Справа №487/247/14-ц 11.11.2014 11.11.2014 11.11.2014
Провадження №22ц/784/2955/14 Головуючий в першій інстанції Притуляк І.О.
Категорія 21 Доповідач в апеляційній інстанції Довжук Т.С.
11 листопада 2014 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого - Шолох З.Л.,
суддів: Коломієць В.В., Довжук Т.С.,
при секретарі судового засідання Орельській Н.М.,
за участю позивачки ОСОБА_3,
представника позивачки ОСОБА_4,
розглянула у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу ОСОБА_3
на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 25 вересня 2014 року по справі за позовом
ОСОБА_3
до
ОСОБА_5,
третя особа - приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_6
про визнання договору дарування недійсним,
15 січня 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про визнання договору дарування недійсним.
Позивачка зазначала, що квартира АДРЕСА_1 належала на праві спільної часткової власності її батьку ОСОБА_7 та бабусі ОСОБА_8 Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 23 червня 1995 року з ОСОБА_7 на користь її матері ОСОБА_9 стягнуто аліменти на її (позивачки) утримання в розмірі ? частини всіх видів заробітку. 22 грудня 2007 року Заводським відділом державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції було відкрито виконавче провадження за виконавчим листом № 12-167, виданим 23 червня 1995 року з примусового виконання вищезазначеного рішення суду, про що винесено постанову, якою одночасно накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1. Проте, 25 грудня 2007 року між її бабусею - ОСОБА_8 та ОСОБА_5 було укладено договір дарування ? частини вказаної квартири, яка належала ОСОБА_8 на праві власності. Даний договір був посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу та зареєстровано в реєстрі за № 2701. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 померла, а ІНФОРМАЦІЯ_2 помер її батько - ОСОБА_7 Після смерті батька вона отримала спадщину на ? частину спірної квартири.
Посилаючись на вищевикладене та на те, що під час укладання договору дарування спірна квартира була під арештом, а тому її права як спадкоємиці за законом після смерті ОСОБА_8 порушені, просила позов задовольнити.
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 25 вересня 2014 року в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її вимоги в повному обсязі. На думку апелянта рішення суду є незаконним та необґрунтованим.
Заслухавши доповідь судді, пояснення позивачки та її представника, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Суд першої інстанції, в межах заявлених вимог, повно з'ясував обставини справи, дав належну правову оцінку доказам, які були представлені сторонами і дійшов правильного висновку про безпідставність заявлених позовних вимог, оскільки на час укладання договору дарування будь-яких заборон, арештів або інших обтяжень щодо ? частини спірної квартири, яка належала ОСОБА_8, не було, а тому остання мала повне право подарувати своїй донці (ОСОБА_5.) належну їй на праві власності ? частину квартири.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в Постанові від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.
Як вбачається з матеріалів справи, 25 грудня 2007 року на підставі договору дарування нерухомого майна ОСОБА_8 подарувала, а ОСОБА_5 (яка є рідної донькою вказаної особи та це не оспорюється сторонами по справі) прийняла в дар належну ОСОБА_8 на праві власності ? частину спірної квартири (а.с. 3).
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Відповідачка здійснила державну реєстрацію вищезазначеного договору дарування та набула право власності на ? частину спірної квартири (а.с. 56-57).
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що спірна квартира належала на праві спільної часткової власності ОСОБА_7 (син) та ОСОБА_8 (мати), кожному по ? частині (а.с. 53).
Постановою старшого державного виконавця Заводського відділу ДВС від 22 грудня 2007 року, на виконання рішення суду про стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 (мати позивачки) аліментів, заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику (ОСОБА_7, лише в межах суми боргу. Арешт накладається з моменту надходження постанови (а.с. 6).
Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_7 на праві власності належала ? частина спірної квартири (а.с. 53-54), а тому арешт міг бути накладеним саме на його ? частину квартири.
Також, з витягів з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, Державного реєстру обтяжень рухомого майна, Державного реєстру іпотек від 25 грудня 2007 року, які були надані на запит нотаріуса при посвідченні договору дарування ? частини спірної квартири, вбачається, що інформація щодо арешту вказаної квартири відсутня (а.с. 86-88).
Згідно ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею. Власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном і власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч. 1 ст. 317; ч. 2 ст. 319 ЦК України).
Таким чином, під час укладення договору дарування, ОСОБА_8 належала на праві власності ? частина спірної квартири, яка під арештом не знаходилась, а тому вона мала право розпоряджатися своїм майном на свій погляд та діяла правомірно.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що арешт був накладений на всю спірну квартиру, а тому ОСОБА_8 не мала право відчужувати належну їй на праві власності ? частину квартири не заслуговують на увагу, так як спростовуються матеріалами справи та вищезазначеними доказами.
Доводи апеляційної скарги, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим є безпідставними та ґрунтуються на помилковому тлумаченні закону.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду є законним і обґрунтованим, а тому відсутні підстави для його скасування.
Керуючись ст. ст. 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, а рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 25 вересня 2014 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді