ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10
20 жовтня 2014 року Справа № 813/4688/14
Львівський окружний адміністративний суд, у складі:
Головуючого - судді Мричко Н.І.
за участю секретаря судового засідання Щура В.Р.
представника позивача ОСОБА_1,
представника відповідача Писарева О.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Львівської митниці Міндоходів про скасування наказу та поновлення на роботі, -
ОСОБА_3 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Львівської митниці Міндоходів, в якій просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Львівсько митниці Мндоходів № 224-о від 15.07.2013 року «Про звільнення ОСОБА_3»;
- зобов'язати Львівську митницю Міндоходів поновити ОСОБА_3 на посаді старшого інспектора відділу митного оформлення № 3 митного поста «Рава-Руська» Львівської митниці Міндоходів.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що згідно з наказом начальника Львівської митниці Міндоходів № 224-о від 15.07.2013 року «Про звільнення ОСОБА_3» такий звільнений 15.07.2013 року із займаної посади старшого інспектора відділу митного оформлення № 3 митного поста «Рава-Руська» Львівської митниці Міндоходів відповідно до п.1 ст.36 Кодексу законів про працю України, а саме - за угодою сторін. Позивач вважає оскаржуваний наказ протиправним та таким, що підлягає скасуванню, з тих підстав, що підставою припинення державної служби та видання наказу Львівської митниці Міндоходів № 224-о від 15.07.2013 року була його заява про звільнення, датована позивачем на прохання керівництва 15.07.2013 року. Зазначає, що заява про звільнення за угодою сторін написана ним під впливом обману та тиску з боку керівництва. Окрім цього, зазначає, що 15.07.2013 року позивач знаходився на службі, а саме митному посту «Рава-Руська» де виконував свої посадові обов'язки, що на думку позивача, підтверджує факт неподання ним заяви про звільнення 15.07.2013 року.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, пояснення надав аналогічні до викладеного у позовній заяві. Просив позов задовольнити повністю.
Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги заперечив у повному обсязі, з підстав, викладених у письмових запереченнях на позовну заяву, пояснення надав аналогічні до викладеного в письмових запереченнях. Зазначив, що факт наявності волевиявлення позивача на звільнення та дати, підтверджується заявою позивача про звільнення, поданої позивачем 15.07.2014 року. Таким чином, на думку відповідача, позивачем та відповідачем у справі було узгоджено як підставу звільнення так і дату такого. За наведених обставин, просив відмовити у задоволенні адміністративного позову повністю.
Заслухавши пояснення представника позивача, заперечення представника відповідача, дослідивши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити повністю, з огляду на наступне.
Суспільні відносини, пов'язані із діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті, регулюються Законом України «Про державну службу» від 16.12.1993 року (зі змінами та доповненнями).
Відповідно ст.1 вказаного вище Закону України, державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб,які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.
Правовий статус окремих категорій державних службовців регулюється Конституцією України, спеціальними законами та Кодексом законів про працю України (надалі - КЗпП України).
Судом встановлено, що з 01.08.2011 року ОСОБА_3 перебуває на службі в митних органах.
Відповідно до наказу Львівської митниці Міндоходів № 209-0 від 11.07.2013 року, ОСОБА_3 з 12.07.2013 року переведено на посаду старшого інспектора відділу митного оформлення № 3 митного поста «Рава-Руська» Львівської митниці Міндоходів, звільнивши із займаної посади старшого інспектора відділу митного оформлення № 4 митного поста «Краковець».
Наказом № 224-0 від 15.07.2013 року «Про звільнення ОСОБА_3» позивача звільнено із займаної посади старшого інспектора відділу митного оформлення № 3 митного поста «Рава-Руська» Львівської митниці Міндоходів, за угодою сторін, відповідно до п.1 ст.36 КЗпП України. Підстава звільнення - заява ОСОБА_3 від 15.07.2013 року.
Вважаючи вищевказаний наказ митниці Міндоходів № 224-0 від 15.07.2013 року протиправним та таким, який підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Суд при вирішенні цього спору виходив з наступного.
Частиною 2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 43 Конституції України, гарантує громадянам захист від незаконного звільнення, тобто звільнення яке відбулося не на підставі закону.
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про державну службу» державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.
У відповідності до ч. 1 ст. 21 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України) трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Ч. 1 ст.30 Закону України «Про державну службу» визначено, що державна служба може бути припинена з підстав, передбачених Кодексом законів про працю України.
Згідно з приписом п. 1 ст. 36 КЗпП України, однією з підстав розірвання трудового договору є угода сторін.
При домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п.1 ст. 36 КЗпП України договір припиняється в строк, визначений сторонами. Можливість одностороннього розірвання такої домовленості чинним законодавством не передбачена.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 подав на ім'я начальника Львівської митниці Міндоходів заяву, в якій просив звільнити його за угодою сторін, відповідно до п.1 ст.36 КЗпП України. Вказана заява датована 15.07.2013 року (а.с.24).
Суд звертає увагу, що на заяві позивача про його звільнення (а.с.24) позивач не вказав дати, з якої він просить відповідача звільнити його із займаної посади.
Як стверджує позивач, заяву від 15.07.2013 року про його звільнення за згодою сторін на підставі п.1 ст.36 КЗпП України, вимушений був написати під впливом обману з боку керівництва. Крім того, під тиском останнього, вказав на заяві дату від 15.07.2013 року, хоча, стверджує позивач, така фактично була написана 16.07.2013 року.
Щодо тиску на позивача з боку відповідача, суд зазначає, що встановити наявність тиску на волевиявлення позивача при підписанні заяви про звільнення зі сторони керівництва Львівської митниці Міндоходів не вбачається можливим, оскільки наявними матеріалами справи та доводами сторін не підтверджується та не спростовується наявність чи відсутність такого впливу на позивача.
Щодо дати подання позивачем заяви по звільнення, слід зазначити наступне.
Як встановив суд, з 08.00 год. до 20.00 год. 15.07.2013 року ОСОБА_3 перебував на службі на митному пості «Рава-Руська». Відповідачем не надано суду належних доказів того, що 15.07.2013 року позивач відлучався з митного посту «Рава-Руська». Натомість, листом Львівської митниці Міндоходів № 25/29-4628 від 01.10.2013 року встановлено факт перебування ОСОБА_3 на митному пості «Рава-Руська» 15 липня 2013 року з 08 год. по 20:00 год. Така обставина підтверджується журналом розподілу обов'язків особового складу з 08 год. 15.07.2013 року по 15.07.2013 року та табелем обліку робочого часу за липень 2013 року.
Також відповідач не надав доказів того, що ОСОБА_3 подав вказану заяву через представника чи безпосереднього керівника, а навпаки визнає, що заяву про звільнення позивач подав особисто в приміщення Львівської митниці по вул. Костюшка, 1 в м. Львові.
Окрім цього, відповідачем надано суду лист за підписом начальника АГУ-начальник загального відділу Львівської митниці Міндоходів Малик А.Й. від 15.10.2014 року № 13-70-03-01/67-485, з якого вбачається, що що заява ОСОБА_3 про звільнення за угодою сторін від 15.07.2013 року загальним відділом Львівської митниці Міндоходів у період 15-16 липня 2013 року не реєструвалась.
Оцінивши наведені вище обставини у їх сукупності і системному зв'язку, суд приходить до переконання, що заява про звільнення, датована від 15.07.2013 року не подана ОСОБА_3 15.07.2014 року.
Щодо досягнення згоди про звільнення між позивачем та відповідачем, суд зазначає наступне.
У пункті 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» зазначено, що судам необхідно мати на увазі, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за п. 1 ст. 36 КЗпП України, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (ст. 38 КЗпП України).
Як зазначено вище, у поданій заяві ОСОБА_3 не вказав дати, з якої просив відповідача звільнити його із займаної посади.
Зі змісту заяви про звільнення випливає, що на ній відсутня погоджена дата майбутнього звільнення, натомість є лише відмітка «ВКР в наказ» 15.07.2013 року за підписом уповноваженої особи.
Разом з тим, визначення за домовленістю працівника і роботодавця дати звільнення, є обов'язковою умовою для звільнення працівника на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України.
Таким чином, суд дійшов до висновку, що між позивачем та відповідачем у даній справі не було досягнуто чіткої домовленості щодо дати звільнення, відповідач був зобов'язаний з'ясувати та узгодити з позивачем таку умову, однак безпідставно не зробив цього, а видав наказ про звільнення позивача в день отримання його заяви. Такі дії Львівської митниці, на думку суду, є передчасними і протиправними, оскільки між працівником і працедавцем не було досягнуто згоди стосовно істотної умови звільнення - дати, з якої позивач підлягав звільненню за угодою сторін.
Як видно з матеріалів справи, копію оскаржуваного наказу Львівської митниці від 15.07.2013 року № 224-о ОСОБА_3 отримав лише 20.07.2013 року, що підтверджується інформацією з сайту ЛА УДППЗ «Укрпошта» за штрих кодовим ідентифікатором стану переміщення поштового відправлення.
Суд зазначає, що акт від 16.07.2013 року про відмову ОСОБА_3 від ознайомлення з наказом від 15.07.2013 року № 224-о про звільнення не є достатнім доказом ознайомлення позивача з цим наказом, оскільки даний акт складений працівниками Львівської митниці та не має системного зв'язку з іншими доказами у справі. Зокрема, слід звернути увагу на те, що в листі від 16.07.2013 року № 4/58-1796, з яким Львівська митниця надіслала позивачу для відома копію наказу про звільнення, не вказано, що даний наказ надсилається в зв'язку з його відмовою від ознайомленням з наказом 16.07.2013 року.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, 19.07.2013 року позивач надіслав рекомендованим листом на адресу Львівської митниці заяву від 18.07.2013 року про відкликання заяви про звільнення за угодою сторін у зв'язку із перебуванням на лікарняному в порядку ч.2 ст.38 КЗпП України. Вказана заява отримана та зареєстрована загальним відділом Львівської митниці 18.07.2013 року (вх. № Ж-69).
Подання позивачем заяви про відкликання раніше поданої ним заяви про звільнення з посади додатково підтверджує відсутність домовленості між ним та відповідачем щодо умов звільнення, зокрема, щодо дати звільнення.
Судом не беруться до уваги доводи відповідача щодо неможливості відкликання позивачем заяви про звільнення, оскільки таке право випливає із змісту трудових прав працівника, передбачених, зокрема, ст. 2 КЗпП України.
Враховуючи наведені вище обставини та положення правових норм, суд вважає, що наказ Львівської митниці від 15.07.2013 року № 224-о «Про звільнення ОСОБА_3» є протиправним, оскільки прийнятий без урахування всіх обставин, що мали значення для його прийняття, а відтак, підлягає скасуванню.
У відповідності до вимог ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Зважаючи на викладене вище, виходячи із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України, наявних у матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
Відповідно до вимог ст. 94 КАС України понесені позивачем судові витрати (судовий збір) відшкодовуються йому за рахунок Державного бюджету України.
Керуючись ст.ст. 4, 7-11, 14, 69-71, 72, 86, 87, 94, 159, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати Наказ Львівської митниці Міндоходів №224-о від 15.07.2013 року «Про звільнення ОСОБА_3».
Поновити ОСОБА_3 на посаді старшого інспектора відділу митного оформлення №3 митного поста «Рава-Руська» Львівської митниці Міндоходів з 16 липня 2013 року.
Постанову суду в частині поновлення ОСОБА_3 на посаді старшого інспектора відділу митного оформлення №3 митного поста «Рава-Руська» Львівської митниці Міндоходів звернути до негайного виконання.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 34 (тридцять чотири) грн 41 коп. судового збору.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі у відповідності до частини 3 статті 160 цього Кодексу, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Повний текст постанови виготовлений 27.10.2014 року.
Суддя Мричко Н.І.