"06" листопада 2014 р. м. Київ К/800/1886/14
Вищий адміністративний суд України у складі:
головуючого суддіРозваляєвої Т. С. (суддя-доповідач),
суддівМаслія В. І.,
Черпіцької Л. Т.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційні скарги Державної фінансової інспекції в Донецькій області та Державного підприємства "Донецька залізниця" на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 19 листопада 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2013 року у справі за позовом Державного підприємства "Донецька залізниця" до Державної фінансової інспекції в Донецькій області про часткове скасування вимоги,
встановив:
Державне підприємство "Донецька залізниця" звернулась до Державної фінансової інспекції в Донецькій області про скасування вимоги відповідача від 09 квітня 2013 року № 05-05.1-10-14/3915 у частині пунктів 3, 6, 7, 9, 10, 13, 15, 19, 20, 22, 23, 27, 28, 33, 34, 36 37, 38, 39, 40, 41, 43, 45, 48, 51, 53, 54, 58, 61, 62, 64, 67, 68, 70, 71, 82 у повному обсязі, пунктів 55, 63, 66 - частково.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 30 травня 2013 року позовні вимоги у справі роз'єднано: позов у частині скасування п. 66 вимоги відносно нестачі на загальну суму 819 926 грн 47 коп. виділено у окреме провадження, справі у цій частині наданий № 805/8479/13-а.
Заявою від 13 листопада 2013 року позивач зменшив позовні вимоги та просив суд скасувати п. 66 вимоги № 05-05.1-10-14/3915 від 09 квітня 2013 року в частині нестачі на суму 55 729 грн 97 коп. за порушеннями, викладеними по структурним одиницям залізниці: локомотивне депо Красноармійськ - 7 201 грн 37 коп., вагонне депо Донецьк - 42 157 грн 63 коп., служба матеріально-технічного забезпечення - 6 370 грн 97 коп.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 19 листопада 2013 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2013 року, позов задоволено частково: скасовано пункт 66 вимоги державної фінансової інспекції в Донецькій області від 09 квітня 2013 року № 05-05.1-10-14/3915 в частині нестачі на суму 7 201 грн 37 коп.; у задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішеннями судів, сторони звернулися з касаційними скаргами, в яких просили їх скасувати з ухваленням нового рішення: позивач просив позов задовольнити повністю, відповідач просив повністю в позові відмовити.
Заперечень на касаційні скарги не надходило.
Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційних скарг, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга Державного підприємства "Донецька залізниця" підлягає задоволенню. Що стосується скарги Державної фінансової інспекції в Донецькій області, то вона задоволенню не підлягає.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Державною фінансовою інспекцією у Донецькій області проведена ревізія фінансово-господарської діяльності позивача та його структурних підрозділів за період з 01 квітня 2010 року по 01 жовтня 2012 року. За результатами проведеної ревізії відповідачем складений акт № 05.1-16/01 від 26 лютого 2013 року.
На підставі цього акту відповідачем 09 квітня 2013 року прийнята вимога № 05-05.1-10-14/3915 про усунення порушень, виявлених ревізією фінансово-господарської діяльності. Пунктом 66 даної вимоги встановлено, що в ході проведення вибіркових інвентаризацій основних засобів та товарно-матеріальних цінностей в структурних підрозділах ДП «Донецька залізниця» встановлено їх нестачу на загальну суму 841 155 грн 34 коп. та лишків основних засобів та товарно-матеріальних цінностей на суму 311 050 грн 81 коп.
У зв'язку з цим позивача зобов'язано: відобразити в бухгалтерському обліку вартість не оприбуткованих матеріальних цінностей, які встановлені під час інвентаризації, на загальну суму 311 050 грн 81 коп.; стягнути з осіб, винних у нестачі основних засобів та товарно-матеріальних цінностей матеріальну шкоду в порядку та розмірах, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 №116, з яких у визначеному вказаною постановою порядку перерахувати кошти в дохід Державного бюджету.
Таким чином, позивач оскаржує у даній справі вимогу у частині, яка стосується нестачі на суму 55 729 грн 97 коп., що, у свою чергу, складається з нестач за трьома структурними підрозділами: локомотивне депо Красноармійськ - 7 201 грн 37 коп., вагонне депо Донецьк - 42 157 грн 63 коп., служба матеріально-технічного забезпечення - 6 370 грн 97 коп.
Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про обґрунтованість позову частково.
Колегія суддів не погоджується з висновками судів, виходячи з наступного.
Відповідно ст. 2 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу» (в редакції на час ухвалення судового рішення) головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.
Державний фінансовий контроль реалізується державною контрольно-ревізійною службою через проведення державного фінансового аудита, перевірки державних закупівель та інспектування.
Порядок проведення державною контрольно-ревізійною службою державного фінансового аудиту та інспектування встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Для підтвердження виявлених в ході операційного аудиту фактів порушення законодавства та належного їх документування контролюючий орган забезпечує проведення ревізії відповідно до Порядку проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року № 550.
Пунктом 35 вказаного Порядку визначено, що виявлені допущені об'єктом контролю порушення законодавства, контроль за дотриманням якого віднесено до компетенції служби, фіксуються в констатуючій частині акта ревізії з обов'язковим посиланням на норми законів чи інших нормативно-правових актів, які порушено, та зазначенням винних у їх допущенні осіб.
Відповідно до п. 46 Порядку якщо вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, органом служби у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, а у разі надходження заперечень (зауважень) до нього - не пізніше ніж 3 робочих дні після надіслання висновків на такі заперечення (зауваження) надсилається об'єкту контролю письмова вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування.
Згідно із п. 49 Порядку у разі коли діями чи бездіяльністю працівників об'єкта контролю державі або підконтрольній установі заподіяна матеріальна шкода, орган служби ставить вимоги перед керівником об'єкта контролю та органом його управління щодо пред'явлення цивільних позовів до винних осіб.
Отже, встановивши, що державному підприємству завдано шкоду, управління ставить вимоги перед керівником об'єкта контролю та органом його управління щодо пред'явлення цивільних позовів до винних осіб.
Крім того, п. 50 Порядку встановлено, що за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав органи служби вживають заходів для забезпечення: притягнення до адміністративної, дисциплінарної та матеріальної відповідальності винних у допущенні порушень працівників об'єктів контролю; звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства; застосування заходів впливу за порушення бюджетного законодавства.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи згідно із ст. 19 Конституції України зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Із змісту вказаних положень законодавства вбачається, що відповідач здійснює фінансовий контроль за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності. Відповідний контроль здійснюється шляхом проведення ревізії. У випадку встановлення порушень законодавства, інспекція має право пред'являти письмову вимогу про усунення виявленого ревізією порушення чинного законодавства.
Тоді як відшкодування збитків, завданих державі, тобто фактично захист права держави, порушеного діями об'єкта контролю, може відбуватись лише в порядку позовного провадження, під час якого суд перевіряє і оцінює всі обставини, необхідні для встановлення наявності підстав для стягнення збитків.
Таким чином, про виявлені під час ревізії збитків фінансова інспекція зобов'язана зазначити про це в акті перевірки, однак ці збитки не можуть бути примусово відшкодовані шляхом зобов'язання сторони забезпечити стягнення чи повернення коштів.
Між тим, зміст оскарженого пункту вимоги зводиться до зобов'язання позивача стягнути з винних осіб матеріальну шкоду.
Тобто вказаний пункт вимоги пред'явлений позивачу без наявності у відповідача необхідних повноважень.
За висновком колегії суддів, виявлені в ході ревізії збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення органу державного фінансового контролю до суду з відповідним позовом. При цьому правильність обчислення їх розміру, як і наявність підстав для їх стягнення, перевіряє суд, який розглядає цей позов.
Окрім того, пункт 49 Порядку передбачає порядок пред'явлення цивільних позовів до винних працівників об'єкта контролю державі або підконтрольній установі.
При цьому, виставляючи таку вимогу, інспекція не враховує, що результат проведення претензійно-позовної роботи не може бути відомий заздалегідь, тобто вчинення таких дій не обов'язково призведе до усунення порушення. Водночас ані в акті, ані у вимозі відповідач не зазначає осіб, вина у вчиненні порушення яких встановлена під час ревізії.
Так, відповідно до статей 133, 134 КЗпП України у відповідності з законодавством обмежену матеріальну відповідальність несуть: працівники - за зіпсуття або знищення через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, - у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. В такому ж розмірі працівники несуть матеріальну відповідальність за зіпсуття або знищення через недбалість інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування; керівники підприємств, установ, організацій та їх заступники, а також керівники структурних підрозділів на підприємствах, в установах, організаціях та їх заступники - у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, якщо шкоду підприємству, установі, організації заподіяно зайвими грошовими виплатами, неправильною постановкою обліку і зберігання матеріальних, грошових чи культурних цінностей, невжиттям необхідних заходів до запобігання простоям, випускові недоброякісної продукції, розкраданню, знищенню і зіпсуттю матеріальних, грошових чи культурних цінностей.
Відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли: 1) між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135 1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей; 2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами; 3) шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку; 4) шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані; 5) шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування; 6) відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків; 7) шкоди завдано не при виконанні трудових обов'язків; 8) службова особа винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу; 9) керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством.
Аналіз вказаних норм не дає підстави для висновку про можливість їх застосування до спірних відносин.
Також в оспорюваному пункті вимоги відповідач ставить перед позивачем вимогу про коригування бухгалтерського обліку.
Між тим, покладаючи на відповідача повноваження з контролю за станом і достовірністю бухгалтерського обліку, вищевказані приписи законодавства автоматично не надають йому можливості їх реалізації у будь-який спосіб, натомість містять конкретні обмеження з їх використання.
Таким чином, не обґрунтувавши якою нормою закону (підзаконного акту) передбачено право фінансової інспекції на ініціювання коригування бухгалтерського обліку підприємства, відповідач незаконно пред'явив позивачу вимогу, викладену в пункті 66.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржена позивачем вимога від 09 квітня 2013 року № 05-05.1-10-14/3915 в частині пункту 66 не узгоджується з приписами законодавства України, а відтак суди першої та апеляційної інстанцій помилково відмовили в задоволені позову.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 15 квітня та 13 травня 2013 року (справи
№№ 21-40а14, 21-89а14, відповідно).
Відповідно до ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.
Враховуючи викладене, та керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Касаційну скаргу Державного підприємства "Донецька залізниця" задовольнити.
Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 19 листопада 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2013 року скасувати.
Ухвалити нове рішення.
Позов Державного підприємства "Донецька залізниця" до Державної фінансової інспекції в Донецькій області про скасування пункту 66 вимоги Державної фінансової інспекції в Донецькій області від 09 квітня 2013 року № 05-05.1-10-14/3915 задовольнити повністю.
Скасувати пункть 66 вимоги Державної фінансової інспекції в Донецькій області від 09 квітня 2013 року № 05-05.1-10-14/3915.
Касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в Донецькій області залишити без задоволення.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.
Судді: