Справа: № 823/2919/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Гаращенко В.В. Суддя-доповідач: Собків Я.М.
Іменем України
14 жовтня 2014 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді : Собківа Я.М.,
суддів: Борисюк Л.П., Петрика І.Й.,
при секретарі: Присяжній Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління Пенсійного Фонду України в Тальнівському районі Черкаської області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2013 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного Фонду України в Тальнівському районі Черкаської області про визнання дій протиправними та скасування вимоги про сплату боргу,-
Позивач ОСОБА_2 звернулася до Черкаського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Управління Пенсійного Фонду України в Тальнівському районі Черкаської області, в якому просив визнати протиправними дії відповідача та скасувати вимогу про сплату внеску на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від 06.08.13 р. № Ф-208.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що є фізичною особою - підприємцем, перебуває на спрощеній системі оподаткування, зареєстрована в УПФУ як платник внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, однак оскільки вона є пенсіонером за віком та отримує відповідну пенсію, вважає, що такого виду соціального страхування як пенсійне страхування не потребує і може брати участь у такому виді страхування лише в добровільному порядку.
Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2013 року позов задоволено.
Відповідач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні вимог даного позову.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.
Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач ОСОБА_2 зареєстрована як фізична особа-підприємець Тальнівською районною державною адміністрацією Черкаської області 24.05.2002 за № 2 014 001 0003 000176 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1). Відповідно до свідоцтва НОМЕР_2 позивач є платником єдиного податку.
06 серпня 2013 року Управлінням Пенсійного Фонду України в Тальнівському районі Черкаської області була винесена вимога про сплату боргу № Ф-208, в якій зазначено, що відповідно до вимог статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на державне соціальне страхування», позивач має сплатити недоїмку зі сплати єдиного внеску за квітень-червень 3013 року рік в сумі 1194 грн. 03 коп.
Вважаючи дану вимогу незаконною, позивач просить скасувати її як таку, що суперечить нормам чинного законодавства.
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.
01 січня 2011 року набрав чинності Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на державне соціальне страхування», в преамбулі якого зазначено, що ним визначено правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 2464-VІ встановлено, що стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій.
Статтею 1 вказаного Закону № 2464-VІ передбачено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VІ, платником єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Частиною 4 статті 4 Закону № 2464-VІ визначено, що особи, зазначені у пункті 4 частини 1 цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Визначальним для розв'язання цього спору є правильне розуміння положень частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VІ, з якої випливає, що однією з умов звільнення осіб від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком. Будь-яких застережень в цій нормі та в Законі №2464-VІ не має про те, що під пенсіонерами за віком слід розуміти лише тих осіб, яким призначено пенсію за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Системний аналіз та синтез викладеного вказує на те, що під пенсіонерами за віком, указаними в частині четвертій статті 4 Закону № 2464-VІ, необхідно розуміти всіх осіб, яким призначено пенсію у зв'язку з досягненням віку і незалежно від законів, якими таке право на пенсію за віком встановлено.
Тобто, зазначеною нормою встановлено пільги для пенсіонерів за віком у вигляді звільнення сплати за себе єдиного внеску. Визначальним у вирішенні цього спору є те, чи відноситься позивач до зазначеного виду пенсіонерів.
З наявних в справі доказів вбачається, що позивач за даними пенсійного посвідчення НОМЕР_1 від 24.02.2009р. є пенсіонером за віком (термін дії - довічно). У зв'язку з цим, позивачу була призначена пенсія за віком на пільгових умовах відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки позивач, відповідно до посвідчення громадянина (громадянки), який постійно проживав на території зони посиленого радіоекологічного контролю НОМЕР_3 від 25.12.1992р., належить до 4 категорії зон радіоактивного забруднених територій.
Відповідно до статті 9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" призначаються такі пенсійні виплати:
1) пенсія за віком;
2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства);
3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Статтею 23 вищевказаного Закону визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.
Однак, відповідно до статті 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
З аналізу норм законів слідує, що надання позивачу законодавчо визначеної пільги вираженої у заниженні віку, необхідного для призначення пенсії, не змінює виду пенсійного забезпечення та не позбавляє права особи на призначення пенсії (пенсії за віком) передбаченої законом.
З огляду на викладене, колегія суддів прийшла до висновку, що позивач має передбачене частиною четвертою статті 4 "Про збір та облік єдиного внеску за загальнообов'язкове державне соціальне страхування" право на звільнення від сплати єдиного внеску, адже він обрав спрощену систему оподаткування та отримує пенсію за віком, а тому оскаржувана позивачем вимога про сплату недоїмки зі страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування є незаконною та підлягає скасуванню.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 26.06.2013 року по адміністративній справі № К/9991/49733/12.
Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення суду першої інстанції ґрунтується на вірно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень матеріального і процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції відсутні.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного Фонду України в Тальнівському районі Черкаської області - залишити без задоволення.
Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2013 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя суддя суддя Я.М. Собків Л.П. Борисюк І.Й. Петрик
.
Головуючий суддя Собків Я.М.
Судді: Борисюк Л.П.
Петрик І.Й.