28 жовтня 2014 р. Справа № 227/2957/14-а
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Донець Л.О.
Суддів: Бартош Н.С. , Мельнікової Л.В.
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління соціального захисту населення Добропільської міської ради на постанову Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 27.06.2014р. по справі № 227/2957/14-а
за позовом ОСОБА_1
до Управління соціального захисту населення Добропільської міської ради
про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
20.06.2014 року ОСОБА_1 (далі-позивач) звернулася до суду з позовом до Управління соціального захисту населення Добропільської міської ради (далі-відповідач) про визнання неправомірними дії щодо відмови в перерахунку та виплати допомоги по догляду за дитиною до досягненню нею трирічного віку у розмірі не менше прожиткового мінімуму,встановленого для дітей віком до 6 років;
зобов'язати провести і виплатити доплату щомісячної допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період з 20.12.2013 року по день слухання справи, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для дітей віком до 6-ти років з урахуванням фактично виплачених сум.
Постановою Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 27.06.2014 року позов задоволено.
Визнано противоправними дії відповідача щодо відмови в перерахунку і виплати позивачу допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Зобов'язано здійснити перерахунок та виплату позивачу щомісячної грошової допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період з 20.12.2013 року по 27.06.2013 року, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для дітей віком до 6-ти років на відповідний період,з урахуванням фактично виплачених сум.
Відповідач, не погодившись з судовим рішенням, подав апеляційну скаргу в якій просить суд оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову.
Зазначає, що відмовляючи у задоволенні позову, судом першої інстанції було порушено нори матеріального та процесуального
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги постанову суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач має дитину - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, перебуває на обліку в Управлінні соціального захисту населення Добропільської міської ради, як застрахована особа, та отримує державну допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку в розмірі 130 грн.,яка призначена з 04.05.2013 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 року.
Погоджуючись частково з висновком суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Статтею 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
До 1 січня 2008 року (дати набрання чинності Законом України від 28 грудня 2007 року № 107-VІ «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» правовідносини щодо виплати допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку регулювалися Законом України від 21.11.1992 № 2811-ХІІ «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», дія якого поширювалася на осіб незастрахованих в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (стаття 13) та Законом України від 18.01.2001 № 2240-ІІІ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням», який поширював свою дію на застрахованих у зазначеній системі осіб.
Розмір допомоги також визначався цими Законами. Зокрема, статтею 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» встановлено, що допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років, а відповідно до статті 43 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається застрахованій особі у розмірі, що встановлюється правлінням Фонду, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Пунктами 23, 25 розділу ІІ Закону «Про Державний бюджет України на 2008 року та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» були внесені відповідні зміни до Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» та до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням».
Зокрема, змінами до статті 13 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» його дію поширено на застрахованих осіб, а із Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» виключено статті 40-44.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 (далі - рішення № 10-рп/2008) визнано неконституційними низку положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 року та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», у тому числі й пункту 25 розділу II Закону «Про Державний бюджет України на 2008 року та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» щодо виключення статей 40-44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням».
Таким чином, з огляду на рішення Конституційного суду України № 10-рп/2008, ст. 43 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням», на час виникнення спірних правовідносин, передбачала, що допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається застрахованій особі у розмірі, що встановлюється Фондом, але не менше розміру прожиткового мінімуму.
До ст.15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» також вносились зміни, а дія статті зупинялась іншими Законами.
Так, Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 року та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» ст.15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» викладено в наступній редакції: «Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі, що дорівнює різниці між прожитковим мінімумом, встановленим для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше 130 гривень». Відповідно до Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 року» Розділ I цього Закону набирає чинності з 01.01.2008 року і діє по 31.12.2008 року. Отже, з 01.01.2009 року ст.15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» відновила попередню редакцію, відповідно до якої допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років.
Статтею 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» установлено, що у 2009 році допомога при народженні дитини та по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку відповідно до Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» призначається і здійснюється в розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.
Аналогічним чином врегульовано спірні правовідносини у 2010 році - ст.45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік».
У зв'язку з тим, що у передбачений законом спосіб положення Законів України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» та «Про Державний бюджет України на 2010 рік» не визнано неконституційними та не скасовано, у 2009-2010 роках допомога при народженні дитини та по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку призначалась та виплачувалась у відповідності до п. 22 Постанови КМУ №1751 від 27.12.2001 року «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми».
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 25.12.2012 року в справі №21-410а12.
В подальшому, не Законами України «Про Державний бюджет на 2013 рік» та «Про Державний бюджет на 2014 рік», ні іншими законами не встановлювався інший розмір допомоги, ніж в Законах України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» та «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням».
Таким чином, враховуючи наведене, на відносини щодо виплати позивачу, як особі застрахованій у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, з листопада 2013 року допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку відповідач зобов'язаний здійснювати виплату державної допомоги в розмірі, передбаченому Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням», а положення Постанови КМУ №1751 від 27.12.2001 року в тій частині, в якій воно суперечить названому закону, застосовуватися не може.
Стосовно позиції суду першої інстанції про обмеження періоду перерахунку пенсії кінцевими датами, то колегія суддів зазначає наступне, що згідно до ст.1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до ч.2 ст.45 зазначеного Закону пенсія призначається довічно або на період, протягом якого пенсіонер має право на виплату пенсії відповідно до цього Закону.
Положення статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни",згідно з якими позивач має право на отримання державної пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги,як особа,що має статус дитина війни,не містять обмежень щодо строку,протягом якого пенсіонер має право на їх виплату.
Враховуючи вищевказане,колегія суддів дійшла висновку,що зазначені вище щомісячні пенсійні виплати здійснюються на постійній основі,один раз на місяць протягом невизначеного періоду часу,а тому у разі виникнення підстав для перерахунку розмірів таких пенсій визначається лише дата,з якої особа має право на її перерахунок чи отримання пенсії у певному розмірі. Обмеження періоду,протягом якого суб'єкт владних повноважень має здійснювати обчислення пенсії відповідно до вимог закону,є безпідставними та суперечать вимогам ст. 19 Конституції України.
За таких підстав колегія суддів вважає необхідним скасувати рішення суду першої інстанції в частині,якою позовні вимоги задоволені з обмеженням кінцевою датою - 27.06.2014 року.
Колегія суддів зауважує,що разом з апеляційною скаргою апелянт подав клопотання про звільнення від сплати судового збору.
Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2014 року відмовлено в задоволенні клопотання апелянта про звільнення від сплати судового збору.
Разом з тим, колегія суддів вважає за можливе стягнути з позивача не сплачений судовий збір під час подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції.
Відповідно до п.п.1,2 ч.1 ст.2 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється:за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством; за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України.
Згідно пп.2 п.3 ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір", ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до адміністративного суду: апеляційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разі подання позовної заяви майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.
Отже ставка судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду немайнового характеру скаладає 36,54 грн.
Колегія суддів,зазначає про необхідність сплати судового збору особою,що подала апеляційну скаргу.
Відповідно до ч.1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.
Згідно до п.3 ч.1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову.
Отже колегія суддів дійшла висновку, що постанова суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню, а апеляційна скарга - частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Добропільської міської ради задовольнити частково.
Постанову Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 27.06.2014р. по справі №227/2957/14-а скасувати в частині, якою позовні вимоги задоволені з обмеженням кінцевою датою- 27.06.2014 року.
В іншій частині постанову Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 27.06.2014р. по справі № 227/2957/14-а залишити без змін.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.
Головуючий суддя Донець Л.О.
Судді Бартош Н.С. Мельнікова Л.В.