22-ц/775/54/2014(м)
222/1602/13-ц
11 лютого 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області у складі:
головуючого Ігнатоля Т.Г.,
суддів Кочегарової Л.М.,Мальцевої Є.Є.,
при секретарі Брежнєві Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі справу за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту щодо об'єкту нерухомого майна, заінтересована особа: Володарська селищна рада Володарського району Донецької області,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Володарського районного суду Донецької області від 21 листопада 2013 року,-
У жовтні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою, в якій просив встановити факт, що належний йому об»єкт нерухомості, розташований в АДРЕСА_1, помилково визначений в правовстановлюючих документах як квартира, що фактично він є житловим будинком з господарськими спорудами. Встановлення цього факту потрібно для оформлення права власності на земельну ділянку для обслуговування належного йому домоволодіння, а виконком Володарської селищної ради Володарського району Донецької області відмовив йому у зміні типу об'єкту.
Ухвалою Володарського районного судуДонецької області від 21 листопада 2013 року провадження у справі закрито.
В апеляційній скарзі заявник просить ухвалу суду скасувати та задовольнити його заяву по суті, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.
ОСОБА_1 та Володарська селищна рада в судове засідання апеляційного суду не з»явилися, просили розглянути справу у їх відсутність.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, письмові пояснення Володарської селищної ради, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвала суду скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду з таких підстав.
У відповідності зі ст.311 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з»ясування судом обставин справи, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального і процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи.
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі рішення Володарського районного суду Донецької області від 29 листопада 2012 року, яке набрало чинності 10 грудня 2012 року, за ОСОБА_1 визнано право власності за набувальною давністю на квартиру АДРЕСА_1, з віднесеними до неї господарськими спорудами ( а.с. 13-15).
Згідно Витягу про державну реєстрацію прав КП «Володарське БТІ» № 37062463 від 28 грудня 2012 року за заявником зареєстроване право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 ( а.с. 12).
Відповідно до листа Володарської селищної ради Володарського району Донецької області № 325 від 20 червня 2013 року та рішення виконавчого комітету Володарської селищної ради № 68 від 14 серпня 2013 року ОСОБА_1 відмовлено у визнанні його квартири АДРЕСА_1 житловим будинком.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, зазначив в ухвалі, що законодавством передбачено спеціальний порядок визначення або зміни типу об'єкту нерухомості, а тому, дані правовідносини не підлягають розгляду в судовому порядку.
Між тим, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду.
Згідно з положеннями ст. 3 ЦПК України та ст.ст.15,16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цими Кодексами, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
При цьому, згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, викладеними в п. 4 постанови «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року №2, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд повинен виходити з того, що згідно зі статтею 124 Конституції України юрисдикція загальних судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а за частинами першою і другою статті 15 ЦПК у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України (стаття 17) або Господарським процесуальним кодексом України (статті 1, 12) віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.
З урахуванням зазначених вимог закону, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі,тому, закриваючи провадження у справі з посиланням на те, що справа не підлягає судовому розгляду, суд фактично позбавив заявника гарантованого ст. 55 Конституції України права на захист своїх порушених прав судом.
Разом з тим, у відповідності з п.2 ч.1 ст.205 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до ст. ст. 212, 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст.214 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд, серед інших питань вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин і яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Відповідно до положень ст. 234 ЦПК України окреме провадженні - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав і інтересів особи, або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав, або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Як вбачається з заяви ОСОБА_1, фактично заявник просив встановити факт володіння жилим будинком на праві власності, а не квартирою, як це зазначено в правовстановлюючих документах, з метою змінити статус об'єкта нерухомості, який належить йому на праві власності, оскільки селищна рада своїм рішенням відмовила йому у задоволенні такої заяви і це є перешкодою для оформлення приватизації земельної ділянки під даним домоволодінням.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, з урахуванням вимог заявника, не визначив характер спірних правовідносин та які норми матеріального права підлягають застосуванню, тому, висновки суду про неможливість розгляду вимог за правилами цивільного судочинства є передчасними.
Згідно з ч.2 ст.256 ЦПК України, встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, не зазначених у частині першій статті 256 ЦПК України, в судовому порядку можливо лише тоді, коли діючим законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.
В таких справах заявник має подати докази про відсутність можливості одержання відповідного документу і заявником надані докази про відмову вирішення цього питання органами місцевого самоврядування.
Пославшись на наявність спеціального порядку вирішення порушеного заявником питання, суд не навів в рішенні, в чому конкретно полягає цей порядок та якими органами він вирішується.
Відповідно до ч.6 ст.235 ЦПК України і роз'яснень Верховного Суду України, які містяться у п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31 березня 1995 року зі змінами «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Оскільки судом першої інстанції питання щодо закриття провадження у справі прийнято з порушенням норм матеріального і процесуального права, ухвала суду підлягає скасуванню, з направленням справи для продовження розгляду у відповідності з вимогами закону.
Керуючись ст.ст. 307, 311, 313-314 колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Володарського районного суду Донецької області від 21 листопада 2013 року скасувати, а матеріали справи повернути до суду першої інстанції для продовження розгляду і прийняття рішення у відповідності з вимогами закону.
Ухвала набирає законної сили і оскарженню не підлягає.
Судді