ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"30" жовтня 2014 р. Справа № 809/2437/14
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Біньковської Н.В.
при секретарі судового засідання Щербяк В.С.
за участю:
позивача - ОСОБА_1
представника позивача - ОСОБА_2
представника відповідача - Левченка В.С.
представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача управління ДАІ УМВС України в Івано-Франківській області, про визнання незаконними та скасування в частині наказів № 708 від 05.06.2014 року, № 314ос від 12.06.2014 року, поновлення на службі, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області про визнання незаконними та скасування наказів № 708 від 05.06.2014 року в частині притягнення до дисциплінарної відповідальності, від 12.06.2014 року № 314 о/с в частині звільнення з органів внутрішніх справ, поновлення на службі.
Позовні вимоги мотивовані тим, що обставини, зазначені в якості підстави звільнення є надуманими. Позивачу не було відомо про наявність наказу № 488 Дск від 18.05.2014 року, за невиконання якого його звільнено. Крім того, з 30.05.2014 року по 17.06.2014 року позивач перебував на лікуванні в Болехівській центральній міській лікарні, в порушення статті 14 Закону України "Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України", позивача не ознайомлено із наказом про притягнення його до дисциплінарної відповідальності.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.08.2014 року до участі у справі залучено управління Державної автомобільної інспекції управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області (надалі - УДАІ УМВС України в Івано-Франківській області) як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.
У судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали у повному обсязі з підстав, наведених у позовній заяві. Просили позов задовольнити.
Представник відповідача - УМВС України в Івано-Франківській області у судовому засіданні проти позову заперечив з підстав, наведених в письмовому запереченні на позов. Суду пояснив, що позовні вимоги є безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення. Вказав, що позивача звільнено за порушення дисципліни. В ході проведення службового розслідування встановлено, що позивачем не виконано наказ Міністерства внутрішніх справ України від 18.05.2014 року № 488/Дск "Про відрядження працівників Державтоінспекції до Харківської області", чим грубо порушено статті 1, 2, 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, Присяги працівника органів внутрішніх справ, пунктів 1.1, 2.2, 2.3, 2.5 розділу ІІІ Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, затверджених наказом МВС України від 22.02.2012 року № 155. За вказане порушення ОСОБА_1 згідно наказу УМВС України в Івано-Франківській області від 05.06.2014 року № 708 притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення. Вказаний наказ і був підставою для видання наказу № 314 о/с від 12.06.2014 року.
Представник третьої особи проти позову заперечила. Просила в задоволенні позову відмовити.
Свідок ОСОБА_5 суду пояснив, що 28.05.2014 року йому зателефонував заступник командира взводу № 2 роти ДПС із ЗС УДАІ при УМВС ОСОБА_6 і запитав, чи має він бажання добровільно поїхати у відрядження в м. Харків, на що він погодився. 30.05.2014 року ОСОБА_6 повідомив йому, що об 11 годині в залі засідань відбудеться інструктаж з приводу поїздки у Харківську область. Близько 11 год. цього ж дня ОСОБА_5 зателефонував ОСОБА_1 і запитав його чи приїде він на інструктаж, на що ОСОБА_1 відповів, що його не буде оскільки перебуває на лікуванні. О 12 год. 30.05.2014 року під час проведення інструктажу був оголошений наказ про відрядження до Харківської області і саме тоді він дізнався про наявність такого наказу.
Свідок ОСОБА_6 суду пояснив, що 28.05.2014 року йому зателефонував заступник начальника УДАІ УМВС Петрачук І.В. і повідомив, що для відрядження до Харківської області із взводу необхідно забезпечити двох чоловік за їх згодою. Він почав телефонувати до інспекторів і з'ясовувати хто погоджується їхати, а хто ні. В тому числі він зателефонував ОСОБА_1 і запитав, чи згідний він їхати у відрядження. ОСОБА_1 погодився. Про мету і тривалість відрядження не повідомляв. Після цього зателефонував Петрачуку І.В. якому сказав, що ОСОБА_5 і ОСОБА_1 погодились їхати у відрядження. 30.05.2014 року приблизно о 11 год. свідок передзвонив відповідачу і повідомив про необхідність прибуття 30.05.2014 року на 12 год. на інструктаж, на що ОСОБА_1 відповів, що не зможе прибути, так як звернувся за медичною допомогу і перебуває на лікуванні. Зазначив, що про наявність наказу Міністерства внутрішніх справ України № 488 Дск від 18.05.2014 року йому стало відомо 30.05.2014 року. ОСОБА_1 наказ про відрядження не надавав та до відома не доводив.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та його представника, представника відповідача, свідків, дослідивши письмові докази по справі, суд прийшов до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 згідно наказу УМВС України в Івано-Франківській області № 13 о/с від 07.02.2004 року прийнятий на службу в органи внутрішніх справ.
30.01.2004 року ОСОБА_1 склав присягу працівника органу внутрішніх справ України (а.с.76).
За останнім місцем служби позивач перебував на посаді старшого інспектора дорожньо-патрульної служби взводу № 2 роти дорожньо-патрульної служби ДАІ із забезпечення супроводження підпорядкованої УМВС України в Івано-Франківській області в званні молодшого лейтенанта міліції.
Наказом т.в.о. начальника УМВС України в Івано-Франківській області від 05.06.2014 року № 708 ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності за порушення дисципліни у виді звільнення з органів внутрішніх справ (а.с.17).
Наказом т.в.о. начальника УМВС України в Івано-Франківській області від 12.06.2014 року № 314 о/с ОСОБА_1 звільнено з посади старшого інспектора дорожньо-патрульної служби взводу № 2 роти дорожньо-патрульної служби ДАІ із забезпечення супроводження підпорядкованої УМВС України в Івано-Франківській за порушення службової дисципліни за пунктом "є" статті 63 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ з 12.06.2014 року (а.с.18).
Частиною 1 статті 18 Закону України "Про міліцію" встановлено, що порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 10 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 року № 114, особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.
Статтею 1 Закону України "Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України" передбачено, що службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.
Статтею 7 цього Закону визначено, що в обов'язки осіб рядового і начальницького складу входить, зокрема: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників; поважати людську гідність, виявляти турботу про громадян і бути готовим у будь-який час надати їм допомогу; дотримуватися норм професійної та службової етики; стійко переносити всі труднощі та обмеження, пов'язані зі службою; сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку.
Статтею 2 зазначеного Закону встановлено, що дисциплінарний проступок це невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.
Згідно положень статті 5 Закону України "Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України" за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.
Згідно статті 14 зазначеного Закону з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування (частина 1).
Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення начальником. У разі необхідності цей термін може бути продовжено начальником, який призначив службове розслідування, або старшим прямим начальником, але не більш як на один місяць (частина 2).
Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення (частина 5).
Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого оголошується особовому складу органу внутрішніх справ (частина 6).
Зміст наказу доводиться до відома особи рядового або начальницького складу, яку притягнуто до дисциплінарної відповідальності, під підпис. У разі звільнення з посади або звільнення з органів внутрішніх справ особі рядового або начальницького складу видається витяг з наказу(частина 8).
При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов"язків, рівень кваліфікації тощо (частина 10).
Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу (частина 15).
Судом встановлено, що підставою для видачі оскаржуваних наказів слугував висновок службового розслідування за фактом порушення присяги працівника ОВС окремими працівниками УДАІ УМВС від 05.06.2014 року (а.с.53).
Згідно з висновком службового розслідування від 05.06.2014 року встановлено, що на виконання наказу Міністерства внутрішніх справ України від 18.05.2014 року № 488/ДСК "Про відрядження працівників Державтоінспекції до Харківської області" для виконання завдань, визначених Законом України "Про боротьбу з тероризмом" та несення служби по охороні громадського порядку в районах проведення антитерористичної операції, УМВС України в Івано-Франківській області було підготовлено проект наказу "Про відрядження працівників Державтоінспекції до м. Харків". Однак, станом на 30.05.2014 року окремі працівники міліції, зокрема, і ОСОБА_1 з метою ухилення від відрядження, повідомили своїх безпосередніх начальників, що перебувають на лікарняному.
Відповідно до проекту наказу УДАІ УМВС України в Івано-Франківській області до Харківської області відряджались терміном на 32 (тридцять дві) доби, з 31 травня по 01 липня 2014 року, десять працівників, в тому числі і молодший лейтенант міліції ОСОБА_1, інспектор взводу № 2 роти ДПС ДАІ із забезпечення супроводження при УМВС (а.с.61).
Опитаний у ході службового розслідування ОСОБА_1 пояснив, що 30.05.2014 року біля 10 год. 30 хв. старший інспектор ІДПС ОСОБА_5 повідомив його про збір на 12:00 год. 30.05.2014 року, на що останній сказав, що перебуває на прийомі у лікаря. Після його госпіталізації із травмою ноги (пошкодження зв'язок) ОСОБА_1 передзвонив заступнику командира взводу і повідомив, що на збір не приїде так як перебуває на лікарняному. Про те, що він мав виїжджати у відрядження він дізнався близько 13:00 год. від ОСОБА_5 до того часу ніхто про відрядження його не повідомляв (а.с.65).
В ході службового розслідування встановлено, що позивач з 30.05.2014 року по 05.06.2014 року в лікарню з поліклінікою СМЗ УМВС не звертався.
За результатами службового розслідування за фактом порушення службової дисципліни окремими працівниками УМВС встановлено, що ОСОБА_1, відмовившись виконувати наказ Міністерства внутрішніх справ України від 28.05.2014 року № 488/ДСК, грубо порушив статті 1, 2, 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, Присяги працівника органів внутрішніх справ, пунктів 1.1, 2.2, 2.3, 2.5 розділу ІІІ Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, затверджених наказом МВС України від 22.02.2012 року № 155.
Відповідно пункту 2 Висновку службового розслідування від 05.06.2014 року за порушення вищевказаних актів ОСОБА_1 підлягає звільненню з органів внутрішніх справ України за порушення дисципліни.
На виконання вимог статті 14 Закону України "Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України" наказом УМВС України в Івано-Франківській області від 05.06.2014 року № 708 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників УМВС України в Івано-Франківській області" позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ за порушення дисципліни.
Частиною 5 статті 18 Закону України "Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України" встановлено, що такі дисциплінарні стягнення як, зокрема, звільнення з органів внутрішніх справ, вважається виконаним після видання наказу по особовому складу.
Внаслідок чого, УМВС України в Івано-Франківській області було видано наказ від 12.06.2014 року № 314 о/с в частині звільнення позивача з органів внутрішніх справ.
У судовому засіданні встановлено, що УМВС України в Івано-Франківській області наказ від 05.06.2014 року № 708 в порушення вимог частини 8 статті 14 Закону України "Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України" не було доведено до відома позивача. Доказів протилежного представником УМВС України в Івано-Франківській області суду подано не було.
Згідно частини 2 статті 72 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Судом встановлено, що позивача звільнено з органів внутрішніх справ за порушення дисципліни, яка виразилася у невиконанні наказу Міністерства внутрішніх справ України від 28.05.2014 року № 488/ДСК "Про відрядження працівників Державтоінспекції до Харківської області".
Згідно даного наказу для виконання завдань, визначених Законом України "Про боротьбу з тероризмом", та несення служби по охороні громадського порядку в районах проведення антитерористичної операції наказано начальникам ГУМВС України у Львівській області, УМВС України у Волинській, Житомирській, Івано-Франківській та Тернопільській областях у період з 01 червня по 30 червня 2014 року відрядити до ГУМВС України в Харківській області по 10 досвідчених, патріотично налаштованих працівників ДПС ДАІ на службових транспортних засобах із розрахунку три співробітники на один патрульний автомобіль та старшого групи, забезпечивши кожного працівника ДАІ, що відряджається, табельною та автоматичною вогнепальною зброєю, боєприпасами до неї згідно з нормами належності, спеціальними засобами індивідуального захисту та активної оборони (бронежилети та захисні шоломи), форменим та камуфляжним одягом, службовою документацією, коштами на відрядження відповідно до вимог законодавства, а службові автомобілі - паливно-мастильними матеріалами в достатній кількості, у тому числі для забезпечення супроводження (а.с.60).
Вказаний наказ Міністерства внутрішніх справ України № 488/ДСК від 28.05.2014 року передбачає розпорядчий індивідуальний припис по організації та здійсненню відрядження працівників, що адресований начальникам ГУМВС України у Львівській області, УМВС України у Волинській, Житомирській, Івано-Франківській та Тернопільській областях, а отже висновки відповідача - УМВС України в Івано-Франківській області про невиконання позивачем даного наказу не відповідають дійсності, оскільки такий наказ не містить індивідуальних приписів, обов'язкових до виконання позивачем.
Водночас судом з'ясовано, що на виконання наказу Міністерства внутрішніх справ України від 28.05.2014 року № 488/ДСК УМВС України в Івано-Франківській області було підготовлено проект наказу "Про відрядження працівників Державтоінспекції до м. Харків", яким наказано УДАІ (ОСОБА_8.) відрядити до Харківської області, терміном на 32 (тридцять дві) доби, з 31 травня по 01 липня 2014 року, десять працівників, в тому числі і позивача.
Вказаний проект наказу не був реалізований та начальником УМВС України в Івано-Франківській області не виданий.
За таких обставин, судом встановлено, що будь-якого розпорядження, адресованого позивачу на відбуття у відрядження відповідачем - УМВС України в Івано-Франківській області прийнято не було, і як наслідок, позивачем не порушено надані йому накази та розпорядження, а також не порушено службової дисципліни.
Відповідно до частини 4 пункту 21 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, особи рядового і начальницького складу зобов'язані проходити службу там, де це викликано інтересами служби і обумовлено наказами прямих начальників.
Статтею 4 Закону України "Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України" визначено, що наказ є формою реалізації службових повноважень особи начальницького складу, згідно з якими визначаються мета і предмет завдання, строк його виконання та відповідальна особа, якій належить його виконати (частина 1).
Накази можуть даватись як в усній, так і в письмовій формі (частина 2).
Відповідач не довів суду, що позивачу надавався наказ про його відрядження до м. Харків на 32 доби з 31 травня по 01 липня 2014 року.
При цьому, суд не погоджується із твердженнями представника відповідача про те, що такий наказ було надано позивачу заступником командира взводу Коновалюком В.М. 28.05.2014 року, оскільки в судовому засіданні встановлено, що ні 28.05.2014 року, ні в подальшому Коновалюк В.М. будь-яких розпорядчих індивідуальних приписів ОСОБА_1 щодо вибуття у відрядження до м. Харкова не надавав.
Крім того, судом з'ясовано, що на час відрядження до Харківської області терміном на 32 доби з 31.05.2014 року по 01.07.2014 року позивач хворів, що підтверджується довідкою № 10 Болехівської ЦМЛ від 17.06.2014 року з якої слідує, що ОСОБА_1 перебував на лікуванні з 30.05.2014 року по 17.06.2014 року (а.с.11).
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що в діях ОСОБА_1 відсутнє порушення дисципліни, а саме пункту "є" статті 63 "Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України", накази УМВС України в Івано-Франківській області № 708 від 05.06.2014 року в частині притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, № 314 о/с від 12.06.2014 року в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ прийнято в порушення вимог Закону України "Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України", тобто необґрунтовано, без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. А відтак, позовна вимога щодо визнання їх протиправними та скасування підлягає до задоволення.
Відповідно до пункту 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 року за № 114, у разі незаконного звільнення або переведення на іншу роботу особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.
Згідно з наказом № 314 о/с від 12.06.2014 року позивача звільнено з посади інспектора ДПС другого взводу роти ДПС ДАІ підпорядкованої УДАІ УМВС України в Івано-Франківській області, з 12 червня 2014 року, з виплатою компенсації за 15 діб невикористаної відпустки за 2014 рік.
Таким чином, суд, прийшовши до висновку про протиправність звільнення позивача із займаної посади та з органів внутрішніх справ України, вважає за необхідним поновити ОСОБА_1 на посаді, яку він обіймав на момент звільнення - старшого інспектора дорожньо-патрульної служби взводу № 2 роти ДПС ДАІ із забезпечення супроводження підпорядкованої УМВС України в Івано-Франківській області з 12.06.2014 року.
Вимогу про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу позивач не заявляє, що ним підтверджено в судовому засіданні.
Відповідно до пунктів 2, 3 частини 1 статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України серед іншого, негайно виконуються постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
За таких обставин, поновлення позивача на посаді підлягає негайному виконанню.
Частиною 1 статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно пункту 1 частини 3 статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на правову допомогу.
Відповідно до частини 1 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.
На підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу суду надано угоду про надання правової допомоги від 20.06.2014 року (а.с.29) та квитанцію від 20.06.2014 року (а.с.31), згідно якої позивачем оплачено послуги за правову допомогу в сумі 2000,00 грн.
Згідно вимог частини 3 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.
Частина 1 статті 94 коментованого Кодексу визначає, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
У відповідності до вимог статті 1 Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.
Абзацом 2 статті 2 вказаного Закону, встановлено, що компенсація витрат на правову допомогу виплачується за рахунок державного бюджету в межах видатків, передбачених Державній судовій адміністрації України на здійснення правосуддя місцевими загальними та місцевими адміністративними судами.
Судом встановлено, що на час прийняття рішення загальна тривалість судових засідань, у яких приймав участь представник позивача ОСОБА_2 становить 3 год. 40 хв., що відображено в журналах судових засідань, окремих процесуальних дій поза судовим засіданням під час розгляду даної справи судом не вчинялось, заяв про ознайомлення з матеріалами справи представником позивача не надавались.
Тому, враховуючи положення вищевказаного Закону, за умови, що на час розгляду даної справи розмір мінімальної заробітної плати у місячному розмірі становив 1218,00 грн., то година участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні визначається в розмірі 487,20 грн., а відтак, з урахуванням встановленого часу участі представника позивача у судових засіданнях по даній справі, суд приходить до висновку, що слід стягнути на користь ОСОБА_1, понесені ним витрати на правову допомогу у розмірі 1786,40 грн.
На підставі статті 124 Конституції України, керуючись статями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити.
Визнати протиправним і скасувати наказ управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області № 708 від 05.06.2014 року в частині притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності - звільнення з органів внутрішніх справ.
Визнати протиправним і скасувати наказ управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області № 314 о/с від 12.06.2014 року По особовому складу в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ.
Поновити ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора дорожньо-патрульної служби взводу № 2 роти ДПС ДАІ із забезпечення супроводження підпорядкованої УМВС України в Івано-Франківській області з 12.06.2014 року.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судові витрати на правову допомогу в сумі 1786,40 грн.
Допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора дорожньо-патрульної служби взводу № 2 роти ДПС ДАІ із забезпечення супроводження підпорядкованої УМВС України в Івано-Франківській області.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Біньковська Н.В.
Постанова складена в повному обсязі 04.11.2014 року.