22-ц/775/97/2014(м)
266/3198/13-ц
Головуючий у І інстанціі Лузан В.В.
Категорія 37 Доповідач Ткаченко Т.Б.
05 лютого 2014 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецькоі області в складі:
Головуючого - Песоцької Л.І.,
Суддів - Ткаченко Т.Б., Мальцевої Є.Є.,
При секретарі - Кузнецові А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання обов'язкової частки в спадщині на квартиру та грошові внески
та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про відшкодування витрат на лікування, догляд та поховання спадкодавця, треті особи: Друга маріупольська державна нотаріальна контора, приватний нотаріусМаріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_4, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 03 грудня 2013 року,
У липні 2013 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, в якому просив визнати недійсними: договір дарування ?? частки квартири АДРЕСА_1, укладеним між їх батьком, ОСОБА_5, і відповідачкою ОСОБА_3 в 1998 році, та заповіт від імені ОСОБА_5, яким він заповідав ? частку вказаної квартири відповідачці, складений в 2011 році; встановити належну йому обов'язкову частку у спадщині у вигляді окремої кімнати в квартирі.
Посилався на те, що він, як спадкоємець першої черги та інвалід першої групи, в травні 2013 року звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, що відкрилась після смерті батька, ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1. Після цього йому стало відомо, що батько в 1998 році подарував відповідачці ? частку вказаної квартири, а на належну батькові ? частки вказаної квартири є заповіт на ім'я відповідачки. Посилався також, що до 2010 року ніс витрати по утриманню непрацездатного батька.
В листопаді 2013 року позивач ОСОБА_2 звернувся з заявою про залишення його позову в частині визнання недійсними договору дарування і заповіту від імені ОСОБА_5 без розгляду, яка була задоволена ухвалою Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 26 листопада 2013 року.
У вересні 2013 року відповідачка за основним позовом, ОСОБА_3, звернулась з зустрічним позовом до ОСОБА_2 про покладання на останнього і стягнення з нього на її користь ? частку понесених нею витрат на лікування, догляд та поховання спадкодавця, в загальній сумі 25860 грн.14 коп.
Посилалась на те, що батько з 2010 року тяжко захворів, що стало причиною його смерті. Протягом 26 місяців вона здійснювала за батьком догляд із залученням сторонніх осіб, які доглядали за ним, здійснювали повсякденний догляд, придбання продуктів харчування, готування їжі та прибирання квартири. На ці цілі, а також на поховання батька, нею було витрачено 51660 грн.29 коп., що підтверджується документально. Її брат, позивач за основним позовом, в цих витратах участі не брав, однак за законом зобов'язаний відшкодувати їй ? частину цих витрат.
Рішенням Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 03 грудня 2013 року, в яке на підставі ухвали Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 12 грудня 2013 року внесено виправлення, позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_2 право на обов'язкову частку в спадщині після смерті ОСОБА_5 на 1/8 частку квартири АДРЕСА_1 та визнано право на обов'язкову частку в спадщині на ? частку на внески на рахунках на ім'я ОСОБА_5, які відкриті в ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі ТВБВ № 10004/0497 м.Маріуполя
в іншій частині вимог ОСОБА_2 відмовлено.
Позов ОСОБА_3 задоволено частково.
Накладено на ОСОБА_2 ? частину витрат на лікування, догляд і поховання ОСОБА_5 та стягнуто на її користь з ОСОБА_2 25830 грн.14 коп.
В іншій частині вимог ОСОБА_3 відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір 229 грн.40 коп.
З рішенням суду, в частині стягнення на користь ОСОБА_3 витрат на лікування, догляд та поховання ОСОБА_5 в сумі 25830 грн.14 коп., не погодився ОСОБА_2 Посилаючись в апеляційній скарзі на порушення судом норм матеріально і процесуального права, просить рішення суду в цій частині скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_3
Відповідно до ч.2 ст.305 ЦПК України апеляційний суд розглядає справу у відсутності третіх осіб, які належним чином повідомлені про час і місце судового розгляду справи, від Другої маріупольської державної нотаріальної контори надійшло клопотання про розгляд справи без участі їх представника.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення позивача ОСОБА_2, який підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення суду в частині задоволення позову ОСОБА_3 до нього про відшкодування витрат на лікування, догляд і поховання скасувати і в задоволенні її позову відмовити, заперечення проти апеляційної скарги позивачки ОСОБА_3, наданих нею в судовому засіданні 22 січня 2014 року, яка просила відхилити апеляційну скаргу, рішення суду залишити без змін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно ч.3 ст.303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення .
Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими ґрунтувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні данні (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Але рішення суду положенням цих норм не відповідає.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2, суд виходив з того, що позивач, як повнолітній непрацездатний син спадкодавця, спадкує незалежно від змісту заповіту обов'язкову частку. Ця частка розраховується виходячи з спадкової маси: ? квартири, яку б успадкували два спадкоємця першої черги за відсутності заповіту в рівних частках, тобто по ?, а тому обов'язкова частка позивача, як спадкоємця, за наявності заповіту на квартиру становить 1/8 частка, на внески - ? частка.
При цьому суд при розгляді даної справи не вирішував вимоги позивача про виділ належної йому частки певної житлової площі в спадковій квартирі, так як в остаточних вимогах позивачем вони не заявлені та по факту означають спір про розподіл спадкового майна в натурі, а не про право на обов'язкову частку, який розглядається судом за первинним позовом.
Вирішуючи зустрічний позов, суд виходив з того, що ОСОБА_2, як спадкодавець, зобов'язаний відшкодувати розумні витрати позивачки, які понесені нею на утримання, догляд, лікування та поховання спадкодавця за останні три роки його життя. Ці втрати підтверджуються наданими позивачкою квитанціями та чеками, достовірність відомостей, які в них містяться, в суду сумнівів не викликають. Загальний розмір витрат виражається в сумі 51660,29 грн., виходячи з якого ? частка яка повинна бути покладена на ОСОБА_2 складає 25830,14 грн.
Суд також дійшов висновку, що вимоги ОСОБА_3 в частині зарахування зазначеної в рахунок належної ОСОБА_2 обов'язкової частки при розгляді даного спору не можуть бути задоволені, так як питання припинення права власності на частку в спільному майні повинно розглядатися в іншому, передбаченому законом порядку, в разі набуття такого права ОСОБА_2
З таким висновком суду першої інстанції повністю погодитись не можна з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено і це підтверджується свідоцтвами про народження , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є рідними дітьми померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 в м.Маріуполі ОСОБА_5 (т.1 а.с.12, 80, т.2 а.с. 43, 44, 49).
ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на житло № 35625 від 12 квітня 1995 року належить ? частка квартири АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 3, 29, т.2 а.с.47).
5 серпня 2011 року ОСОБА_5 на випадок своєї смерті зробив розпорядження, яким належну йому ? частку зазначеної квартири заповідав ОСОБА_3 Цей заповіт посвідчено приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_4 05 серпня 2011 року за реєстром № 4707 (т.1 а.с.4, т.2 а.с.45).
Відповідно до довідки головного бюро МСЕК по Республіки Саха (Якутія) № 113 від 18 березня 2010 року, ОСОБА_2 визнаний інвалідом першої групи загального захворювання безстроково (т.1 а.с.6).
07 лютого 2013 року ОСОБА_3 звернулась до Другої маріупольської нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 (т.2 а.с.42).
ОСОБА_2 14 червня 2013 року також звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 та видачі свідоцтва про право на спадщину за законом. Також в заяві зазначив, що у випадку позбавлення його законного права на спадщину (наявність заповіту у будь-кого іншого користь) він претендує на обов'язкову частку у спадщині на підставі ст. 1241 ЦК України (т.2 а.с.48).
Відповідно до ч.1 ст.34, ч.2 ст.48, ст.ст.66-68 Закону України «Про нотаріат» обов'язок щодо встановлення спадкового майна, кола спадкоємців та видачі свідоцтв про право на спадщину покладено на органи нотаріату.
Згідно ч.1 ст.1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).
Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Як роз'яснено в п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.
У разі відмови нотаріуса в оформлення права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Як вбачається з матеріалів справи після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 з заявами про прийняття спадщини звернулись як позивач за основним позовом ОСОБА_2, який також заявив, що він претендує на обов'язкову частку у спадщині, так і відповідачка ОСОБА_3
Разом з тим, позивачем не надано доказів того, що нотаріус йому відмовив у видачі свідоцтва про право на обов'язкову частку у спадщині.
Колегія суддів вважає, що ОСОБА_2 передчасно звернувся до суду з даним позовом, оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що нотаріусом було відмовлено йому у видачі свідоцтва про право на обов'язкову частку у спадщині.
Оскільки рішення суду в цій частині ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, суд відповідно до положень ч.3 ст.303 ЦПК України виходить за межі доводів апеляційної скарги.
З огляду на вищевикладене рішення суду першої інстанції в частині визнання за ОСОБА_2 право на обов'язкову частку в спадщині після смерті ОСОБА_5 на 1/8 частку квартири АДРЕСА_1 та на ? частку на внески на рахунках на ім'я ОСОБА_5, які відкриті в ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі ТВБВ № 10004/0497 м.Маріуполя не може вважатися законним і обґрунтованим, та відповідно до положень ст. 309 ЦК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права на обов'язкову частку у спадщині.
Не можна повністю погодитись і з рішенням суду в частині задоволення позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про відшкодування витрат понесених на лікування, догляд і поховання спадкодавця, оскільки воно ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права з огляду на наступне.
Згідно ч.1 ст.1232 ЦК України спадкоємці зобов'язані відшкодувати розумні витрати, які були зроблені одним із них або іншою особою на утримання, догляд, лікування та поховання спадкодавця.
Стаття 10 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Згідно вимог ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог та заперечень.
Рішення суду в частині стягнення понесених позивачкою витрат на лікування та поховання (витрати на придбання необхідних для поховання речей, копка могили, обряд священика, підготовки тіла до поховання) ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги в цій частині висновків суду не спростовують.
Придбання ліків та медичних препаратів було викликано хворобою спадкодавця ОСОБА_5, та за призначенням лікарів, що підтверджується записами в амбулаторній картці ОСОБА_5 Понесені ОСОБА_3 витрати на зазначені цілі в сумі 4724 грн.26 коп. підтверджено чеками (т.1 а.с. 44 - 54).
Понесення ОСОБА_3 витрат на поховання в сумі 9155 грн.50 коп. підтверджено чеками та квитанціями (т.1 а.с.56 - 59).
Однак з висновками суду в частині стягнення витрат на проведення поминального обіду погодитись не можна з таких підстав. Стаття 2 Закону України «Про поховання та похоронну справу» визначає поховання померлого як комплекс заходів та обрядових дій, які здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом або урни з прахом у могилу або колумбарну нішу, облаштування та утримання місця поховання відповідно до звичаїв та традицій, що не суперечать законодавству.
Під комплексом заходів та обрядових дій розуміється, зокрема, організація поховання померлого і проведення у зв'язку з цим ритуальних послуг відповідно до місцевих умов.
Отже, положення ст.1232 ЦК України містить особливість при покладанні на спадкоємців обов'язку щодо покриття витрат на поховання та догляд спадкодавця, а саме такі витрати повинні бути розумними, що стосується їхнього розміру та необхідності здійснення.
Суд першої інстанції, правильно встановивши обставини справи, та відносини, що виникли між сторонами та застосувавши до них ст. 1232 ЦК України, яка їх регулює, не звернув уваги на зазначені положення діючого законодавства.
Не врахував, що виходячи із визначення поховання відповідно до закону до таких витрат можна віднести ті, які здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом у могилу.
Отже, витрати на проведення поминального обіду, який проводиться після поховання, не відносяться до витрат на поховання, відшкодовувати які зобов'язані спадкоємці у відповідності до ст.1232 ЦК України, а відтак стягненню не підлягають, що є підставою для відмови у задоволенні позову в частині стягнення з ОСОБА_2 627 грн.25 коп. ( 1254 грн.50 коп. : 2 = 627,25 грн.) витрат на проведення поминального обіду.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову про стягнення з відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_2 витрат на проведення поминального обіду потрібно скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у їх задоволенні відмовити.
Таким чином, загальна сума коштів, понесених на поховання, яку необхідно стягнути з відповідача становитиме 3950 грн.50 коп. (9115,50 грн. - 1254,50 грн. = 7901 грн.: 2).
Не можна погодитись і з рішенням суду в частині стягнення з ОСОБА_2 витрат понесених ОСОБА_3 на догляд спадкодавця в сумі 18890 грн.26 коп. ( 37780,53 грн.: 2).
В матеріалах справи містяться відомості щодо направлення ОСОБА_3 грошових переказів на ім'я ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 на загальну суму 37780 грн.53 коп. ( т.1 а.с.61 - 79).
Разом з тим, доказів того, що зазначені кошти були направлені в рахунок оплати за догляд ОСОБА_5 матеріали справи не містять.
Допитана в суді першої інстанції свідок ОСОБА_7 пояснила, що вона на прохання ОСОБА_3 здійснювала догляд за ОСОБА_5 до листопада 2012 року, оплату за її послуги здійснювала ОСОБА_3
Відповідно до пояснень свідка ОСОБА_8 вона на прохання ОСОБА_7 періодично здійснювала догляд ОСОБА_5
Яка була домовленість між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 відносно надання послуг по догляду ОСОБА_5 матеріали справи не містять та не доведено як в суді першої інстанції, так і під час розгляду справи апеляційним судом, що саме на догляд ОСОБА_3 понесла витрати в сумі 37780 грн.53 коп.
Крім того не надано доказів необхідності здійснення за ОСОБА_5 догляду.
Відповідач за цим позовом ОСОБА_2 заперечував необхідність здійснення за батьком догляд, пояснив, що він сам себе обслуговував.
Зазначені обставини підтвердили в суді першої інстанції свідки ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13
Як вбачається з записів лікарів в амбулаторній картці ОСОБА_5, дослідженої апеляційним судом, при огляді останнього 08 липня 2011 року, 07 березня 2012 року, дана рекомендація : дієта, догляд.
Висновків лікарсько - експертної комісії щодо необхідності здійснення за ОСОБА_5 догляду матеріали справи та відомості амбулаторної картки не містять.
З відповіді ЦПМСД № 4 м.Маріуполя від 27 січня 2014 року за № 67 вбачається, що ОСОБА_5 знаходився на «Д» обліку у зв'язку з хронічними захворюваннями, проходив лікування, з 2011 року самостійно обслуговувати себе не міг та потребував в сторонній допомоги (т.2 а.с.89).
Однак вказана відповідь дана на запит апеляційного суду не може бути прийнята до уваги, оскільки спростовується записами в амбулаторній картці ОСОБА_5
З огляду на вищезазначене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову про стягнення з ОСОБА_2 витрат на здійснення догляду потрібно скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у їх задоволенні відмовити.
В решті рішення підлягає залишенню без змін.
За таких обставин, загальна сума коштів, яку потрібно стягнути з відповідача становитиме 6 312 грн.63 коп. ( 4724, 26 грн. + 7901,00 грн. = 12625,26 грн. : 2).
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції в іншій частині, підстав для скасування рішення в частині задоволення позову ОСОБА_3 про відшкодування витрат понесених на лікування та поховання, за винятком відшкодування витрат на поминальний обід, не вбачається.
За таких обставин апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст.303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 03 грудня 2013 року в частині визнання за ОСОБА_2 права на обов'язкову частку у спадщині скасувати і в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання обов'язкової частки в спадщині на квартиру та грошові внески, відмовити.
Це ж рішення в частині відшкодування витрат на лікування, догляд та поховання змінити.
Стягнути з ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1) на користь ОСОБА_3 у відшкодування витрат на лікування та поховання 6312 (шість тисяч триста дванадцять) гривень 63 копійки.
Це ж рішення скасувати в частині задоволення вимог ОСОБА_3 про стягнення з ОСОБА_2 витрат на проведення поминального обіду і догляду, та у задоволенні цих позовних вимог відмовити.
В решті рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий Л.І.Песоцька
Судді Т.Б.Ткаченко
Є.Є.Мальцева