29 жовтня 2014 р. Справа № 876/3558/14
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді Костіва М.В.,
суддів Кузьмича С.М., Савицької Н.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Львова на постанову Залізничного районного суду м. Львова від 03.03.2014 р. у справі №462/808/14-а за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Львова про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії,
встановив:
Позивач звернулася до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Львова про визнання неправомірною відмови відповідача включити суми індексації заробітної плати, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, матеріальної допомоги на оздоровлення в заробітну плату при призначенні пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу»; зобов'язання відповідача виплачувати пенсію позивачу, починаючи з 29.12.2010 року, з урахуванням інших видів виплат (матеріальної допомоги та індексації), згідно з поданими довідками про заробітну плату, якими передбачені складові заробітної плати для призначення пенсії, відповідно до Закону України «Про державну службу», та на які нараховано та сплачено страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Постановою Залізничного районного суду м. Львова від 03.03.2014 року позов задоволено: визнано неправомірними дії управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Львова щодо не включення до середньомісячного заробітку державного службовця сум матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та сум індексації під час обчислення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу»; зобов'язано управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Львова здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії з урахуванням матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань, матеріальної допомоги на оздоровлення з 29.12.2010 року з урахуванням отриманих сум.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову. Свої вимоги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, апелянт вказує на те, що відповідно до ст.33 Закону України «Про державну службу» такі види виплат, як матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, матеріальна допомога на оздоровлення та індексація не враховуються для обчислення пенсії.
На підставі п.3 ч.1 ст.197 КАС України справа слухається в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю - доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.
Суд першої інстанції встановив та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 з 29.112.2010 року перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Львова та отримує пенсію по ІІ групі інвалідності відповідно до Закону України «Про державну службу».
Проте, при розрахунку вказаної пенсії, у розрахунок заробітку для обчислення пенсії, відповідач не включив матеріальну допомогу на оздоровлення і вирішення соціально-побутових питань, індексацію заробітної плати. На зазначені види виплат були нараховані та сплачені страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування нараховувався на всі виплати, отримані позивачем за місцем роботи, в тому числі й матеріальну допомогу на оздоровлення, індексацію та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993, № 3723-XII (зі змінами та доповненнями; надалі - Закон 3723-ХІІ) пенсія державним службовцям призначається в розмірі 80 відсотків суми їх заробітної плати, якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01.01.2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Згідно з ч.6 ст.37 Закону України «Про державну службу» пенсія по інвалідності у розмірах, передбачених частиною першою цієї статті, призначається за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (1058-15), особам, визнаним інвалідами I або II групи у період перебування на державній службі, які мають стаж державної служби не менше 10 років, а також особам з числа інвалідів I або II групи незалежно від часу встановлення їм інвалідності, які мають не менше 10 років стажу державної служби на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, якщо безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії вони працювали на зазначених посадах. Пенсія по інвалідності відповідно до цього Закону призначається незалежно від причини інвалідності за умови припинення державної служби.
Відповідно до ч. 2 ст. 37-1 Закону 3723-ХІІ перерахунок пенсії здійснюється виходячи із сум заробітної плати, на які нараховуються страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування працюючого державного службовця відповідної посади та рангу на момент виникнення права на перерахунок пенсії.
Таким чином, з наведених положень вбачається, що призначення державному службовцю пенсії та її перерахунок здійснюється з сум їх заробітної плати, на які нараховуються страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Статтею 2 цього Закону визначено структуру заробітної плати, до якої входить: основна та додаткова заробітна плата, а також заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Згідно з положеннями ч.2 ст. 33 Закону України «Про державну службу» заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок.
На підставі наведених положень суд першої інстанції дійшов підставного висновку про те, що матеріальна допомога на оздоровлення та допомога для вирішення соціально - побутових витань входять до системи оплати праці державного службовця, оскільки з них сплачено внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Крім того, ст. 66 Закону України «Про пенсійне забезпечення» врегульовано види оплати праці, що враховуються при обчисленні пенсії.
Так, відповідно до ч.1 ст. 66 цього Закону до заробітку для обчислення пенсії включаються всі види оплати праці (виплат, доходу), на які відповідно до Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» нараховується збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, в межах максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу (граничної суми заробітної плати (доходу), з яких справляються страхові внески (збори) до соціальних фондів, що діяла на день одержання зазначеного заробітку (виплат, доходу).
Згідно зі статтею 41 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до виплат (доходів), що враховуються в заробітну плату (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, належать, зокрема: суми виплат, отримуваних застрахованою особою після набрання чинності цим Законом, з яких згідно з цим самим Законом були фактично нараховані (обчислені) та сплачені страхові внески; суми виплат, отримуваних застрахованою особою до набрання чинності цим Законом, у межах сум, на які відповідно до законодавства, що діяло раніше, нараховувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Таким чином, отримувані застрахованою особою суми виплат, з яких були фактично нараховані та сплачені страхові внески або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, враховуються в заробіток (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії незалежно від того, чи входять вони до структури заробітної плати.
Враховуючи зазначене, а також зважаючи на наявну в матеріалах справи довідку про заробітну плату, згідно з якою єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування нараховувався на всі виплати, отримані позивачем за місцем роботи, в тому числі й матеріальну допомогу на оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, індексацію суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що неврахування при обчисленні пенсії позивача матеріальної допомоги, з якої сплачено страхові внески, призвели до неправильного розрахунку і нарахування ОСОБА_1 пенсії, а відтак обґрунтовано визнав такі дії протиправними та правомірно зобов'язав відповідача провести відповідний перерахунок та виплату пенсії позивача.
Аналогічні висновки були викладені Верховним Судом України в постанові від 28 травня 2013 року у справі № 21-97а13.
У відповідності до ч. 1 ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.
Частиною 2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У відповідності до вимог ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно зі ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Скаржник у встановленому законом порядку не довів наявність передбачених законом підстав для скасування постанови суду.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд -
ухвалив:
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Львова залишити без задоволення, а постанову Залізничного районного суду м. Львова від 03.03.2014 р. у справі №462/808/14-а - без змін.
Ухвала апеляційного суду є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Костів М.В.
Судді Кузьмич С.М.
Савицька Н.В.