ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
07 листопада 2014 року письмове провадження № 826/14650/14
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Арсірія Р.О., суддів: Кармазіна О.А., Огурцова О.П., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Державного реєстратора Державної реєстраційної служби України Нілової А.О.
провизнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії
ОСОБА_1 (надалі-позивач або ОСОБА_1) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державного реєстратора Державної реєстраційної служби України - Нілової А.О. (надалі-відповідач або державний реєстратор ДРС України), в якому просив суд:
1. визнати протиправними дії відповідача, а саме державну реєстрацію прав та їх обтяжень за реєстраційним номером 7983686, форма власності приватна на цілісний майновий комплекс з реєстраційним номером 212240156258, що розташований - АДРЕСА_1;
2. зобов'язати відповідача утриматися від вчинення державної реєстрації прав та їх обтяжень за реєстраційним номером 7983686, форма власності приватна на цілісний майновий комплекс з реєстраційним номером 212240156258, що розташований - АДРЕСА_1.
Одночасно, при зверненні до суду, позивач подав клопотання про забезпечення позову шляхом заборони відповідачу чи/або будь-якому іншому державному реєстру вчиняти будь-які дії по державній реєстрації чи/або переходу прав та їх обтяжень за реєстраційним номером 7983686, форма власності приватна на цілісний майновий комплекс з реєстраційним .номером 212240156258, що розташований - АДРЕСА_1.
Ухвалою суду від 21.10.2014 року позивачу було відмовлено у задоволені зазначеного клопотання про забезпечення позову.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що дії відповідача є протиправними та такими, що вчинені з порушенням чинного законодавств України та порушують його права як учасника ТОВ «Західний соко-оцтовий завод».
Відповідач проти позову заперечував, наголошуючи на тому, що заявником на проведення державної реєстрації права власності на цілісний майновий комплекс з реєстраційним номером 212240156258, що розташований - АДРЕСА_1 (далі-об'єкт нерухомості) були надані всі необхідні документи для проведення державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомості, підстав для залишення документів без розгляду або відмови у державній реєстрації права власності не було, у зв'язку з чим, у встановленому законодавством порядку, відповідачем за заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийнятою 02.09.2014 за реєстраційним номером 7983686, було прийняте рішення про державну реєстрацію прав від 03.10.2014 року № 16246755.
У судове засідання 21.10.2014 року позивач не з'явився, подавши через канцелярію суду клопотання про розгляд справи за його відсутності, заявлені позовні вимоги підтримав. Відповідач у зазначене судове засідання також не з'явився, хоча про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи суду не надходило.
Відповідно до ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
З огляду на наведене, керуючись ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд дійшов висновку про доцільність подальшого розгляду справи у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, судом встановлено наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач дійсно є учасником ТОВ «Західний соко-оцтовий завод» та володіє 55% статутного капіталу підприємства.
Ухвалою господарського суду Рівненської області від 17.12.2013 року у справі № 918/489/13 про банкрутство ТОВ «Західний соко-оцтовий завод» було перевірено повноваження осіб, які підписали мирову угоду (у т.ч. розпорядника майна боржника - керівника товариства) та затверджено мирову угоду від 25.11.2013 року, за якою, ТОВ «Західний соко-оцтовий завод» як боржник, на підставі ст.600 Цивільного кодексу України, зобов'язується задовольнити включені до реєстру вимоги кредиторів у сумі 571 010,11 грн. шляхом передачі як відступного у власність кредитору ТОВ «Лучезар», зокрема, майновий комплекс нежитлових будівель та споруд, що розташований - АДРЕСА_1 (об'єкт нерухомості), право власності на який, за правилами п.3.5. мирової угоди, виникає з моменту затвердження господарським судом Рівненської області даної мирової угоди, яка підлягає державній реєстрації в органах реєстрації речових прав на нерухоме майно.
Доказів оскарження ухвали господарського суду Рівненської області від 17.12.2013 року, якою затверджено відповідну мирову угоду від 25.11.2013 року, позивачем суду не подано, що свідчить про відсутність зауважень з його боку до такої мирової угоди, якою, крім іншого, вирішене питання щодо спірного об'єкта нерухомості, а також про відсутність зауважень до повноважень особи, яка її підписала з боку товариства. Також, не подано позивачем суду доказів скасування відповідної ухвали суду, яка набрала законної сили.
На підставі заяви ТОВ «Лучезар» та доданих до неї документів, зокрема, зазначеної мирової угоди, затвердженої ухвалою господарського суду Рівненської області від 17.12.2013 року, а також акта приймання-передачі майнового комплексу нежитлових будівель та споруд від 01.09.2014 року № 12, відповідачем була проведена державна реєстрація права власності (приватного) на об'єкт нерухомості за ТОВ «Лучезар» шляхом прийняття відповідного рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 03.10.2014 року № 16246755.
При цьому, позивач не оскаржує рішення відповідача про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 03.10.2014 року № 16246755, а лише оскаржує проведення ним дії щодо державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомості.
Дослідивши та надавши оцінку наявним у матеріалах справи письмовим доказам, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог виходячи з наступного.
Спірні правовідносини врегульовані, зокрема, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі-Закон) та Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 року № 868 (далі-Порядок № 868).
Відповідно до ст.2 Закону, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Статтею 3 Закону закріплено, що державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.
Держава гарантує достовірність зареєстрованих прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Державна реєстрація прав є публічною, проводиться органом державної реєстрації прав, який зобов'язаний надавати інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом. Державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в порядку черговості надходження заяв.
Орган державної реєстрації прав, крім іншого, проводить державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмовляє у їх реєстрації та забезпечує ведення Державного реєстру прав (п.1, п.2 ч.1 ст.8 Закону).
Відповідно до п.2 ч.2 ст.9 Закону, державний реєстратор, зокрема, приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав.
Згідно ч.4 ст.9 Закону, державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації.
Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора, пов'язану з проведенням державної реєстрації прав, забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
При цьому, згідно положень ч.2 ст.15 Закону, перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Згідно п.35, п.36 Порядку № 868, під час проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно заінтересованою особою є власник, інший правонабувач або сторона правочину, відповідно до якого виникли речові права.
Для проведення державної реєстрації речових на нерухоме майно прав необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення таких прав на нерухоме майно, та інші документи, визначені цим Порядком.
При цьому, згідно пп.11 п.37 Порядку № 868, документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, є, зокрема, ухвала суду про затвердження (визнання) мирової угоди.
Згідно тверджень відповідача, які не спростовані належними та допустимими доказами позивача, ТОВ «Лучезар» для державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомості, були надані всі необхідні документи, зокрема, документ, що підтверджують виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно - ухвала суду про затвердження (визнання) мирової угоди, підстав для залишення документів без розгляду або відмови у державній реєстрації права власності у відповідача не було, що свідчить про законність проведеної ним державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомості.
За результатом системного аналізу викладених законодавчих норм та обставин справи, суд погоджується з наведеними доводами відповідача та не вбачає протиправності в його діях по проведенню державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомості, а також порушення відповідачем прав позивача як учасника ТОВ «Західний соко-оцтовий завод», що свідчить про необґрунтованість заявлених позивачем вимог.
Більше того, необґрунтованість та безпідставність заявлених позивачем вимог, підтверджується наступним.
Відповідно до ч.1 ст.80, ч.1 ст.81, ч.1,2 ст.83 Цивільного кодексу України, юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.
Юридична особа може бути створена шляхом об'єднання осіб та (або) майна.
Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом.
Товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом.
Товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи (ч.1 ст.84 ЦК України).
Згідно ст.113, ч.1 ст.114 Цивільного кодексу України, господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками.
Господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства.
Учасником господарського товариства може бути фізична або юридична особа.
При цьому, за правилами п.1 ч.1 ст.115 Цивільного кодексу України, господарське товариство є власником, крім іншого, майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу.
Аналогічні положення закріплені в Закону України «Про господарські товариства».
Крім того, відповідно до ст.65 Господарського кодексу України, майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.
Цілісний майновий комплекс підприємства визнається нерухомістю і може бути об'єктом купівлі-продажу та інших угод, на умовах і в порядку, визначених цим Кодексом та законами, прийнятими відповідно до нього.
Реалізація майнових прав підприємства здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законодавчими актами України.
Таким чином, з огляду на вищенаведені законодавчі норми, саме товариство, а не його учасники, є власником майна.
Згідно положень Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
При цьому, за правилами діючого законодавства України, учасники товариства не наділені повноваженнями розпоряджатися майном товариства та не є його власниками.
Таким чином, враховуючи, що власником об'єкта нерухомості, по якому здійснювалися оскаржувані дії по реєстрації права власності, є ТОВ «Західний соко-оцтовий завод», а не позивач, суд дійшов висновку про відсутність, з боку відповідача, порушень прав позивача.
Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді, до підсудності якого вона віднесена цим Кодексом. Відмова від права на звернення до суду є недійсною.
Таким чином, для надання позивачу відповідного судового захисту, суд має встановити наявність його порушеного права. При цьому, обов'язок щодо доказування факту наявності порушеного права, покладається саме на позивача.
Суд також звертає увагу, що право на звернення до адміністративного суду з позовом не завжди співпадає з правом на судовий захист, закріпленим у ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки, саме по собі звернення до адміністративного суду ще не означає, що суд зобов'язаний надати такий захист, адже для цього суд повинен встановити, що позивач дійсно має право, свободу та інтерес, про захист яких він просить і це право, свобода чи інтерес порушені у сфері публічно-правових відносин.
На підставі викладеного, суд доходить висновків, що у випадку оскарження позивачем рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які не порушують прав або охоронюваних Законом інтересів позивача, або не підлягають судовому оскарженню взагалі, суд повинен відмовити у задоволенні позову.
За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч.1, 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, належним чином виконаний обов'язок щодо доказування з урахуванням вимог встановлених ч.2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Приймаючий до уваги викладене у сукупності, керуючись вимогами ст.ст. 69-71, 94, 160-165,167,254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст.ст.185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Головуючий суддя Р.О. Арсірій
Судді О.П.Огурцов
О.А.Кармазін