ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/21198/14 04.11.14
За позовом Управління Державної служби охорони при Головному управлінні МВС України в місті Києві
до Національного музею Тараса Шевченка
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача
Міністерство культури України.
про визнання факту надання послуг та зобов'язання укласти договір
Суддя Ломака В.С.
Представники учасників судового процесу:
від позивача: Терещенко В.М. за довіреністю № 24/14-358/Ан від 07.02.2014 р.;
від відповідача: Больба О.В. за довіреністю № 374/013 від 10.09.2013 р.;.
від третьої особи: Дзюба І.Ю. за довіреністю № 423/11/13-14 від 28.02.2014 р.
В судовому засіданні присутній вільний слухач: Шарапанюк О.Д.
Управління Державної служби охорони при Головному управлінні МВС України в місті Києві (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Національного музею Тараса Шевченка (далі - відповідач) про:
- визнання факту надання позивачем відповідачу послуг з організації та здійснення охорони Національного музею Тараса Шевченка за адресою: бульвар Шевченка, 12 та провулок Тараса Шевченка, 8-а в місті Києві в період з 01.05.2013 р. по 31.12.2013 р. на загальну суму понесених позивачем витрат у розмірі 401 423, 65 грн., у тому числі ПДВ 20 % - 66 903, 94 грн.;
- зобов'язання відповідача укласти договір про надання послуг охорони у сфері громадського порядку та безпеки на суму витрат, понесених позивачем на організацію та здійснення охорони Національного музею Тараса Шевченка за адресою: бульвар Шевченка, 12 та провулок Тараса Шевченка, 8-а в місті Києві за період з 01.05.2013 р. по 31.12.2013 р. у розмірі 401 423, 65 грн., у тому числі ПДВ 20 % - 66 903, 94 грн., а саме: за послуги фізичної охорони силами постів цивільної охорони та міліції охорони - 309 931, 20 грн., у т.ч. ПДВ - 51655,20 грн.; за послуги спостереження охоронної сигналізації (технічна охорона) - 6 899, 18 грн., у т.ч. ПДВ - 1149, 86 грн.; за послуги спостереження тривожної сигналізації (технічна охорона) - 1 849,40 грн., у т.ч. ПДВ 308, 23 грн.; за послуги спостереження охоронної сигналізації (технічна охорона) - 73 859, 72 грн., у т.ч. ПДВ 12 309, 95 грн., в редакції, доданій до позовної заяви.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 10.08.1993 р. № 615 «Про заходи щодо вдосконалення охорони об'єктів державної та інших форм власності» затверджено Перелік об'єктів, що підлягають обов'язковій охороні підрозділами Державної служби охорони при МВС України, і до числа таких об'єктів включено, зокрема, державні музеї, картинні галереї, історико-культурні заповідники, інші важливі об'єкти культури, де зберігаються історичні та культурні цінності загальнодержавного значення. Враховуючи зазначене, а також положення ст. 29 Закону України «Про музеї та музейну справу» та Інструкції з організації охорони державних музеїв, історико-культурних заповідників, інших об'єктів культури підрозділами Державної служби охорони при МВС України, затвердженої спільним Наказом МВС України та Міністерства культури і мистецтв України № 846/489 від 30.07.2004 р., а також Указу Президента України від 22.03.2010 р. № 89/2000 «Про невідкладні заходи щодо розвитку музеїв України», - позивач стверджує, що між сторонами є обов'язковим укладення Договору охорони. Відповідно до пояснень позивача охорона відповідача ним в період з 01.01.2013 р. по 02.03.2013 р. ним здійснювалась на підставі Договору № 94-Д/2012/Шв/Крп від 21.03.2012 р., в період з 25.02.2013 р. на підставі Договору № 249-Д/2013/Шв/Крп від 04.12.2013 р., й на підставі зазначених договорів відповідачем було оплачено послуги з охорони музею за період з 25 лютого по 30 квітня 2013 року по технічній охороні та з 26 березня по 30 квітня 2013 року по фізичній охороні. З 1 травня 2013 року відповідач, посилаючись на відсутність фінансування, послуги з охорони не сплачував, проте як позивач відповідні послуги у 2013 році продовжував надавати. Листом від 08.10.2013 р. № 486/014 відповідач повідомив позивача про намір застосувати процедуру закупівлі послуг охорони на 2013 рік (з 01.05.2013 р. по 31.12.2013 р.) в одного учасника, - позивача. Як зазначає позивач, після надання ним відповідних документів 04.11.2013 р. відповідач голосив про застосування зазначеної процедури закупівель на суму 886 146, 01 тис. грн., у т.ч. ПДВ - 147 691, 00 грн. 10.11.2013 р. головою комісії з конкурсних торгів відповідача було надано позивачу повідомлення про акцептування пропозиції конкурсних торгів, після чого на адресу відповідача було передано договірну документацію. Однак, відповідно до пояснень позивача, процедура закупівель так завершена і не була, оскільки відповідач договір на надання послуг охорони не уклав, посилаючись на відсутність фінансування. Після тривалої переписки між сторонами, позивач листом від 08.07.2014 р. надав відповідачу проекти договорів про надання послуг охорони у сфері громадського порядку та безпеки на надання послуг з охорони на 2013 рік на суму спожитих відповідачем послуг - 401 423, 65 грн. за період з 01.05.2013 р. по 31.12.2013 р. Розрахунок вартості послуг було проведено згідно з Методикою визначення розмірів цін на послуги з охорони об'єктів, що підлягають обов'язковій охороні підрозділами Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ України, затвердженої спільним наказом МВС України та Мінекономіки України від 02.03.2011 р. № 171/51. У свою чергу, відповідач листом від 15.07.2014 р. № 300/012 надав відмову від підписання договору на надання послуг на 2013 рік в обсягах фактично отриманих послуг, посилаючись на відсутність права на взяття бюджетних зобов'язань за відсутності відповідних затверджених кошторисних призначень. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись з даним позовом до суду для захисту своїх прав та законних інтересів.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.10.2014 р. порушено провадження у справі № 910/21198/14 та призначено її до розгляду на 22.10.2014 р. При цьому, в порядку ст. 27 ГПК України вирішено залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міністерство культури України.
16.10.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване неможливістю забезпечити явку свого повноважного представника.
22.10.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі та заява про уточнення позовних вимог щодо редакції договору у сфері громадського порядку та безпеки, в якій позивач просить суд зобов'язати відповідача укласти означений договір.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.10.2014 р. розгляд справи було відкладено на 04.11.2014 р.
03.11.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшли додаткові документи у справі та відзив на позовну заяву, відповідно до якого він проти позову заперечує, вказуючи на неможливість укладення договору на охорону музею у зв'язку з відсутністю державних асигнувань на 2013 рік. Крім того, відповідач звертає увагу на те, що неможливо укласти Договір, строк якого вже закінчився, що фактично позбавляє сторони можливості його виконати.
У судовому засіданні 04.11.2014 р. від представника позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, відповідно до якої він просить залишити без розгляду позовну вимогу про визнання факту надання позивачем відповідачу послуг з організації та здійснення охорони Національного музею Тараса Шевченка за адресою: бульвар Шевченка, 12 та провулок Тараса Шевченка, 8-а в місті Києві в період з 01.05.2013 р. по 31.12.2013 р. на загальну суму понесених позивачем витрат у розмірі 401 423, 65 грн., у тому числі ПДВ 20 % - 66 903, 94 грн.
Даючи оцінку вказаній заяві, суд врахував роз'яснення, надані в п. 3.11. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», в якому зазначається, що ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог, або заявлення «додаткових» позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:
- подання іншого (ще одного) позову, чи
- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи
- об'єднання позовних вимог, чи
- зміну предмета або підстав позову.
У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.
Слід відзначити, що підстави, коли суд вправі залишити без розгляду позов, визначені приписами ст. 81 ГПК України і вона не містить такої підстави, як заява позивача щодо залишення позову в цілому або його частини без розгляду.
Водночас, відповідно до частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі відмовитись від позову.
Таким чином, вказану заяву фактично потрібно розглядати як відмову позивача від заявлених в межах господарського процесу вимог про встановлення юридичних фактів.
Приписами ст. 22 ГПК України визначено, що господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.
Зважаючи на п. 4.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у випадках відмови позивача від позову (пункт 4 частини першої статті 80 ГПК) господарському суду слід керуватись частиною шостою статті 22 ГПК, тобто перевіряти, чи не суперечить ця відмова законодавству та чи не порушує вона інтереси інших осіб.
Судом встановлено, що заява позивача, якою він фактично відмовляється від позову в означеній частині, підписана уповноваженою особою.
Оскільки звернення до суду з позовом, як і відмова від нього чи його частини, є формою реалізації прав позивача, відмова від зазначених вище позовних вимог не суперечить діючому законодавству України, не порушує чиї-небудь права, свободи чи інтереси та приймається судом, що у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України зумовлює припинення провадження у справі у відповідній частині.
Так, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.
У судовому засіданні 04.11.2014 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
Згідно з п. 1 Положення про Державну службу охорони при Міністерстві внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.1993 року № 615 «Про заходи щодо вдосконалення охорони об'єктів державної та інших форм власності», Державна служба охорони є підпорядкованою Міністру внутрішніх справ єдиною централізованою системою, очолюваною Департаментом Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ, яка складається з управлінь, відділів Державної служби охорони при головних управліннях МВС в Автономній Республіці Крим, м. Києві та Київській області, управліннях МВС в областях та м. Севастополі та підпорядкованих їм підрозділів охорони: міських, районних, міжрайонних відділів, відділень, підрозділів воєнізованої охорони та охоронних підрозділів, стройових підрозділів міліції охорони, спеціальних підрозділів «Титан», інкасації та груп затримання, пунктів централізованого спостереження, у тому числі на окремих об'єктах, а також установ та навчальних закладів професійної підготовки працівників охорони.
Державна служба охорони створена для здійснення заходів щодо охорони нерухомих об'єктів та іншого майна, в тому числі вантажів, тимчасового зберігання валютних цінностей, забезпечення особистої безпеки громадян, а також технічного захисту інформації на договірних засадах в порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до п. 3 зазначеного Положення одним із основних завдань Державної служби охорони є здійснення за договорами заходів щодо охорони особливо важливих об'єктів згідно з переліком, який затверджується Кабінетом Міністрів України, інших об'єктів, вантажів, інкасації, перевезення, тимчасового зберігання валютних цінностей, забезпечення особистої безпеки громадян, а також технічного захисту інформації в порядку, встановленому законодавством.
У відповідності з Переліком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.1993 року № 615, до об'єктів, що підлягають обов'язковій охороні підрозділами Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ за договорами відносяться, зокрема, державні музеї, картинні галереї, історико-культурні заповідники, інші важливі об'єкти культури, де зберігаються історичні та культурні цінності загальнодержавного значення.
Відповідно до ст. 29 Закону України «Про музеї та музейну справу» визначено, що держава гарантує забезпечення охорони музеїв державної та комунальної форм власності.
При цьому, відповідно до Указу Президента України від 22.03.2010 р. № 89/2000 «Про невідкладні заходи щодо розвитку музеїв України» Кабінету Міністрів України доручено заборонити зняття охорони з музеїв, де зберігаються історичні та культурні цінності загальнодержавного значення.
Порядок організації охорони пам'яток Музейного фонду України, історичних та культурних цінностей загальнодержавного значення, які зберігаються в державних музеях, історико-культурних заповідниках, інших важливих об'єктах культури, незалежно від їх виду, форм власності і відомчого підпорядкування, підрозділами Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ України, а також головні вимоги до технічної укріпленості приміщень об'єктів культури, місць розміщення особливо цінних експонатів та до технічного оснащення приміщень об'єктів культури засобами охоронної, пожежної та тривожної сигналізації, визначено Інструкцією з організації охорони державних музеїв, історико-культурних заповідників, інших об'єктів культури підрозділами Державної служби охорони при МВС України, затвердженої спільним Наказом МВС України та Міністерства культури і мистецтв України № 846/489 від 30.07.2004 р.
Як стверджує позивач, ним на виконання зазначених приписів чинного законодавства забезпечувалась охорона відповідача в період з 01.01.2013 р. по 02.03.2013 р. на підставі укладеного між сторонами Договору № 94-Д/2012/Шв/Крп від 21.03.2012 р., та в період з 25.02.2013 р. на підставі Договору № 249-Д/2013/Шв/Крп від 04.12.2013 р.
За твердженням позивача, відповідач оплатив на виконання умов зазначених договорів послуги з охорони музею за період з 25 лютого по 30 квітня 2013 року по технічній охороні та з 26 березня по 30 квітня 2013 року по фізичній охороні.
Водночас, з 1 травня 2013 року відповідач, посилаючись на відсутність фінансування, послуги з охорони не сплачував, проте як позивач відповідні послуги у 2013 році продовжував надавати.
Загалом, відповідно до пояснень позивача, він в період з 01.05.2013 р. по 31.12.2013 р. надав відповідачу послуги по технічній охороні та фізичній охороні на суму 401 423, 65 грн., у т.ч. ПДВ 66 903, 94 грн.
Листом від 08.10.2013 р. № 486/014 відповідач повідомив позивача про намір застосувати процедуру закупівлі послуг охорони на 2013 рік (з 01.05.2013 р. по 31.12.2013 р.) в одного учасника, - позивача. При цьому, відповідач просив позивача надати належним чином оформлені та завірені документи для проведення процедури закупівлі в одного учасника до Договору на надання послуг у сфері охорони громадського порядку і безпеки на 01.10.2013 р.
04.11.2013 р. відповідачем було опубліковано оголошення про проведення процедури закупівлі на суму 886 146, 01 тис. грн., у т.ч. ПДВ - 147 691, 00 грн.
10.11.2013 р. головою комісії з конкурсних торгів відповідача було надано позивачу повідомлення про акцепт пропозиції конкурсних торгів за результатами застосування процедури закупівлі в одного учасника.
Відповідно до п. 8 вказаного Повідомлення визначено кінцевий строк укладення договору про закупівлю - 06.12.2013 р.
Згідно з поясненнями позивача, в подальшому відповідний договір між сторонами так підписано й не було.
Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами тривалий час велось листування з приводу врегулювання питання щодо укладення договору відносно спірного періоду.
Листом від 08.07.2014 р. № 24/9-2413/Ан позивач направив позивачу проект Договору про надання послуг у сфері охорони громадського порядку та безпеки на об'єктах Музею на 2013 рік на розгляд та підписання.
У відповідь відповідач листом від 15.07.2014 р. повідомив позивача про те, що музей не може підписати договір за 2013 рік, оскільки відповідно до ст. 48 Бюджетного кодексу України він як бюджетна установа може брати бюджетні зобов'язання лише в межах затверджених кошторисних призначень. Крім того, відповідач звернув увагу на те, що усі надходження та витрати записуються в тому бюджетному періоді, в якому вони здійснені, що визначено ст. 57 БК України.
Враховуючи зазначене, позивач звернувся до суду з даним позовом, відповідно до якого вимагає зобов'язати відповідача укласти договір про надання послуг охорони у сфері громадського порядку та безпеки на суму витрат, понесених позивачем на організацію та здійснення охорони Національного музею Тараса Шевченка за адресою: бульвар Шевченка, 12 та провулок Тараса Шевченка, 8-а в місті Києві за період з 01.05.2013 р. по 31.12.2013 р. у розмірі 401 423, 65 грн., у тому числі ПДВ 20 % - 66 903, 94 грн., а саме: за послуги фізичної охорони силами постів цивільної охорони та міліції охорони - 309 931, 20 грн., у т.ч. ПДВ - 51 655,20 грн.; за послуги спостереження охоронної сигналізації (технічна охорона) - 6 899, 18 грн., у т.ч. ПДВ - 1149, 86 грн.; за послуги спостереження тривожної сигналізації (технічна охорона) - 1 849,40 грн., у т.ч. ПДВ 308, 23 грн.; за послуги спостереження охоронної сигналізації (технічна охорона) - 73859, 72 грн., у т.ч. ПДВ 12 309, 95 грн., у відповідній редакції.
Дослідивши представлений на розгляд суду проект Договору, відносно якого позивачем заявлено вказані позовні вимоги, суд встановив, що відповідно до п. 1 проекту Договору передбачено, що учасник зобов'язується в 2013 році надати послуги у сфері охорони громадського порядку та безпеки (послуги з організації та здійснення контрольно-пропускного режиму, охорони приміщень Національного музею Тараса Шевченка в робочий час (з 09.00 год. до 19.00 год.) та по спостереженню та обслуговуванню сигналізації на об'єкті замовника, забезпечити негайне прибуття наряду охорони на об'єкт у разі спрацювання сигналізації та здійснення нарядом охорони відповідних дій, спрямованих на встановлення причин спрацювання сигналізації, а в разі необхідності - припинення правопорушення або злочину на об'єкті, а замовник - прийняти і оплатити послуги.
Відповідно до п. 3.1. проекту Договору визначено, що ціна цього Договору на період з 01 травня по 31 грудня 2013 року по технічній охороні та фізичній охороні становить 401 423, 65 грн., у т.ч. ПДВ 20 % 66 903, 94 грн. та визначена на підставі розрахунку вартості послуг, що надаються (Додатках № 2, 5, 8, 11, 14 до цього Договору).
Згідно з п. 10.1. проекту Договору визначено, що він набирає чинності з дати його укладення та діє до 31.12.2013 р.
При цьому, п. 10.2. проекту Договору було передбачено, що враховуючи вимоги ст. Бюджетного кодексу України, відповідно до п. 3 ст. 631 ЦК України сторони встановили, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення з 01.05.2013 р.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.
При цьому, положеннями ст. 16 ЦК України визначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
У свою чергу, згідно зі змістом ч. 2 ст. 19 ЦК України встановлено, що способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням.
Таким чином, звертаючись з позовом до суду за захистом порушеного права, позивач має обрати спосіб захисту, який узгоджується з двома критеріями: (1) має відповідати змісту права, що порушене й здатний таке право відновити, а також (2) має бути передбачений приписами ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України, або ж визначений іншим Законом чи укладеним між сторонами Договором.
В даному випадку, слід відзначити, що положеннями ст. 16 ЦК України передбачено такі способи захисту, як зміна правовідношення та примусове виконання обов'язку в натурі, приписами ст. 20 ГК України передбачено можливість установлення, зміни і припинення господарських правовідносин.
В той же час, слід враховувати, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб, а також те, чи може відповідний спосіб захисту бути реалізованим у спірних правовідносинах між сторонами.
Так, розглядаючи заявлені позовні вимоги, суд враховує, що згідно з ч. ч. 3, 7 ст. 179 Господарського кодексу України укладання господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо, зокрема, існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання, чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Загальний порядок укладання господарських договорів передбачений ст. 181 ГК України.
Так, відповідно до ч. 1-7 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.
Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.
За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.
Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.
У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).
Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.
В даному випадку, відповідачем не було прийнято пропозиції позивача щодо укладення договору, що і стало підставою для звернення позивача до суду із даним позовом.
При цьому, заявлені позивачем позовні вимоги щодо спонукання укласти договір фактично спрямовані не на укладення між сторонами Договору на майбутнє, а на укладення Договору щодо вже наданих ним відповідачу послуг з охорони, та який, при цьому, в заявленій редакції вже втратив чинність (31.12.2013 р.).
І хоча, за змістом ч. 3 ст. 631 ЦК України сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення, а ч. 2 ст. 187 ГК України встановлює, що день набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше, слід звернути увагу на те, що на період, на який позивач фактично просить поширити дію спірного договору (01.05.2013 р.), не було проведено та завершено процедури закупівлі послуг за державні кошти.
Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про здійснення державних закупівель» цей Закон застосовується до всіх замовників та закупівель товарів, робіт та послуг, які повністю або частково здійснюються за рахунок державних коштів, за умови, що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 100 тисяч гривень (у будівництві - 300 тисяч гривень), а робіт - 1 мільйон гривень, крім закупівель за процедурою електронного реверсивного аукціону, умови застосування якої встановлені розділом VIII1 цього Закону, у тому числі на технічне обслуговування, іншу оплатну підтримку на майбутнє об'єкта закупівлі чи виплат, пов'язаних з використанням об'єктів права інтелектуальної власності.
Умови, порядок та процедури закупівель товарів, робіт і послуг за рахунок державних коштів можуть встановлюватися або змінюватися виключно цим Законом, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідач є бюджетною установою, а отже, закуповуючи товари і послуги в обсягах, визначених ст. 1 Закону, він зобов'язаний дотримуватися відповідної процедури закупівлі, визначеної ст. 12 Закону.
Приписами ст. 40 Закону України «Про здійснення державних закупівель» в редакції, яка була чинною станом на момент виникнення спірних правовідносин, було встановлено, що договір про закупівлю укладається в письмовій формі, а у разі здійснення закупівель за процедурою електронного реверсивного аукціону - у формі електронного документа, відповідно до положень Цивільного та Господарського кодексів України, законів України «Про електронний цифровий підпис», «Про електронні документи та електронний документообіг» з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Згідно зі ст. 42 Закону України «Про здійснення державних закупівель» договір про закупівлю є нікчемним у разі його укладення в період оскарження процедури закупівлі відповідно до статті 18 цього Закону, а також у разі його укладення з порушенням строків, передбачених абзацами третім, четвертим частини другої статті 31, абзацом четвертим частини п'ятої статті 36 абзацом першим частини третьої статті 39 та статтею 39-10 цього Закону, крім випадку порушення зазначених строків у зв'язку з оскарженням процедури закупівлі.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 31 Закону України «Про здійснення державних закупівель» було визначено, що замовник укладає договір про закупівлю з учасником, пропозицію конкурсних торгів якого було акцептовано, не пізніше ніж через 30 днів з дня акцепту пропозиції відповідно до вимог документації конкурсних торгів та акцептованої пропозиції. З метою забезпечення права на оскарження рішень замовника договір про закупівлю не може бути укладеним раніше ніж через 14 днів з дати публікації у державному офіційному друкованому виданні з питань державних закупівель повідомлення про акцепт пропозиції конкурсних торгів.
Таким чином, договір про закупівлю з учасником, пропозицію конкурсних торгів якого було акцептовано має бути укладений замовником не пізніше ніж через 30 днів з дня акцепту пропозиції.
Як зазначалось вище, проведення процедури закупівлі послуг охорони на 2013 рік (з 01.05.2013 р. по 31.12.2013 р.) в одного учасника, - позивача, було ініційовано лише в жовтні 2013 року.
Пропозицію конкурсних торгів позивача було акцептовано 10.11.2013 р. та визначено кінцевий строк укладання договору про закупівлю 06.12.2013 р.
Сторонами визнається факт того, що відповідний договір про закупівлю, як станом на 06.12.2013 р., так і на даний момент укладений не був.
Таким чином, у даному випадку було допущено порушення частини другої статті 31 Закону України «Про здійснення державних закупівель» щодо граничних строків укладання договору про закупівлю, а відповідно з урахуванням приписів ст. 42 Закону укладення відповідного договору після спливу вказаних строків призвело б до його нікчемності.
При цьому, слід звернути увагу на те, що суд у даному випадку не може зобов'язати відповідача у примусовому порядку укласти відповідний договір, оскільки фактично це також призведе до порушення приписів ч. 4 ст. 40 Закону України «Про здійснення державних закупівель», згідно з якою забороняється укладання договорів, які передбачають витрачання державних коштів до/без проведення процедур закупівель, крім випадків, передбачених цим Законом.
Тобто, законодавство про державні закупівлі визначає, що проведення процедур закупівель має передувати у часі укладенню договору про закупівлі та відповідно й виникненню грошових зобов'язань у замовника, проте як умовами спірного проекту Договору передбачається оплата послуг, які надавались за період до проведення процедур закупівель.
Відповідно до ст. 57 Бюджетного кодексу України усі надходження і витрати записуються в тому бюджетному періоді, в якому вони здійснені.
Чинним законодавством не передбачено можливості взяття розпорядниками бюджетних коштів на себе грошових зобов'язань за минулі періоди.
При цьому, слід звернути увагу на те, що бюджетним зобов'язанням може вважатись лише здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому.
Також, суд звертає увагу на те, що чинним законодавством не передбачено можливості укладення договору, умови якого фактично визначають, що на момент укладення він вже є припиненим.
Так, як зазначалось вище, згідно з п. 10.1. проекту Договору визначено, що він набирає чинності з дати його укладення та діє до 31.12.2013 р.
Посилання позивача на те, що відповідно до переліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України «Про заходи щодо вдосконалення охорони об'єктів державної та іншої форм власності» від 10.08.1993р. №615, відповідач входить до переліку об'єктів, які підлягають обов'язковій охороні підрозділами Державної служби охорони при МВС, не спростовують обов'язковості для відповідача, як установи, що фінансується за бюджетні кошти, проведення торгів для закупівлі відповідних послуг, до моменту виникнення відповідних зобов'язань з оплати наданих послуг.
З урахуванням зазначеного, суд вважає, що вимоги про зобов'язання відповідача укласти договір щодо відносин, які вже відбулись до проведення процедури закупівлі - є неправомірними.
Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Оскільки, судом встановлено, що заявлені позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, вони не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
При цьому, що стосується сплаченого позивачем судового збору щодо вимог, провадження відносно розгляду яких суд припинив, слід відзначити наступне.
Відповідно до п. 5.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 16.01.2013 р. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» статтею 7 Закону передбачено підстави повернення судового збору, перелік яких є вичерпним. У їх числі не зазначено такої підстави, як припинення провадження у справі (стаття 80 ГПК). Водночас закриття провадження у справі, про яке йдеться у пункті 5 частини першої цієї статті Закону, є поняттям цивільного і адміністративного судочинства, передбаченим відповідно статтею 205 Цивільного процесуального кодексу України і статтею 157 Кодексу адміністративного судочинства України, які господарським судам у здійсненні судочинства не застосовуються.
Таким чином, припинення провадження у справі з підстав, передбачених статтею 80 ГПК, не тягне за собою наслідків у вигляді повернення сплаченої суми судового збору.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, п. 4 ч. 1 ст. 80, ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. Провадження у справі в частині розгляду вимог про визнання факту надання Управлінням Державної служби охорони при Головному управлінні МВС України в місті Києві послуг з організації та здійснення охорони Національного музею Тараса Шевченка за адресою: бульвар Шевченка, 12 та провулок Тараса Шевченка, 8-а в місті Києві в період з 01.05.2013 р. по 31.12.2013 р. на загальну суму понесених позивачем витрат у розмірі 401 423, 65 грн., у тому числі ПДВ 20 % - 66 903, 94 грн., - припинити.
2. В задоволенні позовних вимог відмовити.
3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 10.11.2014 р.
Суддя В.С. Ломака