23 жовтня 2014 року м. Київ К/800/15002/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Суддів: Лиски Т.О. (доповідач),
Бутенка В.І.,
Олендера І.Я.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про зобов'язання до вчинення дій, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2013 року, -
У листопаді 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому зобов'язати відповідача видати йому довідку про грошове забезпечення, одержане за службу в зоні відчуження в лютому - березні 1987 року, з урахуванням подвійного розміру грошового забезпечення, 60% премії від підвищеного грошового забезпечення та подвійного розміру оплати за роботу у вихідні дні.
Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2013 року, позивачу відмовлено у задоволенні позову.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій у справі, представник позивача - Міщенко С.А. звернувся з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, здійснивши перевірку доводів касаційної скарги, матеріалів справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 , перебуваючи на військовій службі, приймав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у період з 31 грудня 1986 року по 13 квітня 1987 року, з днями виїзду в населений пункт Прип'ять 7 - 10, 12, 14, 17 21, 22, 24 лютого та 5 - 7, 14, 18, 25, 27 березня 1987 року. Місце дислокації військової частини за вказаний період - насалений пункт Нова Радча. Перебування ОСОБА_1 визначено на підставі журналу доз радіаційного опромінення військової частини НОМЕР_1 , що підтверджується архівною довідкою № 1473 від 26 березня 2004 року.
Посвідченням серії НОМЕР_2 , виданого Тернопільською обласною державною адміністрацією 28 жовтня 2010 року, підтверджується, що позивач належить до учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та відноситься до категорії 1. Також позивач є інвалідом ІІ групи захворювання, яке пов'язане з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Відповідно до ст.15 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» довідки про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС видають підприємства, установи, організації, де працювала особа, яка звертається за призначенням пенсії.
При Тернопільському ОВК створена комісія з видачі довідок про заробітну плату за період служби в зоні відчуження ЧАЕС у 1986 - 1990 роках, у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України № 685 від 16 липня 2012 року.
На звернення ОСОБА_1 про надання довідки про грошове забезпечення, одержане ним за службу в зоні відчуження за лютий - березень 1987 року, 08 листопада 2012 року Тернопільський ОВК, на підставі протоколу засідання вищевказаної комісії, видав йому довідку за № 12/3665, згідно якої грошове забезпечення, із якого визначається пенсія, у лютому 1987 року становить 250,50 крб., а в березні 1987 року - 138,30 крб.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначений Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Положеннями п.1 постанови Центрального Комітету КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР та Всесоюзної Центральної Ради Професійних Спілок від 07 травня 1986 року № 524-156 «Про умови оплати праці і матеріального забезпечення працівників підприємств і організацій зони Чорнобильської атомної електростанції» передбачались виплати військовослужбовцям військових частин і органів Комітету державної безпеки СРСР, а також особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, що виконують службові обов'язки в зоні Чорнобильської АЕС, посадові оклади і оклади за військовим або спеціальним званням в подвійному розмірі.
Відповідно до п.1 постанови Ради Міністрів СРСР та Всесоюзної Центральної Ради Професійних Спілок від 05 червня 1986 року № 665-195 «Про умови оплати праці і матеріального забезпечення працівників підприємств, організацій і установ, зайнятих на роботах, пов'язаних з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і запобіганням забрудненню довкілля» дія п.1 постанови від 07 травня 1986 року № 524-156 була поширена і на військовослужбовців, зайнятих на роботах, пов'язаних із ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і запобіганням забрудненню довкілля.
Рішенням Урядової комісії від 02 лютого 1987 року № 351 «Про оплату праці працівників, зайнятих ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» передбачалось, що оплата у зоні ЧАЕС провадилась на різних ділянках проммайданчика ЧАЕС в залежності від радіаційної обстановки із застосуванням показника кратності від 2 до 5 в залежності від ступеня важкості роботи.
Колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що чинним на той час законодавством було передбачено два вищезазначених види оплати праці військовослужбовцям, які залучались до ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС: у подвійному розмірі - у разі виконання службових обов'язків в зоні Чорнобильської АЕС і у кратному розмірі - у виключних випадках при оплаті праці військовослужбовців, зайнятих на роботах в зонах небезпеки за рішенням Урядової комісії.
Вказані види оплати праці є взаємовиключними, а не доповнюють один одного, як вважає позивач. Матеріалами справи підтверджено, що позивач виконував свої службові обов'язки і отримував за це оплату відповідно до першого виду, при тому, що у справі відсутні будь-які докази стосовно підставності отримання оплати праці відповідно до другого виду.
Відповідно до п.п.4, 5 вищезазначеної постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 05 червня 1986 року № 665-195, підпунктів 4 і 5 пункту 1 постанови Ради Міністрів УРСР і УРРПС від 10 червня 1986 року № 207-7 «Про умови оплати праці і матеріального забезпечення працівників підприємств, організацій і установ, зайнятих на роботах, пов'язаних з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і запобіганням забрудненню довкілля» керівникам підприємств, установ, організацій, незалежно від галузевого підпорядкування, дозволено встановлювати максимальний розмір премії - 60% тарифної ставки (окладу) в місяць.
Як роз'яснило Міністерство праці та соціальної політики України своїм листом від 13 квітня 2001 року № 03-3/1652-018-2 «Про оплату праці у зоні відчуження ЧАЕС у 1986 - 1990 р. осіб, які виконували роботи, пов'язані з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС і запобіганням забрудненню навколишнього середовища», згідно із постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 7 травня 1986 р. № 153/10-43 премія за роботу в зоні ЧАЕС виплачувалась у відповідності з діючими на підприємстві системами преміювання. Таким чином, якщо до поїздки працівника в зону відчуження або після повернення премія йому нараховувалась за період виконання робіт, пов'язаних з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС, премія також повинна була бути нарахована в розмірах, визначених діючим на той час на підприємстві положенням про преміювання. При цьому в зазначене положення могли бути внесені зміни у відповідності з підпунктом 4 пункту 1 постанови Ради Міністрів УРСР Укрпрофради від 10 червня 1986 р. № 207-7 щодо підвищення граничного розміру премій до 60 % тарифної ставки (окладу) на місяць.
Директивою командуючого військами Київського воєнного округу від 01 липня 1986 року № Д-055 було встановлено, що премія в розмірі до 60% посадового окладу виплачувалася лише робітникам та службовцям військових частин і не виплачувалася військовослужбовцям.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що позивачем не підтверджено належними доказами того, що така премія йому виплачувалася, тому підставно відмовлено в задоволенні позову у цій частині, при тому, що вищенаведеними нормативними актами встановлено лише максимальний розмір премії, а не визначено виплату премії як обов'язкову.
Крім того, оплата праці позивача на той час регулювалася Положенням про грошове забезпечення військовослужбовців Радянської Армії і Військово-морського Флоту, що було затверджене наказом Міністра оборони СРСР від 14 серпня 1978 року за № 075, яке не передбачало оплату праці військовослужбовців у вихідні дні в подвійному розмірі.
Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки судові рішення постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими.
Керуючись статтями 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
ухвалила:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2013 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: