"27" жовтня 2014 р.Справа № 916/3312/14
За позовом: "Траффік" (підприємство у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю);
до відповідача: Приватного підприємства "Векте";
про стягнення 71 749,12 грн.
Суддя Щавинська Ю.М.
Представники сторін:
від позивача: Лапшин О.В. - довіреність від 02.01.2014р.
від відповідача: не з'явився
СУТЬ СПОРУ: 18.08.2014р. "Траффік" (підприємство у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю) звернулося до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Приватного підприємства "Векте", в якій просить стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 71 420,40 грн., 3% річних у сумі 328,72 грн., а також витрати по сплаті судового збору у сумі 1 827 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що 12.05.2014р. між сторонами по справі було укладено договір №830/61Д-14, відповідно до умов якого ПП "Векте" зобов'язалося організувати заправку паливом автотранспорту "Траффік" (підприємство у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю), яке, в свою чергу, зобов'язалось приймати та оплачувати паливо відповідно до умов договору.
При цьому, як вказує позивач, "Траффік" (підприємство у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю) свої зобов'язання за договором виконало у повному обсязі, перерахувавши на розрахунковий рахунок відповідача 100% передоплату палива у сумі 140 040 грн. Разом з тим, ПП "Векте", в порушення взятих на себе зобов'язань, поставку палива не здійснив.
06.06.2014р. "Траффік" (підприємство у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю) було пред'явлено відповідачу вимогу щодо передання у власність позивача оплаченого дизельного палива не пізніше 16.06.2014р. Однак відповідачем паливо поставлено не було.
Враховуючи вищевикладене, позивач і звернувся до суду з відповідним позовом.
Ухвалою суду від 20.08.2014р. було порушено провадження у справі №916/3312/14 із призначенням її до розгляду у судовому засіданні.
Представник позивача у судовому засіданні 27.10.2014р. на позовних вимогах наполягав, просив суд задовольнити їх в повному обсязі.
Відповідач про час та місце судового засідання повідомлений належним чином шляхом надсилання судових ухвал на юридичну адресу, що міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців) (а.с.22-23), а також була зазначена у рахунку-фактурі (а.с.14), у судові засідання не з'явився, про поважність причин відсутності не повідомив, відзив на позовну заяву та витребувані судом документи не надав.
Відповідно до п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичної особи на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, а у разі, коли фактичне місцезнаходження юридичної особи з якихось причин не відповідає її юридичній адресі, визначеній згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Суд також зазначає, що необґрунтоване затягування розгляду справи суперечить вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.
Приймаючи до уваги вищевикладене та те, що ухвали господарського суду Одеської області були повернуті поштою із відміткою у довідці поштової установи "сплив термін зберігання" (а.с.18-21) та "за зазначеною адресою не проживає" (а.с.35-38), суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача, за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:
Відповідно до ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У відповідності зі статтею 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Як вбачається з матеріалів справи, 12.05.2014р. між "Траффік" (підприємство у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю) (покупець) та Приватним підприємством "Векте" (постачальник) було укладено договір №830/61Д-14 (а.с.11-12), відповідно до умов якого постачальник зобов'язався організовувати та забезпечувати безперебійну заправку нафтопродуктами (паливом) автотранспорту покупця, а покупець зобов'язався приймати та оплачувати паливо відповідно до умов договору. Договір вступає в силу з моменту підписання та діє до 31.12.2014р. (п.5.6. договору).
Асортимент, кількість та вартість палива узгоджується сторонами у рахунках-фактури, які видаються постачальником покупцю (п.1.2. договору).
Відповідно до п.1.4. договору відпуск палива покупцю здійснюється тільки після оплати палива.
Згідно п. 1.5. договору право власності на паливо переходить до покупця з моменту його фактичного отримання.
Пунктом 2.3. договору встановлено, що підтвердженням отримання покупцем палива є видача покупцю видаткових накладних.
У відповідності до п. 3.1. договору покупець здійснює 100% передоплату палива на підставі рахунку-фактури на протязі 2-х банківських днів, з моменту отримання такого рахунку, на поточний рахунок постачальника.
На виконання умов договору "Траффік" (підприємство у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю), на підставі виставленого відповідачем рахунку-фактури, 27.05.2014р. платіжним дорученням №387 (а.с.16) перерахувало на рахунок Приватного підприємства "Векте", як передоплату за паливо, грошові кошти на загальну суму 140 040 грн.
Проте, відповідачем паливо було поставлено позивачу лише на суму 68 619,60 грн., що підтверджується видатковою накладною №РН-0192 від 27.05.2014р. (а.с.15).
В силу статті 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Згідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як встановлено судом, позивачем 06.06.2014р. було вручено відповідачу вимогу №06-06-2/14 (а.с.13) щодо поставки палива не пізніше 16.06.2014р. Вказана вимога була отримана директором Приватного підприємства "Векте", що підтверджується відповідним розписом на вимозі.
Крім того, як пояснив позивач у судовому засіданні, після проведення 06.06.2014р. переговорів з директором Приватного підприємства "Векте" та, з'ясувавши неможливість виконання останнім умов договору щодо поставки палива, "Траффік" (підприємство у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю) в той же день було направлено відповідачу ще одну вимогу про повернення суми передоплати, що підтверджується фіскальним чеком (а.с.27).
Однак, сума передоплати у розмірі 71 420,40 грн. відповідачем повернута не була.
Відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.
Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.
Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
Згідно із висновком Верховного суду України, сформульованим у постанові від 28.11.2011р. по справі №43/308-10, який, відповідно до ч.3 ст.82 та ст.111-28 Господарського процесуального кодексу України, є обов'язковим для застосування у подібних правовідносинах, оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги, позивач може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
При цьому, Верховним Судом України наголошено, що обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до Замовника з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного суду України в рішенні від 09.07.2002 року № 15-рп-2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.
З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що позивачем волевиявлення щодо повернення передоплати було вчинено в активній однозначній формі, шляхом відправлення вимоги, а також шляхом пред'явлення позовної заяви.
Згідно до ст.193 ГК України, яка цілком кореспондується зі ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Оскільки доказів поставки палива на суму 71 420,40 грн. або повернення передоплати відповідачем, в порушення вимог ст. 33 ГПК України, надано не було, суд вважає позовні вимоги "Траффік" (підприємство у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю) про стягнення з відповідача 71 420,40 грн. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3 % річних у сумі 328,72 грн., суд зазначає наступне.
Грошовим зобов'язанням, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статті 625 ЦК України, відповідно до частини другої якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Водночас стягнення з постачальника суми попередньої оплати, перерахованої за договором на поставку палива, не вважається грошовим зобов'язанням у розумінні статті 625 ЦК України.
За такі дії відповідач несе відповідальність, передбачену частиною третьою статті 693 ЦК України, коли на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.
Зазначена позиція цілком підтримується судовою практикою, зокрема, постановою пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".
За таких обставин, суд відмовляє у задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача суми 3 % річних.
Приймаючи до уваги часткове задоволення позовних вимог "Траффік" (підприємство у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю), витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 44, 49,75, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного підприємства "Векте" (65045, м. Одеса, вул. Базарна, буд. 63, код ЄДРПОУ 38351083) на користь "Траффік" (підприємство у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю) (65005, м. Одеса, вул. Середня, 83-В, код ЄДРПОУ 32323595) суму передоплати у розмірі 71 420 /сімдесят одна тисяча чотириста двадцять/ грн. 40 коп. та 1 818 /одну тисячу вісімсот вісімнадцять/ грн. 63 коп. судового збору.
3. В задоволенні решти позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
У зв'язку з перебуванням судді Щавинської Ю.М. на лікарняному з 3.11.2014р. по 7.11.2014р. повне рішення складено 10.11.2014р.
Суддя Ю.М. Щавинська