16 жовтня 2014 року м. Київ К/9991/50443/12
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
Бутенка В.І. (доповідач), Лиски Т.О., Олендера І.Я.,
провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом першого заступника прокурора Шевченківського району м. Києва в інтересах держави в особі Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до НАК «Енергетична компанія України» про стягнення штрафних санкцій,
У грудні 2010 року перший заступник прокурора Шевченківського району м. Києва в інтересах держави в особі Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив стягнути з НАК «Енергетична компанія України» адміністративно-господарські санкції та пеню за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2009 році у розмірі 615 706,28 грн., з яких 106,28 грн. - пеня.
В обґрунтування позову зазначено, що відповідачем не виконується норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів, а тому йому нараховано штрафні санкції, які сплачено не було.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 липня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2012 року, адміністративний позов задоволено.
Стягнуто з НАК «Енергетична компанія України» на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції за 2009 рік та пеню на загальну суму 615 706, 28 грн.
В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення ними норм матеріального і процесуального права та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
У відповідності зі ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Преамбулою Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі - Закону) встановлено, що цей Закон визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами.
Згідно зі статтею 18 Закону № 875-XII (у редакції до 18 березня 2006 року) працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Законом України від 23 лютого 2006 року № 3483-IV "Про внесення змін до деяких законів України щодо реалізації інвалідами права на трудову зайнятість" зазначену статтю було викладено в іншій редакції, а Закон № 875-XII доповнено статтею 181, за змістом якої пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.
Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.
У відповідності до ч. 1 ст. 19 Закону для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Частина друга статті 19 Закону покладає відповідальність за незабезпечення наведеним нормативів на керівників відповідних підприємств. Підприємства (об'єднання), установи і організації, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом (частина перша статті 20 Закону).
Згідно ст. 20 Закону передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Норматив робочих місць для інвалідів у відповідача згідно вимог ст. 19 Закону, становить 4 % від кількості працівників, а саме 7 чоловіка, що відповідає встановленому нормативу, оскільки за даними звіту НАК «Енергетична компанія України» форми № 10-ПІ за 2009 рік середньооблікова кількість штатних працівників на підприємстві становить 181 чол. За даними цього звіту середньооблікова кількість штатних працівників - інвалідів на підприємстві становить 1 чол., що менше встановленого нормативу.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, відповідач лише у січні, лютому і березні 2009 року направляв до місцевого центру зайнятості звіти форми 3-ПН із зазначенням вакантних посад для інвалідів. Так, у січні 2009 року таких посад було 2, у лютому - 4, а у березні - 3. Тобто вакансії робочих місць підприємством було визначено у кількості меншій ніж різниця між нормативом робочих місць для працевлаштування інвалідів та фактичною кількістю інвалідів, які працюють в НАК «Енергетична компанія України» чим у вказаний період відповідачем порушено норму статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".
При цьому протягом дев'яти місяців, а саме, з квітня 2009 року по грудень 2009 року, ці звіти до відповідного центру зайнятості не подавались взагалі, що є порушенням статті 20 Закону України «Про зайнятість населення».
Відсутність доказів щомісячного направлення до центру зайнятості інформації (звітів № 3-ПН) про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів свідчить про те, що відповідач не в повному обсязі виконав вимоги закону по інформуванню державних органів щодо наявних вакансій для працевлаштування інвалідів чим фактично порушив норму ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", оскільки позбавив компетентний державний орган можливості направити інвалідів для працевлаштування.
Таким чином, НАК «Енергетична компанія України» не забезпечила встановлення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та добровільно не сплатила адміністративно-господарські санкції в розмірі 615 600 грн. в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, як це передбачено ч. 4 ст. 20 Закону, що зумовило нарахування позивачем пені в розмірі 106,28 грн. за порушення терміну сплати адміністративно - господарських санкцій.
Відповідно до Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70 (далі - Порядок), обчислення суми адміністративно-господарських санкцій проводиться роботодавцями самостійно згідно з порядком заповнення звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів, затвердженим Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
Разом з тим, відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Сума адміністративно-господарських санкцій відповідачем у встановлений ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" строк (до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу) сплачена не була, що дає підстави для нарахування пені відповідно до ст. 20 цього Закону і п. 4 Порядку, яка обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Відповідно до ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України якщо суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 230 КАС України, суд, -
Касаційну скаргу НАК «Енергетична компанія України» залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 липня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.
С у д д і : В.І. Бутенко
Т.О. Лиска
І.Я. Олендер