05 листопада 2014 року справа № 823/2703/14
м. Черкаси
11 год. 55 хв.
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Каліновської А.В.,
при секретарях судового засідання Шалько І.П., Педані О.В.,
за участю:
представника позивача : Биченка І.Я.,
представника відповідача: Білоуса В.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ТОТ - Стайл" до державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
Позивач звернувся в Черкаський окружний адміністративний суд з вищезазначеним адміністративним позовом, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 26.05.2014р. №0001382301 та №0001392301.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідач помилково дійшов висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства, оскільки з контрагентом ПП "Діловий Партнер плюс" здійснені реальні господарські операції, на підтвердження яких, станом на час проведення позапланової виїзної документальної перевірки позивача були наявні всі первинні документи. Станом на час здійснення господарських операцій ПП "Діловий Партнер плюс" було зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а тому наявність вироку щодо керівника ПП "Діловий Партнер плюс" не може бути негативним наслідком для позивача.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримав з підстав зазначених вище.
Представник відповідача позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю, з огляду на те, що позивачем завищено податковий кредит за листопад 2011 року по правовідносинам з ПП "Діловий Партнер плюс", у зв'язку із відсутністю між контрагентами реального здійснення господарських операцій, оскільки вироком Києво-Святошинського районного суду від 08.10.2013р. керівника ПП "Діловий Партнер плюс" визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 205 КК України, а тому первинні документи по взаємовідносинам позивача з ПП "Діловий Партнер плюс" підписані, від імені останнього невідомими особами, які не мали повноважень, що свідчить про відсутність реального здійснення господарських операцій. Також представник відповідача зазначив, що документів, які б підтвердили транспортування товарів від контрагента до позивача, надано не було.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що товариство з обмеженою відповідальністю "ТОТ - Стайл" зареєстроване як юридична особа 19.12.2005р., ідентифікаційний код 33978617, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Серії АД №439217 та довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) АА №844981, копії яких містяться у матеріалах справи.
На підставі наказу ДПІ у м. Черкасах ГУ Міндоходів у Черкаській області від 29.04.2014р. № 695, направлення від 29.04.2014р. № 328/23-01-22-06 посадовою особою державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю "ТОТ - Стайл" (код 33978617) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства при проведенні взаємовідносин з ПП "Діловий Партнер плюс" (код 33536090) за листопад 2011 року.
За результатами вищезазначеної перевірки ДПІ у м. Черкасах ГУ Міндоходів у Черкаській області складено акт від 13.05.2014р. №144/23-01-22-06/33978617 (далі по тексту - акт перевірки).
В акті перевірки встановлено порушення товариством з обмеженою відповідальністю "ТОТ - Стайл" вимог пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, ст. 44, п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток всього в сумі 21344 грн., в тому числі за 4 квартал 2011 року в сумі 21344 грн.
Також, у висновку акту перевірки вказано на порушення позивачем вимог п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.2 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження позивачем податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за листопад 2011 року в сумі 18560 грн.
На підставі вищезазначеного акта перевірки ДПІ у м. Черкасах ГУ Міндоходів у Черкаській області винесено податкове повідомлення-рішення від 26.05.2014р. №0001382301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 18560 грн. 00 коп., штрафні санкції у сумі 46409 грн. 00 коп., всього на суму 23200 грн. 00 коп. та податкове повідомлення-рішення від 26.05.2014р. №0001392301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток вартість у сумі 21344 грн. 00 коп.
06.06.2014 року ТОВ "ТОТ - Стайл" оскаржило податкові повідомлення-рішення до Головного управління Міндоходів у Черкаській області
Головне управління Міндоходів у Черкаській області своїм рішенням від 27.06.2014р. № 13663/23-00-10-0210 скаргу ТОВ "ТОТ - Стайл" залишило без задоволення, а вказані податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Черкасах ГУ Міндоходів у Черкаській області без змін.
Питання, пов'язані з формуванням платником податку на прибуток і податку на додану вартість валових витрат та податкового кредиту, врегульовано ст.ст. 138, 139, 198 Податкового кодексу України.
Згідно з пунктом 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.
За змістом підпункту 138.1.1 пункту 138.1 названої статті ПК України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.
Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
За приписами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Підпунктом "а" пункту 198.1 статті 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
За змістом наведених правових норм витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактичні здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операцій, яка є підставою для формування податкового обліку платника.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011р. №1936/11/13-11 зазначено, що документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо. При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально
складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Як вбачається з матеріалів адміністративної справи, між позивачем та ПП "Діловий Партнер плюс" укладено договір купівлі-продажу від 09.11.2011 року № 32.
У ТОВ "ТОТ - Стайл" наявні та були надані для перевірки договір, рахунки-фактури, накладні, податкові накладні, виписки по рахунку, платіжні доручення, тобто первинні облікові та податкові документи, з якими Податковий кодекс України пов'язує право платника на формування податкового кредиту з ПДВ та витрат. Дані первинні документи не визнані недійсними, а тому вважаються належними доказами по справі.
Крім того, позивачем, на підтвердження подальшого використання товарів у власній господарській діяльності, придбаних у ПП "Діловий Партнер плюс" в листопаді 2011 року, надано суду видаткові накладні, довіреності, товарно-транспортні накладні, акти прийому-передачі та свідоцтво про реєстрацію машини.
Необґрунтованим є посилання відповідача на відсутність у позивача товарно-транспортних накладних, оскільки п. 3.1 договору купівлі-продажу від 09.11.2011 року № 32 визначено, що передача товару, вказаного у п. 1.1 даного договору, здійснюється транспортними засобами продавця (ПП "Діловий Партнер плюс") за місцем знаходження покупця за рахунок продавця. Крім того, відсутність товарно-транспортної накладної не може бути підставою для висновку про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання ТМЦ, оскільки, відповідною транспортною документацією обов'язково має бути підтверджено здійснення виключно послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару.
Слід наголосити, що перевіркою не встановлено факт безтоварності господарської операції з придбання позивачем товару (робіт, послуг) у вищезгаданого контрагента.
Зазначене надало позивачу підстави для формування податкового кредиту внаслідок придбання вказаних робіт (послуг) у відповідних податкових періодах.
Отже, фактичне виконання вказаних господарських операцій свідчить про їх наповненість належним юридичним змістом, що тягне за собою настання передбачених законом правових наслідків, зокрема, в частині оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість.
Суд не бере до уваги посилання відповідача на ту обставину, що податкові накладні підписані від імені ПП "Діловий Партнер плюс" невідомими особами, без зазначення посади, прізвища та ініціалів осіб, які їх підписали, з огляду на наступне.
Пунктом 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України (в редакції станом на час виникнення спірних зобов'язань) встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).
Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби (п. 201.2 ст. 201 ПК України).
З метою забезпечення практичного застосування статті 201 розділу V Податкового кодексу України, керуючись статтею 8 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» наказом Державної податкової адміністрації України від 20.12.2010 року № 969 затверджено форму Податкової накладної та Порядок заповнення податкової накладної (чинних на час виникнення спірних зобов'язань).
Пунктом 16 Порядку № 969 встановлено, що всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.
З аналізу вищезгаданих положень норм податкового законодавства України вбачається, що податкова накладна лише підписується уповноваженою особою продавця, без розшифровки вказаного підпису особи.
Отже, наявні в матеріалах адміністративної справи податкові накладні містять всі необхідні реквізити та оформлені належним чином.
Таким чином, усі первинні документи позивача оформлені у відповідності до вимог вищезазначених норм законодавства, а тому являються підставою для включення відповідних сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.
Щодо посилання відповідача на вирок Києво-Святошинського районного суду від 08.10.2013р., відповідно до якого директора ПП "Діловий Партнер плюс" ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 205 КК України, то суд зазначає наступне.
Порядок та спосіб виконання контрагентами позивача своїх договірних зобов'язань, а також належне чи неналежне виконання контрагентами обов'язків, покладених на них законом як на суб'єктів господарювання - як то подача звітності, сплата податків та інше, не впливає на дійсність та значимість господарської операції для самого позивача, оскільки такі операції фактично мали місце і були направлені на досягнення конкретної економічної та господарської мети. Протилежного відповідачем суду не доведено.
Вищевикладене спростовує висновок відповідача про наявність у позивача умислу штучного формування податкового кредиту та необґрунтованого завищення від'ємного значення податку на прибуток задля власної вигоди.
У довідці Вищого адміністративного суду України від 15.04.2010 року «Про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону «Про податок на додану вартість» викладено, зокрема, що ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку, при цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.
Отже, допущені порушення одним платником податків у відображенні у податковому обліку певної господарської операції, не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.
Відповідно до вищезазначеного вироку, ОСОБА_3 на прохання невстановленої особи, за грошову винагороду, не маючи наміру здійснювати діяльність пов'язану з виробництвом, продажем товарно-матеріальних цінностей, використанням робіт та наданням послуг, в порушення встановленого законодавством порядку здійснення підприємницької діяльності надав згоду на перереєстрацію на своє ім'я ПП "Діловий Партнер плюс", чим порушив закони України.
Однак, вищезазначеним вироком не встановлені обставини щодо фактичної відсутності здійснення господарських операцій ПП "Діловий Партнер плюс".
При цьому слід враховувати, що норма частини четвертої статті 72 КАС України поширюється лише на особу, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову. Тому обов'язковими є лише обставини щодо безпосередньо цієї особи (засудженого (виправданого) або притягнутого (не притягнутого) до адміністративної відповідальності), а не щодо інших осіб. Отже, не можна вважати обов'язковими обставини щодо діяння фізичної особи, встановлені під час розгляду кримінальної справи, при оцінці правомірності поведінки юридичної особи, працівником (представником) якої була ця фізична особа, якщо йдеться про відповідальність за порушення юридичною особою законодавства, дотримання якого контролюється податковими органами.
За таких обставин, посилання відповідача на відсутність здійснення господарських операцій позивача з ПП "Діловий Партнер плюс" у листопаді 2011 року, судом не береться до уваги.
Крім того, в матеріалах справи міститься копія довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України та свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість ПП "Діловий Партнер плюс", що підтверджує його реєстрацію як платника податку на додану вартість станом на листопад 2011 року. А тому, у суду відсутні докази щодо можливої обізнаності позивача про дефекти у правовому статусі ПП "Діловий Партнер плюс".
Таким чином, враховуючи, що позивачем жодних порушень не вчинено, відповідач безпідставно поклав на позивача відповідальність за дії його контрагента (ПП "Діловий Партнер плюс").
Оскільки, на момент виконання господарських операцій контрагент позивача мав статус платника податку на додану вартість та дійсне свідоцтво платника ПДВ, відповідно, зазначений суб'єкт господарювання мав право і на нарахування податку та складання податкових накладних, адже таке право надано Законом лише для осіб, що зареєстровані в якості платника податку на додану вартість.
Отже, всі податкові накладні виписані ПП "Діловий Партнер плюс", як платником податку на додану вартість станом на момент спірних правовідносин.
Підприємство-контрагент під час здійснення господарських операцій перебував на обліку в органах ДПІ, на час вчинення угод знаходилось в ЄДРПОУ. Доказів зворотнього в акті не наведено, доказів зворотнього відповідачем не надано.
Під час судового розгляду справи відповідачем не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, в розумінні статей 69, 70 КАС України, які б могли свідчити про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди: безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, постійне придбання позивачем товару у посередників, контрагенти яких систематично протиправно не сплачували ПДВ до бюджету.
Отже, наявність у платника податку (позивача у справі) виданої йому податкової накладної є достатніми підставами для формування податкового кредиту, з урахуванням підтвердження реального здійснення господарської операції.
Суд звертає увагу, що неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес"АД проти Болгарії" Європейський суд з прав людини дійшов такого висновку: "…Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".
Вищенаведений висновок Європейський суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні у справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії", у пункті 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.
Аналізуючи викладене, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.
Рішення Європейського суду з прав людини згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", як зазначалося вище, мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського суду з прав людини при вирішенні справ.
У свою чергу, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, враховуючи сукупність встановлених вище обставин справи, суд приходить до висновку про наявність факту здійснення господарських операцій між позивачем та ПП "Діловий Партнер плюс", а тому податкові повідомлення-рішення від 26.05.2014р. №0001382301 та №0001392301 є протиправними та підлягають скасуванню.
Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідач не довів правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. Натомість позивач обґрунтував правомірність заявлених позовних вимог. За таких обставин суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Відповідно до положень ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Керуючись ст.ст. 14, 86, 94, 159-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області №0001382301 від 26.05.2014р.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області №0001392301 від 26.05.2014р.
Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ТОТ - Стайл" 182 (сто вісімдесят дві) грн. 70 коп. судового збору.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня проголошення постанови. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя А.В. Каліновська
Повний текст постанови виготовлено 06 листопада 2014 року.