18 вересня 2014 р. Справа № 804/10256/14
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Неклеса О.М.,
при секретарі судового засідання Колесник І.О.,
за участі:
представника позивача Бятець Л.В.,
представника відповідача Мадалиць В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську адміністративну справу за позовом Комунального підприємства «Марганецьке виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» Дніпропетровської обласної ради до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
Комунальне підприємство «Марганецьке виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» Дніпропетровської обласної ради (далі - КП «Марганецьке ВУВКГ», позивач) звернулось до суду з позовом до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - Нікопольська ОДПІ, відповідач), в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Нікопольської ОДПІ від 07.07.2014 р. № 000281406 та № 000280406.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що контролюючим органом за результатами проведеної позапланової виїзної документальної перевірки позивача встановлено порушення положень Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого, на думку відповідача, платником податків занижено податок на прибуток та податок на додану вартість. На підставі акту перевірки відповідачем було прийнято податкові повідомлення-рішення № 000281406 та № 000280406. З висновками акту перевірки позивач не погоджується та вважає, що вони не відповідають фактичним обставинам, не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства України та прийняті не у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України на підставі неправомірних висновків відповідача, без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому є протиправними та підлягають скасуванню. Представник позивача зазначив, що в обґрунтування висновків акту перевірки позивача податковий орган посилається акт перевірки контрагента позивача - ТОВ «Компанія «Хлорсистеми» з висновками про безтоварність господарських операцій з контрагентами. Представник позивача наголошував, що до перевірки підприємством надано до контролюючого органу належним чином оформлені первинні документи, які підтверджують факт реального виконання договору поставки, тому висновки відповідача про вчинення позивачем порушень податкового законодавства не є обґрунтованими та не можуть бути покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень. В судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримала, просила суд задовольнити позов у повному обсязі.
Представником відповідача 04.08.2014 р. до суду подані заперечення проти адміністративного позову, в обґрунтування яких зазначено, що за результатами перевірки КП «Марганецьке ВУВКГ» контролюючим органом складено акт перевірки, в якому зафіксовано порушення підприємством вимог податкового законодавства, що призвело до заниження податку на додану вартість та податку на прибуток, на підставі якого відповідачем прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення. Нікопольською ОДПІ встановлено, що з видаткових накладних, наданих позивачем, неможливо ідентифікувати посадову особу з боку КП «Марганецьке ВУВКГ», яка була уповноважена отримувати товар, у зв'язку з чим не доведено факт отримання товару підприємством; позивачем до перевірки надано товарно-транспортні документи, які не містять інформації щодо точного шляху прямування вантажу від пункту відправлення до пункту призначення, що унеможливлює встановлення відстані перевезення товару, обсягу використаного пального тощо. Поряд з цим, відповідачем встановлено, що товарно-транспортні накладні оформлені з порушенням Наказу Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р. № 363 «Про затвердження правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні». Висновки акту перевірки КП «Марганецьке ВУВКГ» викладені з урахуванням акту Кременчуцької ОДПІ про результати виїзної позапланової перевірки ТОВ «Компанія «Хлорсистеми», яким не підтверджено реальність проведення операцій по ланцюгу постачання. Представник відповідача також зазначила, що позивачем не надано належним чином оформлених документів на перевезення небезпечних вантажів. Представник відповідача в судових засіданнях просила суд у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
В судовому засіданні судом було заслухано свідка - ОСОБА_4, інженера матеріально-технічного забезпечення КП «Марганецьке ВУВКГ». Свідок в судовому засіданні попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання.
Свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні підтвердив свій підпис на товарно-транспортних накладних та видаткових накладних, факт отримання товару - гіпохлориту натрія марки А від ТОВ «Компанія «Хлорсистеми» на виконання умов договору від 24.12.2012 р. № 166, укладеного між КП «Марганецьке ВУВКГ» та ТОВ «Компанія «Хлорсистеми».
Дослідивши письмові докази по справі та заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, покази свідка, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
Судом встановлено, що КП «Марганецьке ВУВКГ» (код ЄДРПОУ 03340989) зареєстровано Виконавчим комітетом Марганецької міської ради Дніпропетровської області 13.02.1992 р., перебуває на податковому обліку в Нікопольській ОДПІ.
Нікопольською ОДПІ з 13.06.2014 р. по 19.06.2014 р. проведено документальну позапланову виїзну перевірку КП «Марганецьке ВУВКГ» з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині нарахування податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинам з ТОВ «Компанія «Хлорсистеми» за період діяльності з 01.01.2013 р. по 31.12.2013 р. у фактичних періодах їх здійснення.
За результатами перевірки складено акт від 19.06.2014 р. № 1849/221/03340989, за висновками якого відповідачем встановлено порушення КП «Марганецьке ВУВКГ»:
- п. 135.1, п. 135.2, п. 135.4, п.п. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, п. 137.1 ст. 137, п. 134.1 ст. 134, п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток у сумі 91960, 00 грн., в тому числі, за 3 квартал 2013 р. - на 91960, 00 грн.;
- ст. 185, ст. 186, ст. 187, ст. 188, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, ст. 201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 44000, 00 грн., в тому числі, за вересень 2013 р. - на 44000, 00 грн.
На підставі акту перевірки від 19.06.2014 р. № 1849/221/03340989 відповідачем 07.07.2014 р. було винесено податкові повідомлення-рішення:
- № 000281406, яким КП «Марганецьке ВУВКГ» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму - 55 000, 00 грн., з яких 44000, 00 грн. - за основним платежем, 11000, 00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);
- № 000280406, яким КП «Марганецьке ВУВКГ» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток та фінансових установ комунальної власності на загальну суму - 114950, 00 грн., з яких 91960, 00 грн. - за основним платежем, 22990, 00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).
Правомірність прийняття контролюючим органом податкових повідомлень-рішень № 000281406 та № 000280406 є предметом розгляду в даній адміністративній справі.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Судом встановлено, що основним видом діяльності КП «Марганецьке ВУВКГ» є надання послуг з водопостачання та водовідведення, підприємство має ліцензію на право зайняття даним видом господарської діяльності серії АВ № 540860, видану 10.06.2010 р. строком дії до 10.06.2015 р.
24.12.2012 р. КП «Марганецьке ВУВКГ» (покупець) укладено договір № 166 поставки хімічної продукції з ТОВ «Компанія «Хлорсистеми» (далі - постачальник), предметом якого є поставка гіпохлориту натрію марки «А» (хімічна продукція). За умовами договору кількість, ціну хімічної продукції сторонами узгоджено в специфікаціях, які підписуються повноважними представниками сторін, скріплюються печатками та є невід'ємними частинами до договору. Пунктом 1.6 договору передбачено, що хімічна продукція поставляється в тарі, що є власністю постачальника; хімічна продукція переливається в тару покупця силами постачальника. Договір укладено строком до 31.12.2013 р.
На підставі договору поставки хімічної продукції № 166 у вересні 2013 р. відбулась реалізація гіпохлориду натрію марки «А» на загальну суму 264000, 17 грн. (в тому числі, ПДВ - 44000, 00 грн.), а саме: 04.09.2014 р. в кількості 13, 2 т. на загальну суму 66000, 05 грн.; 10.09.2014 р. в кількості 13, 2 т. на загальну суму 66000, 05 грн.; 13.09.2014 р. в кількості 13, 2 т. на загальну суму 66000, 05 грн.; 26.09.2014 р. в кількості 13, 2 т. на загальну суму 66000, 05 грн.;
Фактичність виконання позивачем договору з ТОВ «Компанія «Хлорсистеми», а також рух активів підтверджується наступними первинними документами: договором, специфікацією, рахунками-фактури, видатковими накладними, податковими накладними, товарно-транспортними накладними, прибутковими накладними на оприбуткування гіпохлориду натрію марки «А» на центральний склад КП «Марганецьке ВУВКГ», журналом реєстрації довіреностей, платіжними дорученнями тощо.
Також на підтвердження здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Компанія «Хлорсистеми», позивачем до суду надано: паспорти гіпохлориту натрія марки «А» ГОСТ 11086-76, документи на підтвердження використання придбаної хімічної продукції у власній господарській діяльності, що підтверджується актами списання товарно-матеріальних цінностей за вересень 2013 р. тощо.
Відповідно до п. 138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів.
Підпунктом 139.1.9. п. 139.1 ст. 139 ПК України встановлено, що не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Фактичність виконання позивачем договору з ТОВ «Компанія «Хлорсистеми» та подальшого використання отриманих за цим договором товарно-матеріальних цінностей у своїй господарській діяльності, а також рух активів підтверджується наданими до суду первинними документами, які оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та є належними доказами, що підтверджують здійснення господарських операцій за участю позивача.
З проведеного судом аналізу первинних документів, суд доходить висновку щодо наявності фізичної, технічної можливості КП «Марганецьке ВУВКГ» для здійснення господарської діяльності та її доцільності.
Відповідачем не було додано жодних документів, які б підтверджували завищення податкового кредиту позивачем.
Відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Необхідними умовами для висновку про нікчемність угоди згідно до ст. 207 ГК України та ст. 228 ЦК України є доведення факту наявності завідомо суперечної інтересам держави та суспільства мети укладення угоди сторонами, а також наявність вини у формі умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Інтерес держави і суспільства у сплаті суб'єктами оподаткування податків випливає з обов'язку кожного сплачувати податки і збори, закріпленому в ст. 67 Конституції України та законах України про оподаткування.
Отже, суб'єктний склад правопорушення повинен бути встановлений компетентним державним органом і підтверджений законодавчо визначеними належними засобами доказування.
З огляду на встановлені обставини у справі та наведені норми законодавства, угода, яка укладені між КП «Марганецьке ВУВКГ» та ТОВ «Компанія «Хлорсистеми» оформлена належним чином: договір поставки № 166 від 24.12.2012 р. підписано уповноваженими особами, які на час підписання договору та його виконання мали необхідний обсяг правосуб'єктності. Спірний правочини не визнано судом недійсними і його недійсність прямо не встановлена законом, у зв'язку з чим існує презумпція правомірності правочину. Правочин з поставки хімічної продукції виконано сторонами в повному обсязі. КП «Марганецьке ВУВКГ» на виконання умов вищевказаного договору отримало товарно-матеріальні цінності, постачальник ТОВ «Компанія «Хлорсистеми» отримав оплату за товар.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Актом перевірки від 19.06.2014 р. № 1849/221/03340989 не доведено факти та обставини, наявність яких необхідна для висновку про нереальність (нікчемність) правочину, не доведено, що операції з поставки по ланцюгу від ТОВ «Компанія «Хлорсистеми» до КП «Марганецьке ВУВКГ» не містять у суті своїй розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного придбання товарів, які не спричиняють реального настання правових наслідків по ланцюгу та здійснені для операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третіх осіб, що свідчить про те, що висновки не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського обліку, що є порушенням пункту 6 Порядку № 984, згідно якого факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.
Суд критично оцінює посилання представника відповідача на акт Кременчуцької ОДПІ від 14.02.2014 р. № 449/16-03-22-02-12/37965672 «Про результати виїзної позапланової перевірки ТОВ «Компанія «Хлорсистеми» з питань дотримання вимог податкового, законодавства про збір та облік єдиного соціального внеску, валютного та іншого законодавства за період з 22.11.2011 р. по 31.12.2011 р.», який не може вважатись судом безспірним доказом порушення податкового законодавства з боку позивача. З аналізу норм права вбачається, що податковим законодавством не передбачено право відповідача при складанні акту перевірки одного платника податків приймати за основу акт перевірки іншого платника податків, як підставу для висновку про наявність порушення з боку першого.
Аналогічна правова позиція також відображена в рішенні Вищого адміністративного суду України від 13.12.2012 р. № К/9991/32048/12.
Висновки відповідача не підтверджуються належними доказами стосовно відсутності об'єктів оподаткування по ланцюгу постачання ТОВ «Компанія «Хлорсистеми» до КП «Марганецьке ВУВКГ».
Суд вважає за необхідне зазначити, що єдиним допустимим засобом доказування нереальності правочину, вчиненого між суб'єктами господарювання може бути лише судове рішення, яким встановлена недійсність такого правочину.
Відповідно до п. 198.1. ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Згідно до п. п. 198.2, 198.3 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193. 1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
У відповідності до п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, в якій зазначаються обов'язкові реквізити визначенні даною статтею. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів, послуг.
Пункт 198.6 ст. 198 ПК України встановлює, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.
Отже, правомірність формування платником податку податкового кредиту визначається фактичним проведенням операцій платником податку зі своїми безпосередніми контрагентами, які оформлені належними документами.
Щодо посилань податкового органу на порушення позивачем Наказу Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р. № 363 «Про затвердження правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні» при оформленні товарно-транспортних накладних, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» товарно-транспортну накладну повинен мати перевізник для пред'явлення особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки руху. Вказаним законом допускається можливість мати інший встановлений законодавством документ на вантаж, крім товарно-транспортних накладних. Таким документом, в свою чергу є видаткова накладна.
Згідно п. 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р. № 363 (далі - Правила № 363) товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.
Досліджуючи в судовому засіданні подані позивачем товарно-транспортні накладні, судом встановлено, що в них зазначено: автомобіль перевізника, автопідприємство, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, пункт навантаження, пункт розвантаження, прізвище водія, відомості про вантаж, загальну суму відпущеного товару із зазначенням прізвищ, скріплених їх підписами та печатками позивача з підприємством-постачальником.
З огляду на викладене, в суду відсутні підстави вважати, що подані товарно-транспортні накладні не підтверджують фактичне транспортування та отримання товарно-матеріальних цінностей позивачем.
Поряд з цим, суд зазначає, що за наявності документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем товарів та використання їх у власній господарській діяльності, ненадання такого документу як дорожній лист вантажного автомобіля, не може бути єдиною підставою для висновків про відсутність документального підтвердження податкового кредиту та підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару, оскільки відповідною транспортною документацією обов'язково мають бути підтверджені витрати з послуг по перевезенню вантажів, а не послуги з придбання ТМЦ. Сама по собі відсутність документів на транспортне перевезення обумовленого договорами товару не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій.
Представник відповідача також зазначила, що позивачем не надано належним чином оформлених документів на перевезення небезпечних вантажів - свідоцтва про допущення транспортних засобів до перевезення небезпечних вантажів, свідоцтва про підготовку водіїв транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі тощо. З цього приводу суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що ТОВ «Компанія «Хлорсистеми» має ліцензію на здійснення такого виду господарської діяльності як надання послуг з перевезення пасажирів і небезпечних вантажів автомобільним транспортом серії АГ № 593525, яка видана підприємству 26.12.2011 р. без обмеження строку дії. В матеріалах справи містяться також свідоцтво про державну реєстрацію дезінфекційного засобу «Гіпохлорит натрію, марка «А» за ГОСТ 11086-76 від 17.04.2009 р.; довідка про наявність на підприємстві ТОВ «Компанія «Хлорсистеми» працівників відповідної кваліфікації, які мають необхідні знання та досвід; відомості про наявність спеціалізованого автотранспорту для перевезення гіпохлориту.
Як вже було встановлено судом, відповідно до п. 1.6 договору № 166 від 24.12.2012 р. передбачено, що хімічна продукція поставляється в тарі, що є власністю постачальника; хімічна продукція переливається в тару покупця силами постачальника (ТОВ «Компанія «Хлорсистеми»). Отже, обов'язок наявності та зберігання документів на перевезення небезпечних вантажів покладено на контрагента позивача - ТОВ «Компанія «Хлорсистеми».
Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що позивач формував свої витрати та податковий кредит у перевіряємому періоді на підставі первинних документів та податкових накладних, які відповідають встановленим для них вимогам, своєчасно та в межах проведених господарських операцій. Отже, у суду відсутні підстави вважати, що позивач склав свою податкову звітність з податку на додану вартість без відповідного підтвердження первинними документами.
Згідно п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІV (далі - Закон № 996) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно ч. 2 ст. 3 Закону № 996 бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством; фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Як зазначено в ч. 1 ст. 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій; первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Задовольняючи адміністративний позов, суд виходить із того, що об'єктом оподаткування є певна операція між конкретними суб'єктами господарювання, яка має бути підтверджена необхідними первинними документами.
Підставою для отримання платником податків права на отримання податкових переваг є наявність необхідних первинних документів, що підтверджують здійснення операцій.
Для вирішення спору по суті та надання оцінки правомірності проведення позивачем податкового обліку суд перевіряє відповідність вимогам законодавства первинних документів, їх наявність, що вимагається нормативно-правовими актами та безпосередньо укладеними угодами, що в свою чергу в певній мірі свідчить про реальність таких операцій.
Отже, операції, що формують податковий кредит для цілей визначення оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
У листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11 зазначено, що не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі і нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому взаємовідносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.
У відповідності до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № 1936/11/13-11 від 01.11.2011 р. «Щодо підтвердження даних податкового обліку», документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.
При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.
Позивач мав в наявності всі первинні документи, що підтверджують обсяги задекларованих витрат. Угода укладалась підприємством в межах господарської діяльності, згідно з установчими, реєстраційними та дозвільними документами. Згідно з отриманими податковими накладними позивач мав законні підстави для включення певних сум до складу податкового кредиту.
В судовому засіданні позивачем доведено обґрунтованість віднесення до податкового кредиту суми 44000, 00 грн. з податку на додану вартість та 91960, 00 грн. з податку на прибуток у відповідних періодах, які не визнала податкова інспекція.
Відповідно до ст.ст. 46-49 ПК України, ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.
З проведеного судом аналізу первинних документів, долучених до матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позивачем правомірно сформований податковий кредит у сумі 44000, 00 грн. з податку на додану вартість по періодах та 91960, 00 грн. з податку на прибуток у відповідних періодах.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 07.07.2014 р. № 000281406 та № 000280406 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, а податкові повідомлення-рішення прийняті контролюючим органом без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішень, у зв'язку з чим оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними і підлягають скасуванню.
Позивач в адміністративному позові також просив стягнути з Державного бюджету України на користь КП «Марганецьке ВУВКГ» судовий збір у розмірі 339, 00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Таким чином, документально підтверджені позивачем судові витрати - судовий збір сплачений згідно платіжного доручення № 9041 від 15.07.2014 р. у розмірі 339, 00 грн. підлягає стягненню з Державного бюджету України на користь позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 07.07.2014 р. № 000281406, яким Комунальному підприємству «Марганецьке виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» Дніпропетровської обласної ради визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 55000, 00 грн., в тому числі, за основним платежем - 44000, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 11000, 00 грн.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 07.07.2014 р. № 000280406, яким Комунальному підприємству «Марганецьке виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» Дніпропетровської обласної ради визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 114950, 00 грн., в тому числі, за основним платежем - 91960, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 22990, 00 грн.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Комунальному підприємству «Марганецьке виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» Дніпропетровської обласної ради судовий збір у розмірі 339, 00 грн.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд в порядку та строки, визначені ст. 186 КАС України та набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України.
Повний текст постанови складено 23.09.2014 р.
Суддя О.М. Неклеса