06 листопада 2014 року м. Київ К/9991/9228/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Суддів:Черпіцької Л.Т.
Розваляєвої Т.С.
Маслія В.І.
провівши попередній розгляд адміністративної справи за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Антрацитівського міськрайонного суду Луганської області від 31 жовтня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2011 року у справі №2а-1051/11/1202 за позовом ОСОБА_4 до Антрацитівської міської ради, третя особа - ОСОБА_5 про визнання протиправним та скасування рішення,
У липні 2011 року ОСОБА_4 звернулась з позовом до Антрацитівської міської ради, третя особа - ОСОБА_5 про визнання протиправним та скасування рішення від 27 травня 2011 року № 7/68 «Про затвердження протоколу засідання комісії по розгляду земельних спорів у межах м.Антрацит від 31.03.2011 р.».
В обґрунтування позову ОСОБА_4 зазначила, що оскаржуваним рішення були порушенні її права як землекористувача земельної ділянки, розташованої по-сусідству. Вважає рішення незаконним, оскільки воно було прийнято у той час, коли в провадженні суду знаходилася цивільна справа за позовом ОСОБА_5 до неї про встановлення меж земельної ділянки і рішення по ньому не прийнято, про що було відомо відповідачеві.
Постановою Антрацитівського міськрайонного суду Луганської області від 31 жовтня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2011 року, в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з постановою Антрацитівського міськрайонного суду Луганської області від 31 жовтня 2011 року та ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2011 року, ОСОБА_4 звернулась з касаційною скаргою, у якій просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанції, та ухвалити нове про задоволення позову, посилаючись на те, що при прийнятті зазначених судових рішень було порушено норми матеріального та процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 31 березня 2011 року відбулося засідання комісії по розгляду земельних спорів у межах м. Антрацит, якою було складено протокол від 31.03.2011 року, відповідно до якого вирішувалося питання суміжного користування присадибними земельними ділянками домоволодінь за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2. Комісією рекомендовано Антрацитівській міській раді визнати межі присадибної земельної ділянки домоволодіння АДРЕСА_1, згідно з кадастровим планом технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку за фактичним використанням.
Рішенням Антрацитівської міської ради Луганської області від 27.05.2011 р. № 7/68 було затверджено протокол засідання комісії по розгляду земельних спорів у межах м.Антрацит від 31.03.2011 р.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що відповідно до частин 2, 3, 5 статті 158 Земельного кодексу України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів спір вирішується судом.
У п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року N 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» роз'яснено, що згідно зі ст. 158 ЗК України суди розглядають справи за спорами про межі земельних ділянок, що перебувають у власності чи користуванні громадян-заявників, які не погоджуються з рішенням органу місцевого самоврядування чи органу влади з питань земельних ресурсів.
Статтею 106 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.
На виконання вказаної статті наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року N 376, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року за N 391/17686, затверджено Інструкцію про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, якою визначено механізм відновлення меж земельних ділянок на місцевості, який здійснюють: виконавець - юридична або фізична особа, яка отримала ліцензії на проведення робіт із землеустрою; замовник - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, власник (користувач) земельної ділянки, який замовляє роботи із встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
З огляду на зазначені правові норми можна зробити висновок, що спори щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, мають вирішуватися органами місцевого самоврядування. Дана норма повинна тлумачитись системно з урахуванням пп.5 п.«б» ч.1 ст.33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», п.«й» ч.1 ст.12 ЗК України, якими вирішення земельних спорів у порядку, встановленому законом, віднесено до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад. При цьому, найчастіше в подальшому при виконкомах рад створюються різного роду комісії з вирішення земельних спорів, з подальшим затвердженням результатів роботи таких комісій.
З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновками судів, що відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення діяв на підставі та у межах наданих повноважень, з метою, з якою це повноваження надано.
Також, суди дійшли вірного висновку про те, що наявність спору у суді не перешкоджає органу місцевого самоврядування здійснювати свої повноваження, якщо судом не прийнято з цього приводу рішення в порядку забезпечення позову.
За таких обставин, судова колегія вважає, що судом першої та апеляційної інстанцій повно і правильно встановлені фактичні обставини справи, характер правовідносин сторін і вірно застосовані до них норми матеріального права. Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Згідно із ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України
Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, а постанову Антрацитівського міськрайонного суду Луганської області від 31 жовтня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2011 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута в порядку ст.ст. 235-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: