04 листопада 2014 року м. Київ К/9991/80998/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого - судді суддівТракало В.В., Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 11 серпня 2011 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 1 листопада 2011 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Володарсько-Волинської районної ради про визнання нечинним розпорядження голови Володарсько-Волинської районної ради, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,
У березні 2011 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом до відповідача. Просив визнати нечинним розпорядження голови Володарсько-Волинської районної ради № 7-к від 4 лютого 2011 року про його звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП Україниу зв'язку із скороченням штату; поновити його на посаді радника голови ради з питань соціально-економічного, культурного розвитку територій та власності; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду в розмірі 40000 грн.
Посилався на те, що його звільнення проведено з порушенням норм трудового законодавства.
Постановою Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 11 серпня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 1 листопада 2011 року, у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі ставиться питання про скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення норм матеріального та процесуального права та ухвалення нового судового рішення про задоволення позову.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин у справі в межах, встановлених ст. 220 КАС України, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з лютого 2007 року позивач працював на посаді радника голови Володарсько-Волинської районної ради з питань соціально-економічного, культурного розвитку територій та власності.
2 грудня 2010 року рішенням першої сесії VІ скликання Володарсько-Волинської районної ради затверджено структуру, загальну чисельність виконавчого апарату районної ради та зобов'язано голову районної ради внести зміни до штатного розпису виконавчого апарату районної ради та передбачити витрати на утримання ради та її виконавчого апарату відповідно до чинного законодавства і нормативних актів. Згідно вказаної структури та чисельності виконавчого апарату Володарсько-Волинської районної ради відсутня посада радника голови ради з питань соціально-економічного, культурного розвитку територій та власності.
7 грудня 2010 року розпорядженням голови районної ради № 100 внесено зміни до штатного розпису виконавчого апарату районної ради, згідно яких з 1 січня 2011 року скорочено і виведено зі штатного розпису посаду радника голови ради з питань соціально-економічного, культурного розвитку територій та власності.
8 грудня 2010 року позивача в письмовій формі повідомлено про скорочення займаної ним посади з 1 січня 2011 року та про наступне його звільнення, а також роз'яснено з яких причин його не може бути переведено на вакантну посаду консультанта голови з питань юридичного забезпечення.
4 лютого 2011 року розпорядженням голови Володарсько-Волинської районної ради № 7-к ОСОБА_4 звільнено із займаної посади відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України з 8 лютого 2011 року у зв'язку зі скороченням штату.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що звільнення позивача відбулося з дотриманням порядку та процедури звільнення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Відповідно до ч. 2 ст. 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у п.п. 1, 2, 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Виходячи з вимог ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Враховуючи, що скорочення посади, яку обіймав позивач, відбулося відповідно до розпорядженням голови Володарсько-Волинської районної ради № 100 від 7 грудня 2010 року, яким внесено зміни до штатного розпису виконавчого апарату районної ради та з 1 січня 2011 року скорочено і виведено зі штатного розпису посаду радника голови ради з питань соціально-економічного, культурного розвитку територій та власності, а також те, що вакантних посад на час вивільнення позивача не було, суди дійшли обґрунтованого висновку про правомірність дій відповідача при звільненні позивача, а відтак відмовили у задоволенні позову.
Доводи касаційної скарги про те, що позивачу не було запропоновано вакантну посаду консультанта голови районної ради з питань юридичного забезпечення, не заслуговують на увагу, оскільки для зайняття цієї посади особа повинна мати юридичну освіту, якої у ОСОБА_4 немає.
Згідно частини 1 статті 220 КАС України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За правилами статті 224 цього Кодексу, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
Тому колегія суддів, перевіривши у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 11 серпня 2011 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 1 листопада 2011 року - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий: В.В. Тракало
Судді: Я.Л. Іваненко
М.І. Мойсюк