печерський районний суд міста києва
Справа № 757/16739/14-ц
Категорія 40
30 жовтня 2014 року Печерський районний суд м. Києва
у складі: головуючого судді - Батрин О.В.,
при секретарі - Лимар А. О.,
за участю представника позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про захист честі, гідності, ділової репутації, спростування недостовірної інформації, -
У червні 2014 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про захист честі, гідності, ділової репутації, спростування недостовірної інформації, а саме просив: визнати недостовірною та такою, що порушує його особисті немайнові права на повагу до його гідності та честі, недоторканість ділової репутації, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 інформацію про те, що ОСОБА_3 був звільнений ОСОБА_5 з Міністерства оборони України за зловживання і корупцію та зобов'язати ОСОБА_4 спростувати поширену недостовірну у своєму виступі в сесійній залі Верховної Ради України на найближчому пленарному засіданні після набрання рішенням суду законної сили.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 3 лютого 2010 року № 176-р був звільнений з посади заступника Міністра оборони України у зв'язку з відставкою відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 31 Закону України «Про державну службу», а не через корупцію та зловживання, як зазначила відповідач у своєму виступі 29 травня 2014 року на пленарному засіданні Верховної Ради України. Крім того, поширена інформація, на думку позивача, має негативний характер, оскільки дискредитує позивача як законослухняного громадянина і державного службовця.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю.
Відповідач та її представник позов не визнали, надали письмові заперечення (а.с. 150-153, 177-180). Зазначили, що вказаний виступ відповідача 29 травня 2014 року на пленарному засіданні Верховної Ради України носив емоційний характер, а її вислови щодо відповідача є оціночними судженнями, зробленими під час обговорення діяльності Міністерства оборони України, після його в.о. Міністра оборони України Коваль М.В. на сесії Верховної Ради України з приводу ситуації, яка склалась на сході України. Крім того, вказали, що позивач ОСОБА_3 , будучи заступником Міністра оборони України, є публічною особою, а тому межі допустимої критики позивача є ширшими, ніж окремої пересічної особи. З урахуванням наведеного, просили суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Заслухавши пояснення представників сторін, відповідача та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову з наступних підстав.
Конституція України визнає честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю та передбачає, що кожен має право на повагу до його гідності (ст. ст. 3, 28).
Разом із цим, Конституцією України гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів та переконань.
Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (ст. 34 Конституції України).
За правилами ст.ст. 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканість своєї ділової репутації, а також право на спростування недостовірної інформації та право на відповідь.
Водночас, згідно зі ст. 1 Закону України «Про інформацію» під інформацією слід розуміти документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі.
Відповідно до положень п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Судом встановлено, що 29 травня 2014 року на 44 пленарному засіданні Верховної Ради України під час обговорення діяльності Міністерства оборони України з приводу воєнного конфлікту, що відбувається на сході України, виступила народний депутат ОСОБА_4 з інформацією наступного змісту:
«…Приємно було чути, що ви звільнили деяких заступників. Назвіть нам їхні прізвища. А я особисто хотіла б почути, чи є серед них ОСОБА_6 , який повинен бути вже за гратами (Оплески), бо ОСОБА_7 його і Єханурова…
ГОЛОВУЮЧИЙ. Дайте завершити питання.
ОСОБА_8 звільняла їх з Міноборони якраз за зловживання і корупцію …» (а.с. 162-175).
Відповідно до ч. 5 п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 року недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Пунктом 19 вказаної Постанови визначено, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Під час судового розгляду встановлено, що позивач за часів Уряду ОСОБА_9 обіймав посаду заступника Міністра оборони України, що стверджується розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23 січня 2008 року № 133-р та з якої звільнений на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 3 лютого 2010 року № 176-р відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 31 Закону України «Про державну службу» - у зв'язку з відставкою державного службовця (а.с. 94), а не за зловживання і корупцію, як зазначила відповідач у своєму виступі.
Позивач, будучи заступником Міністра оборони України, був наділений наступними повноваженнями, зокрема, щодо забезпечення виконання завдань Міністерства в частині здійснення державного оборонного замовлення на розроблення, виробництва, постачання, ремонту озброєння, військової техніки, військового майна, виконання робіт і надання послуг, постачання матеріальних цінностей для забезпечення належного рівня боєздатності Збройних Сил України, утилізації ракет і боєприпасів, додержання вимог законодавства щодо екологічної безпеки, здійснення військово-технічного співробітництва тощо (а.с. 134-137).
Разом з тим, 5 червня 2009 року постановою Верховної Ради України звільнено Єханурова з посади Міністра оборони України (а.с. 61), заступником якого був позивач. Підставою для звільнення стала пояснювальна записка народного депутата ОСОБА_10 , зокрема, щодо незаконних операцій зі спеціальною техніки, що була задіяна в ліквідації об'єктів зберігання ядерної зброї, незаконне планування зміни власника ТЦКР «Крим», незаконне створення Військово-медичного управління Міністерства оборони України, незаконне надання функцій дорадчим структурам в системі управління Міністерства оборони України, порушення під час формування «генеральського» складу керівників Міністерства оборони України (а.с. 57-60). Тобто, зміст вказаної записки стосувався і виконання повноважень заступника Міністра оборони України Буци Б.Е., які були на нього покладені.
Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Крім того, поряд з інформацією чи даними, що підлягають перевірці, стаття 10 Європейської конвенції з прав людини захищає і погляди, критичні зауваження або припущення, правдивість яких не може бути піддана перевірці на правдивість.
Тому, доводи позивача про недостовірність інформації наступного змісту: « ОСОБА_3 був звільнений ОСОБА_5 з Міністерства оборони України за зловживання і корупцію» є безпідставними, оскільки така інформація взята з контексту виступу ОСОБА_4 та її необхідно оцінювати разом із усім виступом ОСОБА_4 .
Зі змісту ст.ст. 3, 4, 6 Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи вбачається, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.
У зв'язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати (п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 року).
Оскільки, ОСОБА_3 займав посаду заступника Міністра оборони України, в період виступу ОСОБА_4 сесії Верховної Ради України 29 травня 2014 року, то він був публічною особою, у зв'язку з чим підлягав ретельному громадському контролю і потенційно міг зазнати гострої та сильної громадської критики з приводу того, як він виконував або виконує свої функції.
Тому, судження, висловлені відповідачем ОСОБА_4 з приводу діяльності позивача як заступника Міністра оборони України, містять гостру критику діяльності позивача ОСОБА_3 як заступника Міністра оборони України в період 2008-2010 року та не є фактичними твердженнями, а оціночними судженнями.
До такого висновку суд дійшов з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі Європейський суд). Зокрема, рішенням від 21 лютого 2012 року у справі «Тушалп проти Туреччини» Європейський суд встановив, що навіть припускаючи, що висловлювання заявника могли були визнані провокативними, грубими та агресивними, вони становили оціночні судження. При цьому, Європейський суд підкреслив, що використання, навіть, «вульгарних фраз» само по собі не є визначальним в оцінці агресивного висловлювання, адже це може слугувати просто «стилістичним цілям», оскільки «стиль є частиною комунікації як форми вираження та як такий захищений разом зі змістом вираження».
Рішенням Європейського суду від 15 березня 2011 року у справі «Отехі Мондрагон проти Іспанії» відзначено, що коментарі заявника проти короля Іспанії були зроблені у контексті політичної дискусії, яка має громадський інтерес. Висловлювання були зроблені під час прес-конференції, а відтак заявник не міг переформулювати, перефразувати свої слова чи взяти їх назад до того моменту, як вони були поширені.
Рішенням Європейського суду від 23 червня 2009 року у справі «Бодрожич та Вуїін проти Сербії» вказано, що свобода вираження поглядів, яка захищена ч. 1 ст. 10 Конвенції утворює одну із фундаментальних цінностей у демократичному суспільстві. Причому, це стосується не лише тієї «інформації» чи «ідей», які «приємно» отримувати та які не є образливими, а також тих, які є шокуючими чи такими, що викликають занепокоєння. При цьому, суд зауважив, що приватні особи «роблять себе відкритими» для «публічної перевірки» тоді, коли виступають на «арену публічних дебатів».
Рішенням Європейського суду від 29 червня 2005 року у справі «Соколовські проти Польщі» зазначено, що відповідно до усталеної практики Суду за ч. 2 ст. 10 Європейської конвенції з прав людини можливості обмеження політичної дискусії, дебатів з питань суспільного інтересу є мізерним, адже свобода вираження поглядів утворює одну із важливих засад демократичного суспільства та є основною умовою для його прогресу і самореалізації кожної особи.
Отже, поширена інформація відповідачем про позивача містить оціночні судження відповідача відповідно до ст. 277 ЦК України, зокрема автором використано висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, оскільки мають характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій тощо). А тому, такі оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Відповідно до статті 277 ЦК не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки позивач, будучи публічною особою, мав би усвідомити, що він самостійно та свідомо відкриває себе для критики, яка у демократичному суспільстві може цілком правомірно здійснюватись у формі, яка не є обов'язково приємною для позивача, навіть, шокуючою.
При цьому, позивач, обіймаючи посаду заступника Міністра оборони України, в той час, коли держава Україна була втягнута у збройний конфлікт, на території якої фактично відбуваються військові дії, був обізнаний з колом питань щодо забезпечення військових засобами захисту, зброєю чи іншим. Вказані питання становлять великий інтерес не тільки для України, а і активно обговорюються у міжнародному середовищі.
Крім того, позивач мав бути готовий до того, що критика на його адресу може бути зроблена у спосіб та за стилем, які не будуть схвальними для позивача.
Слід зазначити, що зі змісту поширеної інформації не вбачається, що така інформація ганьбить честь та гідність позивача, завдає шкоди його діловій репутації.
Позивачем не доведено, що розповсюджена інформація призвела до негативних наслідків, що дискредитує його як державного службовця.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Враховуючи встановлені обставини та вимоги закону суд не вбачає підстав для задоволення позову.
В зв'язку з цим, відповідно до ст. 88 ЦПК України судові витрати, понесені позивачами їм не відшкодовуються.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 297, 299, 277 ЦК України, ст.ст. 1, 30 Закону України «Про інформацію», ст.ст. 10, 15, 88, 57, 60, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -
У задоволені позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про захист честі, гідності, ділової репутації, спростування недостовірної інформації - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги через Печерський районний суд м. Києва до Апеляційного суду м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя Батрин О.В.