Справа № 296/1644/14-ц
2/296/1582/14
"23" вересня 2014 р. м.Житомир
Корольовський районний суд м. Житомира в складі:
головуючого судді - Шалоти К.В.,
за участю: секретаря судового засідання Давиденко В.В.,
позивача - ОСОБА_1,
представника відповідачів - ОСОБА_2,
розглянувши y відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа без самостійних вимог на предмет спору: Комунальне підприємство "Житомирводоканал" Житомирської міської ради про усунення перешкод у користуванні власною земельною ділянкою, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив усунути перешкоди у користуванні його власною земельною ділянкою шляхом зобов'язання відповідачів демонтувати каналізаційну трубу, яка проходить через власну земельну ділянку до його каналізаційного колодязя від АДРЕСА_1 до АДРЕСА_2 (а.с. 37-40).
Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що позивач з 13.05.2011 року є власником будинку із земельною ділянкою, площею 0,365 га по АДРЕСА_2, на якій знаходиться каналізаційний колодязь та каналізаційна труба, що проходить до будинку відповідачів по проїзду Виноградного, 9-а. Посилаючись на те, що наданий колишньою власницею земельної ділянки ОСОБА_5 дозвіл (розписка) на прокладення каналізаційної мережі через територію цієї земельної ділянки нотаріально не посвідчений та не відповідає вимогам до земельного сервітуту, а також те, що позивач своєї згоди на користування каналізаційним колодязем та трубою не надавав, вказував на наявність перешкод у користуванні його власною земельною ділянкою та необхідності демонтувати каналізаційну трубу.
Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 12 червня 2014 року до участі у справі у якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору залучено КП "Житомирводоканал" Житомирської міської ради.
Позивач в судовому засіданні поданий позов підтримав в повному обсязі та надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві, а також посилаючись на те, що розписка про надання дозволу на прокладення каналізаційної мережі підписана від імені власника земельної ділянки ОСОБА_5 її донькою ОСОБА_6 вказував на її недійсність та просили позов задовольнити.
Представник відповідачів в судовому засіданні позов не визнав, надав суду письмові заперечення та усні пояснення, в яких посилаючись на те, що каналізаційна мережа, що проходить через земельну ділянку позивача була прокладена за наявності письмового погодження з колишнім власником, тобто за фактичного встановлення земельного сервітуту з правом відводу води, що є обов'язковим й для нового власника, та відповідно до розробленого робочого проекту та технічних умов, у зв'язку з чим просили у задоволенні позову відмовити.
Третя особа КП "Житомирводоканал" свого представника в судове засідання не направило, через канцелярію суду подало заяву, в якій розгляд справи просило проводити за їх відсутності.
Заслухавши пояснення учасників судового процесу, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що 13 травня 2011 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 був укладений договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого ОСОБА_6 передала, а ОСОБА_1 прийняв у власність квартиру АДРЕСА_2 з надвірними будівлями та земельною ділянкою, площею 365 кв.м. (а.с. 7).
Право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, площею 365 кв.м. по АДРЕСА_2 також підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №549772 від 16 січня 207 року, з посвідчувальним написом, вчиненим приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу 13 травня 2011 року за реєстром №1102 (а.с. 8).
Відповідно до робочого проекту водопостачання та каналізації житлового будинку АДРЕСА_1 мережа каналізації проходить через земельну ділянку ОСОБА_1 (а.с. 22-28).
З наявної в матеріалах справи розписки від 19.09.2003 року вбачається, що ОСОБА_7 (власник земельної ділянки у 2003 році) надала дозвіл ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на підключення до її каналізаційної мережі та прокладення каналізаційної мережі по її земельній ділянці до житлового будинку по проїзду Виноградному, 9-а (а.с. 22).
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 пояснила, що у вересні 2003 року за наявності згоди матері - ОСОБА_7, яку вона доглядала після серцевої хвороби, написала розписку про надання дозволу сусідам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на підключення каналізаційної труби до каналізаційної мережі на земельній ділянці її матері.
Спірні правовідносини між сторонами врегульовано положеннями Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року (далі - ЗК України) у редакції, що була чинною на час їх виникнення та не застосовуються норми ЦК України 2004 року, як такого, що на час спірних правовідносин ще не набув чинності.
Згідно з Конституцією України право власності, як і інші конституційні права, є невідчужуваним, непорушним і рівним для всіх без будь-яких обмежень (ч. 2 ст. 22, ч. 1 ст. 64 Конституції України).
Відповідно до ч. 1 ст. 78 ЗК України встановлено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.
За змістом статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов'язані, зокрема не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; (пункти г), е) частини 1).
Відповідно до частини 1 статті 110 ЗК України на використання власником земельної ділянки або її частини може бути встановлено обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором.
Згідно із пунктом и) частини 1 статті 111 ЗК України право на земельну ділянку може бути обмежено законом або договором шляхом встановлення, зокрема, інших зобов'язань, обмежень або умов.
Зазначені положення ЗК України дають підстави для висновку, що розписка від 19.09.2003 року щодо надання дозволу відповідачам на підключення до каналізаційної мережі, що розташована на території власника земельної ділянки, за своєю правовою природою є видом обтяження земельної ділянки, а тому в силу ч. 2 ст. 110 ЗК України є обов'язком й для нового власника земельної ділянки.
Суд не бере до уваги доводи позивача щодо недійсності розписки від 19.09.2003 року посилаючись на написання її донькою ОСОБА_6, а не власником ОСОБА_5, оскільки, такі доводи не підтверджені належними та допустимими доказами, а від проведення судової експертизи позивач в судовому засіданні відмовився.
Крім того, в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 засвідчила, що така розписка хоча і була написана нею, однак за наявності на це дійсної згоди матері ОСОБА_5, як власника земельної ділянки, у зв'язку з неможливістю самостійно написати таку розписку через хворобу матері на інсульт.
Водночас, ч. 2 ст. 111 ЗК України передбачено, що обмеження використання земельної ділянки підлягають державній реєстрації і діють протягом терміну, встановленого законом або договором.
Разом з тим, ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від № 1 липня 2004 року № 1952-IV, встановлено, що право на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень.
Таким чином, враховуючи, що станом на вересень 2003 року державна реєстрація речових прав та їх обтяжень не мала механізму реалізації - не було створено Державного реєстру прав на нерухоме майно та їх обтяжень, у якому повинні реєструватися відповідні речові права та їх обтяження, то суд дійшов висновку про дійсність обтяження права користування земельною ділянкою, викладеного в розписці від 19.09.2003 року за відсутності його державної реєстрації.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 правомірно користуються каналізаційною мережею, що проходить через земельну ділянку позивача ОСОБА_1, а тому вважає відсутніми підстави для задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 57 - 61, 88, 208, 209, 212 - 215 Цивільного процесуального кодексу України, Корольовський районний суд м. Житомира, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні власною земельною ділянкою - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Житомирської області через Корольовський районний суд м.Житомира шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні при оголошенні рішення суду, протягом того ж строку з дня отримання копії рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Cуддя К. В. Шалота