Справа: № 826/11217/14 Головуючий у 1-й інстанції: Кузьменко В.А.
(судді - Кармазін О.А., Огурцов О.П.)
Суддя-доповідач: Карпушова О.В.
Іменем України
04 листопада 2014 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Аліменка В.О., Кучми А.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 вересня 2014 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства культури України - Департаменту у справах релігій та національностей, Київського Митрополії Української Православної Церкви, про заборону діяльності,-
ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Міністерства культури України - Департаменту у справах релігій та національностей, Київського Митрополії Української Православної Церкви (далі - КМ УПЦ) про визнання КМ УПЦ та РПЦ МП фальшивими - фіктивними релігійними організаціями та заборонити їх діяльність на території України; скасування постанови Ради у справах релігій при Кабінеті Міністрів УРСР від 05 серпня 1991 року, згідно якої проведено реєстрацію статуту КМ УПЦ і надано їй право юридичної особи.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що постановою Ради в справах релігій при Кабінеті Міністрів УРСР від 05 серпня 1991 року "Про реєстрацію Цивільного статуту Української православної церкви" зареєстровано статут Української православної церкви на підставі заяви Митрополита Київського і Всієї України Філарета від 31 липня 1991 року. Позивач вважає, що вказаною постановою зареєстровано статут Київської Митрополії Української Православної Церкви, і що така постанова має бути скасована, оскільки Київська Митрополія Української Православної Церкви є злочинною таємною організацією, фактично філіалом РПЦ МП, немає ніякою самостійності і незалежності, та здійснює діяльність, направлену проти держави України і її народу, ведення шпигунської діяльності на користь Російської Федерації та розповсюдження неправдивої історії.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 вересня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2014 року, закрито провадження у справі в частині позовних вимог до Київської Митрополії Української Православної Церкви про визнання фальшивими - фіктивними релігійними організаціями КМ УПЦ та РПЦ МП, та заборону їх діяльності на території України на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 вересня 2014 р. у задоволені позову відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено, а судом не встановлено, що постанова Ради в справах релігій при Кабінеті Міністрів УРСР від 05 серпня 1991 року "Про реєстрацію Цивільного статуту Української православної церкви" порушує права, свободи чи інтереси позивача, або перешкоджає в їх реалізації. Тому, суд роз'яснив, якщо позивач вважає, що Київська Митрополія Української Православної Церкви порушує вимоги Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" та інших законодавчих актів України, він має право звернутись до відповідного органу, уповноваженого здійснювати реєстрацію релігійної організації, або прокурора для вжиття відповідних заходів.
Позивач не погодившись з рішенням суду першої інстанції подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 вересня 2014 р. як таку, що прийнято з порушенням норм матеріального права, і залишити позовну заяву без розгляду.
Апеляційну скаргу обґрунтовано доводами, аналогічними позовній заяві.
Сторони в судове засідання не прибули, про час, дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, тому за приписами п.2 ч. ст.197 КАС України, суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що постановою Ради в справах релігій при Кабінеті Міністрів УРСР від 05 серпня 1991 року "Про реєстрацію Цивільного статуту Української православної церкви" зареєстровано статут Української православної церкви на підставі заяви Митрополита Київського і Всієї України Філарета від 31 липня 1991 року, що підтверджується архівними копіями документів, надані Центральним державним архівом вищих органів влади та управління України на запит ОСОБА_2
Позивач вважає, що вказаною постановою зареєстровано статут Київської Митрополії Української Православної Церкви, і така постанова має бути скасована, оскільки Київська Митрополія Української Православної Церкви є злочинною таємною організацією, фактично філіалом РПЦ МП, немає ніякою самостійності і незалежності, та здійснює діяльність, направлену проти держави України і її народу, ведення шпигунської діяльності на користь Російської Федерації та розповсюдження неправдивої історії.
Вищенаведені обставини, встановлені судом першої інстанції, перевірені, знайшли своє підтвердження при апеляційному розгляді справи.
Відповідно до ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
На час прийняття оскаржуваної постанови порядок створення та діяльності релігійних організацій визначав Закон УРСР "Про свободу совісті та релігійні організації".
Статтею 7 Закону УРСР "Про свободу совісті та релігійні організації" визначено, що релігійні організації в Українській РСР утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями).
Релігійними організаціями в Українській РСР є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій.
Відповідно до статті 9 Закону УРСР "Про свободу совісті та релігійні організації" релігійні управління і центри діють на підставі своїх статутів (положень), що реєструються у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.
Релігійні організації, керівні центри яких знаходяться за межами Української РСР, можуть керуватись у своїй діяльності настановами цих центрів, якщо при цьому не порушується законодавство Української РСР.
Статут (положення) релігійної організації, який відповідно до цивільного законодавства визначає її правоздатність, підлягає реєстрації у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.
Статут (положення) релігійної організації приймається на загальних зборах віруючих громадян або на релігійних з'їздах, конференціях.
Статут (положення) релігійної організації повинен містити відомості про: 1) вид релігійної організації, її віросповідну приналежність і місцезнаходження; 2) місце релігійної організації в організаційній структурі релігійного об'єднання; 3) майновий стан релігійної організації; 4) права релігійної організації на заснування підприємств, засобів масової інформації, інших релігійних організацій, створення навчальних закладів; 5) порядок внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної організації; 6) порядок вирішення майнових та інших питань у разі припинення діяльності релігійної організації.
Статут (положення) може містити й інші відомості, пов'язані з особливостями діяльності даної релігійної організації.
Статут (положення) релігійної організації не повинен суперечити чинному законодавству.
Зазначене визначено статтею 12 Закону УРСР "Про свободу совісті та релігійні організації".
З огляду статті 13 Закону УРСР "Про свободу совісті та релігійні організації" релігійна організація визнається юридичною особою з моменту реєстрації її статуту (положення).
Відповідно до статті 14 Закону УРСР "Про свободу совісті та релігійні організації" релігійні центри, управління, монастирі, релігійні братства, місії та духовні навчальні заклади подають на реєстрацію статут (положення) до державного органу Української РСР у справах релігій.
Орган, який здійснює реєстрацію, в місячний термін розглядає заяву, статут (положення) релігійної організації, приймає відповідне рішення і не пізніш як у десятиденний термін письмово повідомляє про нього заявникам.
У необхідних випадках орган, який здійснює реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій, може зажадати висновок виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів, а також спеціалістів. У цьому разі рішення про реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій приймається у тримісячний термін.
Положеннями статті 15 Закону УРСР "Про свободу совісті та релігійні організації" зазначено, що у реєстрації статуту (положення) релігійної організації може бути відмовлено, якщо її статут (положення) або діяльність суперечать чинному законодавству. Рішення про відмову в реєстрації статуту (положення) релігійної організації із зазначенням підстав відмови повідомляється заявникам письмово в десятиденний термін.
З огляду на викладене, релігійна організація діє на підставі зареєстрованого у встановленому порядку статуту, який не повинен суперечити чинному законодавству; державний орган у справах релігій може прийняти рішення про відмову у реєстрації статуту релігійної організації лише у випадку, якщо її статут або діяльність суперечать чинному законодавству.
Разом з тим, матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували, що на момент реєстрації Радою в справах релігій при Кабінеті Міністрів УРСР статуту Української православної церкви, статут або діяльність Української православної церкви суперечила чинному на той час законодавству.
Крім того, пунктом 6 статуту про управління Української Православної Церкви, розміщеного на офіційному сайті Української Православної Церкви (http://orthodox.org.ua/page/statut-upts), визначено, що Київська Митрополія Української Православної Церкви є установою Української Православної Церкви; за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Київська Митрополія Української Православної Церкви та Українська Православна Церква є різними юридичними особами.
Тобто, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав вважати, що оскаржуваною постановою зареєстровано статут Київської Митрополії Української Православної Церкви.
Крім того, з огляду норм Кодексу адміністративного судочинства України судовий захист прав, свобод або інтересів шляхом повного чи часткового задоволення адміністративного позову, можливий виключно відносно тієї особи, права, свободи або інтереси якої порушено з боку конкретного суб'єкта владних повноважень та за умови порушення її прав.
Проте, позивачем не доведено, що постанова Ради в справах релігій при Кабінеті Міністрів УРСР від 05 серпня 1991 року "Про реєстрацію Цивільного статуту Української православної церкви" порушує права, свободи чи інтереси позивача, або перешкоджає в їх реалізації.
Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції і в частині доводів позивача про злочинність діяльності Київської Митрополії Української Православної Церкви порушення їхніх трудових прав, оскілько відповідно до положень статті 16 чинного Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" у разі порушення релігійною організацією, що є юридичною особою, положень цього Закону та інших законодавчих актів України її діяльність може бути припинено також за рішенням суду у випадках: 1) вчинення релігійною організацією дій, недопустимість яких передбачена статтями 3, 5 і 17 цього Закону; 2) поєднання обрядової чи проповідницької діяльності релігійної організації з посяганнями на життя, здоров'я, свободу і гідність особи; 3) систематичного порушення релігійною організацією встановленого законодавством порядку проведення публічних релігійних заходів (богослужінь, обрядів, церемоній, походів тощо); 4) спонукання громадян до невиконання своїх конституційних обов'язків або дій, які супроводжуються грубими порушеннями громадянського порядку чи посяганням на права і майно державних, громадських чи релігійних організацій, та за заявою органу, уповноваженого здійснювати реєстрацію статуту конкретної релігійної організації, або прокурора.
Тому, судом першої інстанції вірно роз'яснено, якщо позивач вважає, що Київська Митрополія Української Православної Церкви порушує вимоги Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" та інших законодавчих актів України, він має право звернутись до відповідного органу, уповноваженого здійснювати реєстрацію релігійної організації, або прокурора для вжиття відповідних заходів.
Стаття 71 КАС України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у межах спірних правовідносин не встановлено, що оскаржуване рішення суперечить вимогам Конституції та іншого законодавства.
На підставі вищезазначеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для скасування постанови суду.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 вересня 2014 р. - залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 вересня 2014 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства культури України - Департаменту у справах релігій та національностей, Київського Митрополії Української Православної Церкви, про заборону діяльності - залишити без змін.
Ухвала суду за наслідками розгляду у письмовому провадженні набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Колегія суддів: О.В. Карпушова
В.О. Аліменко
А.Ю. Кучма
.
Головуючий суддя Карпушова О.В.
Судді: Аліменко В.О.
Кучма А.Ю.