20 жовтня 2014 р. Справа № 804/15574/14
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіСтепаненко В.В.
при секретаріНовченко Є.Ю.
за участю:
представників позивача Продайка О.Ю., Пяткова О.Ю., Карпової Л.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Рєгєнза» до Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання нечинною та скасування податкової вимоги, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Рєгєнза» звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання нечинною та скасування податкової вимоги від 15.04.2014 року №1032-25.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що оскаржувана вимога була прийнята та направлена позивачу без дотримання діючого законодавства, оскільки у товариства з обмеженою відповідальністю «Рєгєнза» відсутній податковий борг, а тому вимога підлягає скасуванню з підстав, викладених у позовній заяві та поясненнях.
У судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити у повному обсязі.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи, надав до суду заперечення, в яких просив відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав правомірності вимоги від 15.04.2014 року №1032-25.
Заслухавши пояснення, розглянувши наявні документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
03.03.2014 року згідно квитанцій №1 та №2 з реєстраційним номером №9091096540 позивачем подано до податкового органу податкову декларацію з податку на прибуток підприємства за 2013 рік в електронному вигляді за формою, затвердженою Наказом Міністерства Фінансів України від 28.09.2011 року за №1213 та дійсною до подання декларування податку на прибуток за 2013 рік.
За приписами абзацу четвертого пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України платники податку на прибуток (крім новостворених, виробників сільськогосподарської продукції, неприбуткових установ (організацій) та платників податків, у яких доходи, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, за останній річний звітний податковий період не перевищують 10 мільйонів гривень) щомісяця сплачують авансовий внесок з податку на прибуток у порядку і в строки, які встановлені для місячного податкового періоду, у розмірі не менше 1/12 нарахованої до сплати суми податку за попередній звітний (податковий) рік без подання податкової декларації.
Розрахунок щомісячного авансового внеску з податку на прибуток, який має сплачуватись починаючи з березня 2014 року по лютий 2015 року включно у розмірі не менше 1/12 нарахованої до сплати суми податку за 2013 рік, був здійснений згідно форми Декларації №1213 в автоматичному режимі податкового електронного документу (рядок 34: «Авансовий внесок (1/12 нарахованої до сплати загальної суми податку на прибуток за звітний (податковий) 2013 рік), що підлягатиме сплаті щомісяця у березні - грудні 2014 року та січні - лютому 2015 року (р.33/12)»), що відповідає нормам статті 57 Податкового кодексу України.
Згідно пояснень представника позивача при заповненні податкової декларації товариство з обмеженою відповідальністю «Рєгєнза» використовувало роз'яснення Узагальнюючої податкової консультації ДПС України, затвердженої Наказом від 21.12.2012 року №1171, у відповідності до якої дванадцятимісячний період для сплати авансових внесків починається з березня 2013 року. Податкове зобов'язання з податку на прибуток, визначене платником у податковій декларації за 2013 рік, зменшується на суму авансових внесків за період січень - грудень 2013 року.
В силу пункту 53.1 статті 53 Податкового кодексу України не може бути притягнуто до відповідальності платника податків, який діяв відповідно до податкової консультації, наданої йому у письмовій або електронній формі, а також узагальнюючої податкової консультації, зокрема, на підставі того, що у майбутньому така податкова консультація або узагальнююча податкова консультація була змінена або скасована.
Згідно наведених вище приписів, які є дійсними до цього часу, позивачем зроблено розрахунок суми авансового внеску по ТОВ «Рєгєнза», що відображений у поданій декларації з податку на прибуток за 2013 рік: Рядок 14 «Податок на прибуток за звітний (податковий) період»: (р.14) 14 971 845 грн. = (р.11) 30 041 132 грн. + (р.32) 0 грн. - (р.13) 15 069 287 грн.; Рядок 33 «Загальна сума нарахованого до сплати податку на прибуток звітний (податковий) рік»: (р.33) 14 971 845 грн. = (р.14) 14 971 845 грн. + (р.20) 0 грн.; Рядок 34 «Авансовий внесок (1/12 нарахованої до сплати загальної суми податку на прибуток за звітний (податковий) 2013 рік), що підлягатиме сплаті щомісяця у березні - грудні 2014 року та січні - лютому 2015 року»: (р.34) 1 247 654 грн. = (р.33) 14 971 845 грн./12.
Судом встановлено, що відповідачем самостійно відкориговано розрахунок щомісячного авансового внеску з податку на прибуток, який має сплачуватись починаючи з березня 2014 по лютий 2015 року включно, за наступною формулою: (рядок 11 + рядок 12 + сума податку на прибуток від операцій з торгівлі цінними паперами декларації - (рядок 13 + рядок 13.2 + рядок 13.6 Додатка ЗП до рядка 13 Декларації)) /12.
Таким чином, податковим органом встановлено, що щомісячна сума авансового внеску ТОВ «Регенза» складає (30 041 132+0+0-(0+0+0))/12 = 2 503 428 грн.
На підставі викладеного відповідач дійшов висновку, що підприємством невірно розрахована щомісячна сума авансового внеску з податку на прибуток, 30.03.2014 року в особовому рахунку (код платежу 11024000) виник податковий борг у сумі 1 255 774 грн., про що підприємство повідомлено оскаржуваною податковою вимогою від 15.04.2014 року №1032-25.
В силу абзацу 11 пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України у складі річної податкової декларації платником податку подається розрахунок щомісячних авансових внесків, які мають сплачуватися у наступні дванадцять місяців. Визначена в розрахунку сума авансових внесків вважається узгодженою сумою грошових зобов'язань.
У поданій позивачем декларації зазначена сума узгодженого авансового внеску (1/12 нарахованої до сплати загальної суми податку на прибуток за звітній (податковий) рік), що підлягає сплаті щомісяця у березні - грудні 2014 року та січні - лютому 2015 становить 1 247 654 грн.
Товариством у березні 2014 року сплачено суму узгодженого авансового внеску у розмірі 1 247 654 грн., що підтверджується платіжним дорученням №519 від 28.03.2014 року та не заперечується відповідачем.
Суд звертає увагу, що абзацом другим пункту 46.6 статті 46 Податкового кодексу України закріплено, що до визначення нових форм декларацій (розрахунків), які набирають чинності для складання звітності за податковий період, що настає за податковим періодом, у якому відбулося їх оприлюднення, є чинними форми декларацій (розрахунків), чинні до такого визначення.
Протягом 2012 - 2013 років до Податкового кодексу України внесено ряд суттєвих змін та доповнень, у тому числі пов'язаних з оподаткуванням прибутку підприємств. Показники податкових декларацій повною мірою приведено у відповідність із внесеними до Кодексу змінами та доповненнями.
Зокрема, наказом Міністерства доходів і зборів України від 30.12.2013 року №872 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України за №103/24880 від 20.01.14 року та опубліковано у Офіційному віснику України від 24.01.2014 року №6) затверджена форма Податкової декларації з податку на прибуток підприємства, згідно якої змінено базу для обчислення авансового внеску з податку на прибуток. Податкова декларація підприємства містить чіткий розрахунок авансових внесків з податку на прибуток як для 2014 року, так і для майбутніх звітних (податкових) років.
З огляду на викладене суд не погоджується з позицією відповідача про автоматичний розрахунок авансового внеску з податку на прибуток, оскільки такий алгоритм не відповідає нормам пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України та формі декларації з податку на прибуток, затвердженої Наказом від 28.09.2011 року за №1213, оскільки наведений податковим органом алгоритм автоматичного розрахунку авансового внеску з податку на прибуток відповідно до пункту 46.6 статті 46 Податкового кодексу України набере чинності для складання звітності за податкові періоди 2014 року.
В силу пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Пунктом 2.2 Порядку направлення органами доходів і зборів податкових вимог платникам податків, затвердженого Наказом Міністерства доходів і зборів України 10.10.2013 №576 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 31 жовтня 2013 року за № 1840/24372, визначено, що податкова вимога формується, якщо: платник податків не сплатив суми податкового зобов'язання, зазначеної в поданій ним податковій декларації, у встановлені Кодексом строки; платник податків не сплатив узгодженої суми грошового зобов'язання, визначеної в податковому повідомленні-рішенні, у встановлені законом строки; платник збору не сплатив узгодженої суми збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності у встановлені строки; платник єдиного податку першої або другої групи не сплатив суми авансового внеску у встановлені строки.
Матеріалами справи підтверджено, що обставини, вказані у наведеному Порядку, позивачем не допущено.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про відсутність порушень у заповненні платником податків податкової звітності та помилковість вимоги податкового органу.
При цьому суд звертає увагу, що позивач просить визнати нечинною та скасувати вимогу від 15.04.2014 року №1032-25.
Із змісту статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України випливає, що в разі задоволення позову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремих положень суд повинен зазначити про це в судовому рішенні та одночасно застосувати один із встановлених законом способів захисту порушеного права позивача: про скасування або визнання нечинними рішення чи окремих його положень.
При цьому одночасне застосування обох способів захисту порушеного права - визнання спірного акта нечинним та скасування такого акта - є неможливим, оскільки скасування акта суб'єкта владних повноважень як способу захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта. Визнання ж акта суб'єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.
Згідно з частиною 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Враховуючи зазначене, суд вважає за необхідне визнати протиправною та скасувати оскаржувану податкову вимогу.
Частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується вимогами частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Керуючись статтями 11, 70-72, 86, 94, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Рєгєнза» до Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання нечинною та скасування податкової вимоги - задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 15.04.2014 року №1032-25.
Присудити з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Рєгєнза» судові витрати у розмірі 487,20 грн. (чотириста вісімдесят сім гривень двадцять копійок).
Постанова суду набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови складено 24 жовтня 2014 року.
Суддя В.В. Степаненко