22-ц/775/139/2014(м)
266/1443/13-ц
Категорія 41 Головуючий у 1 інстанції Сараєв І.А.
Суддя-доповідач Кочегарова Л.М.
18 лютого 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області у складі:
головуючого Ігнатоля Т.Г.,
суддів Попової С.А., Кочегарової Л.М.,
при секретарі Костомановій А.Є.,
розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 11 грудня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, до ОСОБА_2, третя особа - Державне підприємство «Маріупольський морський торговельний порт» (далі ДП «Маріупольський морський торговельний порт»), про усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням та вселення, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Державного підприємства «Маріупольський морський торговельний порт» про визнання ордеру на вселення в кімнату гуртожитку недійсним,
28 березня 2013 року ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, звернулася з позовом до ОСОБА_2 про вселення в двомісну кімнату, визначену під НОМЕР_1 в плані блоку АДРЕСА_1. Просила зобов'язати відповідачку, яка користується тримісною кімнатою, не чинити перешкод в користуванні цим житлом, а також приміщеннями загального користування - коридором № 1, вмивальником № 2, душем № 3, вбиральнею № 4 і залишати запасні ключі від дверей коридору спільного користування на вахті гуртожитку.
У вересні 2013 року ОСОБА_2 звернулася з зустрічним позовом до ОСОБА_3 та ДП «Маріупольський морський торговельний порт» про визнання ордеру на вселення ОСОБА_3 в кімнату гуртожитку недійсним та визнання за нею та членами її сім*ї права на проживання та користування двомісною кімнатою блоку АДРЕСА_1, згідно ордеру на вселення від 17 серпня 2001 року.
Рішенням Приморського районного суду м. Маріуполя від 11 грудня 2013 року позов ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, до ОСОБА_2, третя особа - ДП «Маріупольський морський торговельний порт», про усунення перешкод в користуванні житлом та вселення в двомісну жилу кімнату, площею 12,1 кв.м. визначену за НОМЕР_1 в плані блоку АДРЕСА_1, задоволено. Зобов'язано ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_3, ОСОБА_4 у користуванні жилою двомісною кімнатою та приміщеннями спільного користування в блоці АДРЕСА_1, залишати запасні ключі від дверей коридору спільного користування на вахті гуртожитку. Вселено ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в двомісну жилу кімнату, визначену під НОМЕР_1 в плані блоку АДРЕСА_1. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення скасувати, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_2, яка просила скаргу задовольнити, заперечення ОСОБА_3 та представника ДП «Маріупольський морський торговельний порт» Пефті О.К., дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню за таких підстав.
Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що рішення ДП «Маріупольський морський торговельний порт» про видачу ОСОБА_3 ордеру на двомісну кімнату площею 12,1 кв.м, у блоці АДРЕСА_1, прийнято в межах повноважень підприємства та норм житлового законодавства, а ОСОБА_2 безпідставно чинить перешкоди позивачці в реалізації свого право на вселення у вказану кімнату разом з дитиною.
З висновками суду не можна не погодитися, оскільки вони відповідають обставинам справи та нормам матеріального права, якими регулюються правовідносини, що виникли між сторонами.
Згідно ст.9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 810 ЦК України підстави, умови, порядок укладення та припинення договору найму житла, що є об?єктом права державної або комунальної власності, встановлюється законом. Таким чином, відносини, які виникають у зв?язку з наймом житла, що перебуває у державній або комунальній власності, регулюються Житловим кодексом України та іншими актами житлового законодавства (ч. 1 ст. 3 ЖК України).
Статтями 127, 128, 129 ЖК України передбачено, що для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства та профспілкового комітету. Єдиною підставою для вселення в гуртожиток є спеціальний ордер, який видає адміністрація підприємства.
Згідно ч.1 ст. 59 ЖК України ордер на жиле приміщення може бути визнано недійсним у судовому порядку у випадках подання громадянами не відповідаючих дійсності відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов, порушення прав інших громадян або організацій на зазначене в ордері жиле приміщення, неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення, а також в інших випадках порушення порядку і умов надання жилих приміщень.
Відповідно до п. 10 Розділу II Примірного положення про гуртожитки єдиною підставою для вселення в гуртожиток є спеціальний ордер, який видається адміністрацією підприємства, установи, організації на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку.
Згідно п.19 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого Постановою Міністрів УPCP від 3 червня 1986 року № 208 переселення громадян. при необхідності, з одного жилого приміщення в інше в гуртожитку провадиться за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації та профспілкового комітету з видачею нового ордеру.
Згідно з п. 44 Примірного положення про гуртожитки громадян, які самоправно зайняли жилу площу в гуртожитку, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.
Зі справи вбачається, що на підставі свідоцтва про право власності від 21 січня 2009 року ДП «Маріупольський морський торговельний порт» належить 11/25 часток гуртожитку, загальною площею 2 944,4 кв.м, житловою площею 2 085,8 кв.м, розташованого по АДРЕСА_1 (а.с.72-73).
Рішенням адміністрації та профкому порту № 10/1 від 10 жовтня 1996 року двомісну кімнату площею 11,7 кв.м. у блоці АДРЕСА_1 гуртожитку було надано ОСОБА_2 для проживання із дочкою, видано ордер № 083 від 8 жовтня 1996 року на зайняття зазначеної кімнати (а.с.63).
30 березня 2001 року ОСОБА_2 звернулася до заступника начальника порту з побуту із заявою і просила допомоги їй в отриманні кімнати більшої площі, у зв'язку із хворобою дитини.
Спільним рішенням адміністрації та профкому порту № 06/3 від 17 серпня 2001 року тримісну кімнату в цьому блоці гуртожитку надано ОСОБА_2, їй видано новий ордер № 023 від 17 серпня 2001 року на зайняття зазначеної кімнати, площею 17,0 кв.м (а.с.15-16).
Цим же рішенням, двомісна кімната у блоці АДРЕСА_1, була виділена працівникові підприємства ОСОБА_6
Спільним рішенням адміністрації та профкому порту № 011 від 1 червня 2012 року двомісну кімнату надано ОСОБА_3 для проживання із сином ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, їй видано ордер № 011 від 10 червня 2012 року на зайняття зазначеної кімнати. ОСОБА_3 працює помічником вихователя дитячого садочка № 1 (а.с.6-8).
З актів від 3 липня 2012 року та 16 липня 2012 року, рапорту, складеного представниками гуртожитку, а також з листів заступника начальника порту вбачається, що ОСОБА_2 самовільно замінила новий замок на вхідних дверях та не здає його на вахту, а також перешкоджає ОСОБА_3, яка зареєстрована у гуртожитку, вселитися та проживати у двомісній кімнаті блоку АДРЕСА_1 (а.с.13-14).
Зазначені обставини встановлені судовим рішенням Приморського районного суду м.Маріуполя від 29 травня 2013 року, яке набрало чинності і, відповідно до вимог ст.61 ЦПК України, не підлягають доказуванню.
Таким чином, колегія вважає, що суд першої інстанції, відповідно до вимог ст.212 ЦПК України, оцінив представлені сторонами матеріали за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та дійшов обгрунтованого висновку, що ОСОБА_2 займає спірну двомісну кімнату блоку АДРЕСА_1 без правових підстав, доказів щодо правомірності зайняття спірного житлового приміщення відповідачкою не надано, самостійно звільнити кімнату вона не бажає, тобто, права на проживання у спірній кімнаті гуртожитку вона з дочкою не має і будь-які правові підстави для законного зайняття ними цього житлового приміщення відсутні.
Передбачених законом підстав для визнання недійсним ордеру на зайняття кімнати ОСОБА_3 ОСОБА_2 не наведено і судом не встановлено.
При цьому, колегія суддів враховує, що в суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 не заперечувала того, що вона дійсно зняла старі двері блоку АДРЕСА_1, встановила нові і ключі від цих дверей адміністрації гуртожитку не надала. На повідомлення ОСОБА_3 про те, що у неї є ордер на двомісну кімнату і вона має намір вселитися у гуртожиток, виразила своє заперечення, оскільки вона тривалий час працює в ДП «Маріупольський морський торговельний порт», зробила ремонт у блоці, неодноразово зверталася до адміністрації з приводу покращення житлових умов і вважає, що має право користуватися як двомісною, так і тримісною кімнатами та не бажає, щоб ОСОБА_3 з дитиною заселилася до житлового блоку АДРЕСА_1.
Отже, висновки суду про законність позовних вимог ОСОБА_3 про усунення перешкоду користування житлом та безпідставність позову ОСОБА_2 знайшла своє підтвердження в ході судового розгляду справи в апеляційному суді.
Відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Як вбачається з апеляційної скарги ОСОБА_2, вона вважає, що судове рішення підлягає скасуванню, оскільки згідно з даними свідоцтва про право власності від 21 січня 2009 року кімната у блоці АДРЕСА_1 не є власністю ДП «Маріупольський морський торговельний порт», а за таких підстав, профспілковий комітет порту не мав права видавати ОСОБА_3 ордер на вселення в цю кімнату.
Ці доводи відповідачки є безпідставними, оскільки зі справи вбачається, що згідно із свідоцтвом про право власності, виданим 24 травня 2013 року, спірний блок АДРЕСА_1 входить до приміщення гуртожитку, належного на праві власності ДП «Маріупольський морський торговельний порт» і будь-яких об'єктивних доказів на спростування цих даних відповідачка не надала (а.с.67-72).
Посилання відповідачки в скарзі на те, що рішенням Маріупольської міської ради від 16 квітня 2013 року гуртожиток по АДРЕСА_1 передано до комунальної власності міста і ДП «Маріупольський морський торговельний порт» не мав права підтримувати свій позов у суді, апеляційний суд до уваги не приймає, зважаючи на те, що з пояснень сторін в апеляційному суду вбачається, що фактичне передання гуртожитку дотепер не відбулося, акт прийому - передачі гуртожитку до комунальної власності не складався, реєстрація права власності на гуртожиток за Маріупольською міською радою не відбулася. Крім того, це рішення прийнято після видачі ОСОБА_3 ордеру на вселення у спірну кімнату.
Щодо правомочності дій профспілкового комітету по виділенню ОСОБА_3 двомісної кімнати блоку АДРЕСА_1, то в рішенні суду наведений вичерпний аналіз правових норм, які дають підстави для висновку про те, що адміністрація підприємства та профспілковий комітет діяли в межах своїх повноважень і порушень закону при видачі ордеру ОСОБА_3 ні судом першої інстанції, ні апеляційним судом не встановлено.
Посилання ОСОБА_2 в апеляційній скарзі на те, що вона проводила ремонти в блоці АДРЕСА_1, оплачувала комунальні послуги і вселення інших осіб у двомісну кімнату раніше не здійснювалося, є неспроможними, оскільки ці обставини є недоведеними, всі роботи та витрати проведені та понесені ОСОБА_2 на свій розсуд та ризик, без дозволу власника і ці обставини не є підставою для визнання за ОСОБА_2 права на двомісну кімнату, площею 12,1 кв.м. (а.с.63,66)
За таких обставин, суд першої інстанції правомірно вирішив спір з урахуванням вимог ст.11 ЦПК України.
Доводи апеляційної скарги про те, що будинок батьків ОСОБА_3 не згорів і позивачка має можливість там проживати, що у зв'язку із вселенням позивачки у гуртожиток ОСОБА_2 буде позбавлена можливості приватизувати займане житлове приміщення не спростовують правильних правових висновків суду першої інстанції за даним спором і не є підставою для перегляду судового рішення.
Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду від 11 грудня 2013 року відповідає вимогам матеріального та процесуального права, наведені в скарзі доводи є необґрунтованими й правильність висновків суду не спростовують, а тому, підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 та скасування рішення немає.
Керуючись п.1 ч.1. ст.307, ст.308 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 11 грудня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий Ігнатоля Т.Г.
судді Попова С.А.
Кочегарова Л.М.