05 листопада 2014 року Справа № 876/7126/14
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії :
головуючого судді: Гуляка В.В.
суддів: Коваля Р.Й., Судової-Хомюк Н.М.,
за участі секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 та апеляційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 травня 2014 року в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області, Мукачівського міського відділу (з обслуговування м. Мукачева та Мукачівського району) Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області, про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
встановив:
У травні 2012 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідачів УМВС України в Закарпатській області, Мукачівського МВ (з обслуговування м. Мукачева та Мукачівського району) УМВС України в Закарпатській області, в якому, з урахуванням збільшених і уточнених позовних вимог, просив : 1) визнати протиправним і скасувати наказ УМВС України в Закарпатській області № 39 о/с від 28.02.2012 р. в частині, що стосується звільнення позивача з посади інспектора патрульної служби Мукачівського МВ УМВС України в Закарпатській області; 2) зобов'язати відповідачів поновити позивача на посаді інспектора патрульної служби Мукачівського МВ (з обслуговування м. Мукачева та Мукачівського району) УМВС України в Закарпатській області; 3) стягнути на користь позивача з Мукачівського МВ (з обслуговування м. Мукачева та Мукачівського району) УМВС України в Закарпатській області середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 01.03.2012 року по 01.05.2014 року в сумі 45354,40 грн., виходячи із середньомісячної заробітної плати в розмірі 1744,40 грн. за 26 місяців.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що він працював на посаді інспектора патрульної служби Мукачівського МВ УМВС України в Закарпатській області. Наказом УМВС України в Закарпатській області № 39 о/с від 28.02.2012 р. позивача було звільнено з органів внутрішніх справ на підставі його рапорту від 20.02.2012 р. та подання Мукачівського МВ УМВС України в Закарпатській області № 4353 від 20.02.2012 р.. Незаконність такого звільнення, на думку позивача, полягала в тому, що 28.02.2012 р., тобто до закінчення тримісячного строку, встановленого п. 68 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затв. постановою КМ України № 114 від 29.07.1991 р., позивач надіслав на адресу відповідача лист із проханням не розглядати його рапорт про звільнення. Зазначав позивач, що у рапорті від 20.02.2012 року він не вказував дати з якої він хотів звільнитись, як і не вказував поважності причин для звільнення. Тому, звільнення його з посади до закінчення 3-х місячного строку є незаконним. При вирішенні питання про порядок відкликання рапорту про звільнення слід застосовувати загальні норми трудового законодавства, а саме ч. 2 ст. 38 КЗпП України, якою передбачено, що якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою. Також, зазначав позивач, що всупереч вимог ч. 2 ст. 40 КЗпП України, відповідач УМВС України в Закарпатській області виніс оскаржений наказ № 39 о/с від 28.02.2012 р., в період тимчасової непрацездатності позивача.
Відповідач УМВС України в Закарпатській області у суді першої інстанції позову не визнав, у поданих запереченнях зазначив, що на його адресу не надходив лист про відкликання рапорту про звільнення ОСОБА_1 та позивач жодним доказом даний факт не підтвердив. Так само, нічим не підтверджується твердження позивача про те, що його звільнили під час тимчасової непрацездатності, оскільки жодних документів про втрату тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 до відповідача не надходило. Вказував відповідач, що його дії по звільненню позивача з посади були правомірними, а тому просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Відповідач Мукачівський МВ УМВС України в Закарпатській області також у суді першої інстанції позову не визнав і зазначив, що підтримує в повному обсязі заперечення подані УМВС України в Закарпатській області.
Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 16.05.2014 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ УМВС України в Закарпатській області № 39 о/с від 28.02.2012 р. в частині, що стосується звільнення ОСОБА_1 з посади інспектора патрульної служби Мукачівського МВ УМВС України в Закарпатській області. Поновлено ОСОБА_1 на займаній посаді інспектора патрульної служби Мукачівського МВ (з обслуговування м. Мукачева та Мукачівського району) УМВС України в Закарпатській області. Стягнено з Мукачівського МВ (з обслуговування м. Мукачева та Мукачівського району) УМВС України в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.03.2012 року по 01.03.2013 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Допущено негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах одного місяця.
З цією постановою суду першої інстанції частково не погодився позивач ОСОБА_1 та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що постанова суду в частині відмови у задоволенні позову про стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу з 01.03.2012 року по 01.05.2014 року в сумі 45354,40 грн., є необ'єктивною та незаконною, прийнята з порушенням норм матеріального права.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги апелянт ОСОБА_1 посилається на те, що суд першої інстанції відмовляючи позивачу у задоволенні позовної вимоги щодо виплати середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, а саме до 01.05.2014 р., не звернув уваги на те, що всупереч вимог ч. 1 ст. 47 КЗпП України, позивачу в день звільнення не була видана належно оформлена трудова книжка. Згідно ч. 4 ст. 235 КЗпП України, у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу, працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Крім того, згідно ч. 2 зазначеної статті, якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Справа в суді розглядалась більше року не з вини позивача. Також зазначає апелянт, що при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком (ст. 238 КЗпП України).
За результатами апеляційного розгляду апелянт ОСОБА_1 просить змінити постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 16.05.2014 року в частині, що стосується відмови у виплаті позивачу середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (до 01.05.2014 р.) і позовні вимоги в цій частині задоволити.
Також з постановою суду першої інстанції від 16.05.2014 року не погодився відповідач УМВС України в Закарпатській області та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що судом порушено норми матеріального права, тому оскаржена постанова суду підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги апелянт УМВС України в Закарпатській області посилається на те, що ст. 68 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, покладено обов'язок на працівника міліції повідомити про своє звільнення завчасно (за три місяці), при чому цією нормою не передбачено жодних заборон щодо розгляду такого рапорту негайно. Зазначає апелянт, що рапорти працівників міліції розглядаються в порядку черговості та жодним нормативно-правовим актом не передбачено порядку відкликання раніше поданого рапорту. Враховуючи наведене, вважає апелянт, що УМВС України в Закарпатській області діяло в межах закону.
За результатами апеляційного розгляду апелянт УМВС України в Закарпатській області просить скасувати постанову суду першої інстанції від 16.05.2014 р. та прийняти нову постанову суду, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.
Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і які з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави і межі апеляційних скарг, вважає, що обидві апеляційні скарги підлягають до часткового задоволення, виходячи з наступних підстав.
Судом встановлено, що наказом УМВС України в Закарпатській області від 28.02.2012 р. № 39 о/с «По особовому складу» позивача ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ у запас (із постановленням на військовий облік) 28.02.2012 р. з посади інспектора патрульної служби роти патрульної служби Мукачівського МВ УМВС України в Закарпатській області. Таке звільнення проведено згідно п.63 «ж» (за власним бажанням) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, на підставі рапорта позивача від 20.02.2012 р. та подання Мукачівського МВ УМВС України від 20.02.2012 р. № 4353 (а.с. 7, 19, 20, 26).
Також судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 28.02.2012 р. позивач ОСОБА_1 надіслав рекомендованим листом на адресу УМВС України в Закарпатській області рапорт, в якому просив не розглядати його рапорт про звільнення з ОВС від 20.02.2012 р.. Рекомендований лист із рапортом від 28.02.2012 року отримано Управлінням 01.03.2012 року (а.с. 8, 11).
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо протиправності вказаного вище наказу УМВС України в Закарпатській області № 39 о/с від 28.02.2012 р., з врахуванням наступного.
Відносини щодо звільненням з публічної служби, в тому числі з органів внутрішніх справ, врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством. При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
Відповідно до підпункту «ж» пункту 63 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затв. постановою КМ України № 114 від 29.07.1991 р., особи рядового і молодшого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.
Згідно пункту 68 зазначеного Положення, особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.
З матеріалів справи видно, що позивач подав рапорт від 20.02.2012 року про звільнення за власним бажанням без зазначення поважності причин для звільнення і конкретної дати звільнення, а оспореним наказом УМВС України в Закарпатській області від 28.02.2012 р. позивача звільнено зі служби з 28.02.2012 р..
Таким чином, суд першої інстанції вірно врахував, що звільнення позивача суперечать вказаним вище правовим нормам, оскільки таке звільнення здійснено до закінчення трьохмісячного строку з моменту попередження про звільнення і без наявності поважних причин, які перешкоджають виконанню службових обов'язків і зумовлюють необхідність негайного звільнення позивача з посади.
Судом також вірно враховано, що позивач мав право відкликати поданий рапорт від 20.02.2012 року до закінчення трьохмісячного строку.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що оскаржений позивачем наказ відповідача № 39 о/с від 28.02.2012 р. є протиправним і підлягає скасуванню.
Відповідно до пункту 24 вказаного вище Положення, у разі незаконного звільнення або переведення на іншу роботу особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній роботі (посаді). У разі поновлення на роботі (посаді) орган, який розглядає трудовий спір, одночасно вирішує питання про виплату особі рядового і начальницького складу середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більше як за один рік.
З врахуванням вказаних правових норм, суд першої інстанції дійшов також вірного висновку про те, що оскільки звільнення позивача з посади було здійснено незаконно, тому підлягають до задоволення вимоги позивача про поновлення позивача на раніше займаній посаді та виплату позивачеві середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Однак, при вирішенні питання щодо поновлення позивача на посаді суд першої інстанції не вказав у резолютивній частині постанови від 16.05.2014 р. дати з якої позивач підлягає поновленню на роботі, тобто з 28.02.2012 року.
Крім цього, суд першої інстанції при вирішенні питання щодо стягнення в користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу не зазначив розміру грошової суми, яку слід стягнути в користь позивача і неправильно визначив період вимушеного прогулу за який підлягає стягненню середній заробіток.
З цього приводу суд апеляційної інстанції зазначає, що період вимушеного прогулу позивача у зв'язку із його незаконним звільненням становив із 28.02.2012 року (дата звільнення) по 16.05.2014 року (дата постанови суду першої інстанції).
Статтею 235 КЗпПУ передбачено, що у випадку якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, то орган, який розглядає трудовий спір виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Із матеріалів адміністративної справи видно, що розгляд цієї справи в суді першої інстанції здійснювався тривалий час, а саме з 15 травня 2012 року по 16 травня 2014 року, не з вини позивача. Так, провадження по справі було зупинено ухвалами Закарпатського окружного адміністративного суду із 05.04.2013 року по 29.04.2013 р., із 29.04.2013 року по 04.12.2013 р. (а.с. 71, 73, 77, 87); ухвалою цього ж суду від 13.01.2014 року, яку скасовано ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.03.2014 року, позовну заяву було залишено без розгляду (а.с. 106, 126); крім цього розгляд справи неодноразово відкладався з різних причин, в тому числі у зв'язку із перебуванням головуючого судді у відпустці та зайнятістю в інших судових справах (а.с. 46, 49, 59, 67).
Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що в користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за весь час його вимушеного прогулу.
Однак, враховуючи розмір заявлених позивачем позовних вимог, де позивач просив стягнути розмір середнього заробітку за менший період вимушеного прогулу, тобто з 01.03.2012 року по 01.05.2014 року (26 місяців), тому середній заробіток слід визначити за вказаний позивачем період.
При визначенні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд апеляційної інстанції враховує довідки, які надані Мукачівським МВ УМВСУ в Закарпатській області про розмір середньомісячного заробітку ОСОБА_1 1744,40 грн. (а.с. 144). При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що на вимогу суду апеляційної інстанції від 02.10.2014 року відповідачем Управлінням МВСУ в Закарпатській області не надано довідки про розмір середнього заробітку ОСОБА_1 перед звільненням, а відповідачем Мукачівським МВ УМВСУ в Закарпатській області надано довідку від 23.10.2014 року із аналогічним розміром 1744,40 грн. середньомісячного заробітку позивача.
Отже, в користь позивача ОСОБА_1 із відповідача Мукачівського МВ УМВСУ в Закарпатській області (який, не оскаржував постанови суду першої інстанції), слід стягнути середній заробіток у розмірі 45354,40 грн. за період вимушеного прогулу із 01.03.2012 року по 01.05.2014 року (26 міс. х 1744,40 грн.).
З врахуванням наведеного вище, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно по суті вирішив справу, але не вирішив питання щодо дати з якої слід поновити позивача на займаній посаді, невірно визначив період за який в користь позивача слід стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та не вирішив питання про розмір середньої заробітної плати, який слід стягнути в користь позивача.
Тому, оскаржувану постанову суду від 16.05.2014 року слід змінити.
Керуючись ст.ст. 160 ч. 3, 195, 196, 198, 201, 205, 207, 254 КАС України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та апеляційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області - задоволити частково.
Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 травня 2014 року в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області, Мукачівського міського відділу (з обслуговування м. Мукачева та Мукачівського району) Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області, про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - змінити, а саме, пункт 3 резолютивної частини цієї постанови доповнити словами «з 28 лютого 2012 року», у пункті 4 резолютивної частини цієї постанови слова «з 01 березня 2012 року по 01 березня 2013 року» замінити словами «з 01 березня 2012 року по 01 травня 2014 року в розмірі 45354,40 грн.».
У решта частині постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 травня 2014 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення.
На постанову протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий: В.В. Гуляк
Судді: Р.Й. Коваль
Н.М. Судова-Хомюк
Повний текст постанови виготовлено та підписано 07.11.2014 року.