28 жовтня 2014 р.м.ОдесаСправа № 815/1988/14
Категорія: 12.2 Головуючий в 1 інстанції: Самойлюк Г. П.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Бойка А.В.,
суддів: Танасогло Т.М.,
Яковлєва О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18 червня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Відділу головного управління Державної фельд'єгерської служби України в м. Одесі, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,-
01.04.2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Відділу головного управління Державної фельд'єгерської служби України в м. Одесі, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог від 12.06.2014 року, просив стягнути з Відділу головного управління Державної фельд'єгерської служби України в м. Одесі на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 55317,99 грн., а також стягнути на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 10000 грн.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 16.04.2014 року у якості другого відповідача по справі залучено Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 18.06.2014 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим по справі рішенням 04.07.2014 року ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу на вказану постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18.06.2014 року.
Апелянт зазначає, що вказана постанова ухвалена з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилається на те, що видача трудової книжки в день звільнення являється обов'язком роботодавця, а не його правом. Відділ головного управління Державної фельд'єгерської служби України в м. Одесі жодних дій по видачі трудової книжки позивачу не прийняв. Разом з тим, позивач звертався з заявою про видачу трудової книжки до Відділу головного управління Державної фельд'єгерської служби України в м. Одесі, проте останній відмовився прийняти звернення.
Апелянт вважає, що зазначені вище обставини не були в повній мірі дослідженні під час розгляду справи в суді першої інстанції, а тому ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового про задоволення його позовних вимог.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть учать у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне:
Судом першої інстанції встановлено, що наказом начальника відділу - полковника внутрішньої безпеки Відділу головного управління Державної фельд'єгерської служби України в місті Одесі №116 від 10.08.2012 року «По особовому складу» молодшого лейтенанта внутрішньої служби ОСОБА_2, офіцера фельдзв'язку відділу Головного управління Державної фельд'єгерської служби в місті Одесі було звільнено з фельд'єгерської служби у запас Збройних Сил за п. 64 «ж» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України (за власним бажанням) з 10 серпня 2012 року.
На підставі зазначеного наказу ГУМВС України в Одеській області прийнято наказ №410 о/с від 10.08.2012 року.
Також судом першої інстанції встановлено, що з наказом про звільнення №116 від 10.08.2012 року позивач ознайомлений 10.08.2012 року.
Звертаючись з позовом до суду першої інстанції, ОСОБА_2 посилався на те, що згідно вимог ст. 47 КЗпП України та Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення, однак відповідачем цього здійснено не було, чим порушено його права.
Зважаючи на зазначене, позивач просив стягнути на його користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу та стягнути з моральну шкоду у розмірі 10000 грн.
В свою чергу, згідно ст. 235 КЗпП України передбачено, що у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу
Відповідно до ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів зазначає наступне:
Відповідно до ч.ч 1, 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Приписам наведеної норми кореспондують положення частини четвертої статті 21 КАС, згідно з якими вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Аналіз припису наведених норми дає підстави для однозначного висновку про те, що адміністративними судами можуть розглядатися вимоги про відшкодування шкоди лише за наявності таких умов: вимоги мають стосуватись шкоди, завданої лише суб'єктом владних повноважень; такі вимоги мають бути поєднанні з вимогою про визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Як вбачається з поданої позовної заяви, ОСОБА_2 не заявлялись вимоги про вирішення публічно-правового спору, а саме, про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідачів - суб'єктів владних повноважень, а були пред'явлені лише вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та про стягнення моральної шкоди.
У цьому контексті, необхідно звернути увагу на позицію Верховного Суду України, відповідно до якої визначення обсягу вимог, що підлягають судовому захисту, є диспозитивним правом позивача. Згідно зі статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше, як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог.
З огляду на те, що позивачем заявлено лише вимогу про стягнення грошової суми, а вимога вирішити публічно-правовій спір не заявлена, цей позов не підлягає розгляду в адміністративному суді.
Відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції на підставі ст. 203 КАС України приходить до висновку про необхідність скасування постанови суду першої інстанції та закриття провадження у справі.
Керуючись ст. ст. 184, 185, 197, 198, 203, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18 червня 2014 року скасувати.
Прийняти нову ухвалу, якою провадження по справі за позовом ОСОБА_2 до Відділу головного управління Державної фельд'єгерської служби України в м. Одесі, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Головуючий: А.В. Бойко
Судді: Т.М. Танасогло
О.В. Яковлєв