"06" листопада 2014 р.Справа № 916/3658/14
За позовом: Одеського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України
до відповідачів:
1. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
2. Державного підприємства Міністерства оборони України "Одеський завод будівельних матеріалів"
про визнання недійсним договору та зобов'язання повернути приміщення
Суддя Цісельський О.В.
За участю представників сторін:
від прокурора: Лазуткін О.В., посвідчення №014401 від 10.01.2013р.
від позивача: Добров Ю.І., довіреність №220/217/д від 06.03.2014р.
від відповідача 1: ОСОБА_1 - особисто
від відповідача 2: Довгопола А.Ю., довіреність від 10.06.2014р.
Відповідно до ст.77 ГПК України оголошувалась перерва в судовому засіданні з 09.10.2014р. до 10 год. 40 хв. 06.11.2014р.
СУТЬ СПОРУ: Одеський прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, звернувся до суду із позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, державного підприємства Міністерства оборони України "Одеський завод будівельних матеріалів", в якому просить:
- визнати недійсним договір про резервування об'єктів нерухомого майна №22 від 01.04.2012р., укладений між державним підприємством Міністерства оборони України "Одеський завод будівельних матеріалів" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 в частині надання та утримання в резерві приміщень площею 65,30 кв.м., розташованих у будівлі прохідної під літ. "А", за адресою: АДРЕСА_1.
- зобов'язати фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 повернути за актом прийому-передачі Міністерству оборони України приміщення, площею 65,30 кв.м., розташоване в будівлі прохідної під літ. "А", за адресою: АДРЕСА_1.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 12.09.2014р. позовну заяву (вх.№3729/14) прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та справу призначено до розгляду в судовому засіданні.
- 06.11.2014р. прокурор звернувся до суду із клопотанням (вх.№2-5055/14) про припинення провадження в частині вимог про зобов'язання фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 повернути за актом прийому-передачі Міністерству оборони України приміщення, площею 65,30 кв.м., розташоване в будівлі прохідної під літ. "А", за адресою: АДРЕСА_1, у зв'язку із добровільним поверненням, яке судом задоволено.
Представник прокурора заявлені позовні вимоги підтримує та просить суд задовольнити їх в повному обсязі.
Представник позивача підтримує заявлені прокурором позовні вимоги та просить суд задовольнити їх в повному обсязі, з підстав викладених письмових поясненнях (вх.№2651/14 від 09.10.2014р.).
Відповідач, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 заявлені прокурором позовні вимоги визначає в повному обсязі, однак письмову позицію щодо позову не надала.
Представник відповідача, державного підприємства Міністерства оборони України "Одеський завод будівельних матеріалів" заявлені прокурором позовні вимоги визначає в повному обсязі, однак письмову позицію щодо позову не надав.
Згідно ст.75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Дослідивши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:
01 квітня 2012р. між державним підприємством Міністерства оборони України "Одеський завод будівельних матеріалів" (ДП МОУ "ОЗБМ") та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Підприємство) було укладено договір про резервування об'єктів нерухомого майна, згідно умов п.1.1. якого, в порядку та на умовах, визначених цим Договором, ДП МОУ "ОЗБМ" зобов'язується протягом визначеного Договором строку зарезервувати з метою розміщення складських приміщень та утримувати в резерві наступні об'єкти нерухомого майна: приміщення загальною площею 211,40 кв.м., в т.ч.: приміщення, розташовані в будівлі прохідної літ. "А" (інв. №488) площею 65,30 кв.м., та приміщення в прибудові до столярного цеху літ. "Л", (інв.№5849), площею 146,10 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (надалі іменується "Об'єкт резервування" або "Об'єкт"), вартість яких визначена згідно зі звітом про незалежну експертну оцінку, що була проведена ПП "Аркада Юг" станом на "10 січня 2021р." і становить 251 668,00 (двісті п'ятдесят одну тисячу шістсот шістдесят вісім) гривень, з метою подальшого оформлення договору оренди, згідно до чинного законодавства України, а Підприємство зобов'язується оплатити вартість резерву та інші послуги, надані ДП МОУ "ОЗБМ" на підставі окремих договорів.
Відповідно до п.3.1. Договору за забезпечення резерву Об'єкту за цим Договором Підприємство перераховує на протязі наступних 15 (п'ятнадцяти) банківських днів по закінченню одного місяця резерву об'єкту на рахунок ДП МОУ "ОЗБМ" суму у розмірі 3 152,14 (три тисячі сто п'ятдесят дві гривні 14 копійок) гривень без урахування ПДВ, що еквівалентно місячній базовій орендній ставці за цей об'єкт, розрахованій згідно до вимог "Методики розрахунку та порядку використання плати за оренду Державного майна", затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995р. №786 із змінами та доповненнями. Нарахування ПДВ на суму оплати здійснюється у порядку, визначеному законодавством.
Зі змісту п.6.1. Договору вбачається, що цей Договір вважається укладеним та набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та його скріплення печатками сторін.
В обґрунтування заявленого позову прокурор зазначає, що за результатами прокурорської перевірки встановлено, що зазначений договір укладений із порушенням загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, закріплених статтею 203 ЦК України, що відповідно до ст.215 ЦК України є підставою для визнання їх недійним.
В акті огляду від 05.08.2014р. зафіксовано факт використання ФОП ОСОБА_1 приміщення, площею 65,30 кв.м., будівлі прохідної під літ. "А", розташованої за адресою: АДРЕСА_1, з метою власної господарської діяльності.
Отже, на думку прокурора, що між відповідачами ще до укладання договору оренди, на підставі укладеного договору резервування між ними виникли орендні правовідносини, а спірний договір резервування з правом користування майном є удаваним правочином, оскільки за своїм правовим змістом фактично є довгостроковим договором оренди.
Таким чином, ФОП ОСОБА_1 було передано у користування за плату під виглядом договору резервування приміщення розташованого в будівлі прохідної під літ "А", фактично на умовах оренди.
При цьому, всупереч вимогам чинного законодавства України ДП МОУ "ОЗБМ" не одержало дозволу органу уповноваженого управляти цим майном - Міністерством оборони України, на передачу об'єкту в оренду, а відтак розрахунку і погодження орендної плати з регіональним відділенням Фронду державного майна здійснено не було, на конкурсній основі передачу державного майна не проведено.
Таким чином, з підстав того, що недотримання вказаних норм законодавства спричиняє збитки державі у розмірі не отриманої орендної плати, яка у випадку дотримання вимог законодавства України, що регулює орендні правовідносини сторін та користування державним майном надходила б до Державного бюджету України, відповідачами було порушено загальні умови, додержання яких є обов'язковою умовою чинності правочину, які закріплені ст.203 ЦК України, і стало підставою для Одеського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері звернутись до господарського суду Одеської області із даним позовом за захистом порушених прав та охоронюваних законом інтересів держави в особі Міністерства оборони України.
Дослідивши обставини справи, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, з наступних правових підстав.
Згідно зі статтею 121 Конституції України одним із завдань прокуратури України є
представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.
Відповідно до статті 20 Закону України "Про прокуратуру" при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів прокурор має право, зокрема, звертатись до суду, з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.
Статтею 36-1 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненій прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.
Однією з форм представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.
Згідно ч. 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Відповідно до положень частини третьої цієї статті прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Згідно зі ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:
1) визнання права;
2) визнання правочину недійсним;
3) припинення дії, яка порушує право;
4) відновлення становища, яке існувало до порушення;
5) примусове виконання обов'язку в натурі;
6) зміна правовідношення;
7) припинення правовідношення;
8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.
Частини 1, 4 ст.202 ЦК України визначають, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
За приписами ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині (ч.1 ст.207 Господарського кодексу України).
Як вбачається із матеріалів справи, позивач у якості підстави визнання оспорюваного правочину недійсним, зазначає про передачу в оренду майна з недодержанням приписів чинного Законодавства України.
З цього приводу суд вважає за доцільне зазначити наступне.
Відповідно до ч.ч.1, 4 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.
Частина 1 ст.181 ГК України встановлює, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Згідно з ч.1 ст.627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно із ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
У відповідності до ст.287 Господарського суду України, єдиними орендодавцями державного майна - цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, що є державною власністю, є Фонд Державного майна України, його регіональні відділення та представництва.
У відповідності до ч.3 ст.1 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" відносини оренди рухомого та нерухомого майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також за спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань організації спеціального зв'язку та захисту інформації, підпорядкованими йому регіональними органами та територіальними підрозділами, закладами та установами Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, які ведуть його облік у спеціальному порядку, регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України".
Приписами ст.3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Зі змісту ч.1 ст.5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" вбачається, що орендодавцями є: Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю, крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та галузевих академій наук, а також майна, що належить вищим навчальним закладам та/або науковим установам, що надається в оренду науковим паркам та їхнім партнерам.
Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині (ч.1 ст.207 Господарського кодексу України).
Як вбачається із матеріалів справи, позивач у якості підстави визнання оспорюваного правочину недійсним, зазначає про передачу майна в користування з недодержанням приписів чинного Законодавства України.
З цього приводу суд вважає за доцільне зазначити наступне.
Із системного аналізу тексту, укладеного між сторонами правочину, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою оспорюваний правочин є договором оренди.
Положеннями п.1 ст.761 Цивільного кодексу України встановлено, що право передання у найм має власник речі або особа, якій належить майнові права.
У відповідності до ст.236 Цивільного кодексу України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.
Стаття 4 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" визначає, що суб'єктами управління об'єктами державної власності є:
Кабінет Міністрів України;
центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері управління об'єктами державної власності;
центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку;
міністерства та інші органи виконавчої влади (далі - уповноважені органи управління);
Фонд державного майна України;
органи, що забезпечують діяльність Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України;
органи, які здійснюють управління державним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами;
державні господарські об'єднання, державні холдингові компанії, інші державні господарські організації (далі - господарські структури);
Національна академія наук України, галузеві академії наук. Державна керуюча холдингова компанія має статус уповноваженого органу управління щодо об'єктів управління державної власності, що передані до її статутного капіталу та статутного капіталу її корпоративних підприємств.
Згідно п.17 Постанови Кабінету Міністрів України від 04.10.1995р. №786 «Про методику розрахунку і порядок використання плати за оренду державного майна» у разі, коли орендодавцем є Фонд Державного майна України чи його регіональне відділення орендна плата за нерухоме майно державних підприємств спрямовується в розмірі 70% до державного бюджету, 30% державному підприємству, на балансі якого знаходиться орендоване майно.
На думку суду, недотримання вказаних норм Законодавства України спричиняє збитки державі у розмірі не отриманої орендної плати, яка у випадку дотримання вимог Законодавства, що регулює орендні правовідносини сторін надходила б до Державного бюджету України.
Крім того, відповідно до ч.2 ст.35 Цивільного кодексу України, якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
За приписами Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» встановивши у розгляді справи, що певний правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), господарський суд на підставі частини другої статті 235 ЦК України має виходити з того, що сторонами вчинено саме той правочин, який вони мали на увазі, і розглянути справу по суті із застосуванням правил, що регулюють цей останній правочин. Якщо він суперечить закону, господарський суд має право прийняти рішення про визнання його недійним із застосуванням, за необхідності, відповідних правових наслідків.
Таким чином, так як, за своєю правовою природою оспорюваний договір резервування з правом користування майна фактично є довгостроковим договором оренди, а отже є удаваним правочином, у зв'язку з чим позовні вимоги прокурора в частині визнання цього договору недійсним підлягають судом задоволенню, а договір підлягає визнанню судом недійсним в порядку ст.215 Цивільного кодексу України.
Крім того, суд зазначає наступне:
За приписами ст.391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
З огляду на наведені положення Законодавства України, з підстав визнання договору недійсним, ФОП ОСОБА_1 зобов'язана повернути Державі в особі Міністерства оборони України приміщення, площею 65,30 кв.м., розташоване в будівлі прохідної під літ. «А», за адресою: АДРЕСА_1, проте, приймаючи до уваги те, що відповідачем, ФОП ОСОБА_1 в добровільному порядку зазначене майно було повернуто позивачу на підставі акту приймання-передачі від 01.11.14р. позовна вимога прокурора в частині зобов'язання фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 повернути за актом прийому-передачі Міністерству оборони України приміщення - підлягає судом припиненню в порядку п.1-1 ст.80 ГПК України.
Згідно п.1-1 ст.80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Відповідно до вимог ст.ст.32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно зі ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Одеського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в частині визнання договору резервування недійсним підлягають задоволенню, як обґрунтовані, законні та підтверджені належними доказами та наявними матеріалами справи, а вимоги в частині повернення майна припиненню в прядку п.1-1 ст.80 ГПК України.
Відповідно до приписів статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір в сумі 2 436,00 грн. слід стягнути з відповідачів на користь Державного бюджету Украъни.
Керуючись ст.ст. ст.ст. 32, 33, 44, 49, 75, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Провадження у справі в частині вимог щодо зобов'язання фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 повернути за актом прийому-передачі Міністерству оборони України приміщення, площею 65,30 кв.м., розташоване в будівлі прохідної під літ. "А", за адресою: АДРЕСА_1 - припинити.
2. Позов Одеського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України - задовольнити повністю.
3. Визнати недійсним договір про резервування об'єктів нерухомого майна №22 від 01.04.2012р., укладений між державним підприємством Міністерства оборони України "Одеський завод будівельних матеріалів" (65039, Одеська обл., м. Одеса, 4-й Басейний провул., буд. 7, код ЄДРЮОФОП 08336521) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (65085, АДРЕСА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1).
4. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (65085, АДРЕСА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1) до Державного бюджету України (р/р 31210206783008 отримувач ГУ ДКСУ в Одеській області код ЄДРПОУ 37607526 банк отримувача: ГУ ДКСУ в Одеській області МФО 828011 код класифікації: 22030001) 1 218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) грн. 00 коп. судового збору.
5. Стягнути з державного підприємства Міністерства оборони України "Одеський завод будівельних матеріалів" (65039, Одеська обл., м. Одеса, 4-й Басейний провул., буд. 7, код ЄДРЮОФОП 08336521) до Державного бюджету України (р/р 31210206783008 отримувач ГУ ДКСУ в Одеській області код ЄДРПОУ 37607526 банк отримувача: ГУ ДКСУ в Одеській області МФО 828011 код класифікації: 22030001) 1 218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) грн. 00 коп. - судового збору.
Рішення господарського суду Одеської області набирає чинності у порядку ст.85 ГПК України.
Наказ видати в порядку ст. 116 ГПК України
Повний текст рішення складено 11.11.2014р.
Суддя О.В. Цісельський