06 листопада 2014 року м. Київ К/800/8912/14
Вищий адміністративний суд України у складі:
головуючого суддіРозваляєвої Т. С. (суддя-доповідач),
суддівМаслія В. І.,
Черпіцької Л. Т.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Луганську на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2014 року у справі за позовом Управління Пенсійного фонду України в Артемівському районі м. Луганська до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Луганську про стягнення витрат, зобов'язання вчиняти дії,
встановив:
Управління Пенсійного фонду України в Артемівському районі м. Луганська звернулось з позовом до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Луганську про стягнення витрат, зобов'язання в подальшому зараховувати до відшкодування витрати ина виплату пенсії ОСОБА_4
Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2013 року в задоволені позову відмовлено повністю.
Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2014 року скасовано постанову Луганського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2013 року та прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково: визнано дії Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадках на виробництві та професійних захворювань України в м. Луганську щодо не виплати суми витрат на виплату пенсії ОСОБА_4 по втраті годувальника внаслідок нещасного випадку на виробництві неправомірними; стягнуто з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадках на виробництві та професійних захворювань України в м. Луганську на користь управління Пенсійного фонду України в Артемівському районі м. Луганська виплачену пенсію ОСОБА_4 по втраті годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві, за період з 01 травня 2013 року по 31 жовтня 2013 року суми в розмірі 914 грн 04 коп.; в іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції в частині задоволення позову, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просив його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Заперечень на скаргу не надійшло.
Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає.
Судами встановлено, що позивачем у травні - жовтні 2013 року направлялись відповідачу акти щомісячної звірки витрат по особових справах потерпілих, яким виплачено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.
Однак відповідно до таблиць розбіжностей, складених Відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Луганську, витрати на виплату та доставку пенсії ОСОБА_4 не прийнято до заліку з посиланням на ст. 33 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", а саме: особа була працездатна та не перебувала на утриманні померлого на момент його смерті.
Вирішуючи спір, що виник внаслідок відмови відповідача у відшкодуванні позивачу суми виплачених пенсій та витрат з їх доставки, суд першої інстанції зазначив, що правомірність призначення та виплата позивачем пенсії не підтверджена відповідними доказами.
Суд апеляційної інстанції дійшов протилежного висновку.
Таким чином, спір між сторонами виник у відносинах щодо відшкодування відповідачем позивачу витрат з виплати пенсій особам у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.
На думку колегії суддів Вищого адміністративного суду України, висновки, що викладені в постанові суду апеляційної інстанції ґрунтуються на нормах чинного законодавства з огляду на таке.
Статтею 1 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Основи) встановлено, що загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.
Відповідно до ст. 4 Основ, залежно від страхового випадку, є такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування: пенсійне страхування; страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; страхування на випадок безробіття; інші види страхування, передбачені законами України. Відносини, що виникають за зазначеними видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, регулюються окремими законами, прийнятими відповідно до цих Основ.
01 січня 2004 року набрав чинності Закон України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV), який частково дублює норми раніше прийнятого, але ще чинного Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII).
Пунктом 16 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV передбачено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону № 1788-XII застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
Оскільки за змістом вищевказаної норми дія Закону № 1788-XII не поширюється на визначення права на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, ці відносини регулюються Законом № 1058-IV.
Відносини, що пов'язані з визначенням права на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, регулюються Законом № 1058-IV.
Відповідно до ч. 8 ст. 36 Закону № 1058-IV пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, призначаються відповідно до Закону № 1105-XIV.
Згідно зі ст. 33 зазначеного Закону у разі смерті потерпілого право на одержання щомісячних страхових виплат (пенсій згідно із підпунктом «д» п. 1 ч. 1 ст. 21 цього Закону) мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після його смерті. Такими непрацездатними особами є, серед іншого, жінки, які досягли 55 років, і чоловіки, які досягли 60 років, якщо вони не працюють.
Пунктом 5 ч. 1 ст. 24 Закону № 1105-ХІV Фонд зобов'язано співпрацювати з фондами з інших видів соціального страхування у фінансуванні заходів, пов'язаних з матеріальним забезпеченням та наданням соціальних послуг застрахованим, у кожному конкретному випадку спільно приймаючи рішення щодо того, хто з них братиме участь у фінансуванні цих заходів.
Перелік соціальних послуг та виплат, які здійснюються та відшкодовуються Фондом, передбачений статтею 21 Закону № 1105-ХІV.
Відповідно до цієї статті Фонд зобов'язаний у встановленому законом порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження здоров'я, в тому числі пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, у разі настання страхового випадку.
Статтею 28 Закону № 1105-ХІV встановлено, що страховими виплатами є грошові суми, які згідно із статтею 21 цього Закону Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. Зазначені грошові суми, в тому числі, складаються із страхової виплати пенсії у зв'язку з втратою годувальника.
Проаналізувавши вищезазначені норми права, колегія суддів дійшла висновку, що страхові виплати пенсії у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону № 1105-ХІV Фонд виплачує у разі настання страхового випадку виключно особам, які мають право на одержання щомісячних страхових виплат (пенсій згідно з підпунктом «д» п. 1 ч. 1 ст. 21 цього Закону), перелік яких міститься у ст. 33 зазначеного Закону. У разі якщо особи, яким призначені пенсії у зв'язку з втратою годувальника, не підпадають під визначений ст. 33 Закону № 1105-ХІV перелік осіб, які мають право на одержання страхової виплати пенсії у зв'язку з втратою годувальника, витрати, понесені управлінням ПФУ у зв'язку з виплатою та доставкою таких пенсій, не підлягають відшкодуванню Фондом.
Між тим, як встановлено судами, ОСОБА_4 перебувала з 1965 року у шлюбі з ОСОБА_5, який помер внаслідок професійного захворювання, що підтверджується довідкою МСЕК про встановлення причинного зв'язку смерті з профзахворюванням.
ОСОБА_4 призначена пенсія за віком з 1997 року, а на підставі її заяви від 03 серпня 2011 року та розпорядження №158585 від 08 листопада 2013 року, останній з 01 січня 2013 року призначено пенсію по втраті годувальника, який помер внаслідок профзахворювання.
Таким чином, ОСОБА_4 має право на одержання щомісячних страхових виплат, відповідно до ст. 33 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», оскільки на день смерті чоловіка вона у віці 64 роки була непрацездатною.
Враховуючи те, що у справі, яка розглядається, суд апеляційної інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що ОСОБА_4, якій управління ПФУ виплатило пенсію у зв'язку з втратою годувальника, мала права на її отримання, відповідач неправомірно не прийняв до відшкодування витрати на виплату та доставку вищезазначеної пенсії такій особі.
З огляду на викладене колегія суддів Вищого адміністративного суду України залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін відповідно до ч. 1 ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції
Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
Касаційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Луганську залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2014 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.
Судді: