4 листопада 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого - судді Рейнарт І.М.
суддів Барановської Л.В., Кирилюк Г.М.
при секретарі Мікітчак А.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 24 грудня 2012р. по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, третя особа: Головне управління юстиції у м. Києві
про визнання права власності на житловий будинок,
встановила:
у вересні 2012р. позивач звернулася до суду з позовом про визнання права власності у порядку спадкування на житловий будинок за літерою «А» (приміщення 1-6, площею 9,2кв.м., 1-4, площею 7,1кв.м., 1-5, площею 23,3кв.м., 2-5, площею 10,3кв.м., 2-6, площею 13,3кв.м.) по АДРЕСА_1.
Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1. помер її батько ОСОБА_3, який проживав у вищезазначеному будинку і 15 лютого 2002р. склав заповіт, який посвідчено державним нотаріусом П'ятнадцятої київської державної нотаріальної контори, на її ім'я та заповів їй все майно, яке належить йому на праві власності. Однак, у зв'язку із відсутністю правовстановлюючих документів на будинок, вона не може вирішити питання про спадкування будинку.
Рішенням суду від 24 грудня 2012р. позов задоволено.
У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Апелянт посилається на те, що судом неповно були встановлені обставини справи, не залучені до участі у справі всі особи, інтересів яких стосується даний спір, неправильно застосовані норми матеріального права та допущено порушення норм процесуального права.
Колегія суддів, заслухавши суддю доповідача, пояснення апелянта та його представників, які підтримали апеляційну скаргу, пояснення представника позивача, який заперечував проти апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що рішенням виконкому Дарницької райради депутатів трудящих м. Києва № 868 від 27 серпня 1948р. ОСОБА_4 відведено земельну ділянку 1/3 по АДРЕСА_2 під житлове індивідуальне будівництво.
2 січня 1950р. Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва ОСОБА_5 надано дозвіл № 5/50 на виконання робіт - відновлення зруйнованого будинку, у
№ апеляційного провадження: №22-ц/796/10082/2014
Головуючий у суді першої інстанції: Смирнова Є.П.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Рейнарт І.М.
якому також зазначено строк закінчення робіт - 31 грудня 1950р.
ОСОБА_5 з 1 червня 1927р. перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5.
ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2.
Рішенням виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих № 2610 від 29 грудня 1953р. АДРЕСА_2 перейменовано на АДРЕСА_1.
26 жовтня 1973р. ОСОБА_5 склала заповіт, який посвідчено старшим нотаріусом Десятої київської державної нотаріальної контори, згідно якого належний їй будинок по провулку Кісловодському, 1 заповіла сину ОСОБА_3.
ІНФОРМАЦІЯ_3. ОСОБА_5 померла.
15 лютого 2002р. ОСОБА_3 склав заповіт, який посвідчено державним нотаріусом П'ятнадцятої київської державної нотаріальної контори, відповідно до якого все своє майно заповів ОСОБА_2.
ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1.
Постановою державного нотаріуса П'ятнадцятої київської державної нотаріальної контори від 26 червня 2012р. відмовлено ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок по АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_3
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 фактично прийняв спадщину після ОСОБА_5 у вигляді домоволодіння по АДРЕСА_1, яке було збудоване за проектом від 2 вересня 1949р., а тому і позивач у порядку спадкування має право на зазначенні у позові приміщення будинку.
Проте, погодитися з такими висновками суду першої інстанції не можна, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Позивачем суду не було надано доказів, що на момент смерті та відкриття спадщини ОСОБА_3 на праві власності належав житловий будинок по АДРЕСА_1, у тому числі і приміщення, на які позивач просить визнати за нею право власності у порядку спадкування.
Право власності на збудований житловий будинок набувається в порядку, який існував на час його будівництва.
Позивачем суду не надано документів, з яких можливо зробити висновок про час закінчення будівництва будинку.
Виходячи з документів про надання дозволу на проведення будівельних робіт та встановлений строк закінчення робіт (31 грудня 1950), питання набуття права власності на будинок регулювались Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків», що був визнаний таким, що втратив чинність, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 лютого 1988 року № 8502-ІІ, і прийнятою відповідно до Указу від 26 серпня 1948 року постановою Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків», які, зокрема, визначали умови та правові наслідки будівництва.
Згідно зі статтею 1 Указу від 26 серпня 1948 року кожен громадянин і кожна громадянка мали право купити або збудувати для себе на праві особистої власності жилий будинок на один або два поверхи з числом кімнат від однієї до п'яти як у місті, так і поза містом.
Пункт 2 Постанови від 26 серпня 1948 року визначав, що земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків відводяться за рахунок земель міст, селищ, держземфонду і земель держлісфонду у безстрокове користування, а збудовані на цих ділянках будинки є особистою власністю забудовника.
- 3 -
Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР була затверджена Міністерством комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року.
Згідно з пунктами 6, 7 цієї Інструкції підлягали реєстрації всі будинки і домоволодіння, у тому числі належні громадянам на праві особистої власності, і здійснювалась вона на підставі документів, що встановлюють право власності (правовстановлюючих документів, перелік яких додано до вказаної Інструкції).
Зокрема, за пунктом 10 цього переліку таким правовстановлюючим документом про право власності на жилий будинок, збудований після видання Указу від 26 серпня 1948 року, є затверджений виконавчим комітетом місцевої ради народних депутатів акт державної комісії про прийняття будинку в експлуатацію.
Отже, за вказаними Указом та Постановою підставою виникнення у громадянина права власності на житловий будинок був сам факт збудування ним цього будинку з додержанням вимог зазначених актів законодавства та прийняття будинку в експлуатацію.
Проте, позивачем суду не надано доказів прийняття спірного будинку в експлуатацію та затвердження акту державної комісії про прийняття будинку в експлуатацію виконавчим комітетом місцевої ради народних депутатів, а відтак, відсутні правові підстави вважати, що спірний будинок належав на праві власності ОСОБА_5 і був успадкований ОСОБА_3 у порядку, передбаченому статтями 524, 534, 548, 549 ЦК Української РСР.
Саме до такого висновку прийшов і Апеляційний суд м. Києва, залишивши без змін рішення Деснянського районного суду м. Києва від 17 серпня 2009р. про відмову у визнанні права власності ОСОБА_3 на будівельні матеріали та спірний будинок у порядку спадкування після ОСОБА_5
Також зазначеним рішенням Деснянського районного суду м. Києва було встановлено, що до спірного будинку були здійсненні численні прибудови та добудови, які є самочинним будівництвом, так як суду не надано доказів здійснення зазначених будівельних робіт відповідно до вимог чинного законодавства.
Позивачем суду не було надано доказів, що спадкодавець ОСОБА_3 здійснив реєстрацію у встановленому законом порядку самочинного будівництва, а відтак набув право власності на них, яке може бути успадковане його спадкоємцями.
Крім того, суд не врахував, що Деснянська районна у м. Києві державна адміністрація відповідно до положень ст. 1277 ЦК України не є належним відповідачем за позовом спадкоємця, який прийняв спадщину, про визнання права власності на спадкове майно.
Також суд не врахував, що зазначений відповідач не є належним відповідачем при вирішенні спору про визнання права власності на самочинне будівництво, так як до компетенції районної адміністрації не віднесені питання про прийняття прибудов, добудов та збудованих будівників в експлуатацію, але питання про залучення до участі у справі Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю судом не вирішувалося.
Також суд не звернув увагу на те, що згідно плану будівлі спірний будинок складається з двох квартир, що приміщення 2-5 та 2-6, на які просить визнати право власності позивач, є суміжними з приміщення 2-4 (с.с.34), але позивачем до участі у справі не було залучено осіб, які проживають у приміщенні 2-4, а судом вказане питання досліджено не було, чим порушені права зазначених осіб.
Постановляючи рішення про визнання права власності позивача на житловий будинок та приміщення 1-4, 1-5, 1-6, 2-5, 2-6, суд не врахував, що спірний будинок складається і з інших приміщень, зокрема, 1-1, 1-2, 1-3, 2-1, 2-2, 2-3, 2-4, не встановив, хто є користувачами вказаних приміщень і яким чином позивач буде здійснювати своє право власності на приміщення 1-4, 1-5 та 1-6, оскільки вони не мають вхідної групи, а також не визначив яку саме частку спірні приміщення складають від цілого будинку.
При цьому, висновок суду про те, що даним позовом не зачіпаються інтереси осіб, які проживають у спірному будинку, зокрема ОСОБА_1, зроблений на неповно з'ясованих обставинах справи та суперечить нормам чинного процесуального права.
- 4 -
З наданих суду документів вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрований та проживає у спірному будинку з 1987р., але суд не встановив у яких саме житлових приміщеннях він проживає, чи здійснювалися ним прибудови або добудови до спірного будинку, чи не існує спору з приводу права власності на спірні житлові приміщення.
З рішення Деснянського районного суду м. Києва від 25 грудня 2008р., яке надане апелянтом, вбачається, що між ОСОБА_3 та іншими спадкоємцями ОСОБА_5 та ОСОБА_5, існував спір з приводу спадкування будинку, що після смерті ОСОБА_5 та ОСОБА_5 їх спадкоємцями здійснювалися самовільні прибудови, які на час розгляду справи зареєстровані у встановленому законом порядку не були (с.с.174-176).
За таких обставин, суд першої інстанції неповно встановив обставини справи, не вирішив питання про коло осіб, інтересів яких зачіпає даний позов та не вирішив питання про залучення їх до участі у справі, розглянув позов, який заявлено до неналежного відповідача та не вирішив питання про залучення до участі у справі належного відповідача, неправильно застосовував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, що відповідно до ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та постановлення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст.303, 307, 309, 313-314, 316-317 ЦПК України, колегія суддів
вирішила:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 24 грудня 2012р. скасувати, ухвалити нове рішення, яким у позові ОСОБА_2 до Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, третя особа: Головне управління юстиції у м. Києві про визнання права власності на житловий будинок відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: