08 жовтня 2014 рокусправа № 2-а/202/101/2013
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Чабаненко С.В.
суддів: Іванова С.М. Шлай А.В.
за участю секретаря судового засідання: Кязимової Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Індустріального районного суду мДніпропетровська від 23 жовтня 2013 року по справі №2-а/202/101/2013 за позовом ОСОБА_1 на постанову Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 23 жовтня 2013 р. по справі за позовом Лівобережного районного центру зайнятості м.Дніпропетровська до ОСОБА_1 про стягнення суми, -
Лівобережний районний центр зайнятості м.Дніпропетровська звернувся до суду з позовом в якому просив стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача кошти в загальній сумі 7404,84 грн., з яких 6872,51грн. - допомога по безробіттю та 532,33 грн. - вартість навчання.
Постановою Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 23 жовтня 2013 року позов задоволено.
Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що відповідачем безпідставно отримано державне матеріальне забезпечення по безробіттю у період з 13 жовтня 2008 року по 26 жовтня 2009 рік в сумі 7404,84 грн., оскільки на час звернення до центру зайнятості і за весь період отримання забезпечення відповідачка не мала права на державну матеріальну допомогу по безробіттю.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідачем подану апеляційну скаргу, згідно якої заявник просить скасувати рішення суду як таке, що винесено з порушення норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволені позову.
Відповідач в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в його апеляційній скарзі, просив скасувати оскаржену постанову, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволені позову.
Представник позивача в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував.
Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, що наявні в матеріалах справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення коштів з ОСОБА_1, посилаючись на те, що нею було безпідставно отримано матеріальне забезпечення по безробіттю, оскільки на час призначення їй такої допомоги відповідачка була зареєстрована як фізична особа-підприємець, а отже не мала статусу безробітної.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для вирішення спору по суті в межах адміністративного судочинства, та зазначає наступне.
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції не звернув увагу на положення частини другої статті 2 КАС України, якою визначено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій.
Згідно частини четвертої статті 21 КАС вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Аналіз припису наведеної норми дає підстави для однозначного висновку про те, що адміністративними судами можуть розглядатися вимоги про відшкодування шкоди лише за наявності таких умов: вимоги мають стосуватись шкоди, завданої лише суб'єктом владних повноважень; такі вимоги мають бути поєднанні з вимогою про визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Встановивши обставини справи, колегія суддів зазначає, що відповідач у спірних відносинах не виконував функцій суб'єкта владних повноважень, а виступав особою, яка мала надати документи, необхідні для припинення статусу безробіття.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Згідно частини першою статті 203 КАС України, постанова або ухвала суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно статтями 155 і 157 цього Кодексу.
З огляду на те, що оскаржувана постанова судом першої інстанції ухвалена з порушенням норм процесуального права, що призвело до невірного вирішення справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про її скасування з закриттям провадження у справі.
Керуючись ст.ст.160, п.1 ч.1 ст.157, 196, 198, 202, 207 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Індустріального районного суду мДніпропетровська від 23 жовтня 2013 року по справі №2-а/202/101/2013 - задовольнити частково.
Постанову Індустріального районного суду мДніпропетровська від 23 жовтня 2013 року - скасувати.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 на постанову Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 23 жовтня 2013 р. по справі за позовом Лівобережного районного центру зайнятості м.Дніпропетровська до ОСОБА_1 про стягнення суми - закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її постановлення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.
Головуючий: С.В. Чабаненко
Суддя: С.М. Іванов
Суддя: А.В. Шлай