповідача, а також підкріпленими на кожну із дати постачання товару довіреністю із зразками підписів такої особи та печаткою товариства.
Зокрема, із долучених до матеріалів справи довіреностей на прийняття товару також вбачається надання позивачем відповідних рахунків-фактур, згідно із видатковими накладними на кожну партію товару.
Враховуючи порушення відповідачем виконання прийнятих за Договором зобов'язань по оплаті поставленого товару, позивач 12.06.2014 направив відповідачу претензію №286, у якій просив погасити утворену суму заборгованості.
У відповіді на зазначену претензію відповідач зазначив, що зобов'язується здійснювати з 25 червня щотижневі платежі по оплаті товару, про що буде інформувати позивача.
Проте, у порушення прийнятих за Договором зобов'язань, оплата відповідачем товару так і не була здійснена, що спричинило звернення позивача із даним позовом до суду.
У випадку несвоєчасної оплати товару,відповідно до п.9.3. Договору, за вимогою продавця покупець зобов'язаний, сплатити на користь продавця суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, 3% річних від простроченої суми, а також пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу, що діяла в період заборгованості, за кожний день прострочення платежу до повного погашення заборгованості. При цьому черговість погашення вимог за грошовими зобов'язаннями буде встановлена відповідно до ст. 534 Цивільного кодексу України.
Оскільки, оплата відповідачем товару так і не відбулась, позивачем нараховані до стягнення також відповідні штрафні санкції, а саме 16270,73 грн. пені, 2350,12 грн. 3% річних та 10574,04 грн. інфляційних втрат.
Водночас, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач зауважує, що у нього відсутні підстави для оплати товару, факт отримання якого представник відповідача не заперечував під час судового засідання, так як позивачем не надані відповідні рахунки-фактури на його оплату.
Суд, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарським визначається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботи, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматись від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
У частині 2 статті 712 ЦК України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 статті 665 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно правового характеру укладеного між сторонами у справі Договору, який є Договором поставки, у сторін виникли взаємні обов'язки щодо поставки та прийняття й оплати відповідного товару.
Позивач виконав свої зобов'язання за Договором у повному обсязі та поставив відповідачу товар на загальну суму 283014,46 грн., що посвідчується наявними у матеріалах справи підписаними обома сторонами видатковими накладними із відповідними довіреностями на прийняття товару уповноваженою особою відповідача, однак оплата за отриманий товар відповідачем здійснена так і не була.
Підписуючи видаткові накладні, відповідачем посвідчено факт отримання поставленого позивачем товару, а відтак і обумовлено виникнення обов'язку по його оплаті.
Суд критично оцінює посилання відповідача на відсутність у нього такого обов'язку з огляду лише на ненадання, як зазначає відповідач, відповідних рахунків-фактур на даний товар.
Проте, зобов'язання відповідача по оплаті товару виникає у нього починаючи із моменту підписання відповідних видаткових накладних, а не з моменту отримання ним рахунків-фактур, на підставі яких здійснюється лише перерахування грошових коштів.
Окрім того, у наявних у матеріалах справи довіреностях на прийняття товару уповноваженою особою відповідача, зазначено факт отримання товару за рахунками-фактурами на кожну із поставок. Претензій з приводу кількості та якості товару відповідачем не надавалось, а навпаки у відповіді на претензію позивача щодо наявної заборгованості підтверджено відповідачем визнання такого боргу, а отже і отримання товару, що не заперечувалось представником відповідача у судовому засіданні.
Як зазначено в інформаційному листі Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" при підписанні покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Стаття 629 ЦК України, яка кореспондується із ст.526 ЦК України, визначає обов'язковість виконання сторонами договору, тобто всі умови договору з моменту його укладення, який встановлено ст.640 ЦК України, стають однаково обов'язковими для виконання сторонами. Будучи пов'язані взаємними правами та обов'язками (зобов'язаннями), сторони не можуть в односторонньому порядку відмовлятися від виконання зобов'язання або змінювати його умови, крім випадків, передбачених угодою сторін або законом.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Пунктом 9.3. Договору встановлено, що за вимогою продавця покупець зобов'язаний, сплатити на користь продавця суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, 3% річних від простроченої суми, а також пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу, що діяла в період заборгованості, за кожний день прострочення платежу до повного погашення заборгованості. При цьому черговість погашення вимог за грошовими зобов'язаннями буде встановлена відповідно до ст. 534 Цивільного кодексу України.
У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов Договору, позивачем нараховано до стягнення також відповідні штрафні санкції, а саме 16270,73 грн. пені, 2350,12 грн. 3% річних та 10574,04 грн. інфляційних втрат.
Відповідно до ч.1. статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно п.1. статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч.6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Судом перевірено наданий позивачем розрахунок пені, з урахуванням умов Договору та приписів ст. 232 Господарського кодексу України, з яким суд не погоджується щодо сум та строків. Так, відповідно за прострочення оплати за видатковими накладними №39 від 12.02.2014 обґрунтованою суму пені є у розмірі 4643,70 грн., за №40 від 12.02.2014 - 1,12 грн., за №42 від 12.02.2014 - 0,52 грн., за №74 від 05.03.2014 - 1267,77 грн., за №102 від 21.03.2014 - 2457,95 грн., за №103 від 21.03.2014 - 0,29 грн., за №184 від 17.04.2014 - 7836,27 грн., за №185 від 17.04.2014 - 1,00 грн., тобто у загальному розмірі 16208,62 грн.
Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи приписи статті 549, частини другої статті 625 ЦК України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Суд зауважує, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) та інфляційних втрат, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові та відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
З системного аналізу наведених законодавчих норм, вбачається право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотків річних, як спосіб захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
За приписами п. 3.1., 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".
Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97 "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", якщо сума боргу повинна бути сплачена в період з 1 по 15 числа відповідного місяця, то вона індексується з рахунком цього місяця, а якщо сума повинна бути сплачена з 16 по 31 число відповідного місяця, то вона індексується з наступного місяця.
Враховуючи вище викладене, перевіривши розрахунок інфляційної складової суми боргу суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення інфляційних втрат підлягає задоволенню у сумі розміром 10574,04 грн., тобто як визначено законодавством, за весь час прострочення платежу.
Перевіривши розрахунок 3% річних, суд не погоджується щодо суми нарахування 3% річних за видатковою накладною №184 від 17.04.2014 у розмірі 1100,70 грн. та вважає її обґрунтованою у розмірі 1087,11 грн. Таким чином, загальний розмір 3% річних, що підлягають стягненню з відповідача становить 2336,53 грн.
Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.
З'ясувавши обставини справи та надавши оцінку доказам за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості підлягають задоволенню частково.
Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судові витрати - судовий збір - відповідно до приписів статті 49 ГПК України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 32, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Синтра Трейдінг» до Спільного українсько-німецького підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Лобер ГмбХ» про стягнення грошових коштів - задовольнити частково.
Стягнути з Спільного українсько-німецького підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Лобер ГмбХ» (02660, місто Київ, вулиця Сагайдака, будинок 101; ідентифікаційний код 25403130) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Синтра Трейдінг» (02140, місто Київ, вулиця Б.Гмирі, будинок 2, офіс 214; ідентифікаційний код 32070571) 283016 (двісті вісімдесят три тисячі шістнадцять) гривень 46 копійок основного боргу, 16208 (шістнадцять тисяч двісті вісім) гривень 62 копійки пені, 10574 (десять тисяч п'ятсот сімдесят чотири) гривні 04 копійки інфляційних втрат, 2336 (дві тисячі триста тридцять шість) гривень 53 копійки 3% річних та 6244 (шість тисяч двісті сорок чотири) гривні 23 копійки витрат зі сплати судового збору.
У іншій частині позову відмовити.
Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 21.10.2014 року.
Повний текст рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.
Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено
та підписано 27.10.2014 року
Суддя К.В. Полякова