Справа № 815/4811/14
31 жовтня 2014 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Соколенко О.М., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Першого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси, про визнання незаконною та скасування постанови ВП №44061286 від 18.07.2014 року, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Першого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції про визнання незаконною та скасування постанови ВП №44061286 від 18.07.2014 року.
Позивач мотивує свої позовні вимоги тим, що Першим Приморським відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції 18.07.2014 року винесено постанову ВП №44061286 від 18.07.2014 року про відкриття виконавчого провадження по примусовому виконанню вимоги УПФУ в Приморському районі м. Одеси про сплату боргу № Ф-138У від 14.02.2013 року.
На думку позивача, дії відповідача щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 44061286 від 18.07.2014 року є незаконним, а сама постанова про відкриття виконавчого провадження підлягає скасуванню з наступних підстав.
По-перше, як зазначає позивач, відповідачем винесено постанову ВП №44061286 від 18.07.2014 року з порушенням річного строку для пред'явлення виконавчого документу для виконання, встановленого пунктом 2 статті 22 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки вимога стягувача вступила в дію 18.04.2013 року, а була подана стягувачем до виконання тільки 16.07.2014 року.
По-друге, посилаючись на положення ч.3 ст.8, ч.1 та пп.8 ч.2 ст.17 Закону України «Про виконавче провадження», позивач зазначає, що примусове виконання рішень здійснюється ДВС на підставі рішень інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на ДВС, однак, на думку позивача, згідно п.1 ст.58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» Пенсійний фонд не є органом державної влади.
По-третє, зважаючи на положення ст.19 Закону України «Про виконавче провадження», позивач зазначає, що відповідач, приймаючи постанову ВП № 44061286 від 18.07.2014 року, не мав наданих законом повноважень відкривати виконавче провадження за вимогою № Ф-138У, а мав би, відповідно до п.2 ч.1 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» винести постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження у зв'язку із неподанням УПФУ у Приморському районі м. Одеси виконавчого документа, зазначеного у статті 17 цього Закону.
По-четверте, позивач, посилаючись на положення Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України», зазначає, що з 06.08.2011 року частину п'ятнадцяту статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» доповнено абзацами другим і третім, згідно яких фінансові санкції (штраф, пеня) та адміністративні стягнення, а також примусові стягнення органами виконавчої служби за несплату внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування, не застосовуються.
За таких обставин, позивач вважає, що оскаржувана ним постанова підлягає скасуванню.
Відповідач надав до суду письмові заперечення на адміністративний позов (а.с.46-48), в яких просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, обґрунтовуючи правомірність оскаржуваної постанови наступним.
Як вказує відповідач, посилаючись на положення ст.ст.22, 23 Закону України «Про виконавче провадження», твердження позивача про те, що постанову про відкриття виконавчого провадження винесено з порушенням строку прийняття виконавчого документу до виконання, є помилковим та не відповідає дійсності, оскільки згідно відмітки на виконавчому документі встановлено, що виконавчий документ (вимога №Ф-138У, видана 14.02.2013 року Управлінням пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси про стягнення з ФОП ОСОБА_1 боргу у розмірі 1544,18 грн.) вже перебував на примусовому виконанні у Відділі та виконавче провадження було завершено на підставі п. 5 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» 20.12.2013 року. Зважаючи на викладене, відповідач зазначає, що завершення виконавчого провадження з вищевикладених підстав не позбавляє стягувача повторно пред'явити виконавчий документ до виконання в межах строків, встановлених статтею 22 Закону України «Про виконавче провадження». Тобто, строк на пред'явлення вимоги № Ф-138У управлінням пенсійного фонду станом на 16.07.2014 року не пропущено, оскільки даний виконавчий документ міг бути пред'явлений до виконання до 20.12.2014 року.
Разом з цим, посилаючись на положення Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», відповідач зазначає, що вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
З огляду на викладене, враховуючи положення ст.ст.18,19,25 Закону України «Про виконавче провадження», відповідач зазначає, що, оскільки пред'явлений на примусове виконання виконавчий документ відповідав вимогам чинного законодавства та пред'явлений у встановленому порядку, у державного виконавця не було підстав для відмови в прийнятті до виконання виконавчого документа.
Таким чином, відповідач зазначає, що 18.07.2014 року на підставі ст. ст. 17, 18, 19, 20, 25 Закону України «Про виконавче провадження», державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження та згідно супровідного листа за вихідним № 19923 від 18.07.2014 року направлено її копію на адреси сторін, що вказані у виконавчому документі. Однак, боржником у наданий державним виконавцем строк вимоги виконавчого документа самостійно не виконані.
Враховуючи наведене, відповідач зазначив, що оскаржувана постанова є правомірною та скасуванню не підлягає.
Під час розгляду справи судом на підставі ст.53 КАС України залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси.
В свою чергу, третьою особою надані до суду заперечення проти адміністративного позову (а.с.79-82), в яких управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси просило суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на наступне.
Як зазначило УПФУ в Приморському районі м. Одеси, ФОП ОСОБА_1 зареєстрований в управлінні Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси з 08.04.2008 року за №18093Ф та є платником єдиного внеску відповідно до норм чинного законодавства. Посилаючись на положення ч.2 та ч.4 ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», третя особа зазначає, що Управлінням складено вимогу про сплату боргу №ф-138-у від 14.02.2013 року на суму 1544,18 грн., яку направлено ФОП ОСОБА_1, але останнім борг не було погашено.
Зважаючи на викладене, враховуючи положення ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», Управління зазначає, що вказану вимогу про сплату боргу було надано на примусове виконання до Першого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, оскільки вимога про сплату боргу є виконавчим документом.
Разом з цим, третя особа зазначила, що УПФУ в Приморському районі м. Одеси є органом виконавчої влади, а отже є державною структурою.
Позивач у судове засідання не з'явився, уповноваженого представника не направив, був належним чином сповіщений про розгляд справи, що підтверджується розпискою, яка наявна в матеріалах справи. При цьому, 23.10.2014 року від позивача до канцелярії суду надано клопотання про розгляд справи без його участі.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, відповідач був належним чином сповіщений про розгляд справи, що підтверджується звітом про відправку повістки про виклик до суду факсимільним зв'язком. При цьому, раніше з боку відповідача надходило клопотання про розгляд справи без участі представника першого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції.
Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, третя особа була належним чином сповіщена про розгляд справи, що підтверджується матеріалами справи. В свою чергу, з боку УПФУ в Приморському районі м. Одеси надходило клопотання про розгляд справи без участі представника Управління, яке містилось у наданих до суду 23.10.2014 року запереченнях на позов.
Згідно ч. 4 ст. 122 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 6 ст. 128 КАС України, якщо не має перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Таким чином, з урахуванням належного сповіщення учасників процесу про розгляд справи, враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, а також відсутність перешкод для розгляду справи за відсутності учасників процесу, зважаючи на надані клопотання про розгляд справи за відсутності позивача, відповідача та третьої особи, суд розглядав справу в порядку письмового провадження.
Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності та системно проаналізувавши приписи чинного законодавства, суд встановив наступне.
07.04.2008 року виконавчим комітетом Одеської міської ради зареєстрований як фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1), що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії НОМЕР_2, копія якого наявна в матеріалах справи (а.с.15).
Пунктом 3 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" № 2464-VІ від 08 липня 2010 року встановлено, що з дня набрання чинності цим Законом платники страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування вважаються платниками єдиного внеску.
Як зазначено третьою особою у запереченнях, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 є платником єдиного внеску та зареєстрований в Управлінні Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси з 08.04.2008 року за №18093Ф.
Судом встановлено, що Управлінням Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси 14.02.2013 року за №Ф-138У винесено вимогу про сплату боргу (а.с.49), якою відповідно до ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» зобов'язано ФОП ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) сплатити недоїмку (заборгованість) зі сплати єдиного внеску у розмірі 1544,18 грн.
Як вбачається з вказаної вимоги, її отримав ОСОБА_1 та остання набрала законної сили 18.04.2013 року.
З наданих з боку відповідача матеріалів виконавчого провадження, судом встановлено, що за заявою Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси про примусове виконання, поданою 16.07.2014 року, державним виконавцем Першого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Мельниченко Л.В. винесено постанову ВП №44061286 від 18.07.2014 року про відкриття виконавчого провадження, якою на підставі ст. ст. 17, 19, 20, 25 Закону України «Про виконавче провадження» відкрито виконавче провадження з виконання вимоги № Ф-138У, виданої 14.02.2013 року Управлінням ПФУ у Приморському районі м. Одеси про стягнення з ФОП ОСОБА_1 грошової суми у розмірі 1544,18 грн. (а.с.5, 51).
Листом Першого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції від 18.07.2014 року № 19923 копію вказаної постанови направлено на адресу позивача та зобов'язано ФОП ОСОБА_1 з'явитись до першого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції для здійснення оплати боргу за виконавчим документом (а.с.50).
Як зазначив позивач, копію зазначеної постанови ВП №44061286 від 18.07.2014 року про відкриття виконавчого провадження ним отримано 12.08.2014 року, у зв'язку із чим, не погоджуючись зі згаданою постановою він звернувся до суду із позовом від 20.08.2014 року про визнання незаконною та скасування постанови першого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції про відкриття виконавчого провадження ВП № 44061286 від 18.07.2014 року, та просив суд поновити йому строк на оскарження цієї постанови.
Ухвалою суду від 31.10.2014 року судом поновлено позивачу строк звернення до суду із даним адміністративним позовом.
Вирішуючи питання щодо правомірності винесення відповідачем оскаржуваної постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 44061286 від 18.07.2014 року, суд виходить з наступного.
Спірні правовідносини регулюються Законом України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року N 606-XIV (надалі - Закон, Закон N 606-XIV), Законом України «Про державну виконавчу службу», Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464-VІ від 08 липня 2010 року, Положенням про пенсійний фонд України, затвердженим Указом Президента України №384/2011 від 6 квітня 2011 року, Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 27.09.2010 р. за №21-5, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 27.10.2010 р. за №994/18289 в редакціях, чинних на момент винесення оскаржуваної постанови та на момент розгляду справи.
Закон України "Про виконавче провадження" визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно ч.1 ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про державну виконавчу службу» державна виконавча служба входить до системи органів Міністерства юстиції України і здійснює виконання рішень судів, третейських судів та інших органів, а також посадових осіб (далі - рішень) відповідно до законів України.
Статтями 7 та 8 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що учасниками виконавчого провадження є державний виконавець, сторони, представники сторін, експерти, спеціалісти, перекладачі, суб'єкти оціночної діяльності - суб'єкти господарювання. Сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач є стороною виконавчого провадження, а саме є боржником за виконавчим провадженням ВП № 44061286.
Державний виконавець з огляду на вимоги ст.6 Закону України "Про виконавче провадження" зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Статтею 11 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.
Пунктом 1 частини 1 статті 19 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.
В свою чергу, відповідно до ч.1 ст.17 та п.8 ч.2 ст.17 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону державною виконавчою службою підлягають виконанню рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу.
Як встановлено судом, у зв'язку з несплатою боржником - ФОП ОСОБА_1 суми недоїмки зі сплати єдиного внеску у розмірі 1544,18 грн. на підставі вимоги про сплату боргу від 14.02.2013 року № Ф-138У, Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси 16.07.2014 року звернулось до Першого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції із заявою про примусове виконання.
За заявою Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси про примусове виконання, поданою 16.07.2014 року, державним виконавцем Першого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Мельниченко Л.В. винесено постанову ВП №44061286 від 18.07.2014 року про відкриття виконавчого провадження, якою на підставі ст. ст. 17, 19, 20, 25 Закону України «Про виконавче провадження» відкрито виконавче провадження з виконання вимоги №Ф-138У, виданої 14.02.2013 року Управлінням ПФУ у Приморському районі м. Одеси про стягнення з ФОП ОСОБА_1 грошової суми у розмірі 1544,18 грн.
Суд вважає, що відповідачем правомірно, у відповідності до вимог ст. ст. 17, 19, 20, 25 Закону України «Про виконавче провадження» винесено оскаржувану постанову, а твердження позивача щодо пропуску стягувачем строку для пред'явлення виконавчого документу до виконання та щодо наявності підстав для відмови у відкритті виконавчого провадження є безпідставними та необґрунтованими, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не
закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.
У відповідності до ч.1 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі:
1) пропуску встановленого строку пред'явлення документів до виконання;
2) неподання виконавчого документа, зазначеного у статті 17 цього Закону, та неподання заяви про відкриття виконавчого провадження у випадках, передбачених цим Законом;
3) якщо рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної (юридичної) сили, крім випадків, коли воно у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання;
4) пред'явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби не за місцем або не за підвідомчістю виконання рішення;
5) якщо не закінчилася відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення;
6) невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 18 цього Закону;
6-1) офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;
7) якщо виконавчий документ повернуто стягувачу за його заявою, крім виконавчих документів про стягнення аліментів та інших періодичних платежів;
8) наявності інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження.
Стаття 22 Закону встановлює строки пред'явлення виконавчих документів до виконання, та відповідно до частини 1 цієї статті виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання в такі строки:
1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців;
2) інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до ч.2 вказаної статті строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються для:
- виконання судових рішень - з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню, - з наступного дня після його постановлення;
- виконання рішень комісій по трудових спорах - з дня видачі посвідчення на примусове виконання рішення;
- інших виконавчих документів з наступного дня після набрання ними юридичної сили, якщо інше не передбачено законом.
Згідно ч.4, ч.5 Закону України №2464-VІ (в редакції на момент прийняття вимоги від 14.02.2013 року), Територіальний орган Пенсійного фонду у порядку, за формою і в строки, встановлені Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти робочих днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти робочих днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом Пенсійного фонду, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів з дня надходження узгодженої вимоги, територіальний орган Пенсійного фонду надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки.
Вимога територіального органу Пенсійного фонду про сплату недоїмки або рішення суду щодо стягнення суми недоїмки виконується державною виконавчою службою в порядку, встановленому законом.
Отже, вимога про сплату боргу № Ф-138У від 14.02.2013 року є виконавчим документом, який виконується державною виконавчою службою.
Як вбачається з матеріалів справи, 20.12.2013 року державним виконавцем Першого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Мельниченко Л.В. у ВП № 40909253 на підставі п.5 ч.1 ст.47, ст.50 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві при примусовому виконанні вимоги про сплату боргу № Ф-138У, виданої 14.02.2013 року Управлінням Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси про стягнення з боржника на користь стягувача 1544,18 грн.
При цьому, у вказаній постанові зазначено, що повернення виконавчого документа стягувачеві з визначених підстав, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання в межах строків, встановлених статтею 22 Закону України «Про виконавче провадження».
Отже, як вбачається з викладеного, виконавчий документ вже перебував на примусовому виконанні у ВДВС та виконавче провадження було завершено на підставі п. 5 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» 20.12.2013 року.
Відповідно до п. 5 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з'ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані за безпосередньої участі боржника);
Згідно частини 5 цієї статті повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.
Згідно з ч.1 ст.23 Закону строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються:
1) пред'явленням виконавчого документа до виконання;
2) частковим виконанням рішення боржником;
3) наданням судом, який видав виконавчий документ, відстрочки або розстрочки виконання рішення.
Після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується (ч. 2 ст. 23 Закону).
У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред'явлення виконавчого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв'язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, - з моменту закінчення дії відповідної заборони (ч. 3 ст. 23 Закону).
Таким чином, зважаючи на викладене вбачається, що строк на пред'явлення виконавчого документу станом на 16.07.2014 року органом пенсійного фонду не пропущено, оскільки даний виконавчий документ, зважаючи на положення ч.3 ст.23 Закону міг бути пред'явлений до виконання до 20.12.2014 року.
Водночас, як встановлено судом з матеріалів справи, жодна із вказаних обставин, визначених ч.1 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» не була наявною на момент відкриття виконавчого провадження 18.07.2014 року, а тому у державного виконавця були відсутні підстави для відмови у відкритті виконавчого провадження.
Зважаючи на викладене, суд не погоджується з твердженням позивача про пропущення стягувачем строку пред'явлення виконавчого документу до виконання як на підставу скасування оскаржуваної постанови, та вважає, що відповідачем у відповідності до закону та на підставі повноважень, наданих законом, винесено оскаржувану постанову, оскільки пред'явлений на примусове виконання виконавчий документ відповідав вимогам чинного законодавства, був пред'явлений у встановленому порядку та у визначений законом строк.
Також, суд критично ставиться до посилання позивача стосовно того, що орган Пенсійного фонду України, яким винесено вимогу про сплату боргу, не є органом державної влади згідно ст.58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а отже, винесена ним вимога не є виконавчим документом у розумінні п.8 ч.2 ст.17 Закону України «Про виконавче провадження», з огляду на наступне.
Відповідно до ч.1 ст.58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.
Згідно з пунктом 1,2 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України №384/2011 від 6 квітня 2011 року, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.
Відповідно до вищезазначеного Положення, основними завданнями Пенсійного фонду є: здійснення контролю за додержанням законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати єдиного внеску, страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інших платежів, призначенням (перерахунком) і виплатою пенсій, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці та іншими виплатами, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України, інших джерел, визначених законодавством; стягнення у передбаченому законодавством порядку своєчасно не нарахованих та/або не сплачених сум єдиного внеску.
Відповідно до п.7 Положення, Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
В свою чергу, пунктом 8 Положення визначено, що Пенсійний фонд України під час виконання покладених на нього завдань взаємодіє з іншими державними органами, допоміжними органами і службами, утвореними Президентом України, тимчасовими консультативними, дорадчими та іншими допоміжними органами, утвореними Кабінетом Міністрів України, органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, громадськими спілками, профспілками та організаціями роботодавців, відповідними органами іноземних держав і міжнародних організацій.
При цьому, як вже зазначено судом, пунктом 8 ч.2 ст.17 Закону №606-ХІV визначено, що відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою, зокрема, рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу.
Як передбачено ч.4, ч.5 ст.25 Закону України №2464-VІ, територіальний орган Пенсійного фонду у порядку, за формою і в строки, встановлені Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Вимога територіального органу Пенсійного фонду про сплату недоїмки або рішення суду щодо стягнення суми недоїмки виконується державною виконавчою службою в порядку, встановленому законом.
Таким чином, як вбачається з викладеного, управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси є виконавчим органом влади, що наділений правом, у випадках, встановлених законом, приймати вимоги про сплату недоїмки по єдиному внеску, які є виконавчими документами, що виконуються державною виконавчою службою відповідно до п.8 ч.2 ст.17 Закону України «Про виконавче провадження».
Крім того, судом не приймаються до уваги посилання позивача на положення Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України» в частині того, що фінансові санкції (штраф, пеня) та адміністративні стягнення, а також примусові стягнення органами виконавчої служби за несплату внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування, не застосовуються, оскільки, по-перше, це не є предметом розгляду даної адміністративної справи, а по-друге, позивачем не надано суду жодних доказів того, що вимога про сплату боргу № Ф-138У від 14.02.2013 року, яка є виконавчим документом, за яким відкривалось виконавче провадження, на момент прийняття оскаржуваної постанови була скасованою в судовому порядку. Водночас, жодних доказів того, що вказана вимога є скасованою станом на момент розгляду справи, до суду не надано.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ст.86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На підставі викладеного, суд вважає, що оскаржувана постанова винесена відповідачем обґрунтовано, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом України «Про виконавче провадження», а тому позовні вимоги про скасування постанови ВП №44061286 від 18.07.2014 року є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Керуючись ст. ст. 2, 7, 8, 9, 14, 70, 71, 72, 79, 86, 94, 128, 158 - 163, 167, 181, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні адміністративного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Першого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси, про визнання незаконною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №44061286 від 18.07.2014 року - відмовити.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги на постанову суду одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ст. 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.
Суддя О.М. Соколенко
У задоволенні адміністративного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Першого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси, про визнання незаконною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №44061286 від 18.07.2014 року - відмовити.