13 листопада 2014 р. Справа № 264/6546/14-а
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Перцової Т.С.
Суддів: Дюкарєвої С.В. , Жигилія С.П.
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Іллічівському районі м.Маріуполя Донецької області на постанову Іллічівського районного суду м. Маріуполя від 15.09.2014р. по справі № 264/6546/14-а
за позовом ОСОБА_1
до Управління Пенсійного фонду України в Іллічівському районі м.Маріуполя Донецької області
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання виконати певні дії,
22.07.2014 року позивач звернувся до суду з вищезазначеним адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Іллічівському районі м.Маріуполя Донецької області щодо ненарахування та невиплати з 01.01.2014 року підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Іллічівському районі м.Маріуполя Донецької області провести з 01.01.2014 року нарахування та виплату підвищення до пенсії, встановленого ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Постановою Іллічівського районного суду м. Маріуполя від 15.09.2014 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність відповідача та зобов'язано відповідача провести позивачу нарахування та виплату щомісячної доплати до пенсії, встановленого ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з урахуванням встановленого законодавством прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, за період з 22.01.2014 року по 15.09.2014 року.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто на користь позивача з Державного бюджету України витрати по сплаті судового збору в розмірі 73,08 грн.
Відповідач, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції оскаржувану постанову скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.
В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати вказану постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою повністю відмовити в задоволенні позовних вимог. Скаржник зазначає, що приймаючи зазначену постанову суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків, які призвели до неправильного вирішення справи, неповно з'ясував всі обставини справи, що мають значення при вирішенні спору, невірно застосував до спірних правовідносин положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік", ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", постанови КМУ від 28 грудня 2011 року № 1381, Закону України № 1165 від 27.03.2014 року "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік", Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" № 1622 від 31.07.2014 року, та ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо повноти та об'єктивності розгляду справи.
Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.
Відповідно ч. 1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Враховуючи відсутність клопотання від усіх осіб, які беруть участь у справі, з огляду на приписи п.1 ч.1 ст.197 КАС України справа підлягає розгляду в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач відноситься до категорії дітей війни та знаходиться на обліку в Управління Пенсійного фонду України в Іллічівському районі м.Маріуполя Донецької області. Даний факт підтверджується копією пенсійного посвідчення позивача.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що дії відповідача не відповідають вимогам чинного законодавства та дійшов до висновку, що позивач має право на отримання підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком з урахуванням встановленого законодавством прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, починаючи з 22.01.2014 по 15.09.2014 року.
Колегія суддів частково погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до чинної редакції ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30% від мінімальної пенсії за віком.
На підставі ст. 7 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" фінансове забезпечення соціальних гарантій, передбачених цим законом, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету України.
Законом України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" не було визначено жодних обмежень щодо застосування положень ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" до 3 серпня 2014 року.
Таким чином, колегія суддів відхиляє посилання апелянта на Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік", який набув чинності 3 квітня 2014 року, яким було внесено зміни до п. 7 Прикінцевих положень Закону України на 2014 рік", на підставі чого Кабінету Міністрів України було надано повноваження вносити пропозиції щодо підвищення соціальних стандартів та їх фінансового забезпечення та вносити пропозиції щодо відновлення обсягів видатків на виконання першочергових соціальних та економічних програм, оскільки зазначеними змінами не було врегульовано питання можливості змінювати державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Натомість, на підставі Закону України від 31 липня 2014 року "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік", який набув чинності 3 серпня 2014 року, "Прикінцеві положення" Закону України "Про державний бюджет України на 2014 рік" були доповнені п. 6-7, яким було встановлено, що з 1 січня 2014 року норми і положення ст. ст. 5, 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на 2014 рік.
Отже, Законом України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" з 3 серпня 2014 року було надано повноваження Кабінету Міністрів України визначати розмір доплати до пенсії, передбачений ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджетів на 2014 рік.
При цьому, Рішенням Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року № З-рп/2012 розтлумачено, що нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України під час вирішення справ про соціальний захист підлягають застосуванню тоді, коли вони видані у межах його компетенції на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.
Так, п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2011 року № 1381 "Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення" (далі - Постанова КМУ від 28 грудня 2011 року № 1381), прийнятої з метою здійснення, починаючи з 2012 року, заходів щодо поетапного до 2015 року підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення, було встановлено, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення, встановлене ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", провадиться у розмірі 66,43 грн.
На підставі наведеного, колегія суддів відхиляє посилання апелянта на необхідність застосування до спірних правовідносин положення Постанови КМУ від 28 грудня 2011 року № 1381 за період з 1 лютого 2014 року по 2 серпня 2014 року, а не положення Закону України "Про соціальний захист дітей війни", оскільки з урахуванням внесених змін у Закон України "Про Державний бюджет України на 2014 рік", які набули чинності 3 серпня 2014 року, лише починаючи з цієї дати підлягають застосуванню положення Постанови КМУ від 28 грудня 2011 року № 1381, оскільки вказані зміни до порядку застосування положень ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" були прийняті пізніше, а тому останні мають пріоритет.
Таким чином, при визначенні розміру доплати до пенсії позивачу за період з 01.01.2014 року по 02 серпня 2014 року слід керуватися розміром доплати, визначеному ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", а починаючи з 3 серпня 2014 року, слід керуватися розміром підвищення до пенсії, встановленого Постановою КМУ від 28 грудня 2011 року № 1381.
На час виникнення спірних правовідносин розмір мінімальної пенсії за віком був визначений ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", згідно якої мінімальна пенсія за віком дорівнює розміру, визначеного законом, прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, що втратили працездатність.
При цьому, положення ч. 3 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" не є перешкодою для застосування зазначеної величини (мінімального розміру пенсії за віком) для розрахунку інших пов'язаних із нею пенсій чи доплат, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого мінімального розміру пенсії за віком.
Враховуючи, що фактично позивач з 22.01.2014 року отримує підвищення до пенсії у розмірі, визначеному п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2011 року № 1381 "Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення", замість розміру визначеного ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що заявлені позовні вимоги за період з 22.01.2014 року по 02.08.2014 року підлягають задоволенню.
При цьому колегія суддів зауважує, що, приймаючи рішення 03.08.2014 року по 15.09.2014 року, суд першої інстанції не врахував положення Закону України від 31 липня 2014 року "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік", який набув чинності 03 серпня 2014 року, та необґрунтовано не обмежив строк таких виплат 02.08.2014 року, оскільки після зазначеної дати виплати повинні проводитись у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2011 року № 1381.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.
У відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Згідно ч. 2 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може своєю постановою змінити постанову суду першої інстанції або прийняти нову постанову, якими суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.
Отже, переглянувши рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Іллічівського районного суду м. Маріуполя від 15.09.2014 року, в частині задоволених позовних вимог за період з 03.08.2014 року по 15.09.2014 року, через порушення ним норм матеріального та процесуального права, які призвели до ухвалення неправильного рішення, підлягає скасуванню з прийняттям в цій частині нової постанови про відмову в задоволенні позову.
В іншій частині рішення доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 197, п. 3 ст. 198, ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Іллічівському районі м.Маріуполя Донецької області задовольнити частково.
Постанову Іллічівського районного суду м. Маріуполя від 15.09.2014р. по справі № 264/6546/14-а скасувати в частині визнання неправомірною бездіяльності та зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в Іллічівському районі м.Маріуполя Донецької області здійснити ОСОБА_1 підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з урахуванням встановленого законодавством прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, за період з 03.08.2014 року по 15.09.2014 року.
Прийняти в цій частині нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
В іншій частині постанову Іллічівського районного суду м. Маріуполя від 15.09.2014 року по справі № 264/6546/14-а залишити без змін.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.
Головуючий суддя (підпис)Перцова Т.С.
Судді(підпис) (підпис) Дюкарєва С.В. Жигилій С.П.