І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И [1]
12 листопада 2014 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:
головуючого судді: Прокопчук Н.О.
суддів: Панченка М.М., Рейнарт І.М.
при секретарі: Шалапуді Н.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві заяву Публічного акціонерного товариства «Енергобанк» про перегляд у зв'язку із нововиявленими обставинами рішення Апеляційного суду м. Києва від 12 червня 2014 року
в цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Енергобанк» до ОСОБА_1, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Магістраль Фулл», ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки ,-
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 17.12.2013 року позов задоволено. В порядку звернення стягнення на майно на підставі договору іпотеки укладеного 28.10.2010 року між Публічним акціонерним товариством «Енергобанк» та ОСОБА_1, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 за реєстровим номером 2639 із змінами і доповненнями внесеними в зазначений договір згідно договору про внесення змін від 14 січня 2011 року, договору про внесення змін від 1 березня 2011 року, в рахунок часткового погашення боргу в сумі 4 385 000 гривень за Договором кредитної лінії №1010-02 від 7 жовтня 2010 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Енергобанк» і Товариством з обмеженою відповідальністю «Магістраль Фулл», визнано за Публічним акціонерним товариством «Енергобанк» право власності на предмети іпотеки, а саме: 4-х (чотирьох) кімнатну квартиру, площею 122,1 кв.м, вартістю 4 385 000 грн., що знаходить за адресою: АДРЕСА_1. Вирішено питання щодо судових витрат.
Представником відповідачки ОСОБА_4 було подано апеляційну скаргу .
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 12 червня 2014 року, рішення Шевченківського районного суду м. Києва скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційна скарга Публічного акціонерного товариства «Енергобанк» відхилена.
12.09.2014 року Публічне акціонерне товариство «Енергобанк» звернулося із заявою про перегляд рішення Апеляційного суду м. Києва від 12 червня 2014 року у зв'язку із нововиявленими обставинами. Заявник зазначав, що під час апеляційного розгляду судом було долучено до справи рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15.06.2012 року яким встановлено, що квартира АДРЕСА_1, яка є предметом іпотеки, належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Про наявність такого рішення Публічному акціонерному товариству «Енергобанк» не було відомо до часу долучення копії цього рішення до даної справи при розгляді апеляційної скарги відповідачки. Скасовуючи рішення суду першої інстанції апеляційний суд виходив з того, що звернення стягнення на предмет іпотеки не може бути здійснено оскільки частки співвласників не виділені. Публічне акціонерне товариство «Енергобанк» оскаржило рішення Києво - Святошинського районного суду Київської області від 15.06.2012 року і рішенням Апеляційного суду Київської області від 28.08.2014 року воно було скасовано та ухвалене нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_5 про визнання майна спільною сумісною власністю та договору дарування недійсним. При цьому Апеляційним судом Київської області було встановлено, що рішенням колегії суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області від 11.02.2014 року скасовано рішення Києво-Святошинського суду Київської області від 30.03.2012 року яким встановлено факт проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 однією сім'єю без реєстрації шлюбу та зроблено висновок про те, що подання заяви ОСОБА_2 про встановлення факту та визнання її ОСОБА_1, були спрямовані на уникнення ОСОБА_1 відповідальності за невиконання власних договірних зобов'язань . Вважаючи, що наведені нововиявлені обставини є істотними для вирішення справи, заявник просив рішення апеляційного суду скасувати, залишити без змін рішення суду першої інстанції відхиливши апеляційну скаргу відповідачки.
В суді апеляційної інстанції представник Публічного акціонерного товариства «Енергобанк» подану заяву підтримав, просив скасувати рішення Апеляційного суду м. Києва від 12.06.2014 року з наведених у заяві підстав, переглянути справу та постановити ухвалу про залишення без зміни рішення Шевченківського районного суду м. Києва в даній справі, відхиливши апеляційну скаргу представника ОСОБА_1
ОСОБА_1,її представник ,треті особи : Товариство з обмеженою відповідальністю «Магістраль Фулл»,ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилися двічі. Повідомлялися за адресами наявними у матеріалах справи. Поштові відправлення двічі повернуті до суду без вручення з відміткою про закінчення терміну зберігання. Про зміну їх місця проживання та/або знаходження заяв не надходило. Зважаючи на вимоги ч.5 ст. 74 , ч.2 ст.305 ЦПК України колегія суддів визнала їх повідомлення належним, а неявку такою що не перешкоджає судовому розгляду.
Заслухавши доводи заявника, колегія суддів приходить до висновку, що заяву про перегляд рішення Апеляційного суду м. Києва від 12.06.2014 року за нововиявленими обставинами слід задовольнити виходячи з наступного.
Частиною 1 ст.361 ЦПК Українипередбачено, що рішення або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, а також судовий наказ можуть бути переглянуті у зв'язку з нововиявленими обставинами. Частиною 2 цієї статті Кодексувизначено перелік підстав для перегляду рішення, ухвали суду чи судового наказу у зв'язку з нововиявленими обставинами.
Нововиявлені обставини це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи та існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин.
Задовольняючи апеляційну скаргу представника відповідачки та ухвалюючи нове рішення суд апеляційної інстанції зазначив, що при зверненні до суду представником позивача було надано Витяг про державну реєстрацію права власності №27669203, датований 18.10.2010 р., в якому вказано, що квартира, яка є предметом іпотеки, є власністю ОСОБА_1 Проте, рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15.06.2012 р. квартиру АДРЕСА_1 було визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Вказане рішення набрало законної сили. На підставі цього рішення було здійснено державну реєстрацію вказаного нерухомого майна, як спільної сумісної власності 30.10.2012 р. Згідно Витягу про державну реєстрацію прав № 36047453 від 30.10.2012 р., вказана квартира є спільним сумісним майном ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Оскільки, вказане нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, на час апеляційного розгляду є спільним сумісним майном ОСОБА_1 та ОСОБА_2 й частка, належна ОСОБА_1 в натурі не виділена, на нього не може бути звернуто стягнення в порядку, передбаченому ст. 37 Закону України «Про іпотеку».
Скасування рішень Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30.03.2012 року про встановлення юридичного факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу; від15.06.2012 року - про визнання майна спільною сумісною власністю та визнання договору дарування недійсним і Бородянського районного суду Київської області від 05.12.2013 року - про поділ майна, що є спільною частковою власністю, на підставі яких було ухвалено рішення Апеляційного суду м. Києва від 12.06.2014 року, з ухваленням нових рішень про відмову у задоволенні вказаних позовів, підтверджується поданими копіями судових рішень Апеляційного суду Київської області від 28.08.2014 року, 11.02.2014 року, 24.06.2014 року, відповідно (т.2, а.с. 137-139, 142-149).
Згідно з п.3 ч.2 ст. 361 ЦПК України підставою для перегляду рішення суду у зв'язку із нововиявленими обставинами є скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення рішення, що підлягає перегляду.
Колегія суддів вважає, що обставини, які заявник зазначив у своїй заяві від 12.09.2014 року, в розумінні наведеної норми права, є нововиявленими, тому з цих підстав рішення Апеляційного суду від 12.06.2014 року підлягає скасуванню.
В апеляційній скарзі поданій представником відповідачки ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17.12.2013 року ставиться питання про скасування рішення суду з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_4 послався на порушення судом норм матеріального та процесуального права, незаконність, необґрун-тованість та помилковість висновків суду, не урахування судом тієї обставини, що позивач не направляв досудову вимогу відповідачці й того, що за умовами договору звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності за іпотеко держателем вирішується у позасудовому порядку, хоча таке не передбачено Законом України «Про іпотеку», що звіт про оцінку квартири складений без огляду самої квартири. Зазначав, що квартира є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 й тому звернення стягнення на усю квартиру є незаконним.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в цій частині, колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом 07 жовтня 2010 року між ПАТ «Енергобанк» та ТОВ «Магістраль Фулл» був укладений договір кредитної лінії №1010-02 із змінами та доповненнями, внесеними в зазначений договір згідно додаткового договору №1 від 9 грудня 2010 року, додаткового договору №2 від 14 січня 2011 року, додаткового договору №3 від 1 березня 2011 року, додаткового договору №4 від 1 березня 2011 року.
Згідно з п.1.1 кредитного договору банк відкриває позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію з лімітом 3 500 000 доларів США на строк з 7 жовтня 2010 року по 7 лютого 2012 року на рефінансування заборгованості за кредитним договором №26 від 16 грудня 2009 року, укладеним між боржником та ВАТ «БГ Банк» та на поповнення обігових коштів, а позичальник сплачує банку за користування кредитною лінією 13,5 % річних, а з 1 березня 2011 року відповідно зі змінами, внесеними згідно додаткового договору № 3 від 1 березня 2011 року до кредитного договору - 12% (п.3.1. кредитного договору).
У відповідності до п.3.3 кредитного договору банк нараховує відсотки, виходячи із встановленої в договорі відсоткової ставки і фактичного залишку заборгованості в останній робочий день місяця за календарний місяць, а позичальник сплачує відсотки щомісячно до 5 числа (включно) наступного за звітним місяця шляхом перерахування на їх рахунок №37397911 в банку, при цьому, датою сплати відсотків вважається дата зарахування сплаченої суми на рахунок в банку. База розрахунків - 365 календарних днів. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Пунктами 3.4 та 5.2 кредитного договору встановлено, що позичальник зобов'язаний забезпечити своєчасне повернення кредиту та сплату відсотків за користування ним, а остаточне погашення кредиту здійснити до 7 лютого 2012 року.
У п.5.3 договору зазначено, що позичальник зобов'язався при порушенні термінів сплати відсотків або повернення кредиту сплатити пеню із розрахунку подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.
На забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним договором між позивачем та ОСОБА_1 28 жовтня 2010 року був укладений договір іпотеки, із внесеними у подальшому змінами та доповненнями, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 зареєстрований в реєстрі за № 2639 та в реєстрі заборон за № 2640 за умовами якого іпотекодавець передав іпотекодержателю в іпотеку 4-х-кімнатну квартиру АДРЕСА_1 та складається з 4 жилих кімнат, житлова площа яких складає 78,10 кв. м, що належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 26 червня 2008 року за реєстровим № 2233.
Свої зобов'язання за Договором кредитної лінії позичальник не виконував в наслідок чого виникла заборгованість за кредитом у розмірі 4 650 337.13 дол. США , що становило за курсом НБУ на час звернення із позовом до суду 37 170 144.69 грн., в тому числі: заборгованість за кредитом - 3 499 544.51 дол. США; заборгованість по відсоткам - 731 787.56 дол. США; пеня за прострочення сплати кредиту - 28 319.85 дол. США ; пеня за прострочення сплати відсотків - 262 417.90 дол. США; три проценти річних за прострочення сплати відсотків - 19 254.11 дол. США; три проценти річних за прострочення сплати кредиту - 109 013.21 дол. США .
Надіслані Товариству з обмеженою відповідальністю «Магістраль Фулл» та ОСОБА_1 21 та 22 січня 2013 року, відповідно, повідомлення - вимоги щодо повернення повної суми заборгованості та усунення порушень за Договором кредитної лінії залишені останніми без відповіді, що стало підставою для звернення позивача 07.03.2013 року із даним позовом до суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання.
Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки виникає також з підстав, встановлених ст. 12 Закону України «Про іпотеку», а саме: у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.
Правом дострокового звернення стягнення на предмет іпотеки наділений іпотекодержатель і у разі порушення іпотекодавцем обов'язків щодо збереження чи страхування предмета іпотеки (ч. 2 ст. 12 Закону України «Про іпотеку»).
Згідно зі ст. 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Частиною третьою ст. 36 цього Закону визначено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:
- передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, установленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку».
Вказані положення зазначені і у п.п.4.1-4.4 Іпотечного договору від 28.10.2010 року , укладеного між позивачем та іпотекодавцем. Із застереження, що міститься в Іпотечному договорі ( п.4.4.1) убачається, що задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у порядку, встановленому ст.37 ЗУ «Про іпотеку».
Відповідно до роз'яснень Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (п. 39 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України № 5), якщо в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або у відповідному застереженні в іпотечному договорі передбачений такий спосіб звернення стягнення, як набуття права власності на предмет іпотеки, іпотекодержатель на підставі ст. 16 ЦК має право вимагати застосування його судом. При цьому резолютивна частина судового рішення повинна містити формулювання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності.
Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 26 грудня 2011 р. у справі № 3-139гс11/33/14; від 11 грудня 2013 р. № 6-124цс13 і відповідно до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК Україниє обов'язковою для всіх судів України.
Задовольняючи позовні вимоги в частині звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором та визнаючи за Публічним акціонерним товариством «Енергобанк» право власності на предмети іпотеки, а саме: 4-х кімнатну квартиру, площею 122,1 кв. м, вартістю 4 385 000 грн., що знаходить за адресою: АДРЕСА_1 ,суд правильно виходив з того,що відповідачі не виконали свої зобов'язання за укладеними з ними договорами, тому позивач вправі звернути стягнення заборгованості на предмет іпотеки у такий спосіб,що передбачено самим договором.
Оскільки згідно із ч. 3 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності, суд першої інстанції підставно поклався на Звіт № 26-12-12-01 про оцінку вартості майна від 14.12.2012 року, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині не можуть бути прийняті до уваги.
Виходячи з того, що передаючи свою квартиру в іпотеку ОСОБА_1 була її одноособовим власником, доводи апеляційної скарги про порушення прав ОСОБА_2 є безпідставними. Крім того, судові рішення щодо визнання за ним права власності скасовані.
Підлягають відхиленню й доводи апеляційної скарги про те, що позивач повинен був вирішувати питання про звернення стягнення на предмет іпотеки лише у позасудовому порядку оскільки ч. 2 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що положення ч. 1 цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутися в будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду в установленому законом порядку.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та на їх правильність не впливають.
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів суд апеляційної інстанції вважає, що висновки суду відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.
Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин застосовані правильно.
Всі висновки суду першої інстанції щодо пред'явлених у рамках даної справи позовних вимог повно та послідовно викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення .
Обставин, які б давали суду апеляційної інстанції підстави для спростування указаних висновків суду, апеляційна скарга не містить.
Встановивши факти та зумовлені ними правовідносини, суд першої інстанції ухвалив правильне по суті рішення, підстав для скасування якого колегія суддів не знаходить.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 308, 313-315,317 ,361-366 ЦПК України, колегія суддів,-
Заяву Публічного акціонерного товариства «Енергобанк» про перегляд у зв'язку із нововиявленими обставинами рішення Апеляційного суду м. Києва від 12 червня 2014 року - задовольнити.
Рішення Апеляційного суду м.Києва від 12 червня 2014 року - скасувати.
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 подану в інтересах ОСОБА_1 - відхилити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 грудня 2013 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом 20 днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.
Головуючий:
Судді:
№ апеляційного провадження: 88-ц/796/ 71 /2014
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Прокопчук Н.О.