Справа №471/1094/14-к 18.11.2014 13.11.2014 13.11.2014
13 листопада 2014 року м. Миколаїв
Апеляційний суд Миколаївської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
Головуючого-судді: ОСОБА_1
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участі секретаря: ОСОБА_4
судового розпорядника: ОСОБА_5
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві кримінальне провадження № 12013160280001140 за апеляційними скаргами захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , представника потерпілої ОСОБА_8 в інтересах потерпілої ОСОБА_9 на вирок Новоодеського районного суду Миколаївської області від 03.09.2014 року, яким, -
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Суходіл Сергієвського району Куйбишевської області Російської Федерації, росіянин, громадянин України, інвалід 3-ої групи, безробітний, раніше не судимий, отримав середню спеціальну освіту, на утриманні якого є троє неповнолітніх дітей, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , -
- визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України та йому призначено покарання з застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 років.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_9 задоволено частково. Постановлено стягнути із обвинуваченого на її користь 100 000 грн. 00 коп. (сто тисяч) моральної шкоди.
Ап. провадження: № 11-кп/784/681/14 Головуюча у 1-й інстанції: ОСОБА_10
Категорія: ч. 2 ст. 121 КК України Доповідач апеляційної інстанції: ОСОБА_1 .
Учасники судового провадження:
Прокурор: ОСОБА_11 .
Обвинувачений: ОСОБА_7
Захисник: ОСОБА_12
Представник потерпілої: ОСОБА_8 .
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляції захисник ОСОБА_12 не оскаржуючи рішення суду першої інстанції по суті, просить звільнити обвинуваченого від відбування призначеного йому покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України із покладенням на нього обов'язків передбачених ст. 76 КК України.
У своїй апеляції представник потерпілої ОСОБА_8 просить скасувати вирок суду в частині застосування до засудженого положень ст. 69 КК України та ухвалити новий вирок, яким призначити обвинуваченому покарання в межах санкції ч. 2 ст. 121 КК України у виді позбавлення волі.
Узагальненні доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
В апеляції захисник ОСОБА_12 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 не оскаржуючи рішення суду першої інстанції по суті, не погоджується із вироком суду в частині призначеного обвинуваченому покарання, вважає його занадто суворим.
На думку захисту, судом першої інстанції не було враховано обставини, які пом'якшують покарання обвинуваченого, а саме: щире каяття, знаходження на утриманні трьох малолітніх дітей, важкий стан здоров'я, а також той факт, що обвинувачений раніше ніколи не притягувався до кримінальної відповідальності.
Крім того, апелянт вважає, що судом першої інстанції не було враховано негативну поведінку потерпілої, якою було спровоковано обвинуваченого на незаконні дії відносно неї, оскільки остання зловживала спиртними напоями, не приймала участі у вихованні дітей, а також вела аморальний спосіб життя.
В апеляційній скарзі представник потерпілої ОСОБА_8 в інтересах потерпілої ОСОБА_9 не погоджується із рішенням суду в частині призначеного покарання. Зокрема, апелянт вказує на необґрунтоване застосування судом положень ст. 69 КК України, яка передбачає призначення судом більш м'якого покарання, ніж це передбачено санкцією статті ч. 2 ст. 121 КК України. На думку апелянта, у діях обвинуваченого відсутні будь-які обставини, які пом'якшують призначене судом покарання.
Вважає, що щире каяття ОСОБА_7 є формальним, оскільки покази надані ним суперечать висновкам судово-медичного експерта, стосовно кількості та жорстокості завданих ним ударів потерпілій, що на думку представника є спробою обвинуваченого ухилитись від сурового покарання.
Обставини, встановлені судом першої інстанції
Згідно вироку суду, 01.09.2013 року близько 13 години обвинувачений ОСОБА_7 разом із своєю колишньою дружиною - потерпілою ОСОБА_13 знаходились за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , де між ними на побутовому ґрунті виник конфлікт, під часі якого ОСОБА_7 штовхнув потерпілу на підлогу та наніс їй не менше двох ударів лівою ногою в живіт, чим спричинив потерпілій тяжкі тілесні ушкодження, від яких настала смерть останньої.
Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції
Заслухавши доповідь судді, захисника, який підтримав доводи своєї апеляційної скарги, обвинуваченого, який підтримав доводи свого захисника, представника потерпілої, який заперечував проти задоволення апеляційних вимог сторони захисту та підтримав доводи власної апеляційної скарги, думку прокурора, який вважав, що апеляційна скарга захисника не підлягають задоволенню, а апеляційну скаргу представника потерпілої підтримав у повному обcязі, вивчивши матеріали справи, колегія суддів дійшла до наступного.
Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_7 у заподіянні умисних тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_13 , від яких настала смерть останньої, ґрунтуються на доказах наведених у вироку і учасниками судового розгляду не оскаржується, як і не оскаржується кваліфікація дій обвинуваченого.
З приводу покарання, призначеного судом першої інстанції за ч. 2 ст. 121 з застосуванням ст.. 69 КК України, то колегія суддів вважає його необґрунтованим внаслідок м'якості та невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та даним про особу обвинуваченого.
На думку колегії суддів, судом необґрунтовано застосовано положення ст. 69 КК України та призначено покарання обвинуваченому нижче від нижчої межі, встановленої санкцією ч.2 ст.121 КК України.
Відповідно до вимог ст. 69 КК України, суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини цього кодексу України, лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину з урахуванням особи винного.
Зазначені у вироку суду такі пом'якшуючі покарання ОСОБА_7 обставини як повне визнання вини та щире каяття, на думку колегії суддів, не відповідають дійсності.
Згідно роз'яснень, які містяться в п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» № 12 від 23.12.2005 року, щире каяття характеризує суб'єктивне ставлення винної
особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає
свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання
виправити ситуацію, що склалася.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що протягом досудового розслідування та судового розгляду обвинувачений мав непослідовну позицію з приводу визнання своєї вини та під час судового розгляду ОСОБА_7 пояснив, що тілесні ушкодження потерпіла отримала внаслідок її падіння на бильце ліжка, що було спростовано висновками судово-медичної експертизи № 1965 (а.п. 84) та підтверджено експертом під час його допиту у суді. Вказане свідчить про те, що ОСОБА_7 не щирий у своєму каятті та лише формально визнає свою провину, аби уникнути суворого покарання.
Таким чином, обставини, які пом'якшують вину обвинуваченого та зазначені у вироку суду - фактично відсутні, а відтак, відсутні і передбачені ст. 69 КК України підстави для призначення обвинуваченому покарання нижче від найнижчої межі, передбаченої ч. 2 ст. 121 КК України.
З огляду на вищенаведене є необґрунтованими доводи захисника ОСОБА_12 про звільнення обвинуваченого від призначеного йому покарання на підставі ст. 75 КК України.
Крім того, хибною є позиція захисника з приводу визнання поведінки потерпілої аморальною та такою, що своїми діями спровокувала вчинення вказаного злочину. Колегія суддів вважає, що факт вживання потерпілою алкогольних напоїв та неналежне виконання обов'язків догляду за дітьми не є обставиною, яка б виправдовувала злочинну поведінку обвинуваченого, який скоїв тяжкий злочин відносно колишньої дружини у будинку, де також перебувало троє неповнолітніх дітей.
Колегія суддів, враховуючи вчинення обвинуваченим ОСОБА_7 тяжкого злочину, особу засудженого, який позитивно характеризується, раніше не судимий, є інвалідом 3-ої групи, хворіє на рак, поведінку обвинуваченого в конфліктних ситуаціях, відсутність будь-яких пом'якшуючих та обтяжуючих обставин вчинення злочину, вважає необхідним призначити засудженому покарання у виді позбавлення волі , але в мінімальних межах санкції ч. 2 ст. 121 КК України. Саме таке покарання для ОСОБА_7 , на думку колегії суддів, буде необхідним та достатнім для його виправлення та перевиховання, а також для попередження вчинення ним нових злочинів.
Таким чином, вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання підлягає скасуванню на підставі ч. 2 ст. 407 КПК України з ухваленням нового вироку, відповідно до вимог п. 2 ст. 409 КПК України.
Керуючись ст. ст. 405, 407, 420 КПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 - залишити без задоволення, а апеляційну скаргу представника потерпілої - адвоката ОСОБА_8 - задовольнити.
Вирок Новоодеського районного суду Миколаївської області від 03.09.2014 року відносно обвинуваченого ОСОБА_7 в частині призначеного покарання - скасувати.
Постановити новий вирок, яким за ч. 2 ст. 121 КК України ОСОБА_7 призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_7 обчислювати з моменту його затримання .
В іншій частині вирок суду першої інстанції залишити без змін.
Цей вирок може бути оскаржений до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ у трьохмісячний термін з моменту його проголошення.
Головуючий : Судді