іменем україни
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Вільгушинського М.Й.,
суддів Дембовського С.Г., Мороза М.А.,
за участю прокурора Матюшевої О.В.
розглянула в судовому засіданні в м. Києві 05 червня 2014 року кримінальну справу за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_1 і його захисника ОСОБА_2, на вирок Апеляційного суду Донецької області від 12 грудня 2013 року.
Вироком Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 08 квітня 2013 року
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
не судимого,
засуджено за ч.1 ст.115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину за таких обставин.
11 липня 2010 року близько 21 год між ОСОБА_1 і його батьком ОСОБА_3, за місцем їх спільного проживання по АДРЕСА_1 відбулася сварка в результаті якої останній взяв у гаражі мотузку та, пригрожуючи покінчити життя самогубством через повішення, пішов. ОСОБА_1, побоюючись приведення батьком своїх погроз у виконання, став шукати останнього в прилеглих лісопосадках та дворах будинків. Близько 21 год 45 хв ОСОБА_1, перебуваючи на вул. Радянській м. Бєлицьке, побачив раніше незнайомого йому ОСОБА_4, який їхав йому назустріч на велосипеді і який на питання ОСОБА_1, чи не бачив він чоловіка у зазначеному йому одязі, висловився на адресу ОСОБА_1 та його батька грубою нецензурною лайкою, після чого продовжив свій шлях, звернувши на вул. Вознесенського м. Білицьке. ОСОБА_1, сприйнявши слова ОСОБА_4 як тяжку образу щодо себе та свого батька, побіг за потерпілим і, наздогнавши його між будинками № 15 та № 16 вул. Вознесенського м. Бєлицьке, руками скинув потерпілого з велосипеда на асфальт, після чого з метою умисного вбивства ОСОБА_4 на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків, діючи умисно, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій та передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді смерті потерпілого, завдав йому численних ударів руками по різним частинам тіла, від яких ОСОБА_4 помер на місці.
Апеляційний суд Донецької області, відмовивши у задоволенні апеляцій засудженого ОСОБА_1 і його захисника ОСОБА_2 та частково задовольнивши апеляцію прокурора та представника потерпілої ОСОБА_5, скасував зазначений вище вирок у частині призначеного ОСОБА_1 покарання і постановив свій вирок від 12 грудня 2013 року, яким призначив ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років. Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь потерпілої ОСОБА_6 на відшкодування моральної шкоди 30000 грн. У решті вирок місцевого суду залишено без зміни.
У касаційних скаргах, які аналогічні за змістом, засуджений ОСОБА_1 і його захисник ОСОБА_2 стверджують, що дії засудженого за ч.1 ст.115 КК України кваліфіковано неправильно, оскільки вбивство потерпілого ОСОБА_4 він вчинив в стані сильного душевного хвилювання. Посилаються на порушення порядку призначення стаціонарної судово-психіатричної експертизи і заперечують правильність її висновків. Засуджений ОСОБА_1 просить перекваліфікувати його дії з ч.1 ст.115 КК України на ст.116 КК України, а захисник ОСОБА_2 просить вирок Апеляційного суду Донецької області від 12 грудня 2013 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення скарг засудженого та захисника, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, викладені у касаційних скаргах, колегія суддів дійшла висновку про наступне.
Фактичні обставини справи, які були предметом оцінки суду першої та апеляційної інстанції, перегляду відповідно до вимог ч.1 ст.398 КПК України 1960 року у касаційному порядку не підлягають, а тому суд касаційної інстанції виходить з фактичних обставин справи, встановлених місцевим судом.
Висновки судів про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, відповідають фактичним обставинам справи, визнаним судом доведеними, та ґрунтуються на сукупності доказів, які досліджувалися судом у встановленому законом порядку, і є правильними.
Зокрема, у касаційних скаргах ОСОБА_1 і його захисник ОСОБА_2 не заперечують того, що засуджений умисно убив ОСОБА_4 за обставин, детально наведених у вироку.
При цьому твердження про те, що ОСОБА_1 перебував у стані сильного душевного хвилювання ретельно перевірялися судами і свого підтвердження не знайшли.
Так, із акту стаціонарної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи № 301К від 23 грудня 2011 року вбачається, що експертами було проаналізовано ситуацію діяння, вчиненого ОСОБА_1, на підставі особистої бесіди з останнім та нагляду за ним, інших даних, що містяться в матеріалах справи. При цьому експертами встановлено, що матеріали справи не містять ознак афектогенної ситуації. Перша - предафектна фаза -можливо присутня, внаслідок приниження чоловічої гідності ОСОБА_1 з боку потерпілого ОСОБА_4, яке було на фоні емоційної напруги ОСОБА_1 внаслідок погрози батька самогубством та спровокувало агресивну реакцію щодо потерпілого. Друга - власно афекту - відсутня, оскільки під час скоєння інкримінованого діяння у ОСОБА_1 не відмічалося порушення довільної регуляції діяльності та часткового звуження свідомості з фрагментарністю сприяння та неповнотою його як у часі так і в просторі. Він описував характер своїх емоційних прояв, послідовність дій, кількість нанесених ударів, поведінку потерпілого, власні висловлювання, а також висловлювання жінки про намір викликати міліцію, а локалізацію нанесених потерпілому тілесних ушкоджень не може вказати у зв'язку з відсутністю освітлення на місці злочину. Третя - постаффективна фаза - відсутня, оскільки у ОСОБА_1 зберігалися спогади та загальна оцінка всіх подій, не має ознак психовегетативного та інтелектуально-амнестичного виснаження в поведінці ОСОБА_1, який продовжував пошуки батька після нанесення пошкоджень потерпілому, та повідомив сестрі про побиття чоловіка. За висновками експертів ОСОБА_1 у період вчинення злочину в стані фізіологічного афекту не перебував (т.2 а.с.46-54).
Цей висновок стаціонарної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи є повним, ясним, науково обґрунтованим і таким, що відповідає матеріалам справи у тому числі показанням ОСОБА_1, даними на досудовому слідстві. Будучи допитаним як підозрюваний ОСОБА_1 пояснював, що в процесі пошуку батька, який висловив погрозу покінчити життя самогубством, він зустрів ОСОБА_4 у якого спитав чи не бачив той батька. ОСОБА_4 відповів грубою нецензурною лайкою і не зупиняючись поїхав на велосипеді. ОСОБА_1 спровокувало те, що ОСОБА_4, лаючись нецензурно, не захотів відповідати на його запитання і поїхав далі. У зв'язку з цим, він наздогнав ОСОБА_4, стягнув його з велосипеда, наніс численні удари руками і ногами в різні частини тіла потерпілого, після чого повернувся додому і продовжив пошуки батька, а коли останнього разом з іншими родичами знайшли, переодягнувся і близько 23 год пішов до своєї дівчини (т.1 а.с.41-42).
Будучи допитаним як обвинувачений ОСОБА_1 звертав увагу на те, що він був сильно засмучений через батька і сварки з ним, а розізлився на ОСОБА_4 за те, що той образив його і батька і не відповів на поставлене ним запитання, а не зупиняючись ще швидше поїхав на велосипеді, у зв'язку з чим ОСОБА_1 побіг за потерпілим, наздогнав його за 60-70 м і скинув з велосипеда, через що останній почав ображати ОСОБА_1 нецензурною лайкою, а той в свою чергу розізлившись наніс потерпілому декілька ударів, після чого пішов додому і продовжив пошуки батька (т.1 а.с 131-132).
При цьому в судовому засіданні судовий експерт-психолог Донецького обласного центру судово-психіатричних експертиз ОСОБА_7 указувала на те, що ОСОБА_1 дратівливий, нестійкий до виявлення емоцій і може «вибухнути» з будь якого приводу (т.3 а.с.77).
Разом з тим, колегія суддів не погоджується з доводами засудженого та його захисника про те, що при постановленні вироку суд повинен був урахувати дані акту амбулаторної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи №940 від 11 серпня 2010 року та додаткової комплексної судової психолого-психіатричної експертизи №1005 від 17 серпня 2011 року відповідно до яких ОСОБА_1 у момент вчинення злочину перебував в стані фізіологічного афекту, який виник внаслідок виключно асоціальних, образливих, протиправних дій потерпілого, що суб'єктивно для ОСОБА_1 були реальною загрозою для його основних життєвих цінностей (т.1 а.с.103-109, 230-238). Зазначені висновки експертиз не узгоджуються з наявними у матеріалах справи доказами щодо поведінки ОСОБА_1 в момент вчинення злочину і після нього, які суд детально навів у вирку і дав належну оцінку.
За встановлених судом фактичних обставин справи, які засудженим та його захисником не заперечувалися, дії ОСОБА_1 за ч.1 ст.115 КК України як умисне вбивство, кваліфіковано правильно.
Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які б були безумовною підставою скасування судових рішень, по справі не встановлено.
Твердження осіб, які подали касаційні скарги, про те, що стаціонарна комплексна судово психолого-психіатрична експертиза призначена з порушенням вимог закону, голослівні, оскільки ця експертиза була призначена постановою суду, винесеною в нарадчій кімнаті, за клопотанням представника потерпілого, з урахуванням позицій учасників процесу.
Висновки стаціонарної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи № 301К від 23 грудня 2011 року відповідають вимогам ст.75 КПК України 1960 року, а посилання засудженого і його захисника про недотримання експертами цих вимог процесуального закону немотивовані.
При призначенні ОСОБА_1 покарання, апеляційний суд урахував ступінь тяжкості злочину, дані про особу засудженого, пом'якшуючі покарання обставини, якими визнав те, що ОСОБА_1 вибачився перед потерпілою, відшкодував матеріальну шкоду та частково моральну.
Призначене апеляційним судом покарання є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
З урахуванням викладеного, підстав для задоволення касаційних скарг засудженого та його захисника не встановлено.
Керуючись статтями 394-396 КПК України 1960 року, пунктами 11, 15 розділу ХІ Кримінального процесуального кодексу України колегія суддів,
ухвалила:
вирок Апеляційного суду Донецької області від 12 грудня 2013 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 і його захисника ОСОБА_2 - без задоволення.
М.Й. ВільгушинськийС.Г. ДембовськийМ.А. Мороз