ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10
03 листопада 2014 року № 813/4421/14
Львівський окружний адміністративний суд, у складі:
головуючого - судді: Костецького Н.В.
за участю секретаря судового засідання: Олексяк І.Р.
представника позивача Козія І.Ю.
представника відповідача Гейвича В.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ельпласт-Тепло» до Городоцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення - рішення,-
Товариство з обмеженою відповідальністю «Ельпласт-Тепло» ( далі - ТзОВ «Ельпласт-Тепло») звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог до Городоцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправним та часткового скасування податкового повідомлення-рішення №0000222200 від 06.06.2014 року про нарахування ТзОВ «Ельпласт-Тепло» 114 592,00 грн. із податку на додану вартість та 57 296,00 грн. штрафних санкцій.
Позовні вимоги мотивовані тим, що висновки контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства, всупереч Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового та іншого законодавства за період з 01.10.2012 року по 31.12.2013 року, ґрунтуються виключно на власних нічим не обґрунтованих припущеннях про те, що відповідні господарські операції не відбулись, та через не правильне застосування норм податкового і цивільного законодавства. Реальність виконання господарських операцій підтверджується відповідними первинними бухгалтерськими документами. Діяльність контрагентів не викликала сумнівів, керівниками зазначених підприємств були пред'явлені статутні та реєстраційні документи, які свідчили, що останні є належними суб'єктами господарської діяльності та платниками податків на загальних підставах. Протиправними, на думку позивача, слід вважати доводи контролюючого органу з посиланням на акти інших податкових інспекцій щодо неможливості проведення зустрічних перевірок контрагентів позивача, оскільки такі не містять жодних відомостей про операції з позивачем.
В судовому засіданні представник позивача уточнені позовні вимоги підтримав у повному обсязі, з підстав викладених в позовній заяві, просив суд позов задовольнити повністю.
Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечив у повному обсязі з підстав, викладених в поданих суду письмових запереченнях (а.с.70-73). Додатково пояснив, що Городоцька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Львівській області при перевірці діяла в межах норм ПК України. Просив суд відмовити у задоволенні позову повністю.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно матеріалів справи, ТзОВ «Ельпласт-Тепло» зареєстроване 15.03.2007 року державним реєстратором Виконавчого комітету Львівської міської ради Львівської області, свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи від 15.03.2007 року за №14151050002016751.
Свідоцтво про державну реєстрацію від 03.09.1996 року №14151200000002990.
Код ТзОВ «Ельпласт-Тепло» за ЄДРПОУ:35009379.
Місцезнаходження підприємства відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію: Львівська область, м. Городок, вул. Заводська,4.
Перевіркою встановлено, що фактично ТзОВ «Ельпласт-Тепло» знаходиться за адресою: Львівська область, м. Городок, вул. Заводська,4.
Взято на податковий облік ДПІ у Галицькому районі м. Львова 16.03.2007 року за №1385, станом на 07.02.2014 року перебуває на обліку в Городоцькій ОДПІ ГУ Міндоходів у Львівській області.
У періоді, який перевірявся, суб'єкт господарювання був платником: податку на прибуток, податку на додану вартість, податків з доходів фізичних осіб, орендної плати за землі державної та комунальної власності, екологічного податку.
У періоді, за який проводилася перевірка, відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 01.02.2008 року №100094877, виданого ДПІ у Городоцькому районі Львівської області, індивідуальний податковий номер - 350093713040, був зареєстрований платником ПДВ з 01.02.2008 року по день підписання акта перевірки.
Судом встановлено, що на підставі направлень на перевірку від 12.05.2014 року № 157/2201, №158/2210, № 159/2203, № 160/2206, №161/1702 виданих Городоцькою ОДПІ ГУ Міндоходів у Львівській області, Андрусів Світланою Михайлівною - начальником відділу організації та супроводження перевірок платників податків управління податкового аудиту, Гонтар Ларисою Степанівною - головним державним ревізором -інспектором відділу проведення камеральних перевірок управління податкового аудиту, Іваночко Іриною Василівною - головним державним ревізором-інспектором відділу контролю за розрахунковими операціями управління податкового та митного аудиту ГУ Міндоходів у Львівській області, Олеськевичем Тарасом Євгеновичем - головним державним ревізором-інспектором інформаційно-аналітичного сектору управління податкового та митного аудиту ГУ Міндоходів у Львівській області, Максимович Світланою Юріївною - завідувачем сектору контрольно-перевірочної роботи доходів і зборів з фізичних осіб відділу доходів і зборів з фізичних осіб, згідно із пп.20.1.4 п.20.1 ст.20, пп.75.1.2 п.75.1 ст.75, ст.77, п.82.1 ст.82 Податкового кодексу України № 2755-УІ від 02.12.2010 року, відповідно до наказу Городоцької ОДПІ ГУ Міндоходів у Львівській області від 30.04.2014 року № 371 та відповідно до плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарюванні проведена планова виїзна документальна перевірка ТзОВ «Ельпласт-Тепло», код за ЄДРПОУ 33525073 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2012 року по 31.12.2013 року.
За результатами перевірки складено акт від 30.05.2014 року №225/22-01/35009379 (далі - акт перевірки) ( І том а.с.154-212), у висновках якого зафіксовано порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме:
- п.п.198.1, п.198.3, п.198.6, ст.198, Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI(із змінами і доповненнями), в результаті встановлено заниження податку на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 120 875,00 грн., в тому числі в : за жовтень 2012 року в сумі 205,00 грн., січень 2013 року в сумі 118,00 грн., серпень 2013 року в сумі 24 793,00 грн., вересень 2013 року в сумі 95 619,00 грн., грудень 2013 року в сумі 140,00 грн.;
- пп.249.2, п.249.3 ст.249 розділу VI Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI(із змінами і доповненнями) в результаті чого встановлено заниження екологічного податку в періоді, що перевірявся на загальну суму 5,05 грн. в т.ч. за ІІ кв. 2013 року.
За наслідками проведеної перевірки Городоцької ОДПІ ГУ Міндоходів у Львівській області винесено податкове повідомлення - рішення від 06.06.2014 року №0000222200, яким збільшено грошове зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 181 313,00 грн.(основний платіж - 120 875,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 60 438,00 грн.)(І том а.с.5).
В частині донарахування податку на додану вартість в сумі 6 283,00 грн. (за жовтень 2012 року в сумі 205,00 грн., за січень 2013 року в сумі 118,00 грн., за вересень 2013 року в сумі 5 820,00 грн. та за грудень 2013 року 140,00 грн.) по взаємовідносинах з ТОВ «Львівський хімічний завод», ТОВ «ТК «САТ», ТОВ «Алтема», ТОВ «Елді» позивач погоджується з відповідачем щодо неправомірності формування податкового кредиту.
Не погодившись з винесеним податковим повідомлення-рішенням в частині нарахування 114 592,70 грн. із податку на додану вартість та 57 122,67 грн. штрафних санкцій по господарських взаємовідносинах з ПП «Салфіт», позивач вважає таке протипраними і таким, що слід скасувати.
Відповідно до листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11 «Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України» визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, протиправності формування витрат та податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування належить з'ясувати, зокрема, такі обставини, як: рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.
При розв'язанні відповідних спорів судам варто враховувати принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (лист Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 року №1936/11/13-11 «Щодо підтвердження даних податкового обліку»).
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про необхідність перевірки під час розгляду даної справи висновків податкового органу про порушення позивачем вимог діючого законодавства, які були покладені в основу прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.
До спірних правовідносин має застосовуватися саме та редакція закону, яка була чинною на момент їх виникнення, оскільки згідно зі ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи (постанова Верховного Суду України від 20 листопада 2012 р. у справі № 3-52гс12).
Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку (який є основою будь-якого іншого обліку) господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Відповідно до ст.1 зазначеного Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до вказаного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно з п.2.4 Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, первинні документи (на паперових і машино зчитувальних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
Вирішуючи спір, суд керується принципом законності та виходить з положень Конституції України, відповідно до частини 2 статті 19 якої, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Рішенням Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року у справі № 1-10/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) розтлумачено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», а саме зазначено цей термін треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
З викладеної правової позиції Конституційного Суду України випливає, що підставою для звернення особи до суду з позовом щодо оскарження рішення, дії чи бездіяльності будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб є наявність у позивача переконання в порушенні його прав або свобод чи в існуванні перешкод у здійсненні цих прав.
Вказаний принцип також закріплений в частині 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, який визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Виходячи із положень статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України предметом розгляду в порядку адміністративного судочинства є рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Так, згідно підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Податкового кодексу України платник податків має право оскаржувати в порядку, встановленому цим Кодексом, рішення, дії (бездіяльність) контролюючих органів (посадових осіб).
Виходячи з наведеного, платниками податків до суду можуть бути оскаржені рішення, дії, бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які порушують права, свободи та інтереси.
Згідно з п. 1.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995р., господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.
Пунктом 2 цього ж Положення передбачено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.
За змістом наведених правових норм витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника.
На підтвердження реальності господарських операцій позивачем надано первинні документи, а саме:
- копію договору купівлі-продажу №300702 від 30.07.2013 року укладеного з ПП «Салфіт»(І том а.с16-18);
- копію договору застави №44-3/08-Л від 29.12.2008 року (І том а.с.219-222);
- додаток до договору застави №44-3/08-Л від 29.12.2008 року(І том а.с. 218);
- рахунки фактур №СФ-0000257 від 12.09.2013 року ( І том а.с.6), №СФ-0000226 від 20.08.2013 року ( І том а.с.7), №СФ-0000252 від 06.09.2014 року ( І том а.с.8), №СФ-0000258 від 13.09.2013 року ( І том а.с.9), №СФ-0000254 від 10.09.2013 року ( І том а.с.10);
- видаткові накладні №РН-090901 від 09.09.2013 року ( І том а.с.11), №РН-120904 від 12.09.2013 року ( І том а.с.12), №РН-120902 від 12.09.2013 року ( І том а.с.13), №РН-120905 від 12.09.2013 року ( І том а.с.14), №РН-210801 від 21.08.2013 року ( І том а.с.15), №РН-777 від 27.02.2014 року (І том а.с.26), №РН-780 від 06.03.2014 року (І том а.с.28), №РН-781 від 06.03.2014 року (І том а.с.29), №РН-816 від 26.03.2014 року (І том а.с.31), №РН-815 від 26.03.2014 року (І том а.с.32), №РН-825 від 28.03.2014 року (І том а.с.34), №РН-825 від 28.03.2014 року (І том а.с.34), №РН-858 від 17.04.2014 року (І том а.с.36), №РН-859 від 17.04.2014 року (І том а.с.37), №РН-863 від 17.04.2014 року (І том а.с.38), №РН-864 від 17.04.2014 року (І том а.с.39), №РН-878 від 28.04.2014 року (І том а.с.41), №РН-890 від 05.05.2014 року (І том а.с.42), №РН-891 від 05.05.2014 року (І том а.с.43), №РН-911 від 14.05.2014 року (І том а.с.44), №РН-910 від 14.05.2014 року (І том а.с.45), №РН-909 від 14.05.2014 року (І том а.с.46), №РН-908 від 14.05.2014 року (І том а.с.47), №РН-933 від 26.05.2014 року (І том а.с.49), РН-863 від 17.04.2014 року (І том а.с.95), РН-864 від 17.04.2014 року (І том а.с.97), РН-911 від 14.05.2014 року (І том а.с.99), РН-910 від 14.05.2014 року (І том а.с.101), РН-909 від 14.05.2014 року (І том а.с.103), РН-908 від 14.05.2014 року (І том а.с.105), РН-933 від 26.05.2014 року (І том а.с.114), РН-816 від 26.03.2014 року (І том а.с.124), РН-878 від 28.04.2014 року (І том а.с.126), РН-815 від 26.03.2014 року (І том а.с.128), РН-859 від 17.04.2014 року (І том а.с.130), РН-891 від 05.05.2014 року (І том а.с.136), РН-890 від 05.05.2014 року (І том а.с.138), РН-777 від 27.02.2014 року (І том а.с.141), РН-781 від 06.03.2014 року (І том а.с.150), РН-780 від 06.03.2014 року (І том а.с.151);
- податкові накладні №21 від 20.08.2013 року(І том а.с.50), №25 від 21.08.2013 року(І том а.с.51), №7 від 06.09.2013 року(І том а.с.52), №13 від 12.09.2013 року(І том а.с.53), №21 від 12.09.2013 року(І том а.с.54), №20 від 12.09.2013 року(І том а.с.55), №19 від 12.09.2013 року(І том а.с.56), №27 від 16.04.2014 року (І том а.с.134), №26 від 16.04.2014 року (І том а.с.135), №10 від 20.02.2014 року(І том а.с.143), №14 від 14.03.2014 року(І том а.с.144-145), №4 від 06.03.2014 року(І том а.с.146), №5 від 06.03.2014 року(І том а.с.147), №11 від 13.03.2014 року(І том а.с.148), №9 від 11.03.2014 року(І том а.с.149);
- платіжні доручення (І том а.с.19-25), (І том а.с.223-226);
- довіреності №21 від 27.02.2014 року (І том а.с.27), №214 від 28.02.2014 року (І том а.с.30), №017311 від 25.03. 2014 року (І том а.с.33), №363 від 20.03.2014 року(а.с.35), №483 від 16.04.2014 року(І том а.с.40), №565 від 08.05.2014 року(І том а.с.48);
- товарно - транспортні накладні №090901 від 09.09.2013 року (І том а.с.92), №120901 від 12.09.2013 року (І том а.с.93), №140901 від 14.09.2013 року (І том а.с.94), №90901 від 09.09.2013 року (ІІ том а.с.61), №140901 від 14.09.2013 року (ІІ том а.с.62), №120901від 12.09.2013 року (ІІ том а.с.63);
- паспорт якості на теплогідроізольовані труби попередньо ізольовані пінополіуретаном в поліетиленовій оболонці ДСТУ Б В.2.5-31:2007 - №04/37(І том а.с.96), №04/38(І том а.с.98), №05/39 (І том а.с.100), №05/40 (І том а.с.102), №05/41 (І том а.с.104), №05/42 (І том а.с.106), №05/66(І том а.с.115), №03/34/(І том а.с.125), №04/37(І том а.с127), №03/35 (І том а.с.129),№04/36 (І том а.с.131), №05/62 (І том а.с.137), №05/61 (І том а.с139), №02/27 (І том а.с.142), №03/07 (І том а.с.152), №03/2 (І том а.с.153);
- реєстр виданих податкових накладних(І том а.с.107-108), (І том а.с.117-118), (І том а.с. 132-133);
- картку рахунку контрагентів (І том а.с.109-113), (І том а.с.116),(І том а.с.119-123), (І том а.с.140);
- технічні умови ДСТУ Б.В.2.5.-31:2007 (ІІ том а.с.1-44).
Згідно наведених вище первинних документів позивачем доводиться факт купівлі товару у ПП «Салфіт» та подальшого його реалізації.
Суд зазначає, що первинні документи, якими позивач доводить здійснення господарських операцій з контрагентами, оформлені належним чином, такі досліджувались під час перевірки, містять необхідні реквізити, повністю відображають зміст господарських операцій і не мають недоліків, які б свідчили про їх невідповідність вимогам до первинних документів. Вказана обставина не спростовується висновками перевірки та не заперечується представником відповідача.
Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.1 ст. 198 ПК України).
Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п.198.3 ст. 198 ПК України). Якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника (п. 198.4. ст. 198 ПК України).Якщо у подальшому такі товари/послуги фактично використовуються в операціях, які не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування відповідно до цього розділу (за винятком випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу), чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів або встановлено факти недостачі (крадіжки), то з метою оподаткування такі товари/послуги, основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає таке використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження), у тому випадку, якщо платник податку скористався правом на податковий кредит за цими товарами/послугами. (п. 198.5 ст. 198 ПК України). Датою використання товарів/послуг вважається дата визнання витрат відповідно до розділу ІІІ цього Кодексу.
Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Згідно з п. 201.4. ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу (п.201.6 ст. 201 ПК України).
Відповідно до п. 201.7. ст. 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Згідно з п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Щодо посилань представника відповідача на невідповідність зазначеного номерного знаку транспортного засобу у товарно-транспортних накладних наданих ПП «Салфіт», суд зазначає наступне. Згідно листа ПП «Салфіт» № 168 від 30.09.2013 року (а.с.60 т.2) підприємством повідомляється про помилкове зазначення номерних знаків транспортного засобу у товарно-транспортних накладних та надано дублікати товарно-транспортних накладних з зазначенням вірного номерного знаку транспортного засобу на заміну помилкових.
Що стосується посилань Городоцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області на той факт, що контрагент позивача - ПП «САЛФІТ» відсутній за місцезнаходженням (встановлено стан «3»), слід зазначити слідуюче.
Пунктом 45.2 статті 45 Податкового кодексу України визначено, що податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України.
Відповідно до статті 93 Цивільного кодексу України, місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.
Згідно зі ч. 5 статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням повинні міститися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Положенням частини першої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» передбачено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Відтак, ураховуючи положення статей 69, 70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними та допустимими доказами при встановленні факту відсутності керівних органів - юридичної особи за її місцезнаходженням є саме відомості, які містяться в Єдиному державному реєстрі.
Відтак, факт наявності інформації в автоматизованих базах даних та службових документах податкового органу про відсутність платників податків за юридичними адресами не може бути підставою для виключення сум ПДВ з податкового кредиту, якщо така адреса відповідає даним Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців, а також за умови вірно заповнених всіх інших реквізитів.
Відповідно до ч.2 ст.8 КАС України Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно з с.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Зокрема, при розгляді Європейським судом з прав людини податкових спорів в мотивувальній частині рішення найчастіше застосовується ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод від 04.11.1950 року. Даною статтею гарантується право на мирне володіння своїм майном. У ній, зокрема, визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У контексті податкових спорів (в т.ч. даного конкретного спору) позбавлення права отримати податкову вигоду (податковий кредит) розглядається як позбавлення власності.
Так, у своєму Рішенні від 09.01.2007 року у справі «Інтерсплав проти України» Європейський суд з прав людини зазначає, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС»АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також: сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між: вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
Вказана правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 року справа №21-47а10.
Вищенаведений висновок Європейський суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні у справі «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії», у пункті 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.
Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.
Відтак судом не береться до уваги посилання відповідача на акт ДПІ у Бабушкінському р-ні м.Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області від 07.02.2014 року № 88/04-62-22-3/32694310 щодо звірки ПП «Салфіт»
Представлені позивачем суду докази свідчать про підстави виникнення цивільних прав та обовязків, а також про фактичне здійснення господарських операцій позивачем та його контрагентами , та є достатніми доказами на підтвердження здійснення останніх.
Частиною 2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до вимог ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Аналізуючи чинне законодавство та обставини справи, суд дійшов висновку, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх та беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятого ним рішення.
Враховуючи зазначене вище, у суду наявні підстави вважати підтвердженими господарські операції між позивачем та ПП «Салфіт» та відповідно про під ставність позовних в имог у цій частині. Разом з цим позивачем не надано доказів та підтверджень авто послуг м.Городок, м.Вінниця на суму 5200 грн. в т.ч. ПДВ 866,67 грн., зокрема не представлено податкової накладної № 26 від 16.09.2013 року. Відтак у суду відсутні підстави для задоволення позову у цій частині. Враховуючи вищенаведене суд погоджується з позивачем щодо неправомірності винесення податкового повідомлення - ріщення у частині нарахування 113 724,70 грн. із податку на додану вартість та 57 122,67 грн. штрафних санкцій.
Відповідно до ч. 3 ст. 94 КАС України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог - у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Керуючись ст. ст. 7-14, 17, 18, 49, 51, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Городоцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області від 06.06.2014 року №0000222200 в частині нарахування 113 724,70 грн. із податку на додану вартість та 57 122,67 грн. штрафних санкцій.
3.Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ельпласт-Тепло» 360 грн. 04 коп. судового збору.
4. В решті позовних вимог позивачу відмовити.
Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через Львівський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова, крім випадків її оскарження в апеляційному порядку, є остаточною.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Повий текст постанови виготовлено 10 листопада 2014 року.
Суддя Костецький Н.В.