22-ц/775/52/2014(м)
266/40/13-ц
Головуючий у 1 інстанції Федотова В.М.
Категорія 27 Доповідач Гаврилова Г.Л.
Іменем України
13 січня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області у складі:
головуючого судді Баркової Л.Л.
суддів Гаврилової Г.Л.,Сорока Г.П.
при секретарі Брежнєві Д.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної компенсації за користування грошовими коштами, інфляційного збільшення боргу, пені за прострочення виплати боргу, моральної шкоди, за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 -ОСОБА_3 на рішення Приморського районного суду міста Маріуполя від 26 березня 2013 року,
У січні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним позовом до ОСОБА_2, в якому посилався на те, що за рішенням апеляційного суду Донецької області від 25 грудня 2008 року з відповідачки на його користь стягнуто суму боргу і пені у розмірі 170800 грн. З часу ухвалення рішення і по теперішній час відповідачка не виконує рішення та безпідставно користується грошовими коштами, які він їй позичив, тому просив стягнути за період з 25.12.2008 року по 07.01.2013 року матеріальну компенсацію за безпідставне користування його грошовими коштами у вигляді трьох відсотків річних у розмірі 18 836 грн.86 коп., інфляційне збільшення суми боргу 46 740 грн., пеню за прострочення виплати боргу у розмірі 111 558 грн.19 копійок. Просив також стягнути з відповідачки у відшкодування моральної шкоди 155 800 грн., яка заподіяна йому у зв'язку з тим, що відповідачка постійно затягує виконання судового рішення шляхом звернення до суду з новими позовами, в яких виставляє його як нечесну людину.
Рішенням Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 26 березня 2013 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної компенсації за користування грошовими коштами, що належать ОСОБА_1 до сплати, відповідно до рішення апеляційного суду Донецької області від 25 грудня 2008 року, а саме 3% річних у розмірі 18 836 грн., інфляційне збільшення боргу 46 740 грн., пені за прострочення виплати боргу 111 558 грн.19 коп. та у відшкодування моральної шкоди 155 800 грн. відмовлено.
Не погоджуючись з цим рішенням і посилаючись в апеляційній скарзі неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права позивач ОСОБА_1 в особі його представника ОСОБА_3, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1
Рішенням апеляційного суду Донецької області від 19 червня 2013 року судове рішення від 26.03.2013 року скасоване, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 3% річних, інфляційного збільшення боргу , пені за прострочення виплати боргу - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 три відсотки річних у розмірі 286гриавень 86 копійок, інфляційне збільшення суми боргу у розмірі 40125 гривень 85 копійок, пеню за прострочення виплати боргу у розмірі 10000 гривень. У задоволені позову про стягнення моральної шкоди- відмовлено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 жовтня 2013 року рішення апеляційного суду Донецької області від 19 червня 2013 року скасоване, а справа передана на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
При цьому колегія суддів дійшла висновку, що судом апеляційної інстанції при винесенні рішення про задоволення позову було вірно встановлено, що у відповідача виникло грошове зобов'язання, а тому ст. 625 ЦК України повинна застосовуватися до даних правовідносин, оскільки відповідач в примусовому порядку обов'язок зі сплати грошової суми, покладений на нього в судовому порядку не виконав. Проте, задоволення вимог в частині стягнення пені суперечать положенням ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Сторони, належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, до суду не з'явились, заяв та клопотань суду не надали, що у відповідності до ч.2 ст. 305 ЦПК України не перешкоджає розглядові справі за їх відсутність.( а.с. 153,154,158)
Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача ОСОБА_3,яка просила апеляційну скаргу задовольнити,заперечення представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Згідно з ч.3 ст. 10 ЦПК України та ч.ч.1,4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням апеляційного суду Донецької області від 25 грудня 2008 року скасовано рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 29 жовтня 2008 року та з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто суму боргу у розмірі 155 800 грн., пеню у розмірі 15 000 грн., а всього 170 800 грн. (а.с.4-5).
Згідно матеріалів справи відповідач в рахунок виконання рішення апеляційного суду Донецької області від 25 грудня 2008 року здійснила три платежі по 1500 грн в листопаді, грудня 2009 року та в січні 2010 року, а всього 4500 грн. В іншій частині рішення суду не виконано.
Судом також встановлено, що 21 лютого 2012 року між ОСОБА_1 та керівником ТОВ «Маріупольська фармацевтична фабрика» - головою ліквідаційної комісії Некрасовою Л.М., було укладено договір про відступлення права вимоги. Згідно умов даного договору ОСОБА_1 передав всі права вимоги, як кредитора, по договору б/н від 2 березня 1999 року та розписки від 3 березні 1999 року між ним та ОСОБА_2, керівнику ТОВ «Маріупольська фармацевтична фабрика - голові ліквідаційної комісії Некрасовій Л.М.За цим договором, а саме п.2.3 передбачено, що керівник ТОВ «Маріупольська фармацевтична фабрика» (голова ліквідаційної комісії) Некрасова Л.М. має право вимагати сплати боргу та штрафних санкцій з ОСОБА_2
Проте додатковою угодою від 14 грудня 2012 року укладеної між ОСОБА_1 та керівником ТОВ «Маріупольська фармацевтична фабрика» розірвано договір про відступлення права вимоги, що був укладений 21 лютого 2012 року.( а.с. 41,110)
Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Виходячи з положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу й 3% річних виступають способом захисту майного права та інтересу, який полягає у відшкодування матеріальних витрат стягувача від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів і отриманні компенсації (плати від боржника за користування ним коштами, належними до сплати стягувачеві).
Отже, інфляційні нарахування на суму боргу та 3% річних входить до складу грошового зобов'язання та підлягають стягненню на користь кредитора.
Оскільки ОСОБА_1 відступив право вимоги від ОСОБА_2 за договором від 2 березня 1999 року на підставі договору від 21 лютого 2012 року, уклав з ліквідатором ТОВ «Маріупольська фармацевтична фабрика» відповідний договір, який було розірвано 14 грудня 2012 року, колегія суддів вважає, що позивач має право на звернення до суду з зазначеним позовом і вимагати від ОСОБА_2 виплати інфляційного збільшення боргу, 3% річних за виключенням періоду відступлення права вимоги.
З урахуванням того, що позивач раніше звертався до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення 3% річних, і його вимоги в цій частині задоволено на підставі рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 10 жовтня 2012 року у справі № 0541/4510/12 та річні стягнуто за період з 25 грудня 2008 року по 8 червня 2012 року( а.с. 79), а в період з 21 лютого 2012 року по 14 грудня 2012 року він відступив право вимоги за зазначеним боргом іншій особі, який станом на 1 лютого 2010 року становить 151750 грн., вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення 3% річних підлягають задоволенню частково, а саме за період з 14 грудня 2012 року по 7 січня 2013 року, тобто за 23 дні, в сумі 286 грн.86 коп. (151750 грн. х 23 дні х3%): 365 = 286,86 грн.).
Визначаючи розмір інфляційного збільшення суми боргу, колегія суддів враховує, що за період з 25 грудня 2008 року по жовтень 2009 року сума боргу відповідачки становила 155800 грн., в листопаді 2009 року - 154450 грн., в грудні 2009 року -153100 грн., станом на 31 січня 2010 року борг становить 151750 грн.
Величина індексу інфляції за даними Державного комітету статистики України в 2009 році становить у відсотках до попереднього місяця: в січні - 102,9, в лютому - 101,5, в березні - 101,4, в квітні - 100,9, в травні - 100,5, в червні - 101,1, в липні - 99,9, в серпні - 99,8, в вересні - 100,8, в жовтні - 100,9, в листопаді - 101,1, в грудні - 100,9; В 2010 році - 109,1; в 2011 році -104,6; в 2012 році : в січні - 100,2, в лютому - 100,2 , в грудні -100,2.
Отже, розмір інфляційного збільшення становить:
В 2009 році: з січня по жовтень: 15580 грн. (155800 грн. х (1,029 х 1,015 х 1,014 х 1,009 х 1,005 х 1,011 х 0,999 х 0,998 х 1,008 х 1,009) = 171380 - 155800 = 15580 грн.).
В листопаді 2009 року: 1698 грн.95 коп.(154450 грн. х 1,011 = 156148,95 - 154450 = 1698,грн.95 коп.).
В грудні 2009 року: 1377 грн.90 коп. (153100 х 1,009 = 154477,90 - 153100 = 1377 грн.90 коп.).
В 2010 році : 13809 грн.25 коп. (151750 грн. х 1,091 = 165559,25 - 151750 = 13809 грн.25 коп.).
В 2011 році: 6980 грн.50 коп. (151750 грн. х 1,046 = 158730,50 - 151750 = 6980 грн.50 коп.)
В 2012 році : в січні - 303 грн.50 коп. (151750 х 1,002 = 152053,50 - 151750 = 303 грн.50 коп.) в лютому - 209 грн.31 коп. ( 151750 х 1,002 = 303,50 грн. : 29 = 10,47х 20 днів = 209 грн.31 коп.) в грудні - 166 грн. 44 коп. (151750 х 1,002 = 303,50: 31 = 9,79 грн. х 17 = 166 грн. 44 коп.).
Таким чином, інфляційне збільшення суми боргу за період з 25 грудня 2008 року по 21 лютого 2012 року та з 14 грудня 2012 року по 3 січня 2013 року становить 40125 грн.85 коп, який підлягає стягненню з боржника ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1
Разом з цим, доводи апеляції щодо задоволення вимог в частині стягнення пені суперечать положенням ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки пеня є санкцією за невиконання грошового зобов'язання, а наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання в розумінні ст. 625 ЦК України є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Підстав для задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди колегія суддів також не вбачає, оскільки виходячи з правовідносин, які виникли між сторонами та наданою угодою не передбачено відшкодування моральної шкоди. Доводи, якими позивач обґрунтовує заподіяння йому моральної шкоди, також не дають підстав для відшкодування йому моральної шкоди.
Таким чином, судове рішення суду підлягає частковому скасуванню з частковим задоволенням позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційного збільшення суми боргу. В частині відшкодування позивачу пені та моральної шкоди судове рішення слід залишити без змін.
При зверненні з позовом при подачі апеляційної скарги ОСОБА_1 був звільнений від сплати судового збору, тому судові витрати відповідно до вимог 88 ЦПК України, підлягають стягненню з відповідачки в дохід держави в розмірі 606 грн.18 коп. ( 404гр. 12 коп. держмито пропорційно задоволеним вимогам, та відповідно- 202гривні 06 коп. за подачу апеляційної скарги).
Керуючись ст.ст. 303,307, 309 ЦПК України, колегія суддів,
апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 -ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 26 березня 2013 року в частині відмови у задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення трьох відсотків річних, інфляційного збільшення суми боргу скасувати.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення трьох відсотків річних, інфляційного збільшення суми боргу задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, місце реєстрації АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2, місто проживання АДРЕСА_2, РНОКПП НОМЕР_2) три відсотки річних 286 (двісті вісімдесят шість) гривень 86 копійок та інфляційне збільшення суми боргу 40125 (сорок тисяч сто двадцять п'ять) гривень 85 копійок.
Судове рішення в частині відмови у задоволенні позову про стягнення пені та моральної шкоди - залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір 606 гривень 18 копійок на розрахунковий рахунок 31212206780004, МФО 834016, банк: ГУ ДКСУ у Донецькій області, ЄДРПОУ 38033949, отримувач: державний бюджет м.Донецька Ворошиловський район.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Судді