ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
04 листопада 2014 року 15:45 № 826/12671/14
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Амельохіна В.В., суддів: Аблова Є.В., Шулежка В.П. розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Державного земельного агентства України,
Головного управління Державного земельного агентства у Донецькій області,
Міськрайонного управління Державного земельного агентства у м. Красному Лимані та Краснолиманському районі
про визнання протиправними та скасування наказів та поновлення на роботі,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся з позовом до Державного земельного агентства України (далі по тексту - відповідач-1), Головного управління Державного земельного агентства у Донецькій області (далі по тексту - відповідач-2) та Міськрайонного управління Державного земельного агентства у м. Красному Лимані та Краснолиманському районі (далі по тексту - відповідач-3) про:
- скасування наказу відповідача - 1 від 29.07.2014р. №357-кт/а про звільнення;
- скасування наказу відповідача -2 від 29.07.2014р. №1392;
- поновити позивача на посаді начальника Міськрайонного управління Державного земельного агентства у м. Красному Лимані та Краснолиманському районі з 29.07.2014р.;
- стягнути з відповідача - 1 на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу;
- стягнути з відповідача - 1 на корить позивача моральну шкоду у розмірі 1грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувані рішення прийняті неправомірно.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав.
Відповідач-1 проти заявленого позову заперечив, посилаючись на те, що оскаржувані позивачем рішення прийняті правомірно.
Відповідач - 3 подав клопотання про розгляд справи без його участі. Позовні вимоги підтримали.
В судовому засіданні 29.10.2014р. суд по справі перейшов в письмове провадження на підставі статті 128 КАС України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
З матеріалів справи вбачається, що Наказом Держземагенства України №1429-кт/а від 8 липня 2013 року; наказом Головного управління Державного земельного агентства у Донецькій області від 09.07.2013р. №121-к та Наказом №1/ос від 30 серпня 2012 року відділу Держземагентства у м. Красному Лимані та Краснолиманському районі ОСОБА_1 призначено на посаду начальника відділу Держземагентства у м. Красному Лимані та Краснолиманському районі.
Відповідно до наказу Державного агентства України із земельних ресурсі №357-кт/а від 29 липня 2014 року позивача звільнено з посади начальника Міськрайонного управління Держземагентства у м. Красному Лимані та Краснолиманському районі за порушення Присяги державного службовця відповідно до п. 6 ст. 30 Закону України "Про державну службу". Підставою звільнення став Лист Головного управління Держземагентства у Донецькій області від 28.07.2014 р. №21-5-0.12-4451/2-14.
Наказом Міськрайонного управління Державного земельного агентства у м. Красному Лимані та Краснолиманському районі №29-к від 13.08.2014р. оголошено накази Державного земельного агентства України та Головного управління Державного земельного агентства у Донецькій області про звільнення ОСОБА_1 з посади 29 липня 2014 року.
Доказів ознайомлення позивача із вказаним наказом відповідачами суду не надано.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно із частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.10 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року N 3723-XII (надалі - Закон N 3723-XII) основними обов'язками державних службовців є, у тому числі, додержання Конституції України та інших актів законодавства України; забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів відповідно до їх компетенції; недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина; сумлінне виконання своїх службових обов'язків, ініціатива і творчість в роботі. Державний службовець повинен діяти в межах своїх повноважень.
Відповідно до ст. 5 Закону України "Про державну службу" державний службовець повинен сумлінно виконувати свої службові обов'язки, шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, дотримуватися високої культури спілкування; не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця.
Статтею 10 вказаного Закону визначено, що державний службовець зобов'язаний дотримуватися Конституції України та інших актів законодавства України, забезпечувати ефективну роботу та виконувати завдання державних органів відповідно до їх компетенції, не допускати порушень прав і свобод людини та громадянина, виконувати покладені на нього службові обов'язки, своєчасно і точно виконувати рішення державних органів чи посадових осіб, розпорядження і вказівки своїх керівників тощо. Державний службовець повинен діяти в межах своїх повноважень.
Згідно з ч. 2 ст.11 Закону України "Про державну службу" конкретні обов'язки та права державних службовців визначаються на основі типових кваліфікаційних характеристик і відображаються у посадових положеннях та інструкціях, що затверджуються керівниками відповідних державних органів у межах закону та їх компетенції.
Підстави припинення державної служби визначені ст.30 Закону, якою передбачено, що державна служба може бути припинена на загальних підставах, передбачених Кодексом законів про працю України (надалі по тексту КЗпП).
Судом встановлено, що позивача звільнено з займаної посади державного службовця на підставі п.6 ч.1 ст.30 Закону України "Про державну службу" (надалі по тексту Закон № 3723-ХІІ).
З аналізу вищезазначених норм вбачається, що підставами для припинення державної служби є невиконання (неналежне виконання) посадових обов'язків та неможливість застосування за таке порушення заходів дисциплінарного впливу або дисциплінарних стягнень, передбачених Кодексом законів про працю України, включаючи звільнення. Відповідач -1 повинен був мотивувати таке звільнення. Обов'язковість такого мотивування обумовлена тим, що процедура притягнення особи до дисциплінарної відповідальності чітко врегульована, завдяки чому забезпечується належний захист прав та інтересів працівника. Зокрема, дисциплінарне стягнення має відповідати тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку та ступеню вини особи, при визначенні виду стягнення має бути врахований характер правопорушення, обставини, за яких воно було вчинене, попередня поведінка особи, її ставлення до служби тощо.
Постановою Кабінету Міністрів України №950 від 13.06.2000р. затверджений Порядок проведення службових розслідувань стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, пунктом 1 якого передбачено, що відповідно до цього Порядку стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може бути проведено службове розслідування: у разі невиконання або неналежного виконання ними службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або заподіяло значну матеріальну чи моральну шкоду громадянинові, державі, підприємству, установі, організації чи об'єднанню громадян.
Пунктами 7, 10 Порядку №950 передбачено, що особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, стосовно якої проводиться службове розслідування, має право: отримувати інформацію про підстави проведення такого розслідування; надавати усні або письмові пояснення, робити заяви, подавати документи, які мають значення для проведення службового розслідування; звертатися з клопотанням про опитування інших осіб, яким відомі обставини, що досліджуються під час проведення службового розслідування, а також про залучення до матеріалів розслідування додаткових документів, видань, інших матеріальних носіїв інформації стосовно предмета службового розслідування; подавати у письмовій формі зауваження щодо проведення службового розслідування, дій або бездіяльності осіб, які його проводять; звертатися з обґрунтованим клопотанням у письмовій формі до керівника органу державної влади, який приймає рішення щодо складу комісії з проведення службового розслідування, про виведення з її складу осіб, які особисто заінтересовані в результатах такого розслідування. Про прийняте за результатами розгляду клопотання рішення письмово повідомляється особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
За результатами розгляду керівник органу державної влади (посадова особа), який прийняв рішення щодо проведення службового розслідування, приймає в десятиденний термін з дати надходження акта службового розслідування відповідне рішення, з яким ознайомлюється особа, стосовно якої проводилося службове розслідування. За матеріалами службового розслідування особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може бути притягнута до відповідальності згідно із законодавством.
Аналізуючи законодавство щодо порядку притягнення службовців до відповідальності за дисциплінарні проступки суд дійшов висновку, що дисциплінарне провадження передбачає порушення дисциплінарної справи, розслідування обставин проступку, розгляд справи посадовою особою, прийняття рішення за наслідками розгляду.
З матеріалів справи вбачається, що в.о. начальника Головного управління Держземагентства у Донецькій області Т.Н. Куций надіслано на адресу Голови Держземагенства України Рудику С.Я. Доповідну записку від 24.07.2014 р. №б/н, в якій зазначено, що позивач у період проведення АТО виїхав до Харківської області не проінформувавши в.о. начальника Головного управління Держземагентства у Донецькій області. При наданні документів для підготовки наказів Головного управління Держземагентства у Донецькій області систематично допускає похибки при узгодженні землевпорядної документації, наданні висновку щодо узгодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, оформлені витягів з державної статистичної звітності про наявність земельні, оформленні викопіювань із чергового кадастрового плану, що проводять до неможливості прийняття наказів Головного управління Держземагентства у Донецькій області про передачу земельних ділянок державної власності у власність (користування) у встановлені терміни.
Проте, з матеріалів справи вбачається, що в період проведення АТО позивач перебував з 02.06.2014р. по 02.07.2014р. в плановій відпустці, яка була погоджена за два тижні з Краснолиманською міською радою. Під час відпустки декілька разів, як пояснив сам позивач, виїжджав до м. Харкова на декілька днів до своєї доньки.
Стосовно похибок при узгодженні землевпорядної документації, позивач пояснив, що свідченням результативності його роботи є показові результати роботи колективу: у 2013 році за високі показники з проведення державної реєстрації земельних ділянок та правовстановлюючих документів, управлінню було оголошено Подяку Головного управління, а також неодноразово нагороджувався Почесними грамотами Краснолиманської міської ради, Донецької облдержадміністрації, Держземаганства України; періодично підвищував свій професійний рівень знань.
Також, в матеріалах справи міститься лист за підписом в.о. начальника Головного управління Держземагентства у Донецькій області Т.Н. Куций, який було надіслано на адресу Голови Держземагенства України Рудику С.Я. від 28.07.2014 р. №21-5-0.12-4451/2-14 про звинувачення позивача у участі в антидержавних настроях.
Разом з тим, доказів (крім зазначеного листа), які б переконливо свідчили (допити свідків, наявність кримінальних справ, вироку суду стосовно ОСОБА_1) тощо, відповідачами не надано.
При цьому в пункті 6 частини 1 вказаної норми Закону № 3723-ХІІ визначено не окремий вид відповідальності державних службовців за порушення Присяги, а спеціальну підставу для припинення державної служби. Слід зазначити, що припинення державної служби відбувається у формі звільнення.
У частині 2 статті 14 Закону № 3723-ХІІ законодавець визначив ще два додаткові заходи дисциплінарного впливу для державних службовців, вказавши, що крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України (стаття 147 КЗпП), можуть застосовуватися попередження про неповну службову відповідність і затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.
Таким чином, законодавець навів вичерпний перелік дисциплінарних стягнень, які можуть бути застосовані до державних службовців, а також підстави припинення державної служби.
Разом з тим, порядок застосування таких заходів впливу у Законі № 3723-ХІІ не передбачено. Натомість порядок застосування дисциплінарних стягнень, у тому числі звільнення, врегульовано у КЗпП (стаття 149).
За умовами статті 17 Закону №3723-ХІІ громадяни України, які вперше зараховуються на державну службу, приймають Присягу.
Складаючи Присягу, державний службовець покладає на себе не тільки певні службові зобов'язання, але й моральну відповідальність за їх виконання.
Отже, під порушенням Присяги слід розуміти скоєння державним службовцем проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як носія влади, що призводить до приниження авторитету державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 прийняв Присягу державного службовця 03.03.1994 року, що підтверджує записом в трудовій книжці УКР №1687272 (№ 17 запису) та копією Присяги державного службовця.
Аналізуючи текст Присяги, можна дійти висновку, що в основі поведінки державного службовця закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, недодержання яких утворює факт порушення Присяги. Тому, складаючи Присягу, державний службовець покладає на себе не тільки певні службові зобов'язання, але й моральну відповідальність за їх виконання. У зв'язку з цим як порушення Присяги слід розуміти скоєння державним службовцем проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження авторитету державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.
Отже, і порушення Присяги, і дисциплінарне правопорушення може бути наслідком недотримання, порушення державним службовцем як правових, так і етичних (моральних) засад проходження публічної служби. Таким чином, припинення державної служби у зв'язку з порушенням Присяги та дисциплінарна відповідальність державних службовців можуть бути наслідком існування схожих фактичних підстав у разі вчинення державним службовцем достатньо близьких за характером одне до одного дисциплінарного або іншого правопорушень. Звільнення за порушення присяги може мати місце лише тоді, коли державний службовець скоїв проступок проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків. Тобто звільнення за порушення присяги має застосовуватися за конкретні надзвичайно тяжкі проступки, як за фактом їх вчинення, так і за наслідками, до яких вони призводять.
Припинення державної служби за порушення Присяги є найсуворішою санкцією відповідальності державного службовця, який вчинив діяння, несумісне з посадою. Тому рівень юридичних гарантій захисту прав зазначеної особи в процедурах вирішення питань застосування такої відповідальності має бути не меншим, ніж під час звільнення з державної служби за вчинення дисциплінарного правопорушення, з дотриманням порядку та строків притягнення до дисциплінарної відповідальності.
При цьому, державний службовець, який вчинив дисциплінарний проступок, не може бути звільнений за порушення Присяги, якщо цей проступок неможна кваліфікувати як порушення Присяги.
З матеріалів справи вбачається, що підставою для звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Міськрайонного управління Держземагентства у м. Красному Лимані та Краснолиманському районі Донецької області слугували Лист від 28.07.2014 р. №21-5-0.12-445/2-14 та Доповідна записка від 24.07.2014 р. №б/н в.о. начальника Головного управління Держземагентства у Донецькій області Куцого Т.Н.
Зі змістом доповідної записки позивача не ознайомлювали. В наказі Державного агентства України із земельних ресурсі №357-кт/а від 29 липня 2014 року не вказано, в чому полягає порушення ОСОБА_1 Присяги державного службовця, та не наведено відповідних мотивів, за яких неможливе його подальше перебування на державній службі.
Отже, рішення щодо звільнення позивача саме за порушення Присяги необґрунтоване, тобто прийняте без урахування усіх обставин, що мали значення для його прийняття.
Судом встановлено, що на час звільнення позивача службове розслідування з метою з'ясування обставин, що стали підставою для звільнення ОСОБА_1 з посади не проводилось, тобто, звільнення позивача відбулось без будь-якої перевірки фактів та обставин його діяльності на займаній посаді. Враховуючи обраний вид відповідальності, який застосований щодо позивача, а саме, звільнення за порушення Присяги державного службовця, є необґрунтованим. Таким чином, відповідачами мали бути вжиті усі можливі та передбачені чинним законодавством заходи для з'ясування обставин порушення Присяги державного службовця, з метою недопущення у подальшому подібних випадків, проте, відповідачами цього не було вчинено.
Разом з тим суд зазначає, що згідно листків непрацездатності серія: АГК №855771, АГК №602263 позивач у період з 29.07.2014 року перебував на лікарняному, тобто, був відсутній на роботі з поважних причин. Також представник позивача зазначив, що продовжував хворіти і на час звернення до суду.
У відповідності до ч. 3 ст. 40 КЗпП не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.
Відповідно до п. 1.1 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян (затверджено Наказом Міністерства охорони здоров'я України 13.11.2001 № 455, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 4 грудня 2001 р. за № 1005/6196) визначено, що тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності.
Таким чином, підготовка наказу про звільнення була проведена з суттєвими порушеннями прав позивача, оскільки в період його складання позивач перебував на лікарняному.
Про недопустимість звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого органу в період його тимчасової непрацездатності зазначив також Верховний Суд України у постанові від 01.10.2013 р. у справі №21-259а13.
В частині позовної вимоги щодо стягнення з відповідача - 1 на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає, що вона задоволенню не підлягає, оскільки позивачем перебував у трудових відносинах з Міськрайонним управлінням Державного земельного агентства у м. Красному Лимані та Краснолиманському районі.
Вимога щодо стягнення з відповідача - 1 на корить позивача моральної шкоди у розмірі 1грн. задоволенню не підлягає, оскільки є необґрунтованою.
Разом з тим, для належного способу захисту порушеного права позивача, суд вважає за можливим стягнути з Міськрайонного управління Державного земельного агентства у м. Красному Лимані на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 71 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, та враховуючи, що докази, наведені відповідачем у запереченнях на позов, не спростовують доводи позивача, суд дійшов висновку, що адміністративний підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Пунктом 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" визначено, що позивачі за подання позовів про стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин від сплати судового збору звільняються.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України N 100 від 8 лютого 1995 року "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" (далі - Порядок), цей Порядок застосовується у випадках вимушеного прогулу працівника (підпункт "з" пункту 1).
У відповідності до ч. 3 п. 2 Порядку, збереження заробітної плати "у всіх інших випадках". До яких відноситься й випадок вимушеного прогулу, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
В довідці Міськрайонного управління Державного земельного агентства у м. Красному Лимані та Краснолиманському районі від 09.10.2014р. №09/10 зазначено, що середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1. на посаді начальника Міськрайонного управління за два останні місяці складає 2 854,90грн.
Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 256 КАС України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Судом встановлено, що позивача звільнено з посади 29.07.2014р.
Таким чином, підлягає стягненню тверда грошова сума в розмірі 6 868,80грн., яка складається із 3 місяців (з 29 липня 2014 року по 5 листопада 2014 року) та 6 днів; 3 148,20грн. (за місяць / 22 (робочих днів) = 143,10грн. (заробітна плата за один день); 2 місяці * 3 148,20грн. (за один місяць) = 6 296,40грн.; 4 (робочих днів: з 31.10.2014р. по 05.11.2014р. винесення Постанови суду) * 143,10грн. = 572,40грн.; 6 296,40грн. (за 2 місяці) + 572,40грн. (за 4 днів) = 6 868,80грн. (сума всього за час вимушеного прогулу).
На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 128, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Державного земельного агентства України від 29.07.2014р. №357-кт/а про звільнення ОСОБА_1
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Державного земельного агентства у Донецькій області від 29.07.2014р. №1392 про звільнення ОСОБА_1
Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Міськрайонного управління Державного земельного агентства у м. Красному Лимані та Краснолиманському районі з 29.07.2014р.
Стягнути з Міськрайонного управління Державного земельного агентства у м. Красному Лимані та Краснолиманському районі на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30 липня 2014 року по 03 листопада 2014 року у сумі 6 868,80грн. (шість тисяч вісімсот шістдесят вісім гривень 80 копійок).
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Міськрайонного управління Державного земельного агентства у м. Красному Лимані та Краснолиманському районі з 29 липня 2014 року та присудження виплати йому заробітної плати в межах суми стягнення за один місяць.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Повний текст постанови виготовлений 04.11.2014р.
Головуючий суддя В.В. Амельохін
Судді: Є.В. Аблов
В.П. Шулежко