09 жовтня 2014 рокусправа № 2а-16441/10/0470
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Кругового О.О.
суддів: Богданенка І.Ю. Дадим Ю.М.
за участю секретаря судового засідання: Спірічева Я.В..
за участі третьої особи: ОСОБА_1.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Державного підприємства «Дніпропетровський державних проектний інститут житлового та цивільного будівництва «Дніпроцивільпроект»
на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2011 року у справі №2а-16441/10/0470 за позовом Державного підприємства Державний проектний інститут житлового та цивільного будівництва «Дніпроцивільпроект» до територіальної державної інспекції праці у Дніпропетровській області Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю, третя особа на боці відповідача ОСОБА_1 про визнання незаконним акту та скасування припису, -
14 грудня 2010 року Державне підприємство «Дніпропетровський державний проектний інститут житлового та цивільного будівництва «Дніпроцивільпроект» звернулось до суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати акт Територіальної державної інспекції праці у Дніпропетровській області №04-01-120/322-270 від 24.09.2010 р.; скасувати припис Територіальної державної податкової інспекції праці у Дніпропетровській області « 04-01-120/322-270.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2011 року у задоволенні адміністративного позову відмолено.
Не погодившись з постановою суду Державне підприємство «Дніпропетровський державний проектний інститут житлового та цивільного будівництва «Дніпроцивільпроект», позивач, звернулось з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції матеріального та процесуального права, просить постанову суду скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2012 року апеляційну скаргу Державного підприємства «Дніпропетровський державний проектний інститут житлового і цивільного будівництва «Дніпроцивільпроект» задоволено частково. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2011 року - скасовано. Визнано протиправним та скасовано припис Територіальної інспекції праці в Дніпропетровській області Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю від 24 вересня 2010 року №04-01-120/322-270, в решті позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись з означеним рішенням суду ОСОБА_1, третя особа на боці відповідача, звернувся з касаційною скаргою на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у даній справі.
За наслідками розгляду касаційної скарги Вищим Адміністративним Судом України постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2012 року було скасовано та справу направлено на новий розгляд з підстав порушення вимоги процесуального закону щодо неналежного повідомлення третьої особи про дату, час та місце проведення судового засідання.
Вирішуючи спір між сторонами суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що на підставі звернення ОСОБА_1 головним державним інспектором праці Територіальної державної інспекції праці у Дніпропетровській області Коваленком І.В. 24.09.2010 року було проведено перевірку господарської діяльності позивача на предмет дотримання законодавства про працю.
За результатами перевірки складено акт від 24.09.2010 р. № 04-01-120/322 та складено припис від 24.09.2010 р. № 04-01-120/322-270.
Відповідно до висновків акту перевірки, позивачем було допущено порушення вимог чинного законодавства про працю, а саме ч.2, ст.24, ч.3 ст.32, ст.103, п.6 ч.1 ст.25, ч.1 ст.71 КЗпП.
На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято припис №04-01-120/ 322 - 270 відповідно до якого выдповыдача було зобов'язано:
- забезпечити дотримання вимог ч. 2 ст. 21 КЗ пП України, згідно яких укладення трудового договору з працівником ( на основне місце роботи) проводити тільки у разі надання ним своєї трудової книжки;
- забезпечити дотримання вимог ч. 3 ст. 32, ст. 103 КЗпП України, ч. 2 ст. 29 Закону України "Про оплату праці" згідно яких запровадження в дію зменшення посадового окладу працівника Підприємства здійснювати тільки після закінчення 2-х місяців з дня попередження про зменшення розміру оплати його праці;
- забезпечити дотримання вимог ч. 3 ст. 97 КЗпП України, ст. 22 Закону України "Про оплату праці", згідно яких директору Підприємства, як суб'єкту організації оплати праці заборонено в односторонньому порядкупогіршувати умови оплати праці (ситем та розмірів оплати праці), а тому забезпесити встановлення заробітної плати працівникам підприємствау відповідності до умов чинного законодавства України про працю;
- забезпечити дотримання вимог п.6 ч. 1 ст. 25 Закону України "Про відпустки", згідно яких, за бажанням пенсіонера за віком, відпустку без збереження заробітної плати тривалістю 30 календарних днів щорічно - надавати йому в обов'язковому порядку;
- забезпечити дотримання вимог ч. 1 ст 71 КЗпП України, згідно яких залучати окремих працівників до роботи у вихідні дні ( передбачених законом випадках), тільки з дозволу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) підприємства, організації.
Правомірність та обгрунтованість висновків Акту від 24.09.2010 р. № 04-01-120/322 та вимог Припису від 24.09.2010 р. № 04-01-120/322-270 є предметом спору переданого на вирішення суду.
Відмовляючи в задоволені позовних вимог з приводу визнання незаконним Акту від 24.09.2010 р. № 04-01-120/322 який на думку позивача містить неправдиві відомості, суд першої інстанції зазначив про те, що акт перевірки не є рішенням який породжує правові наслідки для позивача, а тому не може бути оскаржений в порядку адміністративного судочинства.
Суд апеляційної інстанції погоджується із зазначеною позицією, оскільки оскаржуваний акт носить інформаційний характер, не містить рішень суб'єкта владних повноважень, не спричиняє виникнення будь-яких прав і обов'язків осіб чи суб'єктів владних повноважень, а отже, не породжує правовідносин, що можуть бути предметом спору.
Відтак вимоги адміністративного позву Державного підприємства «Дніпропетровський державних проектний інститут житлового та цивільного будівництва «Дніпроцивільпроект» щодо скасування акту, складеного в результаті перевірки задоволенню не підлягають, оскільки оскаржуваний акт не впливає на права та обов'язки позивача та не створює для нього наслідків, які б мали юридичну силу.
В свою чергу, вимоги позивача з приводу скасування Припису від 24.09.2010 р. № 04-01-120/322-270 підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено і підтверджено матеріалами справи, що при складанні акту перевірки та припису, державним інспектором праці було допущено описку, а саме замість ч.2 ст.24 КЗпП України, в Приписі була зазначена ч.2 ст.21 КЗпП.
Як вбачається з акту перевірки, видання наказу від 10.09.2010р. № 175-к в частині допуску ОСОБА_1 з 10.09.2010 року до виконання обов'язків за посадою без наявності трудової книжки в зв'язку з поновленням на роботі за рішенням суду, порушує вимоги ч.2 ст. 24 КЗпП України.
За думкою посадової особи, укладення трудового договору з працівником не може відбутися за відсутності трудової книжки.
Із зазначеною позицією посадової особи суд апеляційної інстанції не погоджується за наступних підстав.
Статтею 24 КЗпП України регулюється порядок укладання трудового договору та частиною другою зазначеної статті покладений обов'язок на громадянина, який влаштовується на роботу надати необхідний перелік документів, в тому числі і трудову книжку.
У відповідності до положень ч.ч. 3, 4 ст. 24 КЗпП України, укладення трудового договору оформлюється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.
Таким чином, початок трудових правовідносин пов'язується або з фактичним допущенням працівника до роботи, або з оформленням наказу чи розпорядження власника.
За змістом акту перевірки ОСОБА_1 було допущенно до виконання своїх попередніх обов'язків з 10.09.2010 року, про що був складений наказ №175-к, однак останній, на час виконання рішення суду про його поновлення, не надав трудової книжки.
Отже, з урахуванням обставин справи та положень ст..24 КЗпП України, висновки відповідача стосовно неможливості проведення дій з поновлення на роботі третьої особи без отримання від нього трудової книжки не відповідають вимогам чинного законодавства, а тому припис інспектора з приводу дотримання вимог ч.2 ст.24 КЗпП України є неправомірний та свідчить про протиправний характер першої вимоги оскаржуваного припису.
Щодо другої та третьої вимог оскаржуваного припису відповідача, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
За матеріалами справи вбачається, що рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 був поновлений на роботі на посаді заступника директора по загальним питанням Державного підприємства «Дніпропетровський державних проектний інститут житлового та цивільного будівництва «Дніпроцивільпроект».
На виконання зазначеного рішення керівництвом ДП «Дніпропетровський державних проектний інститут житлового та цивільного будівництва «Дніпроцивільпроект» був виданий наказ від 10.09.10р. № 175 із зазначенням часу поновлення та розміру окладу, а саме з 03.04.2006 року з окладом згідно штатного розкладу, діючим на момент звільнення.
Зазначені дії були розцінені як порушення трудових прав ОСОБА_1, та пунктами 2,3 Припису від 24 вересня 2010 року позивача було зобов'язано забезпечити
дотримання вимог ч.3 ст.32, ч.3 ст.97, ст..103 КЗпП України, ст..22, ч.2 ст.29 Закону України «Про оплату праці», а саме дотримуватися порядку зменшення посадового окладу після 2-х місяців з дня попередження працівника про розмір оплати його праці, та погіршувати оплату праці в односторонньому порядку.
Звертаючись з вимогами про скасування припису, в даній частині, відповідач обґрунтовував їх тим, що посадовий оклад складав на день звільнення 1400 грн., тобто 87, 5% від посадового окладу директора підприємства, що і є основною умовою визначення посадового окладу ОСОБА_1 на момент його поновлення.
З даними доводами позивача суд апеляційної інстанції не погоджується виходячи з наступного.
У відповідності до п. 1 Наказу №175-К від 10.09.2010 року про поновлення на попередній роботі з 03.04.2006 року на посаді заступника директора по загальним питанням з окладом згідно штатного розкладу, позивач визначив розмір окладу який діяв на момент звільнення.
Однак, вимогами ч. 3 ст. 32, ст. 103 КЗпП України, ч. 2 ст. 29 Закону України "Про оплату праці" визначено що запровадження в дію зменшення посадового окладу працівника Підприємства здійснюється тільки після закінчення 2-х місяців з дня попередження про зменшення розміру оплати його праці.
Згідно положень ч. 3 ст. 97 КЗпП України, ст. 22 Закону України "Про оплату праці", директору Підприємства, як суб'єкту організації оплати праці заборонено в односторонньому порядку погіршувати умови оплати праці (ситем та розмірів оплати праці).
Як зазначалося вище, ОСОБА_1 було поновлено на попередній посаді заступника директора Підприємства по загальним питанням з 03.04.2006 року (дати незаконного звільнення) наказом від 10.09.2010 року із окладом, що діяв на час звільнення позивача.
Однак, за час звільнення ОСОБА_1 до його поновлення, посадовий оклад заступника директора з загальних питань було збільшено, без врахування змін прожиткового мінімуму та розміру мінімальної заробітної плати для працездатних осіб станом на час винесення наказу про поновлення працівника на робті.
Відповідно до ст.. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому вираженні, що за трудовою згодою чи власник уповноважений їм орган виплачує працівнику за виконану їм роботу.
Заробітна плата носить постійний характер та становить матеріальне джерело для забезпечення належного рівня життєдіяльності працівників різних сфер економіки, тому вона підлягає індексації.
Згідно до ст. 1 Закону «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 року №1282-XII індексація грошових доходів населення це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Вказане свідчить про переодичність змін розміру окладів відповідних посад працівників протягом певного часу, що зокрема пов'язано із зміною прожиткового мінімуму та розміру мінімальної заробітної плати для працездатних осіб, які встанолюються окремо, в порядку визначеному законодавством.
Отже, при поновленні ОСОБА_1 на роботі позивачу слід було врахувати, що таке поновлення має відбуватися з часу прийняття незаконного наказу про звільнення особи з займаної посади, в даному випадку з 03.04.2006 р., однак із застосуванням розміру окладу відповідної посади станом на час прийняття наказу про поновлення особи на роботі, а саме станом на 10.09.2010 року.
Вказане, зумовлено необхідністю недопущення зменшення складових грошової винагороди (заробітної плати) працівника, затвердженої та обрахованої індивідуально, у відповідності до вимог чинного законодавства України на поточний період часу.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками перевіряючого органу стосовно безпідставного заниження окладу третьої особи при поновленні його на роботі. Вказане свідчить про законність та обгрунтованість вимог в частині п. 2 та 3 оскаржуваного припису відповідача та відсутність підстав для їх скасування.
Також, щодо неправомірності припису відповідача щодо забезпечення дотримання вимог п.6 ч.1 ст. 25 ЗУ «Про відпустки».
Як вбачається з матеріалів перевірки ОСОБА_1 заявами від 15.09.2010 року та від 13.09.2010 року звертався до директора ДП ДДПІ «Дніпроцивільпроект» з проханням надати йому, як дитині війни та пенсіонеру, відпустку без збереження заробітної плати терміном 14 днів починаючи з 16.09.2010 року без зазначенням причин.
Однак, в задоволені заяви було ОСОБА_1 відмовлено, відпустку не було надано, що стало підставою для винесення припису головним державним інспектором праці з приводу порушення вимог п. 6 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про відпустки» та прийнято вимогу про усунення зазначених порушень прав працівників на підприємстві.
З вимогами відповідача про забезпечення дотримання вимог п.6 ч.1 ст. 25 ЗУ «Про відпустки» суд апеляційної інстанції не погоджується виходячи з наступного.
Чинним законодавством, а саме ст.. 2 Закону України «Про відпустки» визначено право на відпустки яке мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).
Отже, зазначене право забезпечується, як гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом, так і забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.
Отже, законодавцем регламентовано право працівника на отримання відповідного виду відпустки у визначеному Законом порядку, а також встановлено обов'язок для роботодавця щодо гарантованого надання відпустки із збереженням на її період місця роботи (посади) працівникам.
У відповідності до п.6 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про відпустки» пенсіонерам за віком та інвалідам III групи надаються додаткові відпустки без збереження заробітної тривалістю до 30 календарних днів щорічно.
У відповідності до ст.. 5 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» особи, що мають статус «діти війни» мають право на використання чергової відпустки в зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки без збереження заробітної плати строком до двох тижнів на рік.
Із зазначених норм права вбачається, що чинним законодавством встановлено обов'язок роботодавця щодо обов'язкового надання окремим категоріям працівників додаткової відпустки без збереження заробітної плати щорічно. Однак, законодавцем не встановлено жодних застережень щодо сезонності або періодичності такої відпустки в розрізі календарного року.
При цьому, слід мати на увазі, що у відповідності до загальних правил надання працівникам відпусток, період перебування особи у відпустці погоджується з роботодавцем шляхом подання до керівного органу заяви із проханням надати відпустку із зазначенням початкової дати та її тривалості у календарних днях. Після погодження терміну та часу відпустки керівним органом роботодавця приймається рішення щодо можливості надання відповідної відпустки працівнику, яке оформлюється Наказом.
Таким чином, обов'язок щодо надання додаткової відпустки працівнику без збереження заробітної плати саме у визначений в заяві період часу виникає лише з моменту погодження такої заяви працівника керівним органом.
Як зазначалося вище, ОСОБА_1 звертався до керівника ДП ДДПІ «Дніпроцивільпроект» із заявами про надання йому додаткової відпустки без збереження заробітної плати, як особі, що має статус «дитини війни», із зазначенням її терміну та початкової дати, проте матеріали справи не містять відомостей щодо погодження керівником підприємства заяви ОСОБА_1 про надання йому додаткової відпустки. Відсутні такі відомості й в матеріалах перевірки позивача.
Натомість, як вбачається з акту перевірки керівником ДП ДДПІ «Дніпроцивільпроект» було прийнято розпорядження «Про забезпечення техніки безпеки на період ремонтних робіт покрівлі будівлі інституту» від 16.09.2010 року та наказ «Про роботу у вихідні дні», що свідчать про наявність у вказаний період часу (з 16.09.2010 р. по 21.09.2010 року) виробничої необхідності в працівниках, в тому числі й в ОСОБА_1, на той час заступника директора по загальних питаннях, для залучення їх до роботи в період проведення ремонтних робіт покрівлі будівлі інституту.
Крім того, перевіркою встановлено, що після закінчення ремонтних робіт покрівлі будівлі інституту, ОСОБА_1 було повідомлення про можливість отримання додаткової відпустки без збереження заробітної плати у відповідності до ст.. 25 Закону України «Про відпустки» з 21.09.2010 року.
Отже, враховуючи те, що роботодавцем не було погоджено заяв ОСОБА_1 щодо надання йому додаткової відпустки без збереження заробітної плати у зв'язку з існуванням виробничої необхідності, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що позивачем не порушено вимог п.6 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про відпустки», оскільки у роботодавця не виникло обов'язку щодо надання третій особі відпустки саме у визначений в заявах від 13.09.2010 року та 15.09.2010 року термін.
За таких обставин, пункт 4 вимог Припису № 04-010120/322-270 носить протиправний характер та підлягає скасуванню.
Стосовно пункту 5 вимог оскаржуваного Припису відповідача суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
У відповідності до матеріалів перевірки головним державним інспектором праці було встановлено порушення вимог ч. 1 ст. 71 КЗпП України, а саме залученняі ОСОБА_1 до роботи у вихідні дні без попереднього погодження із профспілковим органом.
Однак, із таким висновком перевіряючого органу неможливо погодитись з огляду на наступне.
Встановлені обставини справи свідчать про те, що 08.09.2010р. директор ДП ДДПІ «Дніпроцивільпроект» звернувся до профспілкового комітету з проханням розглянути можливість залучення окремих працівників до роботи у вихідні дні, а саме 18 та 19 вересня 2010 року.
13.09.2010 року він отримав відповідь про погодження профспілковим комітетом залучення окремих працівників ДП ДДПІ «Дніпроцивільпроект» до роботи 18 та 19 вересня 2010 року на підставі протоколу зборів профспілкового комітету .
Як вбачається з акту перевірки 16 вересня 2010 року директором ДП ДДПІ «Дніпроцивільпроект» було прийнято Розпорядження №6-р «Про забезпечення техніки безпеки на період ремонтних робіт покрівлі будівлі інституту», відповідно до якого відповідальних посадових осіб, серед яких ОСОБА_1 - як заступника директора по загальним питанням, зобов'язано вчинити відповідні дії для забезпечення належного рівня техніки безпеки на період виконання ремонтних робіт.
17 вересня 2010 року директором ДП ДДПІ «Дніпроцивільпроект» прийнято наказ №66-А «Про роботу у вихідні дні», відповідно до якого, для належного виконання невідкладних робіт по заміні аварійних плит даху будівлі інституту, відповідно до розпорядження №6-р від 16 вересня 2010 року, залучено до роботи у вихідні дні 18.09.2010 року та 19.09.2010 року у порядку, визначеному статтями 71, 72 КЗпП України заступника директора по загальним питанням ОСОБА_1.
За правилами визначеними ст.. 71 КЗпП України, робота у вихідні дні забороняється.
Однак законодавець передбачив, що залучення окремих працівників до роботи у ці дні допускається тільки з дозволу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) підприємства, установи, організації і лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством і в частині другій цієї статті.
Залучення окремих працівників до роботи у вихідні дні допускається у виняткових випадках, зокрема, для відвернення нещасних випадків, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей, загибелі або псування майна.
Залучення працівників до роботи у вихідні дні провадиться за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.
Згідно ст.. 72 КЗпП України робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі. Оплата за роботу у вихідний день обчислюється за правилами статті 107 цього Кодексу.
Отже, чинним законодавством встановлено обов'язок роботодавця щодо залучення окремих працівників до роботи у вихідні дні лише у виняткових випадках, перелік яких визначено Законом, та за обов'язкової згоди на це виборного органу первинної профспілкової організації на підставі письмового наказу (розпорядження) керівного органу роботодавця.
Як свідчать матеріали справи, директор ДП ДДПІ «Дніпроцивільпроект» 08.09.2010 року звернувся до первинного профспілкового органу із проханням розглянути можливість залучення окремих працівників до роботи у вихідні дні, а саме 18 та 19 вересня 2010 року.
Відповідно до протоколу №5 Первинної профспілкової організації ДП ДППІ «Дніпроцивільпроект» членами профспілкової організації було розглянуто звернення адміністрації інституту щодо роботи окремих працівників у неробочі дні, та прийнято рішення про погодження роботи окремих працівників інституту у вихідні дні одноголосно.
Отримавши дозвіл на залучення до роботи у вихідні дні директор ДП ДДПІ «Дніпроцивільпроект», в окремому порядку мав право приймати письмовий наказ (розпорядження) щодо залучення до роботи у вихідні дні відповідальних працівників інституту.
Отже, виходячи з вищевикладеного суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що позивачем правомірно із дотриманням вимог чинного законодавства було прийнято рішення про залучення до роботи у вихідні дні ОСОБА_1, як відповідальної особи, з метою недопущення нещасних випадків під час здійснення ремонту покрівлі будівлі інституту із попереднім погодженням на це профспілкового органу на підставі письмового наказу.
Доводи третьої особи на боці Відповідача з приводу звернення директора до профспілкового органу до часу його поновлено, суд вважає необґрунтованими, оскільки саме рішення щодо залучення працівників у вихідні дні профспілковим органом було прийнято в день виконання рішення суду про його поновлення на роботі.
Крім того, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Як вбачається з акту перевірки головним державним інспектором праці було зроблено висновок про неправомірне залучення директором ДП ДДПІ «Дніпроцивільпроект» ОСОБА_1 до роботи у вихідні дні без попереднього погодження на це профспілкового органу. В той же час, матеріали перевірки не містять дослідження будь-яких документів або рішень первинної профспілкової організації інституту, що стосуються розгляду та вирішення питання щодо залучення окремих працівників до роботи в вихідні дні, хоча про існування зазначеного органу в акті перевірки зазначено.
Отже, перевіряючий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог ст.. 71 КЗпП України, на підставі лише свідчень третьої особи, без дослідження належним чином фактичних обставин, що мають значення для прийняття рішення та без надання їм належної оцінки в межах власних повноважень..
Вказане свідчить про безпідставність висновку відповідача про порушення позивачем ч.1 ст. 71 КЗпП України, та прийняття припису в частині усунення вказаного порушення.
У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Проте, відповідачем в порушення вимог ч. 2 ст. 71 КАС України не доведено, що директором ДП ДДПІ «Дніпроцивільпроект» було залучено до роботи у вихідні дні ОСОБА_1 із порушенням вимог ст. 71 КЗпП України, що є підставою для задоволення позовних вимог в цій частині.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскаржувана постанову є незаконною та необґрунтованою, висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, що вказує на необхідність скасування постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду та прийняття нової постанови про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись ч.3 ст.160, ст.195, ст.196, п.3 ч.1 ст.198, ст.202, ст.205, ст.207 КАС України суд, -
Апеляційну скаргу Державного підприємства «Дніпропетровський державний проектний інститут житлового та цивільного будівництва «Дніпроцивільпроект» - задовольнити частково.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2011 року у справі №2а-16441/10/0470 - скасувати та прийняти нову.
Позовні вимоги Державного підприємства «Дніпропетровський державних проектний інститут житлового та цивільного будівництва «Дніпроцивільпроект» - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати пункти 1, 4, 5 припису Територіальної державної інспекції праці у Дніпропетровській області Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю від 24 вересня 2010 року №04-01-120/322-270.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.
Головуючий: О.О. Круговий
Суддя: І.Ю. Богданенко
Суддя: Ю.М. Дадим